X

Отже, достатньо одного погляду на історію та сучасність, щоб побачити інтенсивність людської діяльності, повністю перетворюючої вигляд Землі, настільки невимовної, що і з цього боку підтверджується враження, яке кожному знайоме на власному досвіді: ця діяльність далеко виходить за межі того, що потрібно б для простого продовження та збереження життя. Людини прямо-таки тягне за межі простого біологічного мінімуму потреб. Сюди додається, далі, те, що звершення, за допомогою яких самозберігається людина, мають тривалий характер, вони не залежать від періодичних ритмів природи, і, відповідно зробленому вище спостереженню, що органічні потреби входять в спонукання до дій, немає ніякої специфічно значущою періодичної ритміки цих елементарних спонукань.

К. Лоренц вказав мені якось на паралелі, які можна провести між надлишком спонукань у людини і ігровими «надлишковими рухами» у тварин. Якщо разом з Болько вбачати сутність людської конституції в «затримці» або «омолодження», в «ембріоноподобном» вигляді, то ця аналогія виявляється значущою, якщо тільки згадану затримку не роблять «причиною» надлишку спонукань. Навпаки, момент відмінності людини і тварини складався б не тільки в тому, що у першого зберігається ця «надлишкова активність», але в тому перш за все, що ці форми «невласною» і побічно пов'язаної з потребами, якщо завгодно, ігровий і надлишкової діяльності створюють умови, при яких постійно задовольняються і органічні потреби, в той час як у тварини надлишкові руху молодості переходять потім в рухи спрощені і цілеспрямовані. Навіть органічно представлена структура спонукань статевого потягу і потягу до їжі «розрахована» у людини на виконання через компетентні і варіювати дії, що не прямо спрямовані на ціль, але йдуть манівцями. На додаток до згаданого вище явищу, що сила спонукання далеко виходить за межі того, що було б необхідно для задоволення мінімуму потреб, два цих ознаки, як мені здається, в достатній мірі обмежують сумнівне поняття.

Якщо Лоренц, далі, посилається на інтенсифікацію потягів, завжди спостережувану при прирученні тварин, то я знову-таки переконаний, що він побачив щось більше, ніж просто аналогію. Тільки й приручення не можна робити «причиною», так як необхідна у випадку з людиною поняття «самопрірученія» вже предпосилает самому собі принцип пояснення. Можна сказати, що зворотний вплив, що виникає з людської діяльності та її створінь і в значній своїй частині зване словом «приручення», має тенденцію до все більшого вироблення специфічно людських рис, що можна констатувати і в багатьох інших аспектах (Е. Фішер) 16.

В іншому світлі ми бачимо цей основний факт надлишку спонукань з того боку, що воно дає необхідну енергію гальмування для побудови найважливіших функцій. Значна частина спонукальних сил вживається на те, щоб утримати тривалі інтереси, т.

Інформація, релевантна " X "