Головна
ГоловнаНавчальний процесПедагогіка → 
« Попередня Наступна »
Лихачов Б.Т.. Педагогіка: Курс лекцій / Учеб. посібник для студентів педагог, навч. закладів і слухачів ІПК і ФПК. - 4-е вид., Перераб. і доп. - М.: Юрайт-М.-б07с., 2001 - перейти до змісту підручника

ДИАЛЕКТИКА ПЕДАГОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ

Основной кліткою педагогічного процесу є педагогічна ситуація. Використання педагогом змісту, форм і методів виховної роботи автоматично не гарантує високої якості виховання і навчання. Ефект виникає у разі творчого створення вихователем педагогічних ситуацій, з системи яких і утворюється педагогічний процес. Педагогічна ситуація виникає тільки в результаті цілеспрямованого, змістовного, зацікавленого взаємодії педагога і дітей, дітей один з одним, дитини з явищами навколишнього світу. Вона призводить до передбачених виховним змінам в особистості зростаючої людини: формуванню у нього світогляду, суспільно цінних матеріальних і духовних потреб, ціннісних орієнтації, мотивів, стимулів, навичок і звичок поведінки, якостей і рис характеру. Педагогічна-ситуація завжди являє собою активну взаємодію і єдність всіх основних компонентів педагогічного процесу: педагога, дитини, конкретно-історичного змісту, організаційно-управлінських структур, педагогізірованной середовища. На відміну від життєвої виховної ситуації, яка за змістом і результатами не завжди відповідає педагогічним цілям, педагогічна ситуація завжди позитивно виховним. Вона може бути неоднозначною за ступенем виховної ефективності. За змістом вона буває навчальною; політично, екологічно, морально, юридично, естетично виховує; розважальної; технічно чи художньо-творчої; фізкультурно-та спортивно-ігровий і т. п. У кожної педагогічної ситуації як у краплі води відбивається стан педагогічного процесу. У ній виявляються закони виховання і принципи педагогічної діяльності. У рамках педагогічних ситуацій вирішуються основні виховно-педагогічні протиріччя.

Педагогічні суперечності виникають у вигляді утворюється невідповідності між застаріваючими педагогічними уявленнями, концепціями, практичною організацією формування особистості і новими, що розвиваються, усложняющимися вимогами життя до зростаючого людині. Своєчасне виявлення і дозвіл намітилося протиріччя є головна рушійна сила вдосконалення педагогічного процесу. Усі педагогічні протиріччя можуть бути поділені на дві групи: соціально-педагогічні суперечності між педагогічним та провідними соціальними (економічним, політичним, духовно-моральними, побутовим, культурним) процесами, а також власне педагогічні, внутрішні протиріччя, що відображають діалектику самого педагогічного процесу.

Економічні, політичні, культурні, соціальні процеси відіграють провідну роль по відношенню до педагогічного. Суперечності між ними відображаються в суспільній свідомості як відставання педагогіки від вимог життя. Вони виявляються, наприклад, у відставанні політехнічної та трудової підготовки учнів середньої школи від вимог науково-технічного процесу та виробництва; в проявах у школярів міщанської, егоїстичної, споживацької психології і соціального паразитизму в протилежність колективістської моралі, соціально цінної активності, працьовитості та духовності. Несвоєчасне подолання цих протиріч неминуче веде до ослаблення виховної ефективності педагогічного процесу, формуванню у окремих школярів асоціальних устремлінь. Активну участь всього суспільства у пізнанні, усвідомленні та вирішенні протиріч між педагогічним та іншими суспільними процесами забезпечує вдосконалення виховання і навчання підростаючого покоління.

Внутрішні протиріччя педагогічного процесу є рушійною силою і джерелом вдосконалення виховних відносин педагогів і дітей. Вони можуть бути об'єктивними і суб'єктивними. Об'єктивні протиріччя виникають і існують незалежно від волі і свідомості окремих людей.

Головним внутрішнім об'єктивним протиріччям педагогічного процесу та розвитку особистості в дитячому віці є постійно виникає невідповідність між активно-діяльної природного сутністю дитини і перетворюючими її прояви життєвими умовами.

Вся науково-педагогічна організація дитячого життя і діяльності може бути розглянута і правильно зрозуміла лише як усвідомлена і цілеспрямована робота по вирішенню суперечності між активно-діяльної природою дитини і соціально-педагогічними умовами його життя. Так, моральне виховання дозволяє суперечність між суспільним і особистим. Тісно пов'язане з ним статеве виховання спрямоване на подолання суперечності між інстинктом і особисто-суспільними нормами інтимних людських відносин. Трудове виховання знімає протиріччя між прагненням дитини до активної діяльності, його творчими здібностями і суспільною необхідністю праці.

З головним об'єктивним протиріччям педагогічного процесу тісно пов'язані похідні: між суспільними вимогами до особистості дитини та її власними інтересами; між колективом і особистістю; між новими явищами природи, подіями в житті суспільства, з якими стикається дитина, і браком досвіду, знань для їх розуміння, між бурхливим зростанням наукових знань і обмеженістю можливостей навчально-виховного процесу в їх переробці і передачі дітям. Можна зробити висновок, що наукова організація педагогічного процесу являє собою ефективний шлях вирішення об'єктивних педагогічних протиріч, спосіб його вдосконалення, підвищення якості виховання і навчання.

Суб'єктивні суперечності виникають в результаті відставання педагогічної науки, її теорій, концепцій, систем, уявлень 6т мінливих умов і вимог суспільного життя до освіти, вихованості людини. Їх загострення, появу кризових педагогічних ситуацій - результат суб'єктивної помилковою діяльності педагогів. До таких суперечностей відносяться: невідповідність між цілісної інтелектуально-емоційної, діяльної природою дитини, що вимагає цілісного розвитку, і односторонній інтелектуалізацією, формалізацією педагогічного процесу; невідповідність між ростом духовного світу, споживання духовних цінностей дітьми і застарілою системою художньо-естетичного розвитку; невідповідність між величезним значенням практичного особистого досвіду в моральному становленні дитячої особистості і установкою на словесне моральне просвітництво як головний спосіб морального виховання; невідповідність між зростаючою роллю навчальних предметів гуманітарно-художнього циклу у формуванні громадянськи-активної особистості і обмеженістю їх місця в навчальному плані, слабкістю матеріального і кадрового забезпечення; невідповідність між єдиним базовою загальною середньою освітою і зростаючої необхідністю розвитку творчої індивідуальності кожної дитини; невідповідність між величезною виховним потенціалом змісту навчання, виховання школярів і слабкою виховної ефективністю педагогічного процесу. У своєчасному усвідомленні і усуненні суб'єктивно породжених невідповідностей полягає головна умова вдосконалення педагогічного процесу.

Наукова організація педагогічного процесу нерозривно пов'язана з пізнанням дії та прояви в ньому найважливіших категорій діалектики.

У педагогічному процесі, що включає в себе різноманітні види дитячої діяльності та взаємодії, педагогічні впливи повинні бути відповідні з можливостями дітей, індивідуалізовані, повинні враховувати стан вихованця та колективу. Ефективність педагогічного процесу залежить від оптимальної заходи виховних у ньому. Наприклад, велика кількість морально-освітніх заходів для підлітків не гарантує ефективності їх морального виховання. Щоденне участь у праці, хоча і розвиває звичку трудитися, не тягне за собою автоматичного формування працьовитості. Механічне повторення досліджуваного матеріалу не веде до його осмис ленному засвоєнню. У кожному випадку необхідна певна міра поєднання практичних справ і просвітніх заходів, трудових вправ і творчої активності вихованців. Міра педагогічного впливу і взаємодії впливів лежить в основі ефективності організованих педагогом виховних впливів.

У педагогічному процесі своєрідно діє діалектичний закон взаємозв'язку кількості і якості. Особистісні якості являють собою прояв стійких психічних властивостей дитини. До явищ якісного порядку в особистості відносяться також: світогляд, переконання, ціннісні орієнтації, мотиви, свідомість, потреби, емоційні стани, звичні дії. Все це утворюється в дітях в результаті їх багаторазової включеності в реальну життєву діяльність, в практичні відносини зі світом. Сформовані особистісно-психологичес-кі якості спонукають дитину до їх постійного прояву в діяльності, відносинах, спілкуванні. Багаторазово повторювані педагогічні впливи через систему відносин переходять у якість, в позитивні риси особистості. А якості і властивості особистості мають тенденцію виражатися в необмеженій кількості соціально спрямованих навичок, звичок, форм поведінки.

У педагогічних ситуаціях виявляється дія діалектичного закону заперечення заперечення. Процес формування особистості може бути вивчений і правильно зрозумілий як поступове накопичення окремих навичок, звичок, властивостей, необхідних для утворення нових властивостей і інтегративних якостей. Виниклі якості особистості, увібравши в себе всі раніше накопичене в психіці і нервовій системі, стають у свою чергу вихідним матеріалом для утворення ще більш складних і важливих якостей особистості. Відважні вчинки формують сміливість як якість особистості. Часте прояв сміливості заперечує імпульсивну відвагу, веде до утворення мужності. Так, поступово, шляхом накопичення окремих рис, властивостей, їх інтеграції, заперечення застаріваючого і виникнення нового відбувається формування складних морально-психологічних утворень особистості та її світогляду.

Прикладом дії закону заперечення заперечення є і процеси формування навчальних навичок. Для відпрацювання навику грамотного письма школярі спочатку вивчають граматичні правила. Коли правила зі стадії простого їх усвідомлення в результаті численних вправ трансформуються в діючий навик, з'являється нова якість, вбирає в себе усвідомлені правила і разом з тим що заперечує необхідність подальшого збереження їх у пам'яті. Коли ж окремі навички шикуються в систему. Звичних дій, сам одиничний навик грамотного написання того чи іншого слова, розстановки знаків пунктуації поступається місцем загальному вмінню грамотного письма. Система навичок не вимагає усвідомлення в процесі діяльності кожного з них.

Подібні процеси відбуваються і у вихованні. Багаторазово повторені дитиною вчинки, засновані на знанні правил поведінки, педагогічних вимогах і спрямовані на задоволення життєвої потреби, породжують інтегративні риси і якості особистості. Своєю появою ці якості заперечують необхідність утримування в пам'яті правил і норм поведінки.

Для наукового визначення педагогічних заходів впливу на організацію взаємодії з дітьми велике значення має вивчення дійсного і уявного в педагогічних явищах. Педагог, що виходить у виборі способів взаємодії з дітьми з чисто зовнішніх проявів дитини без урахування справжньої сутності вихованця, його переживань і мотивів вчинку, який приймає уявне за дійсне, може непоправно порушити педагогічний контакт. В результаті подібних помилок виникає небезпека загострення відносин, негативних рис характеру школяра, виникнення конфлікту. Самому педагогу необхідно також розуміння того, що вміння здаватися «педагогічно» демонструвати віртуозне володіння технікою взаємодії і впливу не може замінити для дітей дійсну людську особистість і яскраву індивідуальність. Педагогу важливо виробити в собі неповторний сплав справжніх особливостей своєї особистості і. Педагогічної майстерності.

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " ДИАЛЕКТИКА ПЕДАГОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ "
  1. Глава 4 Розвиток професійно-особистісної готовності студентів - майбутніх вчителів до гуманістично - орієнтованої педагогічної діяльності в процесі психолого-педагогічної підготовки у вузі
    педагогічної діяльності в процесі психолого-педагогічної підготовки в
  2. Діалектична теорія - методологічна основа педагогіки
    діалектика, теорія пізнання, логіка); 2) рівень методології загальнонаукових принципів дослідження, сфера дії яких поширюється на широкий спектр наук, 3) рівень конкретно-наукової методології, до якого відносяться специфічні закони, досліджувані конкретними науками, у тому числі педагогікою; 4) рівень методик і технік дослідження педагогічної дейвітельності28.
  3. Лихачов Б.Т.. Педагогіка: Курс лекцій / Учеб. посібник для студентів педагог, навч. закладів і слухачів ІПК і ФПК. - 4-е вид., Перераб. і доп. - М.: Юрайт-М.-б07с., 2001

  4. Запитання і завдання для самоперевірки, вправ та роздумів
      педагогічна система і з яких елементів вона складається? 2. Розкрийте системоутворюючу роль цілі в системі педагогічної роботи. 3. Поясніть, як освіта, виховання, навчання і розвиток впливають один на одного. 4. Які сутність і структура педагогічного процесу? 5. Назвіть одну з закономірностей педагогічного процесу і дайте пояснення її природі, впливу
  5. Теми для рефератів 1.
      педагогічної діяльності). 2. Професійно-особистісна позиція і її складові (на прикладі педагогічної діяльності). 3. Комунікативна компетентність особистості та її значення для педагогічної діяльності вчителя. 4. Педагогічні здібності вчителя до організації міжособистісної взаємодії учнів на
  6. Методи та методика дослідження
      педагогічної проблеми, способи використання методів), побудови висновків, оцінок, доказів, обгрунтувань, теорій в юридичній педагогіці відповідають общепедагогическим. Але в переважній більшості випадків використовується ідея методу, а опрацювання його, конкретизація завжди відбуваються як його адаптація до теми дослідження. Так, методи анкетування, бесіди, педагогічного аналізу,
  7. Н. А. банька. ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЯК КОМПОНЕНТА ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ менежджера: Монографія / ВолгГТУ. - Волгоград. - 75 с., 2004
      педагогічної компетентності у майбутніх менеджерів; визначено поняття даної властивості особистості фахівця, його функції та структура. Детально описано хід педагогічного експерименту з формування професійно-педагогічної компетентності; побудована і апробована чотирирівнева модель процесу її
  8. Запитання і завдання для самоперевірки, вправ та роздумів
      педагогічної роботи та хто фактично є ним? 2. Які вимоги пред'являються до суб'єкта педагогічної роботи? 3. Обгрунтуйте, чому керівник виступає як суб'єкт педагогічної роботи. 4. Дайте характеристику педагогічного професіоналізму. 5. Що розуміється під педагогічною культурою? 6. Які види педагогічної підготовленості вам відомі?
  9. Категоріально-понятійний апарат
      педагогічної реальності. Категоріально-понятійний апарат має методологічне та теоретичне значення, багато в чому визначає стан і розвиток юридичної педагогіки як наукової дисципліни, рівень її самопізнання і самоконструірованія. Розробка категоріально-понятійного апарату відбувалася в дослідженнях всіх педагогів, які займалися юридико-педагогічної проблематикою. А.Д.
  10. Яка тривалість відпустки у педагогічних і науково-педагогічних працівників?
      педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів у порядку, що затверджується Кабінетом Міністрів
© 2014-2020  ibib.ltd.ua