| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Засади концесійної діяльності. |
||
|
Функціонування ринкових відносин потребує відповідних форм та методів управління державною власністю. Певні її об'єкти недоцільно передавати в приватну власність через економічну й суспільну значущість та високий рівень прибутковості. Це з одного боку, а з другого - у держави не завжди вистачає бюджетних коштів для їх використання та розвитку. До речі, це стосується також і власності територіальних одиниць. Досвід багатьох країн з різними політичними та економічними системами, рівнем розвитку ринкових відносин свідчить про те, що одним з найбільш ефективних шляхів забезпечення кількісних та якісних показників використання об'єктів права державної та комунальної власності, які не підлягають приватизації, є залучення до фінансування та управління ними приватного капіталу на концесійній основі. Концесійна форма використання власності держави та територіальних одиниць відома ще з часів Стародавнього Риму. Давньоримські юристи виокремлювали особливу групи предметів, які не можуть первісно перебувати в приватній власності і не входять до звичайного приватно-правового обігу . До них належали речі, що перебували в суспільному (публічному) використанні (порти, стадіони та ін.); речі, що слугували специфічним цілям держави (казна, військове спорядження тощо) та об'єкти комерційної діяльності держави (ager publicus - публічний земельний фонд) . У часи Священної Римської імперії концесії існували і у формі гірничих реалій: ніхто не мав права займатися гірнічною справою, не отримавши від короля на це концесії, за яку необхідно було внести встановлену плату. Нині найбільшого поширення набула концесійна діяльність у Франції, у таких секторах економіки, як: водопостачання (75 % концесій), утилізація збору сміття (50% концесій), місцевий транспорт та автошляхи. Окрім Франції, концесійну систему широко використовують 120 країн світу, більшість із яких застосовує її в нафтогазовій галузі економіки (США, Норвегія, Австралія, Велика Британія та ін.) . Взагалі, об'єктами концесії в зарубіжних країнах є: а) об'єкти державної власності; б) природні ресурси; в) публічні служби та г) монополії держави на окремі види діяльності. Ці чотири складові, відповідно до законодавства, наприклад, США, Канади Австралії, країни ЄС, становлять особливу, публічно-правову власність, що належить суспільству в цілому і нікому зокрема. Концесійні договори в цих країнах укладаються державою тільки на вказані об'єкти . З часів виникнення концесійної діяльності спостерігається постійність її спрямованості: розробка та експлуатація природних ресурсів, засобів зв'язку та транспорту. Незмінними також лишалися й суб'єкти концесійних відносин: з одного боку - держава та/або муніципальні (в законодавстві України та деяких країн - комунальні) органи, з другого - представники приватного капіталу - національні та/або іноземні. У будь-яку історичну епоху концесії мали строковий оплатний характер і являли собою різновид найбільш швидкого, надійного і взаємовигідного інструменту виходу із економічної кризи. Постійними об'єктами концесійної діяльності завжди були економічні та соціальні інститути інфраструктури (дороги, засоби зв'язку, водо- та електропостачання тощо). Іншим різновидом концесій, дуже популярним у світі, є концесії в галузі природокористування, які мають свою власну складну структуру, обумовлену багатьма факторами, такими як правовий статус концесіонерів, строки, грошові відрахування концесієдавцю та інші. До цієї великої групи концесій входять у першу чергу лісові, гірничі, водні та інші природоресурсні концесії. В сучасному вітчизняному законодавстві про концесії вперше згадується в Законі України "Про режим іноземного інвестування" від 19 березня 1996 року . В ст. 22 цього Закону передбачається надання за концесійними договорами іноземним інвесторам прав на розробку та освоювання відновлюваних і не відновлюваних природних ресурсів та на проведення господарської діяльності, пов'язаної з використанням об'єктів, що перебувають у державній власності, але не передані підприємствам, організаціям у повне господарське відання чи оперативне управління. Наступним нормативним актом був Указ Президента України "Про концесії на будівництво та реконструкцію автомобільних доріг" від 4 липня 1999 року, яким було визнано доцільним впровадженням в Україні концесій на будівництво та реконструкцію автомобільних доріг як важливого інструменту розвитку транспортно-дорожнього комплексу країни. Закон України "Про концесії" від 16 липня 1999 року визнав концесію як надання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб'єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб'єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов'язань по створенню (будівництву) та (або) управлінню (експлуатації) об'єктом концесії, майнової відповідальності і можливого підприємницького ризику. Визначення концесії в Законі України "Про концесії" було дещо змінено ст. 406 Глави 40 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року. Концесія, за ГК України - це надання з метою задоволення суспільних потреб уповноваженим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі вітчизняним або іноземним суб'єктам господарювання (концесіонерам) права на створення (будівництво) та/або управління (експлуатацію) об'єктом концесії за умови взяття концесіонером на себе відповідних зобов'язань, майнової відповідальності і підприємницького ризику. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Засади концесійної діяльності." |
||
|
||