Головна
Аксіологія / Аналітична філософія / Антична філософія / Антологія / Антропологія / Історія філософії / Історія філософії / Логіка / Метафізика / Світова філософія / Першоджерела з філософії / Проблеми філософії / Сучасна філософія / Соціальна філософія / Середньовічна філософія / Телеологія / Теорія еволюції / Філософія (підручник) / Філософія мистецтва / Філософія історії / Філософія кіно / Філософія науки / Філософія політики / Філософія різних країн і часів / Філософія самоорганізації / Філософи / Фундаментальна філософія / Хрестоматії з філософії / Езотерика
ГоловнаФілософіяАнтологія → 
« Попередня Наступна »
В. В. Соколов та ін АНТОЛОГІЯ світової філософії. У 4-х томах. Том 1. М., «Думка». (АН СРСР. Ін-т філософії. Філософ, спадщина)., 1969 - перейти до змісту підручника

ЕТИКА КНИГА II

[ПОДІЛ І ВИЗНАЧЕННЯ ЧЕСНОТ]

§ 4. Слід розглянути, що таке чеснота. Душевні руху бувають троякого роду: афекти (pathe), здібності (dynameis) і придбані свій-ства (hexeis). Доброчесність повинна ставитися до однієї з цих груп. Афектами я називаю пристрасть, гнів, страх, відвагу, заздрість, радість, дружбу, ненависть, бажання, ревнощі, жаль - одним словом, все те, чому супроводжує задоволення або страждання. Під здібностями я кажу я про те, що містить в собі причину, в силу якої ми маємо ці афекти, наприклад в силу чого ми здатні відчувати гнів, або печаль, чи жаль. Придбаними ж властивостями душі я називаю те, в силу чого ми вірно чи погано ставимося до афектів, наприклад до гніву: якщо ми занадто віддаємося йому або занадто мало віддаємося йому, то ми чинимо погано, коли ж дотримуємося середини, то добре, і подібним чином щодо інших афектів. Афекти суть ні чесноти, ні вади, бо ж ми не в силу наших афектів називаємося хорошими і поганими, а називаємося такими в силу чеснот або вад, і адже нас не хвалять н НЕ зневажує за наші афекти (ж не хвалять ж людини, що зазнає страх, і не безумовно зневажує гніватися, а лише відомим чином гніваються), аза чесноти і вади нас хвалять або лають. Далі, гніваємось ми і страшний не навмисно, доброчесності ж суть відомого роду наміри чи принаймні не без наміру. Понад все цього, ми говоримо, що афекти нас спонукають до діяльності, про чесноти ж і вади не говориться, що вони спонукають пас до діяльності, а що ми знаходимося у відомому стані. В силу того ж самого чесноти і не суть здібності, бо нас не називають хорошими або поганими єдино в силу того, що ми здатні до афектів, і нас за це не хвалять і не зневажує. Далі, здатності ми отримуємо від природи, хорошими ж або поганими ми не стаємо від природи, як ми про це раніше говорили. Отже, якщо чесноти не має ні афекти, ні здатності, то залишається лише визнати їх набутими якостями душі. Цим визначено, що таке чеснота за своїм пологовому поняттю.

§ 5. Але не можна задовольнитися однпм зазначенням, що чеснота - набута якість душі; потрібно визначити, яке саме придбане якість. Повинно помітити, що всяка доброчесність доводить до досконалості те, чеснотою чого вона є, і діяльність цієї душевної здібності ведеться нею досконало; так, чеснота очі робить хорошим їлаз і його справа, завдяки доброчесності очі ми добре бачимо. Подібним же чином чеснота коні робить кінь гарнішаю, і здатною бігати, і носити вершника, і протистояти ворогам. Якщо це справедливо щодо всіх випадків, то і чеснота людська полягає в придбаному властивості душі, в силу якого людина стає хорошим і в силу якого він добре виконує своє призначення, а в чому воно полягає - це ми вже раніше сказали, і воно стане ще ясніше , коли ми розглянемо, яка природа чесноти.

У всякій складною і подільної величині можна відрізняти більшу від меншого і рівного (ison), і притому або по відношенню до самого предмету, або по відношенню до нас. Рівне ж полягає в відомої середині між надлишком і недоліком; під серединою самого предмета я кажу я про те, що одно відстоїть від обох кінців, і вона завжди одна, і притому одна і та ж у всіх предметах. Середині ж по відношенню до нас я називаю те, що не дає ні надлишку, ні нестачі, і ця середина не одна і не одна і та ж для всіх. Якщо, наприклад, десять занадто багато, а два занадто мало, то шість ми визнаємо серединою стосовно самого предмета, бо шість на стільки ж одиниць більше двох, на скільки менше десяти. Це-то і є середина арифметичної прогресії (arithme-tiK6 analogia). Але середнє по відношенню до нас не може бути визначено таким же чином. Якщо для когось десять фунтів їжі занадто багато, а два фунти - занадто мало, то вчитель гімнастики накаже йому є шість фунтів, тому що і ця кількість може виявитися для вказаної особи або занадто великим, або занадто малим: Милону-піфагорійці цього занадто мало, а початківцю займатися гімнастикою - занадто багато. Те ж саме і щодо бігу і змагань. Кожен знає людина уникає надмірності і нестачі і прагне до середини і обирає її, і притому середину не по відношенню до самого предмету, а по відношенню до себе. Якщо будь-яка наука тим шляхом досягає хороших результатів, що має на увазі середину і до цієї середині спрямовує свої дії (тому-то звичайно і називають ті результати досконалими, від яких не можна нічого ні відняти, ні додати, так як досконалість знищується надлишком і недоліком, а зберігається серединою), і якщо хороші техніки (артисти) працюють, як ми сказали, маючи на увазі середину, і якщо чеснота вище і краще всякого мистецтва, то і вона, точно так само як і природа, повинна прагнути до середини. Я тут говорю про етичну чесноти, бо вона має справу з афектами і з діяльністю, а в них-то і можливий надлишок, або недолік, або середина, як, наприклад, страх і відважність, пристрасть і гнів, жаль і взагалі всяке насолоду або страждання допускають надлишок або недолік, які обидва нехороші. Якщо ж вищезазначені явища існують вчасно, при належних обставинах, спрямовані на осіб, їх заслуговують, виникли з причин і проявляються у формі, в якій слід, то вони дотримуються середини і в цьому випадку досконалі, а це-то і виробляє чеснота.

Точно так само і в діях є надлишок, недолік і середина. Доброчесність ж до афектів і дій, в яких надлишок - помилка, недолік працюється, середина ж похваляється і досягає мети; те й інше суть ознаки чесноти.

Отже, доброчесність є відомого роду середина, оскільки вона прагне до середнього. Понад те, помилятися можна різному (бо зло безмежно, як картинно виражалися піфагорійці, а добро обмежено), вірно надходити можна лише одним шляхом, тому-то перше легко, а друге важко; легко промахнутися, важко потрапити в ціль, тому-то надлишок і недолік - приналежності пороку, середина - приналежність чесноти.

Досконалі люди одноманітні, порочні різноманітні.

§ 6. Отже, чеснота - навмисне (свідоме) придбане якість душі, що складається в суб'єктивній середині і певне розумом, і притому певне так, як би її визначив розсудливий людина, середина двох зол - надлишку та нестачі. Понад те, вона і тому середина, що порок переступає кордон належного в афектах і діях - то по відношенню до надлишку, то по відношенню до нестачі; доброчесність же знаходить і обирає середину. Тому-то і визначальний чеснота TIO її сутності і поняттю повинен назвати її серединою, а по її досконалості і значенням має назвати її крайністю [вищим]. Однак не всякий афект і не всяка дія допускає середину; деякі з них, як видно з позначення, містять в собі порочність, наприклад, [з афектів] - зловтіха, безсоромність, заздрість, а з дій - перелюб, злодійство, вбивство. Все це тощо працюється, так як воно саме по собі погано, а не надлишок його або недолік, тому-то в подібних явищах не можна знайти справжнього поведінки, а завжди лише помилкове; поняття істинного і помилкового (хорошого й поганого) до цих явищ незастосовні, і не можна говорити про те, з ким, коли і яким чином слід чинити перелюб, а саме вчинення, безумовно, помилково (дурно). Точно так само не можна вважати, що і в несправедливому образі дій, або в боягузтві, або в непоміркованості є середина, надлишок і недолік: виходило б в такому випадку, що є середина в самому надлишку пли в самому нестачі і що є надлишок надлишку і брак недоліку. Як не може бути в помірності або мужність надлишку або нестачі, бо тут саме середина і є у відомому сенсі крайнє досконалість, точно так само і в зазначених пороках не може бути надлишку або нестачі, а всяке хибне дію помилково (дурно). Взагалі кажучи, як немає середини в самому надлишку і в нестачі, так немає і в середині надлишку або нестачі.

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " ЕТИКА КНИГА II "
  1. § 1. Яке місце займає етика у філософському світогляді?
    Якщо філософія - це вища (форма раціонального світогляду, що дає людині ціле гної уявлення про світ і його місце в ньому, то етика, спираючись на три попередніх фундаментальних розділу філософії: онтологію, антропологію і гносеологію, утворює четвертий її розділ, який відповідає на питання: «Як поводитися людині в світі, щоб досягти досконалості і щастя?». Все це свідчить про те,
  2. 5. є сумісними поняття:
    Невинний, засуджений; Книга, зошит; Грам, одиниця виміру; Книга, навчальний посібник; Грам, одиниця виміру довжини; Комп'ютер, диск; Злочин, злочинець; Адвокат, прокурор; Здатність, пам'ять; Книга, бібліотека; Книга, підручник; Книга, посібник; Волейбол, баскетбол; Командна гра, спортивна гра; Любитель, спортсмен; Діяння, злочин; Слон, африканську тварину Крадіжка, грабіж;
  3. Г л а в а VI Етика
    Г л а в а VI
  4. ВЕЛИКА ЕТИКА
    ВЕЛИКА
  5. Є.І. Рогов. Настільна книга практичного психолога: Учеб. посібник: У 2 кн. - 2-е вид., перераб. і доп. - М.: Гуманит. вид. центрВЛАДОС. - Кн. 2: Работапсіхолога з дорослими., 2000

  6. Л. І. Доватур Нікомахова етика
    Л. І. Доватур Нікомахову
  7. 12.7. Педагогічна етика керівника
    12.7 . Педагогічна етика
  8. § 2. Що означає термін «етика»?
    Слово «етика» походить від давньогрецького «етос», який передбачає спільне проживання людей. Надалі воно стало позначати стійку природу якогось явища або психічного стану, а у Геракліта цей термін вже визначає характер або природу людини, де етос людини стає його долею. Наступна зміна сенсу цей термін отримує в роботах Аристотеля, який
  9. Ігор Добротворский.> «Як ставитися до себе і до людей або Практична психологія на кожен день», 2008

  10. Глава перша
    1 Символічно: якщо АГР (х) , то ехр (х). СР 119 а 34 і 120 а 15. - 373. 2 Символічно: якщо | - Ах - | Р (х), то Н-і АГР (х). Ср, 119 а 36 і 120 а 8. - 373. 3 «Звернення» тут вживається в сенсі перетворення висловлювань виду «А притаманне Б» в висловлювання виду «Б є (взагалі) А». Однак якщо А притаманне Б лише в деякому відношенні, то помилково, що Б є взагалі А. СР прим. 4 до
  11. Теми рефератів 1.
    Арії та веди. 2. Ведический пантеон. 3. Упанішади. 4. Неоведантізм. 5. космографія і міфологія джайнізму. 6. Чотири благородні істини. 7. Буддійська етика. 8. Космологія і міфологія
  12. Глава перша
    Див Платон. Федр, 245 с- е. - 408. СР прим. 1, 2 до гол. 9 кн. I. - 408. Т. е. категорії. - 409. Платоновский термін «причетність» вживається Аристотелем в сенсі «підпадає під», що виражає відношення виду до роду. - 409. СР 127 a 26 - 38; «Метафізика», 998 И4 - 28. - 409. Присудок Б є рід для присудка А тоді і тільки тоді, коли обсяг присудка А є
© 2014-2020  ibib.ltd.ua