7 (V).

Дійсно, чеснота, так само як і порочність, залежить від нас. І в чому ми владні робити вчинки, в тому - і не здійснювати вчинків, і в чому | від нас залежить] «ні», в тому - і «так». Отже, якщо від нас залежить здійснювати вчинок, коли він про-! 0 красен, то від нас же - не здійснювати його, коли він ганебний; і якщо не здійснювати вчинок, коли він прекрасний, залежить від нас, то від нас же - здійснювати , коли він ганебний. А якщо в нашої влади здійснювати, точно так само як і не здійснювати, прекрасні і ганебні вчинки [і якщо чинити так чи інакше], значить, як ми бачили, бути доброчесними або порочить-ними, то від нас залежить, бути нам добрими або поганими.

Вислів «Ніхто по волі не дурний і проти ВОЛІ 1Г» не блаженний »24 в одному, очевидно, помилково, а в іншому істинно. Справді, блаженним ніхто не буває проти волі, вато зіпсованість [є щось] довільне. Інакше доведеться оскаржити тільки що висловлені [положення], і [виявиться], що не можна визнавати людину ні джерелом, ні «батьком» вчинків у тому ж сенсі, в якому він батько своїх детей25. А якщо ЦЕ очевидно і ми не можемо зведення-20 дить наші вчинки до інших джерел, крім тих, що в нас самих, тоді, маючи джерело в нас, вони самі залежать від нас і є довільними.

Це підтверджується, мабуть, як [вчинками] окремих осіб у суто приватних справах, так і самими законодавцями, бо вони карають і здійснюють відплата по відношенню до тих, хто здійснює худі справи (ta mokhtera), якщо тільки їх вчинили ие підневільно і не через незнання, в якому самі НСПОВІН-25 ни; а [тим, хто здійснює] прекрасні [вчинки, законодавці] надають почесті, щоб [таким чином] підстьобнути одних і приборкати інших.

(Втім, робити те, що не залежить від нас н не є довільним, ніхто нас ие підстьобує, так як без толку (pro ergoy) умовляти не відчувати - іепла, болю, голоду і взагалі чого -небудь в цьому роди ми ж все одно будемо це відчувати.) [Зако-зо подавці] карають навіть за саме незнання, коли вва-Н1 ють, що людина винен у невіданні, наприклад п'яних вважають винними вдвойне26. Адже в цьому випадку ппочнік в самій людині, тому що в його владі але

паліться, і імепно в тому, що напився, - причина поведінки. І за неведення в законах чогось такого, що ііі4а знати покладено і неважко, карають, точно так і в інших випадках, коли вважають, що неведення обумовлено неувагою, так як тут неведення залежить від самих людей, адже бути уважними - це в їх влади.

Але може бути, людина такий, що ні способеп проявити уваги. Однак люди самі винні, що 5 стали такими від млявою життя, так само як самі бувають винні, що робляться неправосудними або розпили-щеіпимі: одні - роблячи зло, інші - проводячи час у пиятиках і тому подібних [заняттях], бо діяльності, пов'язані з певними [речами], створюють людей певного роду. Це видно на прикладі тих, хто вправляється для будь-якого состязапія або справи, тому що вони весь час запитом цією діяльністю. Так що не знати, що за певної діяч-10 пості виникають [певні етичні] устої, може тільки той, хто глухий і слеп27.

Далі, безглуздо думати, що вступник проти права не хоче бути неправосудним, а ведучий себе розпусне - распущенним28.

І пе тільки пороки душі довільні, але в деяких випадках пороки тіла теж, Ці випадки ми і ставимо в провину: адже ніхто пе винить потворних від природи, звинувачують потворних через неупражпепія і 25 неуваги [ до здоров'я]. Точно так ситуація з допомогою і каліцтвом. Ніхто, мабуть, не стане лаяти сліпого від природи, через хворобу або від удару, швидше, його, навпаки, пошкодують. Але якщо хвороба від пияцтва або інший розбещеності, всякий, мабуть, поставить її в провину. Таким чином, ті з тілесних вад, що залежать від нас, ставляться в провину, а ті що не залежать, не ставляться. А якщо так, то серед дру-за гих, [т. тобто не тілесних, вад], ті, які ставляться в провину, теж, мабуть, залежать від нас.

Можна, звичайно, заперечити, що всі прагнуть до того, що здається [їм] благом, по не владні в тому, що [саме їм таким] здається, і, який кожна людина сама по собі , така і мета йому є. З іншого боку, якщо кожна людина в якомусь сенсі ви-Ш4Ь 11 про вник своїх власних підвалин [і станів], то в якомусь сенсі він сам винуватець і того, що йому здається. А якщо не [визнати цього], тоді, [виходить], ніхто не винен у своїх власних злих справах, по здійснює їх через незнання [істинної] мети, вважаючи, 5 що завдяки їм йому дістанеться найвище благо; і прагнення до [істинної] цілі не буде тоді обирається добровільно (aythairetos), ио тоді потрібно народитися, маючи, немов зір, [здатність] правильно розсудити і вибрати істинне благо, й хто прекрасно обдарований цим від природи, той шляхетний, бо він буде володіти найбільшим і найпрекраснішим даром, - який не взяти в іншого і якому не вивчив, але який м дан при народженні. У тому, щоб від природи (pephy-kenai) [бачити] благо (to еу) і прекрасне, і складається повноцінне і справжнє благородство (eyphy'ia).

Якщо ці [міркування] істинні, то чому доброчесність більш довільна, ніж порочність? Адже для того й іншого, тобто для доброчесного, так само як і порочного, мета за природою пли як би то пі було явлена і встановлена, а з цією метою співвідносять [все] інше, які б постуікі ні скоювали. Тому, чи бачиться мета кожній людині такий чи ннакой НЕ ио природі, але є в цьому щось від нього самого, або ж мета дана природою, але все інше добропорядна людина робить довільно, - [в будь-якому випадку] доброчесність є щось довільне і порочність довільна нітрохи не менш. Відповідно 20 і у порочного є самостійність (to di * ay ton), Ослі не в [виборі] мети, так у вчинках. Отже, якщо

чесноти, згідно з визначенням, довільні (адже ми самі є в якомусь сенсі винуватцями [моральних] устоїв, і від того, якими є ми, залежить, яку ми ставимо собі мету), то довільні також 25 і пороки, бо [все тут] однаково. 8.

Отже, у зв'язку з чеснотами ми сказали в загальних рисах про їх родовому понятті, а саме що вони складаються у володінні серединою і що це [етичні] устої, [або склади душі]; про те також , що, чим вони породжуються, у тому <і) самі діяльні (praktikai); про те, що чесноти залежать від нас і що вони довільні, і, [нарешті], що [опи дійству-

зо ють] так, як наказано вірним судженням.

Однак вчинки і [етичні] устої довільні не в одному і тому ж сенсі: вчинки від па-чала і до кінця в нашій владі і ми знаємо [все] окремі обставини, а [етичні] устої , [або склади душі, в нашій владі тільки] спочатку, і поступове їх складання відбувається непомітно;

Ш5Я як то буває з захворюваннями. Але оскільки від нас залежить так чи інакше розпорядитися [початком], по * Стільки [підвалини] проізвольни.29 9.

Тепер, взявши знову кожну доброчесність у окремих на 5 Іост, ми скажемо, яка опа, до чого відноситься і як

проявляється. Одночасно з'ясується також і число чеснот. (VI). Насамперед ми скажемо про мужність. Ми вже вияснілі30, що це - володіння серединою між страхом і відвагою. А страх ми відчуваємо, очевидно, тому, що щось страшне [загрожує нам], а це, взагалі кажучи, зло. Саме тому страх визначають 10 як очікування зла. Звичайно, ми боїмося всяких зол, наприклад неслави, бідності, неприязні, смерті, але мужнім людина вважається стосовно не до всіх цих речей, бо іншого слід боятися, і, якщо страшаться, скажімо, неслави, це прекрасно, а якщо ні, то ганебно , і, хто цього страшиться, той добрий і сором'язливий, а хто не страшиться - беззастен-is чівий. Деякі називають останнього «мужнім» в переносному сенсі, тому що він володіє чимось схожим на мужність, адже мужній в якомусь сенсі теж безстрашний. Напевно, не сле-дует боятися ні бідності, ні хвороб, ні взагалі того, що буває не від порочності і не залежить від самого человека31. Але безстрашність у цьому-[ще] НЕ мужність. А в силу подібності ми так називаємо і його теж, адже деякі трусять у небезпеках на війні, 20 але володіють щедрістю і відважно переносять втрату майна; не боягуз і той, хто страшиться образи дітей І Ж? НИ, або заздрості, або ще чого- небудь в цьому роді; а той, хто відважно чекає прочуханки, не "мужній».

До яких же страшним речам має відношення му-2Л жественний? Може бути, до найбільших [вужа-Сахме]? Адже жахливе ніхто ие переносить краще [мужнього]. А найстрашніше - це смерть, бо це межа, і здається, що за ним для померлого пічто вже ні добре, ні погано. Але все ж і за ставлення до смерті мужественпим шанують пе за всіх обставин, наприклад якщо [смерть приходить] під час бурі або від недуг. Але при яких же тоді? Може бути, при найпрекрасніших? Саме такими є [обстоя-зо тва] битви, бо це найбільша і найпрекрасніша з небезпек. Про те ж говорить і шана, [який віддають воїнам] співгромадяни і володарі (то-narkhoi) 32.

Так що мужнім у власному розумінні слова виявляється, мабуть, той, хто безбоязно (adefcs) зустрічає прекрасну смерть і все, що загрожує швидкої смертю, а це буває насамперед у битві. Втім, зе мужня людина поводиться безбоязно і в бурю, і при недугах, але все-таки не так, як моряки; шь' бо мужні впадають у відчай у порятунку і обурюються на таку смерть, а моряки, маючи досвід, сподіваються на себе (eyelpides) . Крім того, мужність виявляють при тих [обставинах], коли потрібно доблесть або 5 коли смерть прекрасна, між тим при загибелі такого роду, [як у морі або від недуги], немає місця ні для першого, ні для іншого.

Інформація, релевантна " 7 (V). "