| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Японія в міжнародних відносинах на Далекому Сході |
||
|
Економічний розвиток 60 - ті роки були періодом дуже швидкого Японії І посилення розвитку економіки Японії. Темпи по- протіворечійаНСКІХ щення ефективності суспільного виробництва в Японії були найвищими з капіталістичних країн. Продуктивність праці в середньому зростала на 11% на рік, у той час як у США - всього лише на 3%, а в країнах ЄЕС в середньому на 6%. Експорт Японії ріс щорічно в середньому на 17% в порівнянні з 7,7% у США і приблизно 10% у країнах «Спільного ринку». Хоча за загальним обсягом виробництва, за впливом у капіталістичному світі, по боротьбі за світові ринки Японія ще поступалася США, проте, як було зазначено в звітній доповіді ЦК КПРС XXIV з'їзду партії, Японія поряд з США і Західною Європою перетворилася на один з основних центрів імперіалістичного суперництва. До середини 60-х років Японія вийшла на друге місце в капіталістичному світі після США за валовим національним продуктом. Крупний стрибок у розвитку економіки Японія зробила під час війни у В'єтнамі. Проводячи політику фактичного співучасті в американській агресії, Японія надавала право користуватися численними військовими і перевалочними базами, виконувала багато військові замовлення американської армії, забезпечувала відпочинок і лікування американських військовослужбовців. Японія розвивалася технологічно, накопичувала капітал. Її товари все більш наводняли ринки США, країн Західної Європи, Південно-Східної Азії, Латинської Америки. США намагалися стримувати японський експорт високими митами. Вашингтон все частіше вимагав від Токіо «добровільного» обмеження експорту ряду товарів. Водночас Вашингтон наполягав на скасуванні обмежень на ввезення американських товарів і капіталу в Японію. Будучи вимушеним погодитися 6 червня 1967 на лібералізацію приміщення іноземного капіталу в японську економіку, уряд Японії зробило все можливе, щоб гранично захистити інтереси своїх монополій. Лібералізація була розтягнута на п'ять років. Основним її принципом була установа спільних підприємств на паритетних засадах, щоб застрахуватися від захоплення іноземним капіталом занадто великої частки внутрішнього ринку Японії. Все це обіцяло у майбутньому серйозні економічні потрясіння у відносинах між Японією і її партнерами по капитали стическими світу. Можливі економічні труднощі не виключали і загострення політичних протиріч. Політика правлячих кіл Токіо в від-Японо-китайські носінні Китаю полягала в тому, що Япо- відносини ня не може піти на визнання КНР раніше, ніж США, але повинна зав'язувати різні зв'язки, маючи на увазі, що вони надалі по служать базою розвитку відносин між двома країнами. Зближення з Китаєм гальмувалося, як було зазначено вище, і проблемою Тайваню, торгово-економічні відносини з яким у Японії розвивалися дуже успішно. Не бажаючи надміру «підігравати», Токіо розраховував, однак, отримати для себе вигоду з погіршення радянсько-китайських відносин, зокрема стосовно власних територіальним претензіям до СРСР. Тому уряд крізь пальці дивилося на те, що багато «дружні фірми» торгували з Китаєм, не перешкоджав навіть деяким політичним контактам. У 1960 році обсяг торгівлі між Японією і Китаєм склав 23,4 млн. дол, 1966 - уже 621 млн., нарешті в 1971 році - 900 млн. дол У Японії час від часу спалахували гарячі суперечки щодо політики відносно Китаю. Соціалістична партія, генеральна рада профспілок вважали, що Японія має якнайшвидше визнати КНР. За якнайшвидше встановлення дипломатичних відносин з Китаєм виступала Комуністична партія Японії. Лідери ліберально-демократичної партії і, отже, уряд діяли з оглядкою на США, але хотіли в потрібний момент виявитися готовими до нормалізації відносин з Китаєм. Радянсько-японські відносини, незважаючи Розвиток радянсько-на їх нормалізацію в 1956 році, нала- японських відносин дились не відразу. Токіо орієнтувався на політику Вашингтона. Сусідство і значне збіг економічних інтересів з СРСР, однак, давали про себе знати. У серпні 1961 Японію для відкриття радянської торгово-промислової виставки відвідав перший заступник Голови Ради Міністрів СРСР А. І. Мікоян. Відбувся обмін думками з питань двосторонніх відносин і по ряду міжнародних проблем. У травні 1964 Японії відвідала делегація Верховної Ради СРСР на чолі з А. І. Мікояном, а у вересні того ж року в СРСР побувала делегація парламенту Японії. Сторони домовилися про подальше розширення міжпарламентських зв'язків. У січні 1966 відбувся візит в СРСР міністра закордонних справ Японії Е. Сііна. 21 січня було підписано угоди про товарообіг і платежі на 1966-1970 роки і про пряме повітряне сполучення між столицями. Обговорення проблем радянсько-японських відносин було продовжено під час відповідного візиту міністра закордонних справ СРСР А. А. Громико до Японії у липні 1966 року. Це був перший офіційний візит до Японії міністра закордонних справ СРСР за всю історію взаємин двох країн. Міністри підписали консульську конвенцію і домовилися про проведення регулярних консультацій як з питань двосторонніх відносин, так і з міжнародних проблем, що становлять інтерес для обох сторін. У ході наступних контактів були підготовлені та підписані угода про науково-технічне співробітництво в галузі рибного господарства, генеральну угоду про постачання в СРСР з Японії на умовах кредиту обладнання, машин та інших товарів для розробки лісових ресурсів Далекого Сходу і про постачання в Японію з СРСР лісоматеріалів. Але не дрімали в Японії і противники налагодження відносин з Радянським Союзом. Вони все активніше роздмухували тему територіальних претензій до СРСР. «Ми виходимо з того, що розвиток дружніх, добросусідських відносин вигідно як радянському, так і японському народу», - зазначав у січні 1969 року Голова Ради Міністрів СРСР А. Н. Косигін, відповідаючи на питання кореспондента японської газети «Майніті». Зі свого боку, міністерство закордонних справ Японії виражало у своєму офіціозі згоду з тим, що такі відносини є «найважливішою умовою збереження стабільності обстановки в прилеглих до нашої країни районах, зміцнення безпеки і забезпечення процвітання нашої країни». Одним з найважливіших інструментів со- Висування ідеї кіл-зберігання миру між народами СРСР лектівноі безпеки л ** в дзіі вважав і вважає забезпечення безпечно сти держав на колективній основі. Ще до другої світової війни, в 30-ті роки, радянська дипломатія активно пропагувала цей принцип. Вона пропонувала домовитися про колективну безпеку в зв'язку із захопленням Японією Маньчжурії. Вона висунула ідею укладення тихоокеанського пакту, коли Японія розгортала агресію проти Китаю. Тоді західні держави проігнорували пропозиції СРСР, розраховуючи штовхнути Японію на війну проти СРСР. Після другої світової війни найбільше збройних конфліктів було в Азії. У зв'язку з цим в 1969 році СРСР знову висунув ідею створення в Азії системи колективної безпеки. Що означало б створення такої системи? Це означало б зобов'язання країн Азії не вдаватися до сили у відносинах один з одним, а вирішувати суперечки мирним шляхом, за столом переговорів. Це означало б повагу суверенітету всіх держав, забезпечення недоторканності їх меж, що не- зао втручання в справи один одного, широкий розвиток рівноправного і взаємовигідного економічного співробітництва. Ідея забезпечення безпеки в Азії колективними зусиллями всіх держав континенту привернула велику увагу і була підтримана низкою держав, зокрема Індією. Однак імперіалістичні держави саботували її. Проти виступили і тодішні китайські керівники, що заявляли, ніби ідея колективної безпеки призначена для того, щоб «оточити Китай». Такі заяви були абсолютно безпідставними. У Радянському Союзі вважають, що система колективної безпеки в Азії не може бути створена і не зможе існувати без Китайської Народної Республіки. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Японія в міжнародних відносинах на Далекому Сході " |
||
|
||