| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2.1. Регіональне господарство. Особливості регіонального економічного механізму. |
||
|
У нових економічних умовах формується і нова господарська система - регіональна економіка. Це обумовлено переходом від адміністративно розподільчої системи до ринкових відносин, децентралізацією управління, демократизацією суспільного життя в цілому. Регіон у широкому розумінні розглядається як всеосяжна система в розрізі "природа - населення", тобто як єдина територіально-соціальна організація. У рамках такої сложноорганизованной системи чітко виділяються три її аспекти: природно-екологічний; господарсько-економічний; соціальний. При всій взаємозв'язку і взаємозумовленості всіх трьох цих сфер кожна з них має свою функціональної роллю. Природне середовище виступає як матеріальна основа життєдіяльності. Залежно від якості природного середовища визначається значною мірою якість життя населення. Господарсько-економічний розріз є сферу забезпечення життєдіяльності - виробництво матеріальних благ, надання послуг - і є стрижнем територіальної організації. Але мета забезпечення життєдіяльності укладена в соціальній сфері - підвищення якості життя, створення найбільш сприятливого середовища проживання, включаючи і саму організацію суспільного життя і культуру. Регіон у вузькому сенсі - як господарська система - це частина тер-ритор, на якій виникає багатосторонній, постійно розвивається комплекс зв'язків і залежностей між підприємствами та організаціями різних галузей. Її функціонування підпорядковується певним принципам: відносна, але досить висока, економічна і юридична самостійність; територіальна цілісність; наявність органів управління. Сьогодні в основу районування покладено адміністративно-територіальний поділ. Кожна область, край, республіка виступає як суб'єкт Федерації. В якості таких визнані в даний час і на-нальні освіти всередині областей і країв (Ямало - Ненецький, Ханти-Мансійський, Таймирський і т.п.), що вносить значну плутанину в розмежування їх повноважень. Крім того, багато областей вельми малі як по території, так і за чисельністю населення, а також за величиною економічного потенціалу, що не дозволяє забезпечити комплексність їх господарства і розвиток в режимі самозабезпечення. Тому все наполегливіше пробивається думка про укрупнення адміністративних регіонів. Федералізація економіки передбачає створення самостійних регіональних господарств, що володіють великими повноваженнями в проведенні соціально-економічної політики і несучих всю повноту відповідальності за її ефективність. Нині, відбулося об'єднання Пермської області та Комі-Пермяцкого національного округу, ставиться завдання об'єднання м. Санкт-Петербурга і Ленінградської області та інших національних округів з краями і областями, в які вони входять. Укрупнення адміністративно-економічних регіонів підвищує ступінь комплексності їх господарства, робить регіон більш життєздатним, оскільки об'єднується їх ресурсно - виробничий потенціал, з'являються можливості подолання "монокультурності" економік окремих областей. У теж час забезпечується більша ступінь рівномірності економічного потенціалу регіонів. Регіональне господарство, наприклад області, виступає як єдиний суб'єкт (муніципальні та регіональні влади таким суб'єктом не є), що не виключає територіального структурірова- ня всередині адміністративно- економічного регіону (виділення муніципальних утворень і т.п.). Таким чином, під регіональним господарством (господарством регіону) слід розуміти конституційно закріплений територіально - господарський комплекс, що включає в себе взаємопов'язану сукупність підприємств, організацій домашніх господарств, а також відповідну їм інфраструктуру, незалежно від форм власності та відомчої підпорядкованості. При цьому слід підкреслити саме його комплексність, тобто взаємозв'язок економічних суб'єктів, що утворюють визначену економічну систему, а не просто наявність таких. Взаємодія структурного та функціонального розрізів, про що згадувалося вище, дозволяє говорити про регіональний господарстві як про систему, тобто зарегульованому, саморозвиватися, самопідтримується комплексі. Структурний аспект регіонального господарства представляє не просто підприємства та організації, а сукупність взаємодіючих об'єктів різних форм власності та базуються на них форм господарювання. Функціональний розріз регіонального господарства знаходить своє втілення в економічному механізмі його функціонування, в управлінні власністю з урахуванням особливостей організації господарства регіону. Регіональне господарство (економіка регіону як сфера його життєдіяльності) володіє вельми специфічними рисами на відміну від національного господарства, хоча по суті виступає як макрорівень. Це, перш за все, його деяка усіченість, недостатня комплексність господарства, більш рельєфно виражена "монокультурність" Особливо ця риса виявляється для регіонів невеликих масштабів, прирівняних до суб'єктів Федерації (області і т.п.). Так, для Івановської області - одного з невеликих територіальних утворень Росії - характерна відсутність ряду галузей господарства (металургія, вугільна, нафтова, газова та інші галузі промисловості). Навпаки, тут надмірно велика частка текстильної промисловості. Як специфічну рису регіонального господарства іноді виділяють його тісний зв'язок з природно-географічним фактором. Дійсно, наявність ресурсів, їх обсяг, якість землі, природно-кліматичні умови, місце розташування - все це грає ключову роль в економіці регіонів. Одні регіони багаті корисними копалинами, інші мають сприятливі умови для сільськогосподарського виробництва, треті, займаючи центральне положення, виграють з точки зору місця розташування. Є регіони, де зосереджений великий інтелектуально-науковий потенціал. Сюди ж слід віднести і ступінь розвиненості виробничого потенціалу, рівень економічного розвитку даної території в цілому. Відомо, що одні регіони - високорозвинені, інші, навпаки, мають низький рівень розвитку. Отже, і регіональна політика не може не враховувати реального стану справ. Досить суттєвою особливістю регіональної економіки є її зв'язок безпосередньо з населенням. Органи влади та управління регіоном несуть значну відповідальність за життєзабезпечення населення. Вони піддаються тиску знизу, якщо трапляються перебої в життєзабезпеченні. Тому соціальний чинник грає першорядну роль при виборі економічної стратегії розвитку, в управлінні регіональним господарством. Принциповим властивістю регіонального господарства на відміну від підприємств, як вважають деякі автори [13, 16], є, те, що регіон не може бути приречений на ліквідацію («банкрутство»), на механічне припинення своїх функцій з життєзабезпечення населення. Особливістю його функціонування у випадку несприятливих обставин, є порушення процесу відтворення, економічних, демографічних та природних процесів, що виражається в депресивності регіону. Відповідно, економічна політика в регіонах повинна передбачати як стратегічного курсу розробку антидепресивні заходів на всіх рівнях управління. Депресивними регіонами вважаються територіально-господарські структури, в яких виробничо-ресурсна база перейшла у фазу стійкого спаду, що виключає виникнення нових стимулів розвитку. При цьому мова йде про компактних територіях, де спостерігається наростання несприятливих тенденцій темпами, що перевищують загальноукраїнські. Сутність функціонування будь-якої економічної системи, в тому числі і регіонального господарства, полягає у трансформації природних ресурсів в придатні для споживання матеріальні блага, у забезпеченні життєдіяльності даного суб'єкта економіки. Ефективність механізму такої трансформації визначається рядом факторів, найважливішими з яких є: відносини власності, перетворення її форм; організаційно-правові форми функціонування суб'єктів господарства; система управління власністю в широкому сенсі цього слова. Теоретичною основою регіональних економічних відносин, як вважають багато авторів [12, 21], є відтворювальний підхід, що дозволяє розглядати в єдності всю систему процесу розширеного відтворення. Відтворювальний процес містить у собі відтворення наступних елементів: трудових та фінансово-кредитних ресурсів, основних фондів, інших виробничих ресурсів, наукових знань та інформації, матеріальних, побутових та соціальних послуг, а так само навколишнього середовища. Деякі автори [15] особливу увагу приділяють програвання- ництва саме природного середовища, відновленню її екологічного потенціалу, що, безсумнівно, має дуже важливе значення в соціальному плані. З точки зору економіки відтворювальний процес являє собою відновлення, насамперед, продуктивних сил регіону. І не просто відновлення ними обсягів виробництва, елементів національного багатства (і, відповідно, споживання продукції та послуг), а формування і раціональне розвиток економічного потенціалу регіону. У цьому, на нашу думку, укладено принципова відмінність регіонального процесу відтворення від відтворення окремих об'єктів (від одиничних актів відтворення). Традиційно відтворювальний процес розглядався з позицій його характеру - інтенсивний або екстенсивний, а також по фазах цього процесу: виробництво - розподіл-обмін - споживання. Наголос робився на його розширений характер, тобто на зростання об'ємних характеристик. У сучасних умовах на перший план висуваються якісні аспекти відтворення економічного потенціалу (якість продукції, її конкурентоспроможність, оновлення матеріально-технічної бази, тобто відтворення не тільки матеріальних благ, а й умов життєдіяльності). У системі факторів виробництва особливу увагу в даний час приділяється відтворенню нематеріальних форм багатства: знань, інновацій, інформації, особистісних факторів (тобто не просто трудових ресурсів, а творчих, ділових здібностей людини, її моральних якостей). Відтворення умов життєдіяльності, на думку ряду авторів [16, 21], містить у собі не тільки збереження навколишнього середовища, її облагороджування, а й поліпшення соціальної складової, факторів здорового життя суспільства, тобто процес відтворення розглядається в широкому плані. литика спрямована не стільки на розвиток регіонів, скільки на їх підтримку, тобто на рішення приватних завдань поточного характеру, замість реалізації довгострокової концепції територіального розвитку. Така орієнтація не забезпечує регіонам виходу з депресивного стану. На думку ряду авторів [16], це пояснюється тим, що наруша-ються закони територіального розвитку. Поняття "територіальний розвиток" визначається ними як такий режим функціонування регіону, який орієнтований на позитивну динаміку параметрів рівня і якості життя населення, забезпечену стійким, збалансованим і взаємно нераз-Руша відтворенням соціального, господарського, ресурсного та екологічного потенціалів регіону. Стійкість розвитку передбачає тривалість збереження умов відтворення потенціалу території в режимі збалансованості та соціальної орієнтації. Збалансованість означає дотримання пропорцій між основними складовими потенціалу регіону, що забезпечує ус-тойчивость і соціальну орієнтованість її економіки. Соціальна орієнтація, тобто оцінка впливу напрямів і темпів економічного зростання на рівень і якість життя, виступає як мета, кінцевий критерій територіального розвитку, але вона повинна бути збалансована з природними та економічними факторами розвитку. Основою територіального розвитку є, насамперед, розвиток економічного потенціалу регіону, повне використання наявних ресурсів, забезпечення комплексності господарства. Тільки на цій базі можна досягти сприятливих соціальних результатів, розширити можливості регіону у вирішенні інших завдань, в тому числі збереженні навколишнього середовища. У функціональному сенсі домінантою територіального розвитку таки є економіка, рівень розвитку продуктивних сил, що зовсім не означає приниження значення соціальної орієнтації та сталого розвитку. Матеріальною основою економіки виступають ресурси регіо- на і не тільки природні, а й виробничий, інвестиційний, а також інноваційний потенціал. Деякі автори пропонують враховувати і інтереси - ключове поняття, на їхню думку, - для характеристики тенденцій розвитку регіону, мотивів діяльності суб'єктів економіки (господарські агенти, регіональна адміністрація, населення) [16]. В результаті формується досить складна сукупність факторів як об'єктивного, так і суб'єктивного плану, яка обумовлює вибір тієї чи іншої економічної політики. Проте в системі чинників слід виділяти ключові фактори економічного розвитку. Такими є не поведінка окремих суб'єктів (хоча значення поведінкової сторони економічного механізму не можна заперечувати), а матеріальні чинники - економічний потенціал, складові його об'єкти власності як уособлення приналежності компонентів потенціалу конкретним власникам - у системі економічних інтересів господарюючих суб'єктів. Саме ці фактори розглядаються як основа (об'єкт) регіонального управління [12, 13]. Об'єктивні та суб'єктивні фактори діють в їх взаємозв'язку і проявляються лише в динаміці регіонального господарства. До складу факторів економічного зростання в регіоні зазвичай включають дві групи факторів: елементи продуктивних сил (ресурсний і виробничий потенціал регіону, його природно-кліматичні та географічні умови); організацію суспільного виробництва (спеціалізація, господарський механізм, цілі й потреби регіонів). В останні роки в літературі відзначаються нові фактори, що роблять вплив на різноспрямовані соціально економічні процеси в регіонах: ослаблення централізації управління (регіони отримали велику самостійність у проведенні господарської політики), посилення процесів міжнародної кооперації регіонів і вихід їх на світовий ринок. Разом з тим спостерігається і певна розбалансованість інте- ресов окремих регіонів. Однак автаркія для регіональних господарств ще більш згубна, ніж для окремих країн, зважаючи некомплексності їх господарства. Конкретний механізм перетворення суб'єктів Федерації в суб'єкти ринкових відносин має включати: розробку державної регіональної політики; визначення і закріплення правового статусу регіонів та інших територіальних утворень; оптимізацію управлінських структур на всіх рівнях, поділ їхніх функцій і відповідальності за ефективне виконання останніх. Регіон як відкрита система не може будувати свою політику поза обліком зовнішніх чинників, зокрема, економічної політики держави. Лише виходячи із загальної спрямованості економічних реформ в країні, можна формувати власну стратегію регіону, що враховує його специфіку. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "2.1. Регіональне господарство. Особливості регіонального економічного механізму." |
||
|
||