Головна
ГоловнаНавчальний процесПедагогіка → 
« Попередня Наступна »
Лихачов Б.Т.. Педагогіка: Курс лекцій / Учеб. посібник для студентів педагог, навч. закладів і слухачів ІПК і ФПК. - 4-е вид., Перераб. і доп. - М.: Юрайт-М.-б07с., 2001 - перейти до змісту підручника

ПРИНЦИПИ І ЗАКОНОМІРНОСТІ ПЕДАГОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ

У педагогічному принципі як теоретичному узагальненні відображаються усталені і перевірені практикою суспільні орієнтири, закономірні зв'язки, залежності організації навчально-виховного процесу, а також педагогічного керівництва пізнавальної, трудової, творчої, ігрової, всякої іншою діяльністю дітей. Принципи навчання і виховання відносяться до групи власне педагогічних закономірностей. Вони виникають і діють в рамках навчально-виховного процесу, визначають вихідні позиції педагогічної майстерності та мистецтва. Суворе дотримання педагогічним принципам активно сприяє зняттю і вирішенню виховних протиріч, забезпечує безболісне входження кожної дитини в систему колективних відносин і засвоєння ним соціального досвіду.

Педагог як носій педагогічної діяльності спрямовує свої зусилля на управління навчально-виховним процесом, організацію відносин і дитячого життя. Разом з тим він керує пізнавальної, трудової, творчої, ігрової та іншою діяльністю і самодіяльністю дітей. Відповідно до цього зроблена класифікація. Перша група принципів загальної організації навчально-виховного процесу визначається єдністю виховання і суспільного життя. Вони включають в себе філософські, політичні, моральні установки суспільства, відображають корінні підвалини його способу життя. Друга група принципів обумовлена ??особливостями вікового розвитку дітей, їх пізнавальної, трудової та іншої діяльності. Ці принципи широко спираються на дані суміжних з педагогікою наук: анатомії, фізіології, психології, медицини та гігієни.

Розглянемо змістовно першу групу принципів організації навчально-виховного процесу.

Принцип суспільно-цінної цільової спрямованості навчально-виховного процесу. У ньому висловлено вимогу організації навчально-виховної роботи з метою всебічного розвитку кожної дитини, підготовки всіх до участі в перебудові суспільства, до життя в демократичній правовій державі. Цільова спрямованість змісту та організації навчання і виховання сприяє формуванню цілісного наукового світогляду учнів, визначенню настрою, стану почуттів, волі і прагнень школярів. Відповідно до цього принципу духовно-ціннісна робота школи будується на міцному науковому, фундаменті. Кожен факт, процес, явище життя природи і суспільства необхідно аналізувати в розвитку, в тісній єдності та взаємозв'язку з іншими природними та суспільними процесами, фактами, явищами, в їх суперечливою сутності.

Важливим принципом педагогічного процесу є здійснення комплексного підходу, організації взаємодії різних видів дитячої діяльності. Цілісність навчально-виховного процесу проявляється в органічних зв'язках навчальної, трудової діяльності школярів з несформованим світоглядом, суспільно цінними мотивами поведінки, з моральним ставленням до вченню, до праці, до природи, до самого себе, до інших людей. Комплексний підхід, що забезпечує єдність організації і результатів виховання і навчання, знаходить своє втілення насамперед у міжпредметних зв'язках. Предметні програми, завдяки міжпредметних зв'язків, відтворюють у свідомості дитини єдину картину світу, тісного і органічної взаємодії явищ природи і суспільства. Комплексність змісту виховного процесу здійснюється в програмі виховної роботи, що увібрала в себе всі основні види дитячої діяльності. Вони взаємопов'язані між собою, переходять одна в іншу. Так, ігрова діяльність стимулює і навчальну, і трудову, і організаційну, і побутову. Важко уявити навчальну діяльність школярів поза зв'язку з трудовою і суспільно корисною, а трудову - в ізоляції від навчальної або від побутової. Оскільки моральної та естетичної діяльності в чистому вигляді не існує, всі інші види діяльності дітей мають моральний та естетичний аспекти. Принцип комплексного підходу до навчально-виховного проце.с-су відображає об'єктивна вимога органічної єдності навчання, виховання та життя.

Велику роль в організації педагогічного процесу відіграє принцип зв'язку всієї навчально-виховної роботи з життям. Практично він реалізується за допомогою зв'язку змісту виховання і освіти з процесами перебудови, економічною реформою, демократизацією, а також через політехнічна освіта і поєднання навчання і виховання з продуктивною працею. Процес навчання пов'язаний з життям також організаційними формами і методами. Цей зв'язок здійснюється найбільш інтенсивно, коли у формах навчання використовуються елементи форм і методів організації громадської діяльності і праці. Так, вивчення трудових процесів разом з уроком може здійснюватися в сільськогосподарських виробничих або будівельних бригадах. Знайомство з сучасною наукою може бути здійснено в наукових лабораторіях. Методи наукового пізнання використовуються в навчальному процесі. Зв'язки з життям реалізуються школою і в процесі виховання. Сила, що формує сутність людини, знаходиться не поза ним і не стоїть над ним, а виникає в ньому самому в процесі оновлення застарілих 'обставин, творення сучасних. Педагогіка в умовах перебудови не просто готує дітей до життя, але формує людей мислячих, які вміють розкривати і долати суперечності, спо собних боротися зі старим і відживаючим, котрі мають мужність стверджувати передове, нове, прогресивне.

Принцип цілісного та гармонійного інтелектуально-емоційного, емоційно-вольового і дієво-практичного формування особистості в процесі навчання і виховання припускає одночасно її розвиток як відповідно до суспільними потребами та вимогами, так і відносно закладених в ній сущ-ностних сил, задатків, фізичних і духовних можливостей. Загальна освіта і розвиток в тому і полягає, щоб забезпечити можливість проявитися й зміцніти внутрішнім силам особистості, внутрішньому духовно-морального людині з його переконаннями і природними силами. Гармонійне і всебічне прояв всіх сущ-ностних сил вселяє впевненість, допомагає знайти своє місце в житті, визначити професію, відстоювати свої переконання.

Одним з фундаментальних принципів організації навчально-виховного процесу у світській школі є навчання і виховання дітей в колективі. Це передбачає послідовне поєднання масових, колективних, групових, індивідуальних форм роботи. Гуманістичний принцип виховання в колективі має глибоке соціально-політичне, ідеологічне та психолого-педагогічне обгрунтування. Підготовка дитини до життя в суспільстві необхідно вимагає накопичення досвіду життя, праці та активної громадської діяльності в трудовому колективі. Громадська, кооперативна власність на знаряддя і засоби виробництва, життя в умовах самостійних трудових колективів викликає необхідність глибокого освоєння колективізму. Необхідно оволодіння навичками коллективистических відносин: солідарності, взаємодопомоги, взаємоконтролю, взаімотребовательності. Колективні форми виховання і навчання в поєднанні з груповими та індивідуальними дозволяють одночасно впливати на маси людей і на кожну дитину окремо.

Докорінно принципом гуманної педагогіки є єдність вимогливості й поваги до дітей.

Повага і вимогливість до дитини виховують в ньому почуття людської гідності, формують уявлення про єдино можливу гуманістичної формі людських відносин. У високої суспільної вимогливості проявляється довіру до духовних сил, моральній чистоті та творчої здібності дитини. У поважності до дитячої особистості виражається повне визнання її творчих можливостей, людських і громадянських прав. Педагогічне значення єдності поваги і вимогливості полягає ще і в тому, що активна участь у важливих суспільних справах і відповідальність сприяють самоствердження, підносять дитини у власних очах, окриляють і надихають його.

Принципом організації навчально-виховного прогресу є положення про поєднання керівництва життям дітей з розвитком їхньої самодіяльності, ініціативи і творчості в навчанні та вихованні. Педагогічне керівництво перетворює стихійне соціальне формування особистості в цілеспрямований педагогічний процес. У цьому виражається суспільна відповідальність дорослими-лих перед дітьми. За допомогою керівництва здійснюється введення дітей у суспільне життя. Складність і тонкість педагогічного керівництва полягають у тому, щоб не плестися в хвості дитячих капризів і не придушувати спонтанно проявляються внутрішні стимули. Педагогічне керівництво покликане вміло підказувати, підтримувати корисні починання дітей, спільно з ними обговорювати їх потреби, заохочувати корисну ініціативу, розвивати самостійність і творчість у дитячому середовищі. Самодіяльність і ініціатива є не тільки засобом організації дитячого життя. Вони розвиваються в такі риси характеру людини, як підприємливість і відповідальність. Поєднання педагогічного керівництва з розвитком самодіяльності, ініціативи і творчості дітей забезпечувала-, ет педагогічний успіх у навчальній роботі, у взаємодії з дитячими та юнацькими громадськими організаціями, у розвитку шкільного та учнівського самоврядування, у змаганні, самообслуговуванні, продуктивну і суспільно корисній праці.

Нарешті, принципом організації навчально-виховного процесу є ідея естетизації всій дитячого життя, перш за все навчання і виховання. Естетичне початок є потужним стимулом людської діяльності. Формування у дітей естетичного ставлення до дійсності дозволяє розвинути у них високий художньо-естетичний смак, дати їм можливість пізнати справжню красу громадських естетичних ідеалів. Реалізація принципу естетизації життя дітей здійснюється в першу чергу в навчальному процесі. Предмети природничо-математичного циклу допомагають розкрити перед дітьми красу природи; виховати прагнення охороняти і зберігати її. Предмети гуманітарного циклу показують естетичну картину людських відносин. Художньо-естетичний цикл вводить дітей у чарівний світ мистецтва. Предмети утилітарно-практичного циклу дозволяють проникнути в таємниці краси праці, людського тіла, навчають навикам створення, збереження і розвитку цієї краси. Педагогу на уроках важливо затвердити красу розумової праці, ділових відносин пізнання, взаємодопомоги, спільної діяльності. Великі можливості естетизації життя відкриваються перед школярами в роботі громадських організацій, у художній самодіяльності, в організації продуктивної і суспільно корисної праці, у формуванні повсякденних відносин і поведінки.

Такі основні принципи організації навчально-виховного процесу. Друга група принципів стосується безпосереднього керівництва пізнавальної, трудової, громадської, естетичної, ігровою діяльністю дітей, їх самодіяльністю в процесі навчання і виховання.

Принцип провідної ролі навчання і виховання школярів по відношенню до їх інтелектуальному, емоційному, морально-вольовому, дієво-практичного, естетичному, фізичному розвитку. Закладені в дитині природою задатки можуть бути розвинені, перетворені і перетворені на найрізноманітніші здібності в процесі організованої діяльності, цілеспрямованого навчання і виховання. Звичайно, становлення природних сил дитини відбувається і в процесі їх повсякденного залучення в життєво необхідну діяльність. Але найбільш ефективного розвитку інтелектуальні, емоційні, фізичні сили людини досягають у результаті цілеспрямованого навчання і виховання. Практичне педагогічне значення цього наукового положення полягає в тому, що всі діти в природному відношенні розглядаються як різноманітно і багато обдаровані натури і що сила прояви таланту, обдарування кожної дитини залежить від умов його навчання і виховання. Принцип провідної ролі навчання і виховання у розвитку сущ-ностних сил і обдарувань дитини вимагає від педагога постійної уваги і активного ставлення як до загального розвитку дітей, так і до формування їх індивідуальних схильностей і талантів.

Принцип поєднання в стимулюванні пізнавальної, трудової та іншої діяльності школярів, активізації їх морально-вольових сил із збудженням безпосереднього інтересу до справи. Оволодіння життєвим досвідом завжди було, є і буде для дітей серйозною працею. Становлення дитини соціально цінної особистістю відбувається тільки в умовах подолання зовнішніх і внутрішніх перешкод, вольового самостімулірованія, самопреодоления і самообмеження. Питання не в тому, чи треба організовувати дитяче розвиток як подолання перешкод і праця, а в тому, як зробити цю працю бажаним і радісним. Рішення проблеми досягається шляхом включення в дитячу діяльність стимулів: їх власну волю, вміння долати себе, свою лінь в гармонійному поєднанні з пробудженням у них багатостороннього інтересу. Інтерес дитини до справи з'являється як під впливом чисто зовнішніх причин: цікавості, захоплення та залучення новизною справи, так і завдяки розвитку внутрішнього прагнення до радості подолання та самоствердження.

Принцип оптимізації (Ю.К. Бабанський), постійного приведення методів і прийомів інтелектуальної, трудової, всякої іншої діяльності у відповідність з цілями навчально-виховної роботи, змістом і реальної психологічної ситуацією. Методи навчання і виховання народжуються в системі конкретно-історичних суспільних відносин. Їх суть і форма прояву залежать від рівня розвитку науки, характеру суспільних відносин і вікових можливостей дітей. Завдання педагогіки полягає в тому, щоб у світлі нових суспільних вимог до виховання і навчання дітей проаналізувати історичний методичне спадщина, органічно включити в сформовану систему методів нові, новаторські методи і прийоми. Підвищення ефективності педагогічного процесу вимагає, щоб нові методи відповідали і відповідали цілям навчально-виховної роботи, багатому і різноманітному змісту освіти, а також конкретної психолого-педагогічної ситуації. У цілісної методичної системі майстерності педагогічної праці враховується рівень загального розвитку вихованців, стан мотивів і стимулів їх поведінки, різноманітність здібностей, інтересів, рівень вихованості. У цьому випадку методична система приходить у відповідність з реальними можливостями дітей і дає нормальний педагогічний ефект: збагачує дітей знаннями, сприяє їх морально-інтелектуальному розвитку.

 Принцип поєднання і розвитку у дітей в навчально-виховному процесі всіх типів мислення: емпіричного й абстрактного з його різновидами (формально-логічного, діалектичного, конкретно-історичного, а також образно-емоційного). Дитині належить стикнутися в житті не тільки з наукою, технікою, мистецтвом. Вона буде наповнена і дружнім спілкуванням, і побутовим працею, і взаємодією з природою. Діти готуються до багатого і багатосторонньому спілкуванню на різних рівнях за допомогою різних типів мислення. У різноманітній практичній діяльності, в спілкуванні з природою і однолітками дитина отримує найбільше задоволення, вдаючись до послуг емпіричного мислення. Спілкування з мистецтвом, глибоке проникнення в тканину художнього твору вимагають від нього розвиненості образно-емоційного мислення. Вирішенню його життєво-практичних або морально-правових проблем сприяють вміння та навички формально-логічного мислення. У процесі життєвого і наукового пізнання діти постійно користуються абстрагированием. Вивчення цілісних явищ природи і суспільства у всій. Їх складності та суперечливості приводить їх до необхідності оволодіння діалектичним мисленням. Всі типи мислення не є взаємовиключними, гармонійно доповнюють один одного. Оволодіння в ході навчання і виховання різноманітними типами мислення озброює дітей всім арсеналом засобів різнобічного пізнання світу, духовно багатого спілкування та творчої діяльності. 

 Принцип урахування вікових та індивідуальних особливостей дітей у процесі навчально-виховної роботи. У процесі навчання і виховання постійно виникає необхідність врахування як общевозрастних, так і сензитивних періодів розвитку дітей, особливості формування їх загальнолюдських та індивідуальних задатків. Різниця вікових періодів в самій загальній формі полягає в спрямованості молодшого школяра до зовнішнього світу в цілях накопичення необхідного життєвого досвіду; в активізації уваги підлітка до самого себе, свого внутрішнього світу і осмислення свого місця в суспільстві; в наполегливому самоствердженні юнаком своєї індивідуальності. Навчання і виховання покликані допомогти дітям на різних етапах їх становлення забезпечити формування неповторної активно-творчої індивідуальності. Індивідуальність являє собою своєрідність особистості, неповторність прояви її здібностей та обдарувань у виборі діяльності і в манері виконання. Облік вікових індивідуальних особливостей, сензитивних періодів розвитку дітей у навчанні та вихованні забезпечує одночасне становлення особистості та індивідуальності, загального та особливого, одиничного, унікального, властивого людині. 

 Принцип послідовності і систематичності у навчанні та вихованні. Систематичністю засвоєння наукових та ідейно-моральних знань, умінь, навичок багато в чому обумовлена ??ефективність їх практичного застосування. Принцип систематичності і послідовності в навчанні і вихованні є відображенням, структурно-системного підходу в науці. Згідно з таким підходом весь матеріал, що підлягає вивченню, необхідно представити в обгрунтованою структурі, системі і послідовності. Суть системності в педагогічному процесі полягає також в чіткості структури кожної ланки системи: заняття, організованого виду діяльності, заходи. 

 Принцип наочності. Який би ступеня розвитку логічного мислення ні досягли учні, наочність завжди буде найважливішим засобом їх навчання. Підстави до цього закладені в самій природі людського мислення і в способах освоєння світу об'єктивної реальності людиною: від конкретного до абстрактного і від абстрактного до конкретного. Людина мислить. Одночасно поняттями і образами. І поняття, і образ - розумові узагальнення. Сучасна педагогічна теорія виводить наочність на рівень ^ самостійного мислітельного'процесса: поглибленого аналізу як рівноправного з поняттям узагальнення. Такий підхід орієнтує педагога не тільки на використання наочності як засобу ілюстрації, а й на самостійну роботу з образом, особливо художнім, як джерелом інформації, що містить в собі і загальне, і одиничне, особливе, індивідуальне. Така робота з наочністю загострює увагу учнів, розвиває аналітичність мислення, вміння досягати образного вираження різноманітних технічних і суспільних завдань. 

 Принцип доступності. Його значення у вихованні та навчанні обумовлено віковими особливостями дітей. Педагогу необхідно знати особливості школярів: їх освітній рівень, ступінь вихованості, характер їх життєвого досвіду, рівень їх розвитку. Залежно від цього він здійснює підбір змісту навчання і виховання, визначає структуру побудови, способи подачі матеріалу та подальшого його закріплення. У викладі матеріалу, з метою забезпечення його доступності дітям, можливі два шляхи: від абстрактного до конкретного (від викладу загальних положень до конкретного розгляду в практичному фактичному матеріалі) і від конкретного прикладу, факту, образу до узагальнень абстрактного рівня. Рекомендуються також шляхи від відомого до невідомого, від викладу матеріалу знайомого, близького дітям, до незнайомого, який легко приєднується до наявного багажу знань. Хороший педагогічний ефект дає виконання і такого Правила, як рух від простого до складного, від близького до далекого. Постійний рух вперед, наростання складності в засвоєнні матеріалу дозволяють підтримувати високий ступінь активності і глибоку свідомість учнів. 

 Пршщіп міцності. Міцність знань, умінь і навичок має принципово важливе виховне значення. Знання фактів, їх правильна оцінка, вміння їх аналізувати і використовувати в житті становлять істотну основу структури особистості. Знання в сучасних умовах купуються детьмй'не тільки через педагогічно організовані форми, а й із засобів масової інформації. Це вимагає від учнів серйозних самостійних умінь з відбору фактів, їх аналізу, засвоєнню і оцінці. Самостійна робота школярів над навчальним матеріалом - один з найважливіших факторів міцності знань. Те, що самостійно перероблено, найбільш міцно осідає у свідомості і має тенденцію переходити в переконання. Для зміцнення знань в пам'яті важливе значення має їх практичне застосування в найрізноманітніших формах: обговореннях і дискусіях, в доказових і аргументованих самостійних виступах і рефератах. Міцним надбанням пам'яті стають ті знання, в яких учні відчувають постійну потребу, нужду, які прагнуть застосувати у своїй практичній діяльності. Важливе значення має і емоційний фон, що супроводжує вивчення, і засвоєння матеріалу. 

 Таким чином, принципи навчально-виховного процесу є його закономірностями, що відображають реальні залежності і зв'язки між педагогічними явищами. Педагогічні принципи не є раз і назавжди даними і незмінними. Розвиток життя, зміна характеру суспільних відносин, досягнення науки та педагогічної практики тягнуть за собою як поява нових принципів, що відповідають вимогам сучасності, так і внутрішній рух, зміна істоти традиційних принципів. 

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "ПРИНЦИПИ І ЗАКОНОМІРНОСТІ ПЕДАГОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ "
  1.  3.2. Педагогічний процес: його сутність, структура та закономірності
      закономірності
  2. Лихачов Б.Т.. Педагогіка: Курс лекцій / Учеб. посібник для студентів педагог, навч. закладів і слухачів ІПК і ФПК. - 4-е вид., Перераб. і доп. - М.: Юрайт-М.-б07с., 2001

  3. Закономірності педагогічного процесу
      закономірності і протиріччя. Останні виникають при невідповідності між застаріваючими педагогічними поглядами, помилковими рішеннями педагогічних ситуацій і новими розвиваються концепціями, методами і факторами освіти, виховання, навчання і розвитку учнів, між необхідними результатами процесу і реально досягаються, між об'єктивними закономірностями, за якими має
  4. Запитання і завдання для самоперевірки, вправ та роздумів
      закономірностей педагогічного процесу і дайте пояснення її природі, впливу на процес і способу її обліку педагогом, керівником. 6. У чому полягає специфіка педагогічного управління і чим вона пояснюється? 7. Навіщо потрібно морально-психологічне забезпечення педагогічного процесу і як його треба здійснювати? 8. Які функції педагогічного процесу? 9.
  5. Категоріально-понятійний апарат
      принципів юридико-педагогічного дослідження та ін 2. Категорії елементів юридико-педагогічних систем забезпечення правоохоронної діяльності: педагогічні цілі, педагогічні завдання, юридико-педагогічні факти, закономірності та механізми, педагогічні чинники, педагогічні умови, педагогічні засоби, педагогічні прийоми, педагогічні правила, критерії
  6. Закономірний характер виховання і система його особливих принципів
      принципи виховання - спеціальна система основних, вихідних вимог до побудови його системи, головні рекомендаційні положення, реалізація яких забезпечує досягнення мети і вирішення завдань виховання. Вони - узагальнений висновок-урок з досвіду виховання, результатів наукових досліджень і засновані на розумінні як загальних, так і специфічних закономірностей виховання в умовах
  7. Процес формування особистості
      принципи організації процесу формування особистості, тобто вихідні педагогічні положення, що визначають зміст, організацію і методи цієї роботи. У їх числі принципи: - різнобічного, гармонійного формування особистості в інтересах її самовизначення й самореалізації в житті; - цілеспрямованості та науковості у формуванні особистості, відповідно до рівня досягнень
  8.  Глава 4 Розвиток професійно-особистісної готовності студентів - майбутніх вчителів до гуманістично - орієнтованої педагогічної діяльності в процесі психолого-педагогічної підготовки у вузі
      педагогічної діяльності в процесі психолого-педагогічної підготовки в
  9. Теми для рефератів 1.
      педагогічної діяльності). 2. Професійно-особистісна позиція і її складові (на прикладі педагогічної діяльності). 3. Комунікативна компетентність особистості та її значення для педагогічної діяльності вчителя. 4. Педагогічні здібності вчителя до організації міжособистісної взаємодії учнів на
  10. Методи та методика дослідження
      педагогічної проблеми, способи використання методів), побудови висновків, оцінок, доказів, обгрунтувань, теорій в юридичній педагогіці відповідають общепедагогическим. Але в переважній більшості випадків використовується ідея методу, а опрацювання його, конкретизація завжди відбуваються як його адаптація до теми дослідження. Так, методи анкетування, бесіди, педагогічного аналізу,
© 2014-2020  ibib.ltd.ua