| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
КНИГА ДЕСЯТА (К) |
||
|
1 (1). За цим слідує, ймовірно, опис задоволення lt адже вважається, що воно особливо глибоко ВНСД-20 рілось в оремо [людському] роді, а тому й дітей виховують, підганяючи їх задоволеннями і стражданнями; і для чесноти вдачі найважливішим вважається насолоджуватися, ніж повинно , і ненавидіти, що слід. Це поширюється на все життя і має вплив і значення як для чесноти, так і для щасливого життя, бо задоволення люди ізбірают2, 25 а страждань уникають. Обговорення таких питань, ймовірно, найменше личить пропустити, тим більше що про це багато сперечаються. Дійсно, одні визначають задоволення як власне благо, а інші, навпаки, як щось виключно погане, причому з цих останніх одні, мабуть, переконані, що так і є, а інші думають, що для нашої життя краще показувати задоволення як зе одне з дурних [справ], навіть якщо це не так3. [Вони кажуть, що] більшість рвуться до задоволень і є їх рабами, а тому слід вести в протилежний бік: так, мовляв, вдасться прийти до середини. Але, боюся, таке міркування неправильно. Адже міркування, що стосуються пристрастей і вчинків, вну-зз шают менше довіри, ніж [самі] справи, а коли вони до того ж не узгоджуються з тим, що люди бачать, тоді, викликаючи до себе презирство, гублять заодно те, що в них істинного. Якщо у який засуджує задоволення помітять одного разу до них тягу, здається, що і він схиляється до них, тому що таким, [притягальним], людям видається всяке задоволення, а розмежовувати [привабливе і благо] більшості ие властиво. Ось чому істинні судження, очевидно, виключно корисні не тільки для знання, АЛЕ І 5 для життя: йдучи тим же шляхом, що самі справи, вони вселяють довіру н тому спонукають кмітливих 4 жити підкоряючись ім. Отже, досить подібних міркувань, перейдемо до висловлювань про задоволення. 2 (11). Евдокс вважав, що задоволення є власне благо тому, що бачив, як все тягнеться (ephietai) до пему (і що має судженням (elloga), і позбавлене його (aloga)), і тому, що в усьому предмет обрання-це добро (to epieikes), причому найбільш [предпочтітельпо] найбільше добро; а що всі звернене одній, означає, що це для всіх вище благо, адже кожна істота знаходить добро для себе так само, як їжу, але благо для всіх і те, до чого тягнуться все, - це, мовляв, власне благо5. Цим міркуванням довіряли, швидше, завдяки доброчесності [Евдоксова] права, ніж завдяки їм самим, бо [Евдокс] вважався виключно благора-еумпим чоловіком, а тому здавалося, що він говорить це не як любитель (philos) задоволень, але тому, що воістину так і є 6. [Евдокс] вважав також, що [його вчення] пічуть не гірше виявляє [свою істинність при міркуванні] від протилежного: мовляв, страдапія самого по собі всі уникають і відповідно обирають його протилежність саму по собі; причому особлива перевага віддається TOMyf що ми обираємо не через іншого і пе заради іншого, а таке, за спільною згодою, задоволення; дійсно, ніхто пе стане розпитувати, «заради чого» отримують задоволення, маючи на увазі, що задоволення обирають саме по собі. Приєднання задоволення до будь-якого з благ робить благо більш гідним обрання, скажімо приєднання задоволення до скоєння правосудних справ (to dikaiopragein) або до розсудливому поводженню (to sOphronein); але ж благо зростає [лише з додаванням] його самого. Таким чином, принаймні це міркування, схоже, представляє задоволення одним з благ, але нітрохи не більше благом, ніж [будь] інше: всяке благо разом з іншими краще, ніж одне. За допомогою подібного міркування і Платон спростовує [вчення], що задоволення - це власне бла-го; він говорить, що життя, що приносить задоволення, зо при розумності більше заслуговує обрання, ніж без неї, а раз таке з'єднання краще, то задоволення ие є власне благом, бо власне благо від приєднання до нього чого б то не було не стає більш гідно обрання. Інші, заперечуючи, що, мовляв, те, до чого всі тягнуться, пе є благом, кажуть, мабуть, дурниця. Адже, по-перше, що здається всім, то, стверджуємо ми, и та і має місце, а хто відкидає цю загальну віру, навряд чи скаже щось більш гідне довіри. Дійсно, в тих думках був би відомий сенс, якби тільки позбавлені розуміння істоти (ta anoeta) прагнули до задоволень, але, якщо і розумні (ta phronima) [прагнуть до них], який же тоді сенс у цих міркуваннях? Так, ймовірно, і в нижчих [істотах] укладено якесь (природне благо), яке вище їх як таких і яке тяпется Q до спорідненість йому благу8. А що кажуть [супротивники Евдокса] про протилежність задоволенню, але мабуть, неправильно. Опі стверджують, ніби з того, що страждання є зло, ще не випливає, що задоволення - благо, бо й зло протилежно злу і обидва, [зло і благо], - тому, що пі те ні інше. Це непоганий аргумент, але все ж стосовно до сказаного він не істінний9. Якщо і задоволення, і страждання ставляться до ю злу, то люди мали б уникати обох, а якщо до того, що ні зло, пі благо, то або пі того ні іншого не треба було б уникати, або в рівній мірі і того й іншого. Насправді ж виявляється, що одпого уникають, як зла, а інше обирають, і в такому сенсі [задоволення і страждання] дійсно протилежні. (III). І якщо задоволення не відноситься до якостей, це ще не означає, що опо НЕ отпосітся до благ, адже НИ діяльні проявлепія чесноти, НИ 15 щастя не є якостями 10. Ще кажуть, що благо виразно, а задоволення невизначено, так як допускає велику і мепинуго ступінь п. В такому випадку , якщо судять про це на тій підставі, що задоволення отримують [більше або менше], тоді те ж саме буде вірно і для справедливо-сти та інших чеснот, а з їх приводу прямо кажуть, що є наділення ними більше і менше і 20 що люди (надходять) згідно чесноти [більшою і меншою мірою]. Дійсно, бувають люди більш справедливі і більше мужні, [ніж інші], а справи можна робити і більш і менш справедливі і вести себе і більш і менш розсудливо. Але, грунтуючись па [разпості в ступені] задоволення, [ці філософи], конечпо, пе називають справжньої причини, між тим як задоволення можуть виявитися не змішаними [зі стражданням] і смешаннимі.12 Та й що заважає, щоб задоволення, будучи, подібно здоров'ю, визначеним [поняттям], допускало 25 велику і меншу ступінь? 13 Адже у всіх [істотах] не одне і те ж співвідношення [елементів] (sym-metria), і навіть у тому ж самому [істоті] пе завжди одне якесь соотпошепіе, але це істота залишається собою при порушенні співвідношення до ізвестпого межі і допускає відмінності в ступені. Значить, таке може бути і з задоволенням. Вважаючи власне благо досконалим, а рух зо (kineseis) і становлення (geneseis) недосконалими [і незавершеними], намагаються показати, що задоволення - це рух і становлення. Це визначення, мабуть, неправильно, і задоволення не є навіть двіжепіем. Справа в тому, що, згідно з прийнятим думку, всякому руху властива швидкість або повільність, і якщо не самому по собі, як, скажімо, руху космосу, то щодо чогось іншого 14. Але ні те ні інше не застосовується до задоволення, бо задоволення можна швидко отримати, так само як можіть але раптом запалився гнівом, але отримувати задоволення неможливо [швидко чи повільно ні безвідносно], ні в порівнянні з іншим, а при ходьбі або зростанні і всім такому це можливо. Отже, швидко і повільно Можна перейти до задоволення, але здійснювати його (energein kat * ayten), т. Як же задоволення буде виникненням [ц становленням]? Адже, за загальноприйнятим думку, не з виникає що завгодно з чого завгодно, але, з чого ьоз * пікає, на те й розкладається, а значить, для чого задоволення - виникнення, для того знищення - страданіе15. Далі, страждання називають браком чогось природного, а задоволення - його заповненням. Тим часом це тілесні стану. У такому випадку, якщо заповнення чогось природного - задоволення, тоді, В 10 чим відбувається заповнення, те й буде відчувати задоволення, тим самим це тіло, а проте так ніхто не вважає, значить і заповнення не є задоволенням, але, коли заповнення відбувається , людина, має бути, відчуває задоволення, а коли його ріжуть, ВИДНО, страждає 1б. Це думка, має бути, виникло під впливом страждань і задоволень, пов'язаних з лопатями, тому що, відчувши спочатку нестачу їжі і випробувавши, 3 через це страждання, люди отримують задоволення від заповнення. Однак таке відбувається не при всіх задоволеннях. Так, адже задоволення від усвоепія знань п ті, що залежать від почуттів: задоволення від нюху, слу ^ ховие і багато зорові, - а також спогади ц надії, вільні від страждання (alypoi). Виникненням чого будуть опи в такому випадку? Адже брак, К0ЄЙ ВОНИ служили б заповненням, не було ПІ У чому. 20 Л тим, хто в якості аргументу висуває засуджує удовольствія17, можна, мабуть, відповісти, що такір задоволення задоволення не доставляють. Дій тельно, якщо людям з порочними нахилами ЩОСЬ доставляє задоволення, не Падо думати, що це до | ставлять його кому-небудь, крім них, подібно до того як не є здоровим, солодким і гірким те, що та * KOBO ДЛЯ недужих, І пе біло ТЕ, ЩО здається білим 25 хворим очам. АБО можна відповісти в тому сенсі, що хоча удо-»вольствия заслуговують обрання, але пе від всяких [ве« щей]; так, скажімо, бути багатим - задоволення, по тільки але ціною зради, і здоровим бути - теж, але пе поїдаючи що потрапило 17а. Або ще: задоволення відрізняються видом; а імені по, задоволення від прекрасних речей п від ганебних різні, і знайти задоволення в правосудності, що не зо будучи правосудним, і в музиці, не будучи музичним, неможливо; то ж справедливо і для інших випадків. PI відміну одного від підлабузника, здається, ясно показує, що задоволення - не благо і що задоволення розрізняються видом. Один адже, вступаючи в спілкування, має на меті власне благо, а інший - задоволення, і відповідно з різними цілями спілкування Одіо-1174п го засуджують, а іншого хвалят18. Далі, ніхто не обрав би жити все життя, маючи образ думок дитини, навіть отримуючи, скільки тільки можливо, задоволень від того, у чому знаходять їх діти; і не вибрав би насолоду від якого-небудь з найганебніших справ, навіть якщо йому ніколи не доведеться за це постраждати. І в то в же час багато справи ми станемо усередині робити, хоча б це не принесло жодного задоволення, наприклад дивитися, згадувати, володіти знанням і чеснотами. І не має ніякого значення, чи супроводжується це з необхідністю задоволеннями або пет, тому що ми обираємо ці речі, навіть якщо задоволення від них не виникає 19. Отже, здається, ясно, що задоволення не є власне благо, що не всяке задоволення гідно 10 обрання та що існують деякі задоволення, гідні обрання самі по собі, що розрізняються при цьому видом або джерелом (aph ' hon). Нехай, таким чином, про те, що говорять про задоволення і стражданні, сказано достатньо.
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " КНИГА ДЕСЯТА (К) " |
||
|
||