| Головна |
| « Попередня | ||
110. Неустойка, застава, завдаток як способи забезпечення зобов'язань. |
||
|
Згідно ст.179 ГК України, неустойкою визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник зобов'язаний сплатити кредитору в випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Неустойка носить характер додаткового обтяження для боржника і підлягає сплаті незалежно від наявності збитків. Неустойка покликана забезпечити зобов'язання від різноманітних порушень, стимулюючи боржника до належного виконання, а також компенсує (повністю або частково) збитки , які можуть бути завдані невиконанням зобов'язання. В силу принципу реального виконання зобов'язання сплата неустойки не звільняє від виконання зобов'язання в натурі. У літературі визначена точка зору, відповідно до якої неустойка визнається одночасно як спосіб забезпечення зобов'язань і як форма цивільно-правової відповідальності, але, як правило, на практиці не проводиться розмежування неустойки по цих двох видах. Хоча законодавець проводить таку диференціацію, коли йдеться про законодавче регулювання питань неустойки, то на перший план виступає неустойка як міра відповідальності. У юридичній літературі виділяються функції неустойки залежно від її призначення - забезпечення або санкція. У неустойку функції договірної відповідальності виражаються найнаочніше. З одного боку, це покарання, стимулювання боржника, з іншого боку, будучи мірою захисту для кредитора, неустойка виконує і компенсаційну функцію. Поряд із загальним становищем про неустойку на практиці і в спеціальному законодавстві використовуються приватні - про штраф і піні. Різниця між цими поняттями полягає в порядку обчислення штрафу та пені, тому принципової різниці для використання цих термінів або єдиного терміну - неустойка, не існує. Штраф - літочислення неустойки у вигляді певної грошової суми, яка стягується один раз в відповідно до закону або договором зі боку, не виконала або неналежно виконала основне зобов'язання. Пеня - неустойка у вигляді періодично стягуються сум (зазвичай в процентному відношенні до загальної суми зобов'язання) за кожний день прострочення виконання зобов'язання протягом певного часу або без обмеження. Неустойка може бути передбачена нормативними актами про окремі види зобов'язань (законна Н.) або ж за угодою сторін (договірна Н.). Договірна може включати два варіанти: - обов'язковість стягнення передбачена законом, розмір встановлюється угодою; - у договорі визначаються неустойка та її розмір. Угода про неустойку повинна бути укладена в письмовій формі, недотримання якої тягне недійсність угоди. Умовами стягнення неустойки є невиконання зобов'язання і вина боржника незалежно від наявності збитків у кредитора. Однак якщо збитки є, то залежно від співвідношення права на стягнення неустойки з правом на відшкодування збитків розрізняють неустойку: - залікова - найбільш поширена, не виключає право вимагати відшкодування збитків, але тільки в тій частині, яка не вкрита неустойкою. - Виняткова - закон або договір можуть передбачити стягнення тільки неустойки, але не збитків (використовується у відносинах з транспортними організаціями) ; - штрафна (кумулятивна) - стягнення збитків у повній сумі понад неустойки; стягується у випадках поставки продукції неналежної якості; - альтернативна - за вибором кредитора стягується або неустойка, або збитки. Розмір неустойки зафіксований в договорі. Розмір збитків необхідно доводити. У збитки включається: - або зменшення готівкового майна; - або не отримане за договором. Неустойка як спосіб забезпечення виконання або як форма відповідальності застосовується практично має неустойка у грошових зобов'язаннях. Це питання врегульоване чинним законодавством, однак, оскільки грошові зобов'язання відносяться до числа найбільш поширених і актуальних, то пильну увагу до ним не можна назвати надмірним. Так, відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань передбачається Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22 листопада 1996 року. Даний нормативний акт встановлює, що пеня за прострочення платежу може застосовуватися кредитором до боржника лише в випадку, 'якщо вона передбачена угодою сторін, тобто, якщо угодою сторін пеня за прострочення платежу або зарахування коштів на рахунок клієнта, а також її розмір не встановлені, кредитор не має права вимагати від боржника сплати неустойки у вигляді пені. Якщо в договорі передбачена відповідальність у вигляді пені за порушення грошових зобов'язань, то після 14 січня 1997 її розмір за раніше укладеними договорами при вимозі про сплату або по знову укладаються угодами не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка з 10 січня 1997 року. встановлена в розмірі 35%. За цією ставкою, максимальний розмір пені в день становить: 35 х 2/365 = 0,191781%, що з округленням до десятих одно 0,2% . Сторони при укладенні договору можуть встановити і менший розмір пені. Таким чином, після набрання чинності даного Закону кредитор може зажадати від боржника, який прострочив йому платіж, сплати пені в розмірі, що не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, і тільки в тому випадку, якщо дане забезпечення пенею зобов'язання боржника здійснити платіж у термін передбачено в договорі між кредитором і боржником. Завдаток Завдаток мав широке поширення в дореволюційному російською праві, забезпечуючи більшість угод, в яких виконання було відірване від моменту укладення договору . Його роль знизилася в зв'язку з поширенням безготівкових розрахунків та зараз застосування завдатку залишилося на рівні побутових відносин. Завдатком визнається грошова сума, що видається однією стороною в рахунок належних з неї платежів за договором іншій стороні в доказ укладення договору, і в забезпечення його виконання. Завдатком забезпечуються відносини між громадянами. Угода про завдаток має бути зроблено у письмовій формі. Істотне значення має чіткість складеного документа про завдаток: щоб уникнути спору повинна бути вказана конкретна сума завдатку і те, що ця сума є саме завдатком, а нічим іншим. За своїми функціями завдаток відрізняється від авансу, який виконує лише платіжну функцію і незалежно від причини невиконання підлягає поверненню, і функцію підтвердження укладення договору. Однак, на відміну від завдатку, аванс ніколи не несе забезпечувальну функцію. Завдаток, крім платіжної (завдаток видається в рахунок належних платежів по основним зобов'язанням, тим самим будучи засобом повного або часткового виконання основного зобов'язання), виконує ще дві функції: - удостоверітельную - виконуючи передачею завдатку частину чи все основне зобов'язання, боржник підтверджує його наявність; - забезпечувальну - сума, передана як завдаток, зараховується в рахунок виконання основного зобов'язання і в цій частині гарантує його виконання. Завдаток може виконувати також компенсаційну функцію, бо сторона, відповідальна за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, зобов'язана відшкодувати іншій стороні збитки з зарахуванням суми завдатку. Завдаток за своїм характером зближується з санкціями, встановленими за невиконання або застави дається в Законі України «Про заставу» 1992 р., який є основним нормативним актом, що регулює заставні правовідносини в Україні. Сутність застави як забезпечувального зобов'язання полягає в тому, що кредитор-заставодержатель набуває право у випадку невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою , одержати задоволення за рахунок закладеного майна. Предметом застави може бути всяке майно, в тому числі речі і майнові права (вимоги), за рядом винятків. К виключень належать: майно, вилучене з обігу; вимоги, нерозривно пов'язані з особою боржника: про відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров'ю, вимоги про аліменти; права, поступка яких заборонена законом. Сторонами заставного правовідносини є заставодавець - особа, яка передає своє майно в заставу, і заставодержатель - особа, яка приймає в заставу майно заставодавця з метою забезпечення виконання зобов'язання. Сторонами можуть бути фізичні, юридичні особи та держава (ст. 11 Закону). Заставодержатель. Ним може бути тільки кредитор за забезпеченим запорукою основним зобов'язанням. Заставодавець. В якості заставодавця може виступати; як боржник за основним зобов'язанням, забезпеченим заставою, так і третя особа (майновий поручитель). Основна вимога до заставодавцю - бути власником майна, яке передається в заставу, оскільки застава майна передбачає принципову можливість його продажу. У майна, переданого в заставу, може бути кілька власників (у разі загальної власності). Загальна власність може бути частковою і спільної. Якщо майно перебуває в загально спільної власності, то кожен з учасників такої власності має право здійснювати операції з передачі майна в заставу (якщо інше не передбачено угодою сторін), але зробити це він має право за згодою всіх учасників спільної власності. Якщо майно перебуває у спільній частковій власності, то процес передачі його в застава буде різним у залежності від того, чи передається все майно або тільки частка одного з співвласників. Якщо в заставу передається все майно, то для цього необхідна згода всіх співвласників, оскільки розпорядження майном, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх його учасників. Якщо в заставу передається тільки частка одного з співвласників, то останній може розпорядитися нею лише після виділу її в натурі. Договір про заставу оформляється письмово. У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти, товари в обороті або переробці, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений. Істотними умовами договору про заставу є: вид застави, істота забезпеченого заставою вимоги, його розмір, термін виконання, опис предмета застави. Види застави Застава із залишенням закладеного майна у заставодавця: іпотека, застава товарів в обігу або переробці; заставу з передачею закладеного майна заставодержателю: заклад, заставу цінних паперів; заставу майнових прав. За загальним правилом, закладене майно залишається у заставодавця. Заставодержателю майно передається в тому випадку, якщо про це прямо зазначено в договорі. Крім того, існує майно, яке не може бути передано заставодержателю. До такого належить майно, на яке встановлена іпотека, а також закладені товари в обороті або переробці. « Попередня |
||
| = Перейти до змісту підручника = | ||
|
|
||
108. Способи забезпечення виконання зобов'язань. |
||
|
||