Сучасні міжнародні відносини характеризуються постійним розширенням сфер взаємодії держав, тому всі нові відносини стають предметом міжнародно-правового регулювання. Однією з таких порівняно нових організаційно-правових форм міждержавного співробітництва є міжнародні організації.
Міжнародні організації є основною інституціональ-ною формою співробітництва держав, вони виступають у якості основного організатора міждержавного спілкування.
Хоча в сучасному своєму розумінні міжнародні організації як правовий феномен виникли наприкінці XIX - початку XX століть, коли потреби світового розвитку обумовили необхідність створення постійно діючих колективних міждержавних органів, в історії людської цивілізації вже був накопичений певний досвід створення міжнародних об'єднань. Так, у Древній Греції в VI столітті до нашої ери були створені перші постійні міжнародні об'єднання - симмакїі й амфіктіо-нії. Вони являли собою релігійно-політичні союзи племен (громад) і міст із загальними святилищем, казною, правилами ведення війни. Найбільш відомі Лакедемин-ська і Делосська Симмакії, а також Дельфійсько-Фер-мопільська амфіктіонія, у яку входили 12 громад Середньої Греції і Фессалії.
Ці об'єднання стали прообразами майбутніх міжнародних організацій. Недарма Ф.Ф. Мартене у своїй праці «Сучасне міжнародне право цивілізованих народів» підкреслював, що «хоча ці союзи і були викликані спеціально релігійними цілями, але справляли свою дію взагалі на зносини між грецькими державами: подібно іншим соціальним чинникам, вони зближували народи і пом'якшували їхню замкнутість».
Досвід розвитку перших міждержавних міжнародних організацій пов'язаний із створенням у XIV столітті Ганзейського союзу - торгового і політичного союзу північно-німецьких міст на чолі з містом Любеком, що формально проіснувало до 1669 року. Союз здійснював посередницьку торгівлю між Західною, Північною і Східною Європою, йому належала торгова гегемонія в Північній Європі. Завдяки широким торговим і політичним зв'язкам, постійному поширенню кількості членів союзу, у число яких входило і російське місто Новгород, Ганзейський союз справив значний вплив на соціальний розвиток німецьких земель і до XVI століття вивів із стану середньовічного варварства всю Північну Німеччину..
Виникнення міжнародних організацій у XIX столітті стало відображенням і результатом становлення об'єктивної тенденції до інтернаціоналізації багатьох сфер життя суспільства. Починаючи зі створення в 1815 році Центральної комісії навігації по Рейну, міжнародні організації наділяються власною компетенцією і повноваженнями. Створені в 1865 році Всесвітній телеграфний союз і в 1874 році Всесвітній поштовий союз стали першими універсальними міжнародними організаціями, що мають постійну структуру. Такими ж рисами володіла створена в 1919 році Міжнародна організація праці.
Першою міжнародною організацією, що мала яскраво виражену політичну спрямованість, була Ліга Націй, створена в 1919 році відповідно до положень Версаль-ської договірної системи і яка проіснувала формально до 1946 року.
Статут Ліги Націй був вироблений спеціальною комісією, створеною на Паризькій мирній конференції 1919-1920 років, і включений у Версальський мирний договір 1919 року й інші мирні договори, що завершили Першу світову війну 1914-1918 років. Спочатку статут організації був підписаний 44 державами, у тому числі 31 державою, що приймала участь у війні на стороні Антанти або приєдналася до неї (Австралією, Бельгією, Болівією, Бразилією, Великобританією, Гаїті, Гондурасом, Грецією, Індією, Італією, Канадою, Китаєм, Кубою, Ліберією, Нікарагуа, Новою Зеландією, Панамою, Перу, Польщею, Португалією, Румунією, Сіамом, США, Еквадором, Югославією, Південно-Африканським Союзом, Чехословаччиною, Уругваєм, Францією, Хіджазом /у 1916-1925 роках - формально незалежне королівство, із 1925 року входить у Саудівську Аравію/, Японією), і 13 державами, що дотримувалися нейтралітету в ході війни (Аргентиною, Венесуелою, Данією, Іраном, Іспанією, Колумбією, Нідерландами, Норвегією, Парагваєм, Сальвадором, Чилі, Швецією, Швейцарією). Хоча комісію з вироблення статуту Ліги Націй очолював президент СІЛА В. Вільсон, згодом США його не ратифікували і не ввійшли в число членів цієї організації.
Основною метою Ліги Націй відповідно до її статуту був «розвиток співробітництва між народами та гарантія їхнього миру і безпеки». Основними органами організації були: Асамблея (у її роботі брали участь усі члени Ліги Націй; сесії Асамблеї проходили щорічно у вересні), Рада Ліги Націй (спочатку складалася з 4 постійних членів - представників Великобританії, Італії, Франції та Японії і 4 непостійних членів; згодом склад і число членів Ради змінювалися) і постійний секретаріат на чолі з Генеральним секретарем. Всі рішення Асамблеї і Ради, за винятком рішень з процедурних питань, повинні були прийматися одноголосно.
Ліга Націй визнавала, що усяка війна «цікавить Лігу в цілому», і остання повинна вживати всіх заходів для збереження миру. За вимогою будь-якого члена Ліги Націй негайно скликалася Рада. У разі виникнення конфлікту між членами Ліги Націй вони повинні були піддатися його розглядові або третейським судом, або Радою.
У разі, якщо якийсь член Ліги вдавався до війни всупереч прийнятим на себе зобов'язанням, то інші члени організації зобов'язувалися негайно порвати з ним усякі торгові і фінансові відносини, а Рада повинна була запропонувати різним заінтересованим урядам виставити той або інший контингент військ, призначених для підтримки поваги до зобов'язань Ліги Націй.
При Лізі Націй на правах автономних організацій були створені Постійна палата міжнародного правосуддя, Міжнародна організація праці й інші організації. Основні органи Ліги Націй розташовувалися в Женеві (Швейцарія).
У перші роки свого існування Ліга Націй була одним із центрів організації боротьби проти Радянської держави, що, проте, активно брала участь у конференціях, які проходили під егідою цієї організації, і нарадах з роззброювання, вносячи пропозиції, спрямовані на реальне розв'язання цієї найважливішої міжнародної проблеми.
Під прикриттям Ліги Націй на початку 20-х років XX сторіччя був зроблений у формі роздачі мандатів поділ колоній між державами-переможцями. Ліга Націй робила численні спроби згладити гострі протиріччя між головними її учасниками на основі антирадян-ської змови. У 1926 році членом Ліги Націй стала Німеччина. У 1931 році Японія, будучи членом Ліги Націй, напала на Китай, але реальної протидії з боку Ліги Націй агресор не побачив - усе обмежилося лише її «рекомендаціями». У 1933 року Німеччина і Японія вийшли з цієї організації, щоб одержати повну свободу дій для підготовки нової війни.
У середині 30-х років, у зв'язку з наростанням військової загрози з боку фашистських режимів Німеччини, Італії та мілітаристської Японії, ЗО держав-членів Ліги Націй, з ініціативи французької дипломатії, звернулися до СРСР із пропозицією про вступ у цю організацію. 18 вересня 1934 року СРСР вступив у Лігу Націй і зайняв постійне Місце в її Раді, незважаючи на те, що проти його прийняття голосували Нідерланди, Португалія і Швейцарія. Вступаючи в Лігу Націй, СРСР розраховував, що в умовах виходу з організації найбільш агресивних держав йому вдасться хоч до деякої міри зашкодити розв'язанню війни. При цьому Радянський уряд попередив усіх учасників організації, що він не приймає на себе відповідальність за їхні попередні рішення і договори, укладені без участі СРСР.
Найважливішими питаннями, що обговорювалися у Лізі Націй із 1934 до 1939 років, були: італійська агресія проти Ефіопії (1935-1936 роки); порушення Німеччиною Версальського (1919 рік) і Локарнського (1925 рік) договорів у зв'язку з ремілітаризацією нею Рейнської зони в 1936 року; італо-німецька інтервенція в Іспанії (1936-1939 роки); захоплення Німеччиною Австрії (1938 рік) і інші. У ці роки позиція західних держав, що прагнули направити фашистську агресію проти СРСР, визначила безпомічність Ліги Націй, що не зуміла провести жодного ефективного заходу проти держав-агресорів.
Водночас і сам СРСР не був прикладом дотримання своїх міжнародних зобов'язань. За розв'язану ним у 1939-1940 роках війну з Фінляндією він 14 грудня 1939 року рішенням Ради був виключений із Ліги Націй. З цього часу діяльність цієї організації фактично припинилася, формально ж Ліга Націй припинила своє існування в квітні 1946 року відповідно до рішення спеціально скликаної Асамблеї.
Хоча Ліга Націй не змогла справитися зі своїм основним статутним завданням, пов'язаним насамперед із запобіганням Другій світовій війні і з мирним врегулюванням міжнародних конфліктів, вона зіграла свою історичну роль, котра полягає в тому, що ця організація стала прообразом міжнародної універсальної організації світового співтовариства - Організації Об'єднаних Націй, тому що в рамках Ліги Націй був накопичений, нехай і не завжди ефективний, але досвід колективного вирішення найважливіших міжнародних проблем.
|
- 1. Визначте місце дисципліни в системі сучасного менеджменту організацій
аспекти її впливу на підприємство, людину і суспільство є об'єктом аналізу багатьох наук. Управління персоналом - відносно молода наука. Хоча велика кількість її ідей і теорій виникли на початку XX ст. і навіть раніше. Довгий час вони розвивалися у межах різних наук, пов'язаних з виробництвом і діяльністю, головним чином, комерційних, а також некомерційних, насамперед, державних організацій. У
- Поняття і особливості принципів екологічного права
аспект. * Зокрема, В.Петров визначає екологічні принципи як основні положення, керівні засади, що знаходяться в основі взаємодії суспільства і природи. Як бачимо, у цьому визначенні розкривається поняття принципів екології взагалі, але нічого не говориться про правовий зміст принципів екологічного права. Деякі дослідники, аналізуючи питання загальної теорії екологічного права, не торкаються
- Розділ II. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ І РЕФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
аспектів взаємовідносин особи з органами виконавчої влади. Слід визначити, що вирішення цього завдання ще не займає визначального місця у системі правового регулювання управлінських відносин. Саме виправленню такого становища має сприяти запровадження в законодавстві (викладеного вище у главі 1) нового погляду на суспільне призначення адміністративного права в демократичній, правовій
- 6. Держави - основні суб'єкти міжнародного права
створенні ООН і наступному членству в цій міжнародній універсальній організації, але на практиці в значній мірі носила формально-юридичний характер. Конфедерація (лат. - confoederatio - спілка, об'єднання) - це така форма об'єднання держав, при якій держави, що входять в союз, зберігають свій суверенітет у повному обсязі. Конфедеративний союз держав носить тимчасовий характер, створюється для
- 8. Обмеження міжнародної правосуб'єктності і міжнародна правосуб'єктність державоподібних утворень
аспекті, колоніальні держави або частіше усього взагалі не мали право виступати на міжнародній арені від свого імені, або це за них робили держави-метрополії. Близькі колоніям за своїми правовими характеристиками і території, у відношенні яких здійснюються спільні суверенітети, насамперед, кондомініуми. Захоплення колоній із метою їхнього грабежу, економічної експлуатації і поневолення населення
- 16. Джерела міжнародного права.
створення договірної норми в хронологічному плані коротше процесу створення звичаєвих норм. Крім того, волі суб'єктів міжнародного права при створенні договірної норми мають більш виражений характер; - процедура укладання, виконання і денонсації договорів детально розроблена і закріплена в кодифікованих міжнародно-правових актах (Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 року і
- 17. Норми міжнародного права та їх класифікація.
аспекті більшість міжнародно-правових норм створюється в два етапи: 1) узгодження воль суб'єктів міжнародного права щодо правила поведінки; 2) надання суб'єктами міжнародного права згоди на юридичну обов'язковість узгоджених правил поведінки. Вони можуть збігатися хронологічно, якщо міжнародний договір набирає сили з моменту його підписання - тоді підписання договору означає остаточне
- 48. Правовий статус біженців і переміщених осіб
аспекти проблем біженців в Африці 1969 року, IV Ломейська конвенція 1989 року, Угода про допомогу біженцям і вимушеним переселенцям 1993 року, Картахенська декларація про біженців 1984 року й ін.); в) міжнародні договори, що регулюють визначений комплекс питань захисту прав біженців (Гаазька угода про моряків-біженців 1957 року, Угода про скасування віз для біженців 1959 року, Європейська угода
- 60. Спеціалізовані установи Організації Об'єднаних Націй
аспектах діяльності цивільної авіації. Учасниками ІКАО є біля 190 держав, у тому числі на основі правонаступ-ництва й Україна. СРСР вступив у ІКАО в 1970 році. ІКАО досліджує проблеми організації міжнародної цивільної авіації, повітряних трас, створення аеропортів і аеронавігаційних засобів, розробляє міжнародні стандарти для конструювання й експлуатації повітряних суден, правила з використання
- 61. Регіональні міжнародні організації
аспекти діяльності і структурної організації найбільш великих і авторитетних регіональних міжнародних організацій. Ліга арабських держав (ЛАД) - Початок створенню ЛАД поклало прийняття 7 жовтня 1944 рбку Александрійського протоколу, який підписали представники Сирії, Лівану, Трансіорданії,Іраку, Єгипту, Саудівської Аравії, Ємену й арабського народу Палестини. У цьому документі були
|