| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
КНИГА ПЕРША (А) |
||
|
! 252А ї 1. Оскільки, як ми бачимо, всяка держава являє собою свого роду спілкування, всяке жо спілкування організується заради якого блага (адже всяка діяльність має на увазі передбачуване благо), то, очевидно, все спілкування прагнуть (stokhadzou-tai) до того чи іншого благу, причому більше за інших 5 і до вищого з усіх благ прагне те спілкування, яке є найбільш важливим з усіх і обіймає собою всі інші спілкування. Це спілкування і називається державою або спілкуванням політичним. 2. Неправильно говорять ті, які вважають, ніби поняття «державний муж», «цар», «домогосподар», «пан» суть поняття тождествепньгоВедь 10 вони вважають, що ці поняття розрізняються в кількісному, а не в якісному відношенні; скажімо, пан-той , кому підвладне невелике число людей; домогосподар - той, кому підвладне більше число людей; а кому підвладне ще більше число - це державний муж або цар; ніби немає ніякої відмінності між великою родиною і невеликою державою і ніби відміну державного мужа від царя полягає в тому , що цар править в силу особисто йому ірису-15 щей влади, а державний муж почасти панує, почасти підпорядковується па засадах відповідної павуки - політики. Це, одпако, далеко від істіпи. 3. Викладаються стане ясним при розгляді за допомогою засвоєного нами раніше методу: як в інших випадках, го розчленовуючи складне на його прості елемейти (найдрібніші частини цілого) і розглядаючи, з чого складається ю-сударство, ми і відносно перерахованих понять краще побачимо, чим вони відрізняються одне від іншого і чи можливо кожному з них-дати наукове пояснення. І тут, як н всюди, найкращий спосіб теоретичного побудови полягав би у розгляді привчає-25 ного освіти предметів. 4. Так, необхідність спонукає насамперед поєднуватися попарно тих, хто не може існувати один без одного, - жінку і чоловіка з метою продовження потомства; і поєднання це обумовлюється не свідомим рішенням, але залежить від природного прагнення, властивого і іншим живим істотам і рослинам, - залишити після себе інше подібне собі істота. 30 [Точпо так само в цілях взаємного самозбереження необхідно об'єднуватися попарно суті], в силу своєї природи володарює, і суті, в силу своєї природи підвладному. Перше завдяки своїм розумовим властивостями здатне до передбачення, і тому воно вже за природою своєю істота властвующее п панівне; другий, так як воно здатне лише своїми фізичними силами виконувати отримані вказівки, є істотою подвластпим і рабствующим. Тому і пану і рабу корисно одне і те ж. 5. Але жінка і раб за природою своєю два раз-1252Ь особистих істоти; адже творчість природи ні в чому ие уподібнюється жалюгідною роботі ковалів, що виготовляють «дельфийский ніж» 2; навпаки, в природі кожен предмет має своє призначення. Так, всякий інструмент буде найкращим чином задовольняти своєму призначенню, еслп він призначений для виконання однієї роботи, а не багатьох. У варварів жінка і раб 5 займають одне і те ж положення, і пояснюється це тим, що у них відсутній елемент, призначений за природою своєю до владарювання. У Піх буває тільки одна форма спілкування - спілкування раба і рабині. Тому й говорить поет: «Пристойно панувати над варварами грекам» 3; варвар і раб за природою своєю поняття тотожні. 6. Отже, із зазначених двох to форм спілкування виходить перший вид спілкування - сім'я. Правильно звучить вірш Гесіода: «Будинок насамперед і дружина, і бик-землепашец» (у бідняків бик служить замість раба) 4. Відповідно спілкування, природним шляхом возпікшее для задоволення повсякденних потреб, є сім'я; про членів такої сім'ї Харонда каже, що вони їдять з одного скрині, а Епіменід Критянин називає їх «питающимися з is одних ясел». 7. Спілкування, що складається з декількох сімей І маю-'ний метою обслуговування не короткочасних тільки потреб, - селище. Цілком природно, що селище можна розглядати як колонію сім'ї; деякі і називають членів одного і того ж селища «молочними братами», «синами», «онуками». Грецькі держави тому спочатку і управлялися царями го (а в даний час те саме ми бачимо у негрецьких племен), що вони утворилися з елементів, які визнавали над собою царську владу: адже у всякій родині старший зодягнений повноваженнями царя. І в колоніях сімей - селищах підтримували в силу родинних відносин між їх членами той же порядок. Про це саме і згадує Гомер, кажучи: «Править кожен дружинами і дітьми» 5, адже вони жили окремими селищами, як, втім, і взагалі жили люди в найдавніші часи. І про богів говорять, що вони складаються 25 під владою царя, бо люди - почасти ще й тепер, а почасти і в прадавні времепа - управлялися царями і, так само як люди уподібнюють зовнішній вигляд богів своїм виглядом, так точно вони поширили це подання і на спосіб життя богів. 8. Суспільство, що складається з кількох селищ, є цілком завершене держава, яка досягла, можна сказати, повною мірою самодостатнього стану і віз- зо нікшего заради потреб життя, але існуюче заради досягнення благого життя. Звідси випливає, що всяка держава - продукт природного виникнення, як і первинні спілкування: воно є завершенням їх, в завершенні ж позначається природа. Адже ми називаємо природою кожного об'єкта - візьмемо, наприклад, природу людини, коня, сім'ї - то його стан, яке виходить при завершенні його розвитку. Понад те, у здійсненні кінцевої мети 1253а і полягає вище завершення, а самодостатнє існування виявляється і завершенням, і найвищим існуванням. 9. З усього сказаного випливає, що держава належить до того, що існує за природою, і що людина за своєю природою є істота політична, а той, хто в силу своєї природи, а не внаслідок випадкових обставин живе поза державою, - або недорозвинене в моральному сенсі істота, або 5 надлюдина; його і Гомер6 паплюжить, говорячи «без роду, без племені, поза законами, без вогнища »; така людина за своєю природою тільки і жадає війни; порівняти його можна з ізольованою пішаком па гральній дошці. 10. Що людина є істота суспільна більшою мірою, ніж бджоли і всякого роду стадні тварини, ясно з наступного: природа, згідно з нашим твердженням, нічого не робить даремно; між тим одна тільки людина з усіх живих істот ода-10 реї речио. Голос виражає печаль і радість, тому він властивий і іншим живим істотам (оскільки їх природні властивості розвинуті до такої сте-Пепі, щоб відчувати радість і печаль і передавати ці відчуття один одному). Але мова здатна виражати і те, що корисно і що шкідливо, так само як і те, що is справедливо і що несправедливо. 11. Це властивість людей відрізняє їх від інших живих істот: тільки людина здатна до сприйняття таких понять, як добро і зло, справедливість і несправедливість і т. п. Л сукупність всього цього і створює основу сім'ї і держави. Первинним за природою є держава в порівнянні з сім'єю і кожним з нас; адже 20 необхідно, щоб ціле передувало частині. Знищ жива істота в його цілому, і у нього не буде ні ніг, ні рук, збережеться тільки найменування їх, подібно до того як ми говоримо «кам'яна рука»; адже і рука, відокремлена від тіла, буде саме такоіі кам'яної рукою. Всякий предмет визначається здійснюваних їм дією і можливістю зробити це дію; раз ці властивості у предмета утрачепи, пельзя вже говорити про нього як такому: залишиться тільки його обоз-25 начение. 12. Отже, очевідпо, держава існує за природою і за природою передує кожній людині; оскільки останній, опинившись в ізольованому стані, не є істотою самодостатнім, то його ставлення до держави таке ж, як відношення будь-якій частині до свого цілому. А той, хто не здатний вступити в спілкування або, вважаючи себе істотою самодостатнім, не відчуває потреби нп у чому, вже не становить елемепта держави, стаючи або твариною, або божеством. У всіх людей природа вселила прагнення до дер-зо дарчими спілкуванню, і перший, хто це спілкування організував, надав людству найбільше благо. 125зь III. З'ясувавши, з яких елементів складається держава, ми повинні насамперед сказати про організацію сім'ї, адже кожна держава складається з окремих сімей. Сім'я в свою чергу складається з елементів, сукупність яких і складає її організацію. У со-s завершеною родині два елементи: раби і вільні. Оскільки дослідження кожного об'єкта повинно розпочинати насамперед із розгляду найдрібніших частин, його складових, а початковими і найдрібнішими частинами сім'ї є пан і раб, чоловік і дружина, батько і діти, то й слід розглянути кожен з цих трьох елементів: що кожен з них представляє собою і яким він має бути. 2. [Відносини, які існують між трьома зазначеними парними елементами, можна охарактеризувати] так: панське, шлюбне (співжиття чоловіка і 10 дружини не має особливого терміна для свого позначення) і третє - батьківське (і це стосунок не позначається особливим терміном). Нехай їх буде три, саме названі нами (існує ще один елемент сім'ї, який, на думку одних, і є її організація, а на думку інших, становить найголовнішу частину її; я маю на увазі так зване мистецтво накопичення; в чому воно полягає - ми розберемо далі). 15 Зупинимося насамперед на господине і рабі і подивимося на їх взаємини з точки зору практичної користі. Чи можемо ми для уяспенпя цього відношення стати па більш правильну порівняно з наявними теоріями точку зору? 3. Справа в тому, що, на думку одних, влада пана над рабом є свого роду наука, причому і ця влада і ор-гапізація сім'ї, і держава, і царська влада - 20 одне і те ж, як ми вже згадали спочатку. Навпаки, на думку інших, сама влада пана над рабом протиприродна; лише за законом один - раб, інший - вільний, по природі ж ніякої різниці немає. Тому і влада пана над рабом, як заснована на пасілья, несправедлива. 4. Власність є частина будинку, і придбання є частина сімейної організації: без предметів першої необхідності не можна не ТІЛЬКИ добре ЖИТИ, А Й 23 взагалі жити. У всіх ремеслах з виразно постав-ліпний метою потрібні бувають відповідні знаряддя, якщо робота повинна бути доведена до кінця, н з цих орудпй одні є пеодушевлоппимі, інші - одушевленими (наприклад, для керманича кермо - неживе знаряддя, рульовий - одухотворене), тому 30 що в мистецтвах ремісник грає роль знарядді. Так точно і для домогосподаря власність виявляється свого роду знаряддям для існування. І придбання власності вимагає масу знарядь, причому раб - якась одухотворена власність, як і взагалі в мистецтвах всякий ремісник як знаряддя стоїть попереду інших інструментів. 5. Якби кожне знаряддя могло виконувати властиву йому роботу саме, за даним йому розпорядженням або навіть 35 його передбачаючи, і уподібнювалися б статуям Дедала або Триніжок Гефеста, про яких поет говорить, що вони «самі собою (aytomatoys) входили в збори богів» 7; якби ткацькі човники самі ткали, а плектри8 самі грали на кіфарі, тоді й зодчі по потребували б у працівниках, а панам І2Г »ІЯ потрібні були б раби. Знаряддя як такі мають своїм призначенням продуктивну діяльність (poietika), власність же є знаряддям діяльності активної (praktikon); адже, користуючись ткацьким човником, ми отримуємо щось інше, ніж його застосування; одяг само і ложе є для нас тільки предметами користування. 6. В силу специфічного ВІДЗНАКИ 5 продуктивної та активної діяльності, звичайно, відповідно різні і ті знаряддя, які потрібні для тієї і для іншої. Але життя - активна діяльність (praxis), а не продуктивна (poiesis); зпачіт, і раб служить тому, що відноситься до області діяльності активною. «Власність» потрібно розуміти в , про те ж сенсі, що і «частина». Частина ж є пе тільки частина чого-небудь іншого, але вона взагалі немислима без цього іншого. Це цілком підходить і до власності. Тому пан є тільки пан раба, але не належить йому, а раб не тільки раб пана, а й цілком належить йому. 7. З вищевикладеного ясно, що таке раб за своєю природою і за своїм призначенням: хто за природою 15 належить пе самому собі, а іншому і при цьому все-таки людина, той по своїй природі раб. Людина ж належить іншому в тому випадку, якщо він, залишаючись людиною, стає власністю; остання являє собою знаряддя активне і окремо існуюче. Після цього потрібно розглянути, чи може або по може існувати за природою така людина, тобто раб, і краще чи і чи справедливо бути кому-небудь ра-20 бом, чи ні, але всяке рабство огидно природі. 8. Неважко відповісти на ці питання і шляхом теоретичних міркувань, і на підставі фактичних даних. Адже владарювання і підпорядкування не тільки необхідні, але й корисні, і прямо від народження деякі істоти різняться [в тому відношенні, що одні з них як би призначені] до підпорядкування, інші - до властвовапію. Існує багато разповідно- 25 стей пануючих і підлеглих, однак, чим вище стоять підлеглі, тим більш досконала сама влада над ними; так, наприклад, владу над людиною досконаліша, ніж влада над твариною. Адже, чим вище стоїть майстер, тим досконаліше виконувана ним робота; але, де одна сторона панує, а інша підпорядковується, там тільки й може йти мова про будь-якої їх роботі. 9. І у всьому, що, будучи складено з різних 30 частин, безперервно пов'язаних одна з іншою або роз'єднаних, становить Едіп ціле, позначається властвующее початок і початок підпорядковане. Це загальний закон природи, і, як такому, йому підпорядковані одухотворені істоти. Правда, і в предметах неодуш-ленпих, наприклад в музичній гармонії, можна підмітити якийсь принцип владарювання; але це питання може, мабуть, послужити предметом спеціального дослідження. 10. Жива істота складається преж- 35 де всього з душі і тіла; з них за своєю природою од-но - пача властвующее, інше - початок підпорядковане. Зрозуміло, коли справа йде про природу предмета, останній повинен розглядатися в його природному, а не в перекрученому стані. Тому належить звернутися до розгляду такої людини, фізичний і психічний початку якого знаходяться в найкращому стані; на цьому прикладі стапет ясним паші твердження. У людей же зіпсованих ПЛІ располо-1254ь дені до зіпсованості в силу їх нездорового п противного природі стану часто може здатися, що тіло панує над душею. 11. Згідно з нашим твердженням, у всякому живій істоті насамперед можпо угледіти влада панську і політичну. Душа панує над те-5 лом, як пан, а розум над нашими прагненнями - як державний муж. Звідси яспо, наскільки естествеппо і корисно для тіла бути в подчіпепіі у душі, а для схильною афектам частини душі - бути в підпорядкуванні у розуму і рассудочпого елемента душі і, навпаки, який завжди виходить шкоду при рівному або зворотному співвідношенні. 12. Те ж саме ю положепіе залишається в силі і у відношенні людини і остальпих живих істот. Так, домашні тварини за своєю природою стоять вище, ніж дикі, і для всіх домагаппх жівотпих переважніше перебувати в підпорядкуванні у людини: так вони долучаються до свого блага (sOlOrias). Так само і чоловік на отношепіе до жінки: перший за своєю природою вище, друга - нижче, і ось перший володарює, друга знаходиться в підпорядкуванні. Той же самий принцип неминуче дол-Із ЖЕП панувати і в усьому людстві. 13. Всі ті, хто в такій сильній стеіепі відрізняється від інших людей, в якій душа відрізняється від тіла, а людина від тварини (це буває з усіма, чия діяльність полягає в застосуванні фізичних сил, і це найкраще, що вони можуть дати), ті люди за своєю природою - раби; для них, як і для вищевказаних істот, кращий доля - бути У подчіпепіі 20 у такої влади. розуму, але коряться рухам почуттів. 14. Втім, користь, що доставляються тваринами, мало чим відрізняється від користі, доставленої рабами: 25 і ті й інші своїми фізичними силами надають допомогу в задоволенні наших насущних потреб. Природа бажає, щоб і фізична організація вільних людей відрізнялася від фізичної організації рабів: у останніх тіло потужне, придатне для виконання необхідних фізичних праць; свобод-30 іие ж люди тримаються прямо і не здатні до виконання подібного роду робіт, зате вони придатні для політичного життя , а ця остання розділяється у них на діяльність у воєнний і мирний час. Втім, найчастіше трапляється й навпаки: одні мають тільки властиві вільним тіла, а інші - толь-35 ко душі. 15. Ясно, в усякому разі, таке: якби люди відрізнялися між собою тільки фізичної організацією в такій мірі, в якій відрізняються від них у цьому відношенні зображення богів, то всі визнали б, що люди, поступаються щодо фізичної організації, гідні бути рабами. Якщо це положення справедливе щодо фізичної природи людей, то ще більш справедливо встановити таке розмежування щодо їх психічної при-1255а пологи, хіба що красу душі не так легко побачити, як красу тіла. Очевидно, у всякому разі, що одні люди за природою вільні, інші - раби, і цим останнім бути рабами і корисно і справедливо. 16. Нетрудпо угледіти, що праві в деякому відношенні й ті, хто стверджує протилежне. У самому б справі, виражепія «рабство» і «раб» вживаються в двоякому сенсі: буває раб і рабство і за законом; закон є свого роду угодою, в силу якого захоплене на війні пазивают власністю опанували ім. Це право багато зараховують до про-тівозаконіям з тих, що іноді вносять оратори: було б жахливо, якби володіє великою фізичною 10 силою людина тільки тому, що оп способеп до насильства, дивився на захопленого шляхом насильства як на раба і підвладного собі. І ОДПІ тримаються такої думки, інші - іншого, і притому навіть серед мудреців. 17. Причиною цього розбіжності в думках, причому кожна сторона наводить на користь захищається нею положення свої доводи, служить те, що і чеснота цілком може, раз їй дані на то кошти, вдаватися до певної міри до насильства; що всякого роду перевагу завжди містить в собі пренадлишок како-is го-або блага, так що і насильству, здається, притаманний до певної міри елемент чесноти; отже, сперечатися можна тільки про справедливість. На думку одних, зі справедливістю пов'язано благовоління до людей; на думку інших, справедливість полягає вже в тому, щоб панував чоловік болев сильний. 18. При ізольованому протиставленні цих положень виявляється, що жодне з них 20 не володіє пі силою, пі переконливістю, ніби краще в сенсі чесноти ие повинно панувати і панувати. Деякі, спираючись, як вони думають, на пекій принцип справедливості (адже закон є щось справедливе), вважають, що рабство в результаті війни справедливо, по в той же час і заперечують це. Справді, адже самий принцип війни можна вважати несправедливим, і жодним чином не можна 25 було б стверджувати, що людина, що не заслуговує бути рабом, все-таки повинен стати таким. Інакше виявиться, що люди свідомо самого благородного походження можуть стати рабами і нащадками рабів тільки тому, що опи, потрапивши в полон, були продані в рабство. Тому защітпікі останнього із зазначених думок ие хочуть називати їх рабами, але називають так тільки варварів. Однак, коли вони це кажуть, 30 вони шукають не що-небудь інше, а лише рабство за природою, про що ми і сказали з самого початку; неминуче доводиться погодитися, що одні люди всюди раби, інші ніде такими не бувають. 385 13 Аристотель, т. 4 19. Таким же точпо чином опи судять і про благородство походження. Себе вони вважають благородними пе тільки у себе, але і всюди, варварів же - 35 тільки па їх батьківщині, неначе в одному випадку мається благородство і свобода безумовні, в іншому - небезусловіие. У такому дусі говорить і Олена у Феодекта: «Мепя, з обох сторін яка походить від божественних предків, хто зважився б назвати рабинею?» 10 Говорячи це, опи розрізняють людини рабської 40 U вільного положення, людей благородного і неблагородного походження єдино по при-1 255ь знаку чесноти і порочності; при цьому передбачається, що як від людини народжується людина, а від тварини - тварина, так і від хороших батьків - хороший; природа ж найчастіше прагне до цього, по досягти цього не може . 20. Зі сказаного, таким чином, ясно, що коливання [в поглядах на природу рабства] має некото- 5 рої підстава: з одного боку, одні не є але природі рабами, а інші - вільними, а з іншого боку, у деяких це відмінність існує і для них корисно і справедливо одному бути в рабстві, іншому - панувати, і слід, щоб один підпорядковувався, а інший панував і здійснював вкладену в рябо природою влада, так щоб бути паном. Але погане застосування влади ие приносить користі ІІ ю тому ні іншому: адже що корисно для частини, то корисно і для цілого, що корисно для тіла, то корисно і для душі, раб же є ПЕКО частиною пана, як би одухотвореними, хоча і відокремленою , частиною його тіла. 21. Тому корисно рабу і пану взаємне дружнє ставлення, раз їх взаємини покояться на природних засадах; а у тих, у кого це по is так, але відносини грунтуються на законі і насильстві, відбувається зворотне. З попереднього ясно і те, що влада пана і влада державного мужа, так само як і всі види влади, не тотожні, як це стверджують деякі. Одна - влада над вільними по природі, інша - влада над рабами. Влада пана в сім'ї - монархія (бо всяка сім'я керується своїм госпо-20 дином монархічно), влада ж державного мужа - це влада над вільними і рівними. 22. Господіпом називають не за знання, а за природні властивості; точно так само йде справа з рабом і вільним. Правда, можна уявити і науку про владу пана, як і науку про рабство, останню - на зразок тієї, яка існувала в Сіракузах, де хтось навчав 25 людей рабству: за відоме винагороду він викладав молодим рабам знання, пов'язані з області звичайного роду домашніх послуг. Таке навчання могло б тягнутися і на подальші області, наприклад можна було б навчати кулінарпому мистецтву й іншим подібного ж роду статтями домашнього послуги оф-вання. Роботи адже бувають різні - одні більш високого, інші більш насущного характеру, як говорить і прислів'я «Раб рабу, пан пану - рознь», зо 23. Всі подібного роду науки - рабські, панська ж павука - як користуватися рабом, і бути паном зовсім не означає вміти здобувати рабів, але вміти користуватися ними. У цій науці немає нічого ні великого, ні піднесеного: адже те, що раб повинен вміти виконувати, то пан повинен вміти наказувати. 35 Тому у тих, хто має можливість уникнути таких турбот, керуючий бере па себе цей обов'язок, самі ж вони займаються політикою або філософією. Що ж до павуки про придбання рабів (в тій мірі, в якій воно справедливо), то опа відрізняється від обох вишеуказанпих, будучи чимось на зразок науки про війну чи науки про полювання. Ось наші міркування Про рабі і Господа. 40
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "КНИГА ПЕРША (А)" |
||
|
||