| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
ЕТИКА КНИГА II |
||
|
[ПОДІЛ І ВИЗНАЧЕННЯ ЧЕСНОТ] § 4. Слід розглянути, що таке чеснота. Душевні руху бувають троякого роду: афекти (pathe), здібності (dynameis) і придбані свій-ства (hexeis). Доброчесність повинна ставитися до однієї з цих груп. Афектами я називаю пристрасть, гнів, страх, відвагу, заздрість, радість, дружбу, ненависть, бажання, ревнощі, жаль - одним словом, все те, чому супроводжує задоволення або страждання. Під здібностями я кажу я про те, що містить в собі причину, в силу якої ми маємо ці афекти, наприклад в силу чого ми здатні відчувати гнів, або печаль, чи жаль. Придбаними ж властивостями душі я називаю те, в силу чого ми вірно чи погано ставимося до афектів, наприклад до гніву: якщо ми занадто віддаємося йому або занадто мало віддаємося йому, то ми чинимо погано, коли ж дотримуємося середини, то добре, і подібним чином щодо інших афектів. Афекти суть ні чесноти, ні вади, бо ж ми не в силу наших афектів називаємося хорошими і поганими, а називаємося такими в силу чеснот або вад, і адже нас не хвалять н НЕ зневажує за наші афекти (ж не хвалять ж людини, що зазнає страх, і не безумовно зневажує гніватися, а лише відомим чином гніваються), аза чесноти і вади нас хвалять або лають. Далі, гніваємось ми і страшний не навмисно, доброчесності ж суть відомого роду наміри чи принаймні не без наміру. Понад все цього, ми говоримо, що афекти нас спонукають до діяльності, про чесноти ж і вади не говориться, що вони спонукають пас до діяльності, а що ми знаходимося у відомому стані. В силу того ж самого чесноти і не суть здібності, бо нас не називають хорошими або поганими єдино в силу того, що ми здатні до афектів, і нас за це не хвалять і не зневажує. Далі, здатності ми отримуємо від природи, хорошими ж або поганими ми не стаємо від природи, як ми про це раніше говорили. Отже, якщо чесноти не має ні афекти, ні здатності, то залишається лише визнати їх набутими якостями душі. Цим визначено, що таке чеснота за своїм пологовому поняттю. § 5. Але не можна задовольнитися однпм зазначенням, що чеснота - набута якість душі; потрібно визначити, яке саме придбане якість. Повинно помітити, що всяка доброчесність доводить до досконалості те, чеснотою чого вона є, і діяльність цієї душевної здібності ведеться нею досконало; так, чеснота очі робить хорошим їлаз і його справа, завдяки доброчесності очі ми добре бачимо. Подібним же чином чеснота коні робить кінь гарнішаю, і здатною бігати, і носити вершника, і протистояти ворогам. Якщо це справедливо щодо всіх випадків, то і чеснота людська полягає в придбаному властивості душі, в силу якого людина стає хорошим і в силу якого він добре виконує своє призначення, а в чому воно полягає - це ми вже раніше сказали, і воно стане ще ясніше , коли ми розглянемо, яка природа чесноти. Точно так само і в діях є надлишок, недолік і середина. Доброчесність ж до афектів і дій, в яких надлишок - помилка, недолік працюється, середина ж похваляється і досягає мети; те й інше суть ознаки чесноти. Досконалі люди одноманітні, порочні різноманітні. § 6. Отже, чеснота - навмисне (свідоме) придбане якість душі, що складається в суб'єктивній середині і певне розумом, і притому певне так, як би її визначив розсудливий людина, середина двох зол - надлишку та нестачі. Понад те, вона і тому середина, що порок переступає кордон належного в афектах і діях - то по відношенню до надлишку, то по відношенню до нестачі; доброчесність же знаходить і обирає середину. Тому-то і визначальний чеснота TIO її сутності і поняттю повинен назвати її серединою, а по її досконалості і значенням має назвати її крайністю [вищим]. Однак не всякий афект і не всяка дія допускає середину; деякі з них, як видно з позначення, містять в собі порочність, наприклад, [з афектів] - зловтіха, безсоромність, заздрість, а з дій - перелюб, злодійство, вбивство. Все це тощо працюється, так як воно саме по собі погано, а не надлишок його або недолік, тому-то в подібних явищах не можна знайти справжнього поведінки, а завжди лише помилкове; поняття істинного і помилкового (хорошого й поганого) до цих явищ незастосовні, і не можна говорити про те, з ким, коли і яким чином слід чинити перелюб, а саме вчинення, безумовно, помилково (дурно). Точно так само не можна вважати, що і в несправедливому образі дій, або в боягузтві, або в непоміркованості є середина, надлишок і недолік: виходило б в такому випадку, що є середина в самому надлишку пли в самому нестачі і що є надлишок надлишку і брак недоліку. Як не може бути в помірності або мужність надлишку або нестачі, бо тут саме середина і є у відомому сенсі крайнє досконалість, точно так само і в зазначених пороках не може бути надлишку або нестачі, а всяке хибне дію помилково (дурно). Взагалі кажучи, як немає середини в самому надлишку і в нестачі, так немає і в середині надлишку або нестачі.
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " ЕТИКА КНИГА II " |
||
|
||