Головна |
« Попередня | Наступна » | |
3.1. Зміст і структура економічного потенціалу |
||
Однією з базових категорій економічної теорії виступає потенціал, що визначає стан і можливості розвитку господарських систем різного рівня (підприємство, регіон, національне господарство). Досягнення більш високого економічного потенціалу є разом з тим і однією з головних результуючих характеристик їх розвитку. Важливий не тільки обсяг випуску продукції, її якість і конкурентоспроможність, а й більш високу якість самої господарської системи, що визначає її ефективне функціонування в майбутньому. Економічний потенціал відіграє особливу роль у системі організації національного господарства, регіональної та виробничої організації, виступаючи, як її матеріальна основа. Величина економічного потенціалу характеризує рівень розвитку продуктивних сил, визначає конкурентоспроможність країни, ступінь капіталізації підприємств. Тому гостро стоїть питання про формування конкурентоспроможного економічного потенціалу господарських систем, здатного забезпечити вищі їх конкурентні переваги на світовому ринку, ефективність господарювання в цілому. В основі діяльності будь-яких економічних суб'єктів лежить, перш за все, виробництво матеріальних благ. Саме виробництво, рівень розвитку продуктивних сил зумовлює характер економічних і суспільних відносин. Виробництво виступає як відтворення, передбачає постійне відновлення не тільки обсягів випуску продукції, а всієї сукупності елементів господарських систем, їх економіч- ського потенціалу, самого середовища. Матеріальні фактори відіграють ключову роль у формуванні і функціонуванні всіх господарюючих суб'єктів. Категорія потенціалу знаходить непряме вираз - через поняття «ресурси», які трактуються як обмежені елементи економіки, тобто як невідповідність потреби і запасу. Подібне трактування поняття «ресурси» вступає в протиріччя з реальною дійсністю і, мабуть, виконує роль теоретичної конструкції, покликаної обгрунтувати теорію факторів виробництва (ресурси, з'єднані між собою, розглядаються як фактори). У реальних умовах функціонування економіки про обмеженість ресурсів можна говорити лише в еколого-географічному сенсі (планета Земля дійсно обмежена, її ресурсів за рівнем їх споживання розвиненими країнами, як підраховано західними фахівцями, вистачить лише на 1,5 млрд. чоловік). Розуміння обмеженості ресурсів як їх виробничої дефіцитності принципово невірно, бо в збалансованій економіці дефіцит - економічний нонсенс. Більше того, реальний хід розвитку свідчить якраз про прямо протилежної тенденції - спостерігається вивільнення ресурсів, з'являється надлишок тих елементів продуктивних сил, розвиток яких ендогенно по відношенню до економіки (народонаселення та ін.), насамперед це стосується робочої сили, 70% якої, нібито, не потрібні для економіки світу. дає тією особливістю, що в міру використання науково-технічних досягнень не тільки не відбувається вичерпання його ресурсу, як, наприклад, нафти, газу, металів, а навпаки - спостерігається тенденція прискорення його темпів. Поняття обмеженості суперечить самій конструкції загальної економічної рівноваги, в якій передбачається відповідність сукупного попиту (реальної потреби) і сукупної пропозиції (реального виробництва). Ці протиріччя долаються використанням категорії економічного потенціалу, який включає в себе не тільки ресурсну (кількісну) складову, але, перш за все, якісну його бік - стан матеріально-технічної бази господарських систем. Деякі автори, виходячи з системного підходу, включає в зміст економічного потенціалу рівень організації та управління, так званий підприємницький потенціал. При всій важливості організаційних, політичних і психологічних факторів у механізмі функціонування господарських систем, вони управляються досить специфічними умовами, інша роль цього роду факторів в економічному механізмі. Вирішальна роль, на нашу думку, належить матеріальним чинникам функціонування. У відсутності таких або недостатньому стан матеріально-технічної бази, низький рівень розвитку виробництва не буде грати ролі і рівень організації, управління, підприємницькі здібності. Останні виконують вторинну роль у механізмі функціонування господарських систем. А тому повинні розглядатися як особлива складовою цього механізму. Матеріальна складова економічного потенціалу, як правило, набуває грошову оцінку (вартість ресурсів, основних фондів, інтелектуальна власність, навіть кадровий потенціал), що втрачає сенс для організаційних, політичних, психологічних факторів. природно-ресурсний або в більш широкому сенсі - еколого-економічний потенціал, що враховує також рівень екологічного благополуччя території, її рекреаційні можливості; виробничий, включаючи інвестиційний, враховуючи, що інвестиції спрямовуються на розвиток або оновлення основних фондів; інноваційний, що відображає науково-технічні фактори функціонування господарських систем. До них безпосередньо примикає освітній потенціал, що можна характеризувати як інтелектуальний потенціал, включаючи і культурний рівень народу даної країни, регіону; трудової (кадровий) потенціал, що враховує масштаби і якісні фактори трудових ресурсів. Грошова оцінка трудового потенціалу підприємства, що враховує якісні фактори (кваліфікація, здоров'я, структура і т.п.) розглядається як кадровий потенціал і є важливою складовою ціни підприємства. В економічній літературі використовується також такі поняття, як фінансовий, експортний потенціал, потенціал інтеграційних зв'язків і т. п., що грають роль приватних характеристик економічного потенціалу країни. В якості найважливішої складової останнього розглядається національне багатство, яке в узагальненому вигляді характеризує не тільки вартість основних фондів майна і матеріальних цінностей на певну дату, а й вартісну оцінку людського і ресурсного потенціалу. |
||
« Попередня | Наступна » | |
|
||
Інформація, релевантна " 3.1. Зміст і структура економічного потенціалу " |
||
|