| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
КНИГА ДРУГА (В) |
||
|
I 1. Так як ми ставимо своїм завданням дослідження людського спілкування в найбільш досконалою його формі, що дає людям повну можливість жити згідно з їх прагненням, то належить розглянути і ті з існуючих державних пристроїв, якими, з одного боку, користуються деякі держави, визнані упорядкованими, і які, з іншого боку, проектувалися деякими письменниками і здаються хорошими. Таким чином ми будемо в змозі відкрити, що можна угледіти в них правильного і корисного, а разом з тим довести, що наш намір відшукати такий державний лад, який відрізнявся б від існуючих, пояснюється не бажанням мудрувати у що б то не стало, але тим , що ці існуючі нині пристрою не задовольняють своєму призначенню. 2. Почати слід насамперед з встановлення того принципу, який служить точкою відправлення при теперішньому міркуванні, а саме: неминуче, щоб усі громадяни брали участь або у всьому стосується життя держави, або ні в чому, або в одних справах брали участь, в інших - ні . Щоб громадяни пе брали участі ні в чому, це, очевидно, неможливо, так як держава являє собою якесь спілкування, а отже, перш за все є необхідність займати спільно певне місце; адже місце, займане однією державою, являє собою певну єдність, а громадяни є общіпкамі (kointfnoi) однієї держави. Але в якому обсязі можна допустити для громадян прилучення до державного життя? І що краще для прагне до найкращого устрою держави: щоб громадяни мали спільно по можливості всі нли одне мали спільно, а інше-ні? Адже 5 можна представити спільність дітей, ЖЕП, майна, як це ми знаходимо в «Державі» Платона, де, за твердженням Сократа, і діти, і дружини, і власність повинні бути спільними. Який порядок переважніше: чи той, який існує тепер, або жо той, який наказаний в «Державі»? 10 березня. Що стосується спільності дружин у всіх, то ця теорія зустрічає багато різного роду труднощів, та й то підстава, яка призводить Сократ на захист такого закону, мабуть, пе випливає з ходу його міркувань. Понад те, положення це не може бути узгоджено і з тієї кінцевої цілі, здійснення якої ои, оскільки це випливає з його слів, вважає за необхідне для держави. Л як точіее попять висловлюване їм судження, на цей рахунок але 15 дано ніяких певних вказівок. Я маю на увазі думка Сократа: найкраще для всякого держави, щоб воно в міру можливості являло собою єдність; цю саме передумову Сократ ставить у осіову свого становища. 4. Ясно, що держава при постояппо сильнішому єдності перестане бути державою. Адже за своєю природою держава представляється якимсь безліччю. Якщо ж воно прагне до єдності, то в такому випадку з держави утвориться родина, а з 20 сім'ї - окрема людина: сім'я, як всякий погодиться, відрізняється більшою єдністю, ніж держава, а одна людина - ніж сім'я. Таким чином, якби хто-небудь і опинився в змозі здійснити це, то все ж цього не слід було б робити, так як він тоді знищив би держава. Далі, до складу держави не тільки входять окремі численні люди, але вони ще й різняться між собою за своїми якостями (eidei), адже елементи, що утворюють державу, не можуть бути однакові. Госу ^ 25 дарство - пе те ж, що військовий союз: у військовому союзі має значення лише кількість членів, хоча б всі вони були тотожними за якостями; такий союз адже складається з метою надання допомоги і нагадує собою ваги, в яких перетягує та чаша, яка навантажена більше. 5. Точно так само держава буде відрізнятися і від племінного союзу, якщо допустити, що складові його люди, як би численні вони не були, живуть не окремо за своїми селищам, по так, як, наприклад, живуть аркадяне. Те, з чого складається єдність, містить в собі раз-зо личие за якістю. Тому, як про це раніше сказано в «Етиці» принцип взаємної відплати є рятівним для держав; цей принцип повинен існувати у відносинах між вільними і рівними, так як вони не можуть все панувати одночасно, але або по року, або в якомусь іншому порядку, або взагалі періодично. Таким чином виявляється, що правлять все, як якби шевці і 33 теслі стали мінятися своїми ремеслами п одні й ті ж ремісники не залишалися б постійно шевцями і теслями. Зі сказаного ясно, що держава пе може бути за своєю природою до такої міри єдиним, як того вимагають деякі; і те, що для держав виставляється як вище благо, веде до їх знищення, хоча благо, притаманне кожній речі, служить до її збереження. Можна й іншим способом довести, що to прагнення зробити держава надмірно єдиним не є чимось кращим: сім'я - щось більш самодостатнє, ніж окрема людина, держава - ніж сім'я, а здійснюється державу в тому випадку, коли безліч, об'єднане державою в одне ціле , буде самодостатнім. І якщо більш самодостатнє стан переважніше, то і менша ступінь єдності переважніше, ніж велика. 15 серпня. Але якщо навіть погодитися з тим, що вищим благом спілкування виявляється його єдність, доведене до крайніх меж, все одно про такій єдності але свідчитиме положення, коли всі замість говоритимуть: «Це моє» і «Це не моє», тоді як 20 саме це Сократ вважає ознакою досконалого єдності держави3. Насправді [вираз] «все» двозначно. Якщо [розуміти вираз «все» в сенсі] «кожен окремо», тоді, мабуть, те, здійснення чого бажає бачити Сократ, буде досягнуто швидше; кожен, маючи на увазі одного і того ж сина пли одну і ту ж жінку, буде говорити: «Це мій син», «Це моя дружина», н точно так само він буде міркувати про власність і про кожного предмсто 25 взагалі. 9. Але насправді мають спільних дружин і дітей вже не будуть говорити «Це моє», а кожен пз них скаже: «Це наше»; точно так само і власність всі будуть вважати своєю, загальної, а не належить кожному окремо. Таким чином, вираз «все» явно містить в собі деякий неправдивий висновок: такі слова, як «все», «обидва», «чет», «нечет», ко внаслідок їх двозначності і в міркуваннях ведуть до спірних умовиводів. Тому якщо всі будуть говорити однаково, то в одпом сенсі це хоч і добре, але нездійсненно, а в іншому сенсі жодним чином не говорило б про однодумність. 10. Понад те, затвердження Сократа містить в собі й іншу негативну сторону. До того, що складає предмет володіння дуже великого числа людей, додається найменша турбота. Люди дбають всього більше про те, що належить лпчно їм; менше 35 піклуються вони про те, що є загальним, або піклуються в тій мірі, в якій це стосується кожного. Крім усього іншого люди проявляють недбалість у розрахунку на турботу з боку іншого, як це буває з домашньою прислугою: велике число слуг інший раз служить гірше, ніж якби слуг було менше. І. У кожного громадянина буде тисяча синів, і вони вважатимуться синами, і будуть синами) 2Г.2а не кожного окремо, але будь-який однаковою мірою буде сином будь-якого, так що всі одіпаково будуть нехтувати батьками. Далі, при такому положенні справ кожен буде говорити «мій» про благодепствую-щем або лиха громадянина безвідносно до того, скільки таких громадян буде; наприклад, скажуть: «Цей мій» або «Цей такого-то», називаючи таким чином кожного з тисячі АБО скільки б не було громадян у державі, так до того ж ще н сомне-5 ваясь. Адже невідомо буде, від кого те чи інше дитя народилося і чи залишилося опо жити після народження. 12. У якому ж сенсі краще вживати вираз «моє» по відношенню до кожного об'єкту - чи відносити цей вираз байдуже до двох тисяч пли десяти тисячам об'єктів, або користуватися ним скоріше в тому значенні, в якому «моє» розуміється в сучасних державах? Тепер одпого і того ж ю одні називає своїм сином, другий - своїм братом, третій - двоюрідним братом або яким-небудь іншим родичем або по кревного спорідненості, або по властивості, спочатку з ним самим, потім з його близькими; понад те, один іншого називає фратором або фі-влітку. 14. Понад ТОГО, ТЄМ, ХТО Проектує подобою 25 спільність, важко усунути такого роду неприємності, як образи дією, навмисні і ненавмисні вбивства, бійки, лайки; а все це є нечестивим стосовно батькам, матерям та близьким родичам, не те що по відношенню до далеких людям. Тим часом усе це неминуче випад-2Ш ється, частіше в тому випадку, коли не знаєш своїх близьких, ніж коли знаєш їх; в разі еслп знаєш, можна принаймні спокутувати скоєне встановленими спокутними обрядами, а коли не знаєш, пе можеш. 15. Безглуздо також п те, що в задуманої спільності сиповей виключається лише плотське Сожи-будівництві між люблячими, самої ж любові перепон не ставиться, так само як допускаються між батьком і 35 сином або між братами такі відносини, які є найбільш неналежними, хоча б вони грунтувалися виключно на любовному почутті. Безглуздо було б виключати плотське спілкування по тій тільки причини, що при ньому насолоду досягає найвищого ступеня, і не надавати значення тому, що мова 40 йде про батька і сина або про братів. Здається, втім, що спільність дружин і дітей підходила б більш земле-1202ь ділкам, ніж правоохоронцям: при спільності дітей та ЖЕП дружні почуття будуть менш розвинені, а цим і повинні відрізнятися підвладні люди, щоб бути слухняними, а не бунтівниками. 16. Взагалі задуманий закон неминуче веде до результату, проти-5 положностей тому, який належить мати законам, правильно встановленим, і заради якого Сократ і вважає за потрібне встановити саме такий стан жінок і дітей. Ми ж вважаємо, що доброзичливі відносини - найбільше благо для держав (адже за наявності цих відносин найменше можливі 10 розбрати), та й Сократ всього більше вихваляє єднання держави, а це едіпеппе, як оп сам, мабуть, стверджує, є результатом доброзичливих відносин (про це, як відомо, говорить у своїй промові про любов Аристофан, а саме що люблячі внаслідок своєї Сільпо любові прагнуть до зрощенню * прагнуть з двох істот стати одним). 17. Таким чином, тут обидві істоти або одне з 15 них неізбежпо приносять себе в жертву; в державі же проектована спільність повела б до створення дружби розведеної, і син батька і батько Сипа міг би називати своїм. І подібно до того як невелика доза солодкого, будучи змішана з великою кількістю води, робить саму домішка невідчутної на смак, так точно буває і з взаємною прихильністю, коли вона:> про існує тільки за назвою; а при задуманому державному ладі син про батька, батько про сина, брати про братів будуть, звичайно, дбати найменше. Люди адже всього більше піклуються про те і люблять, по-перше, те, що їм належить, і, по-друге, те, що їм дорого; але ні того ні іншого неможливо припустити серед людей, що мають такий державний устрій. 18. І в питанні про переведення новонароджених дітей 25 з стану землеробів і ремісників в стан вартою і назад багато плутанини. Яким чином здійснюватиметься цей переклад? Дають і що переміщують особи повинні будуть знати, кому яких дітей вони дають. При. цьому неминуче в ще більшому ступені буде проявлятися те, про що було сказано ра-зо неї, саме безчинства, ссори4, вбивства; адже передані в інший стан не стануть називати вартою своїми братами, дітьми, батьками, матерями, також і знаходяться серед вартою не будуть так називати інших громадян; вийде те, що перестануть остерігатися здійснювати такі проступки, неприпустимі по відношенню до родичів. Отже, ось наші сообра-35 жения щодо спільності дітей і дружин.
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "КНИГА ДРУГА (В)" |
||
|
||