Учасниками цивільних правовідносин є не тільки фізичні особи (громадяни), а й юридичні особи - організації, спеціально створювані для участі в цивільному обороті. Оскільки цивільний оборот має майновий, товарний характер, брати участь у ньому можуть лише незалежні, самостійні товаровласники, мають власне майно. Тому юридичні особи повинні мати своє майно, відокремлене від майна їх творців (засновників, учасників). Цим майном вони відповідатимуть перед своїми кредиторами (контрагентами).
Закріплення певного майна за організацією в цілому означає його вибуття зі складу майна її засновників (учасників). Але одночасно значно зменшується ризик їх можливих втрат від участі в обороті. Адже саме засновники (учасники) керують діяльністю створеного ними суб'єкта, а нерідко навіть прямо чи опосередковано беруть участь в ній і тим самим у майновому обороті, тоді як несприятливі майнові наслідки цієї діяльності за загальним правилом відносяться на майно цього суб'єкта (організації), а не на їх власне. У цьому і полягає сенс конструкції юридичної особи.
Використання цієї конструкції властиво високорозвиненому майновому обороту. Не випадково юридичні особи, насамперед у формі різних торгових (купецьких, підприємницьких) компаній, стали широко визнаватися законодавством лише з появою і посиленням економічної потреби в об'єднанні великих капіталів, як правило не обіцяють швидкої віддачі і тому пов'язаному з ризиком, непомірним для одного і навіть кількох підприємців (наприклад, в епоху великих географічних відкриттів - для організації морських експедицій і заморської торгівлі, пізніше - для будів-
тва судноплавних каналів і залізниць і т. д.). Конструкція юридичної особи дала можливість створювати такі об'єднання капіталів за рахунок майнових внесків багатьох осіб (спочатку головним чином купців), ризикували при цьому за спільними зобов'язаннями лише деякої, заздалегідь відомою частиною свого майна (і отримували частину загальних доходів пропорційно вкладеним коштам).
В результаті об'єднання (відчуження) частини майна засновників з'являється новий суб'єкт права - власник, є не фізичною особою, а якимось штучним (у цьому сенсі - "фіктивним") освітою, визнаним, однак, законом особливим , самостійним суб'єктом цивільних правовідносин. Більш того, даний суб'єкт в принципі продовжує існувати і у випадках відходу з загальної справи одного, кількох або навіть всіх засновників (учасників). Інакше кажучи, його юридична особистість є цілком самостійною, незалежною від особистості створили його осіб і не зводиться до неї. Тому такий суб'єкт виступає в обороті від свого власного імені, а не від імені своїх учасників, і придбані їм цивільні права та обов'язки належать саме йому, а не його учасникам. Цим, в свою чергу, зумовлюється і необхідність покладання можливу відповідальність за боргами цього суб'єкта на його майно, а не на майно його засновників (учасників).
На таких принципах створювалися перші класичні юридичні особи - торговельні компанії. Згодом категорія юридичної особи отримала набагато більш широке поширення і стала використовуватися законом по відношенню до всякої самостійної організації, допущеної державою до участі в майновому обороті, в тому числі навіть і до деяких органам самої держави ("юридичні особи публічного права"). Адже створення юридичної особи може переслідувати не тільки мета отримання прибутку на вкладене майно (в тому числі особами, які не є підприємцями), а й мета матеріального забезпечення управлінської, науково-освітньої, культурно-виховної, благодійної чи іншої суспільно корисної діяльності (яка не передбачає отримання прямих доходів від неї). Але у всіх ситуаціях застосування даної юридичної конструкції пов'язано з відокремленням визначеного майна з метою обмеження майнової відповідь-
ственности (тобто зменшення ризику участі в цивільному обороті) Для його засновників (учасників) 1.
Отже, основними функціями (завданнями), виконуваними конструкцією юридичної особи, є обмеження ризику відповідальності за боргами і більш ефективне використання капіталу (майна), в тому числі при його об'єднанні засновниками (учасниками). Таким чином, юридична особа як суб'єкт цивільного права по суті являє собою не що інше, як особливий спосіб організації господарської діяльності, що полягає у відокремленні, персоніфікації майна, тобто в наділенні законом відокремленого майна якостями "персони" (суб'єкта), визнання його особливим, самостійним товаровладельцем. Саме персоніфікація майна характеризує його юридичне відокремлення від майна та особистості своїх засновників і дає йому можливість подальшого самостійної участі в цивільному обороті (тобто придбання і здійснення цивільних прав та обов'язків) під власну майнову відповідальність перед своїми кредиторами. Зі сказаного стає очевидним, що категорія юридичної особи є цивільно-правової, створеної для задоволення певних реальних потреб майнового (цивільного) обороту.
Разом з тим персоніфікація майна як певний прийом, спосіб юридичної (законодавчої) техніки завжди викликала і викликає відомі сумніви у своїй обгрунтованості. Вони зазвичай грунтуються на спрощених, абстрактних положеннях про "неможливість" існування будь-яких суспільних відносин, у тому числі правовідносин між особами та речами (майном).
1 З цієї точки зору очевидна абсурдність оголошення юридичною особою селянського (фермерського) господарства (ВПС РРФСР. 1991. № 1. Ст. 5), майно якого не відокремлюються від особистого майна провідних його громадян, а останні відповідають всім своїм майном за борги такого господарства. Не менш невдалим було і визнання раніше діючим Законом про підприємства та підприємницької діяльності (ВПС РРФСР. 1990. № 30. Ст. 418) майна деяких товариств і товариств об'єктом часткової власності їх учасників Адже при такому підході юридична особа не ставало власником переданого йому майна, а останнє, отже, не відособлялося від іншого майна засновників (учасників), і тому вони повинні були б відповідати за загальними боргами хоча і в пайовому порядку, але всім своїм майном, а не тільки внесеним до статутного капіталу товариства. І в цьому випадку конструкція юридичної особи також втрачає сенс, що свідчить про нерозуміння її суті законодавцем.
В основі цих поглядів лежить методологічно помилкове, але, на жаль, досить поширене навіть серед юристів уявлення про те, що право, включаючи цивільне, може служити лише формою для змістовних економічних чи інших суспільних явищ і в силу цього не повинно створювати і використовувати власні категорії і конструкції, принципово відрізняються від філософських або політекономіческіх1. Тим часом правові відносини являють собою особливий, самостійний вид реально існуючих суспільних відносин.
|
- § 1. Поняття юридичної особи
сутність ними не досліджувалась, але ідеєю розширити коло суб'єктів приватного права за рахунок особливих організацій, спілок громадян ми, безсумнівно, зобов'язані римському праву. У Середні століття уявлення про юридичних осіб все ще відчували сильний вплив догматів римського права. Глоссатори і постглоссатори обмежувалися коментуванням античних текстів, намагаючись пристосувати їх до потреб
- 2. Основні теорії сутності юридичної особи
сутність, зміст і можливості застосування. Поясненням даної цівілістічес-кой конструкції присвячені різні теорії, багато з яких вже досить давно відомі у цивільно-правовій науці. Першу за часом появи групу таких теорій становлять погляди, згідно з якими юридична особа є породження правопорядку, тобто деяка юридична фікція, штучна конструкція,
- 3. Класифікація юридичних осіб
юридичної особи вельми ефективний правовий спосіб організації господарської діяльності. Юридично самостійні, майново відокремлені організації становлять одну з основних груп учасників розвиненого товарного обороту. Разом з тим їх поява, функціонування і розвиток визначаються панівним в економіці типом господарського механізму, тобто прийнятою системою регуляторів
- 2. Поняття особистих немайнових прав у цивільному праві
сутності юридичної особи, слід мати на увазі, що воно є штучним суб'єктом права і тому не може взагалі мати особистих прав (право на ділову репутацію безпосередньо пов'язано з майновими правами) . Далі, це права немайнові. Вони жодним чином не пов'язані з майновими правами. Закріплений ст. 150 ЦК перелік немайнових благ як об'єктів цивільних прав з
- Види і стадії адміністративного права
юридичний орган повинен своєчасно спрямувати постанову органу-виконавцю. У зміст цієї діяльності входять також здійснення контролю за правильним виконанням поста-Постановою і дозвіл всіх пов'язаних з ним питань. Припинення ис-нання постанови за встановленими законодавством основани-ям. 2) фактичне виконання Діяльність державних органів по
- 4.Питання вивчення народних рухів
сутності селянських воєн, їх роль, місце і історичні наслідки. П.Г. Ринд-зюнскій вважає, що масові селянські виступи тієї пори не могли вийти за внутріформаціонние межі. У зв'язку з цим важливим є питання про їх вплив на еволюцію феодальних відносин, політику держави. Протидіючи крепостничеству, селянські війни в той же час були тісно переплетені з усіма
- 4. Жовтень 1917 (питання методології)
сутності більшовизму. Це питання існує в двоякому вигляді: з одного боку, він встає як питання про те, наскільки можна виділяти робітників з усієї сукупності суспільних «низів», характеризувати їх як носіїв особливого ладу, що йде на зміну капіталізму, наскільки можна також відокремлювати більшовиків від плебейської маси як цілого, а більшовицький варіант марксизму виділяти з усієї суми
- 2. Судоустройственних ПРИНЦИПИ АРБІТРАЖНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА
юридичного питання. Подібний порядок характерний тільки для функціонування суду, що здійснює особливий вид державної діяльності. З цього випливає два висновки: 1) інші державні і громадські органи не повинні порушувати судову компетенцію і намагатися вирішувати справи, віднесені законом до виключного відання суду; 2) дозвіл правових питань іншими органами в межах їх
- Особи , що у справі.
Юридичної зацікавленістю в результаті справи. Юридична зацікавленість може бути: матеріальної - зацікавленість у відновленні положення, що мав місце до його порушення або оспорювання, і процесуальної - зацікавленість в порушенні діяльності певного правоохоронного органу та участі у цій діяльності з метою відновлення положення, що мав місце до його
- Поняття позову
юридичний факт цивільного права) тягне за собою втрату права на позов в матеріально-правовому сенсі. Як зазначено у п. 2 ст. 199 ГК, закінчення строку позовної давності, про застосування якого заявлено стороною у спорі, є підставою до винесення рішення судом про відмову в позові. Таким чином, право на позов в матеріально-правовому сенсі - це само спірне суб'єктивне право, яке може бути
|