Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Корпоративне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу (контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія Україна / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоЦивільне право Росії → 
« Попередня Наступна »
Сергєєв А.П., Толстой Ю.К. . Цивільне право. У 3-х томах. Под ред. Сергєєва А.П., Толстого Ю.К. 4-е вид., Перераб. і доп. - М.: 2005, т1 - 765с., Т2 - 848с., Т3 - 784с., 2005 - перейти до змісту підручника

Конкретні способи захисту.


Звернемося до більш детального аналізу закріплених ст. 12 ГК конкретних способів захисту. Першим з них названо визнання суб'єктивного права. Необхідність у цьому способі захисту виникає тоді, коли наявність у особи певного суб'єктивного права піддається сумніву, суб'єктивне право оспорюється, заперечується або є реальна загроза таких дій. Найчастіше невизначеність суб'єктивного права призводить до неможливості сто використання або, принаймні, ускладнює таке використання. Наприклад, якщо власник житлового будинку не має на нього правоустановчих документів, він не може цей будинок продати, подарувати, обміняти і т.д. Визнання права як раз і є засобом усунення невизначеності у взаєминах суб'єктів, створення необхідних умов для сто реалізації та запобігання з боку третіх осіб дій, що перешкоджають його нормальному здійсненню.
Визнання права як засобу його захисту за самою своєю природою може бути реалізовано лише в юрисдикційному (судовому) порядку, але не шляхом вчинення позивачем будь-яких самостійних односторонніх дій. Вимога позивача про визнання права звернена не до відповідача, а до суду, який повинен офіційно підтвердити наявність або відсутність у позивача спірного права.
У більшості випадків вимога про визнання суб'єктивного права є необхідною передумовою застосування інших передбачених ст. 12 ГК способів захисту. Наприклад, щоб відновити становище, яке існувало до порушення, або примусити боржника до виконання обов'язку в натурі, позивач повинен довести, що він володіє відповідним правом, захисту якого він домагається. Однак нерідко вимога про визнання права має самостійне значення і не поглинається іншими способами захисту. Так, визнання права є поширеним способом захисту права власності, інших абсолютних (право господарського відання, право авторства і т.д.) і відносних прав.
Відновлення становища, яке існувало до порушення права, як самостійний спосіб захисту застосовується у тих випадках, коли порушене регулятивне суб'єктивне право внаслідок правопорушення не припиняє свого існування і може бути реально відновлена ??шляхом усунення наслідків правопорушення. Даний спосіб захисту охоплює собою широке коло конкретних дій, наприклад, повернення власнику його майна з чужого незаконного володіння (ст. 301 ЦК), виселення особи, які самоправно зайняли жиле приміщення (ст. 99 ЖК) та ін Відновлення становища, яке існувало до порушення права , може відбуватися за допомогою застосування як юрисдикційного, так і неюрісдікці-онного порядків захисту.
Поширеним способом захисту суб'єктивних прав є припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення. Як і визнання права, даний спосіб захисту може застосовуватися у поєднанні з іншими способами захисту, наприклад, стягненням збитків або неустойки, або мати самостійне значення. В останньому випадку інтерес власника суб'єктивного права виражається в тому, щоб припинити (присікти) порушення його права на майбутнє час або усунути загрозу його порушення. Так, наприклад, автор твору, який незаконно використовується (готується до випуску в світ без його відома, спотворюється, піддається переробці і т.п.) третіми особами, може вимагати припинити ці дії, не висуваючи ніяких інших, наприклад, майнових претензій.
Нерідко призначення даного способу захисту полягає в усуненні перешкод для здійснення права, створюваних порушником. Звичайно це має місце при триваючому правопорушенні, яке саме по собі не позбавляє особу суб'єктивного права, але заважає йому нормально ним користуватися. Так, власник майна відповідно до ст. 304 ГК може зажадати усунення яких порушень його права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Визнання заперечної операції недійсною і застосування наслідків її недійсності, застосування наслідків недійсності нікчемного правочину є окремі випадки реалізації такого способу захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення права, так як збігаються з ним за правовою сутності . Найбільш очевидним це є при приведенні сторін, які вчинили недійсну угоду, в початкове положення. Але й тоді, коли відповідно до закону до однієї зі сторін недійсною угоди застосовуються конфіскаційні заходи у вигляді стягнення всього отриманого або належного за угодою в доход держави, права і законні інтереси іншої сторони захищаються шляхом відновлення для неї положення, яке існувало до порушення права.
Захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян і юридичних осіб може здійснюватися шляхом визнання недійсним акту державного органу або органу місцевого самоврядування. Це означає, що громадянин або юридична особа, цивільні права або охоронювані законом інтереси яких порушено виданням не відповідає закону або іншим правовим актам адміністративного акта, а у випадках, передбачених законом, - і нормативного акту, мають право на їх оскарження до суду. Встановивши, що відповідний акт є, з одного боку, протиправним зважаючи на його розбіжності з законом або іншими правовими актами, наприклад, прийнятий не уповноваженим на те органом, і, з іншого боку, порушує суб'єктивні цивільні права та охоронювані законом інтереси громадянина чи юридичної особи, суд приймає рішення про визнання його недійсним повністю або частково. Якої додаткової відміни акту зі сторони видав органу при цьому не вимагається.
За змістом закону громадяни та юридичні особи можуть домагатися визнання недійсними не тільки незаконних актів державних органів та органів місцевого самоврядування, а й актів, виданих органами управління юридичних осіб, якщо ці акти не відповідають закону й іншим нормативним актам і порушують права та охоронювані законом інтереси цих громадян і юридичних осіб. Зокрема, підлягають розгляду судами спори за позовами про визнання недійсними рішень зборів акціонерів, правління та інших органів акціонерного товариства, що порушують права акціонерів, передбачені законодавством.
За загальним правилом, незаконні акти визнаються недійсними з моменту їх видання, якщо тільки вони не стали такими з моменту прийняття нового закону чи іншого правового акта. Вимога про визнання незаконного акта недійсним може поєднуватися з іншими заходами захисту, наприклад, вимогою про відшкодування збитків, або носити самостійний характер, якщо інтерес суб'єкта права зводиться лише до самої констатації недійсності акта, що перешкоджає, наприклад, реалізації права.
До розглянутого способу захисту близько примикає і такий зазначений у ст. 12 ГК "спосіб" захисту цивільних прав, як незастосування судом акта державного органу або органу місцевого самоврядування, що суперечить закону. У теоретичному плані визнання подібних дій самостійним способом захисту цивільних прав навряд чи виправдано, оскільки, по-перше, захист прав за самою своєю суттю не може полягати в утриманні від будь-яких дій, а, навпаки, передбачає їх вчинення, і, під -друге, незастосування суперечать закону актів є обов'язок суду, якою той повинен дотримуватися у всій своїй діяльності відповідно до принципу законності. Проте з практичної точки зору спеціальна вказівка ??в законі на дану обставину можна визнати корисним, оскільки при ігноруванні незаконного правового акта суд може тепер спертися на конкретну норму закону, яка надає йому таку можливість. Як видається, вказана міра поширюється як на індивідуально-правові, так і нормативні акти державних органів і органів місцевого самоврядування. В обох випадках суд повинен обгрунтувати, чому їм не застосовується в конкретній ситуації той чи інший правовий акт, який нормі і якого закону він суперечить. Слід вказати, що судом не повинні застосовуватися незаконні акти будь-яких державних органів та органів місцевого самоврядування, включаючи і ті з них, визнання недійсності яких не належить до його компетенції. Наприклад, районний суд не може визнати недійсним не відповідає закону акт міністерства або відомства, але він зобов'язаний його ігнорувати як що суперечить закону при вирішенні конкретної цивільно-правового спору. Якщо ж питання про визнання недійсним незаконного акту державного органу або органу місцевого самоврядування входить до компетенції даного суду, останній не може обмежитися лише ігноруванням цього акту, а повинен оголосити його недійсним. Нарешті, надолужити відзначити, що не застосовувати незаконні акти повинен не тільки суд, а й будь-які інші органи, що здійснюють захист прав громадян та юридичних осіб.
Присудження до виконання обов'язку в натурі, нерідко іменоване в літературі ще реальним виконанням, як самостійний спосіб захисту цивільних прав характеризується тим, що порушник на вимогу потерпілого повинен реально виконати ті дії, які він зобов'язаний вчинити в силу зобов'язання, що зв'язує сторони. Виконання обов'язку в натурі звичайно протиставляється виплаті грошової компенсації. Цілком очевидно, що інтерес потерпілого аж ніяк не завжди може бути задоволений такою заміною. Він має право наполягати на тому, щоб його контрагент фактично вчинив дії, які є предметом відповідного зобов'язання, наприклад, реально передав річ, виконав роботу, надав послугу і т.п. Лише в тих випадках, коли реальне виконання стало об'єктивно неможливим або небажаним для потерпілого, даний спосіб повинен бути замінений іншим засобом захисту за вибором потерпілого.
Відшкодування збитків і стягнення неустойки являють собою найбільш поширені способи захисту цивільних прав і охоронюваних законом інтересів, які застосовуються у сфері як договірних, так і позадоговірних відносин. На відміну від відшкодування шкоди в натурі, наприклад, шляхом надання боржником кредитору речі того ж роду і якості, в даному випадку майновий інтерес потерпілого задовольняється за рахунок грошової компенсації понесених ним майнових втрат. При цьому така компенсація може бути або прямо ув'язана з розміром заподіяної шкоди (відшкодування збитків), або пов'язана з ними лише непрямим чином або взагалі незалежна від нього (стягнення неустойки). Основною формою компенсації заподіяної потерпілому шкоди є відшкодування збитків; стягнення неустойки (штрафу) проводиться у випадках, прямо передбачених законом або договором. Відповідно до п. 2 ст. 15 ГК під збитками розуміються витрати, які особа, чиє право порушене, зробило або повинне буде зробити для відновлення порушеного права, втрата або пошкодження його майна (реальний. Збитки), а також неодержані доходи, які ця особа одержала б при звичайних умовах цивільного обороту , якби його право не було порушене (упущена вигода). Більш детально питання про поняття та складових частинах збитків будуть розглянуті в розділі 27, присвяченій цивільно-правової відповідальності.
Такий спосіб захисту цивільних прав, як компенсація моральної шкоди, полягає в покладанні на порушника обов'язки з виплати потерпілому грошової компенсації за фізичні або моральні страждання, які той відчуває у зв'язку з порушенням його прав. Застосування даного способу захисту обмежується двома основними обставинами. По-перше, вимоги про компенсацію моральної шкоди можуть бути заявлені тільки конкретними громадянами, так як юридичні особи фізичних чи моральних страждань випробовувати не можуть друге, порушені права повинні носити, за загальним правилом, особистий немайнову характер. При порушенні інших суб'єктивних цивільних прав можливість компенсації моральної шкоди повинна бути прямо зазначена в законі. Ці випадки та інші умови компенсації моральної шкоди будуть розглянуті в розділі 15, присвяченій нематеріальних благ і їх захисту.
Своєрідним способом захисту цивільних прав і охоронюваних законом інтересів є припинення або зміна правовідношення. Так, покупець у разі істотного порушення вимог до якості товару має право за своїм вибором або відмовитися від виконання договору купівлі-продажу і зажадати повернення сплаченої за товар грошової суми, або вимагати заміни товару неналежної якості товаром, відповідним договором (п. 2 ст. 475 ГК ); одержувач ренти при істотному порушенні платником ренти своїх зобов'язань має право вимагати повернення нерухомого майна, переданого в забезпечення довічного утримання, або виплати йому викупної ціни ренти (п. 2 ст. 605 ЦК) і т.д. Найчастіше даний спосіб захисту реалізується в юрисдикційному порядку, так як пов'язаний з примусовим припиненням або зміною правовідносини, але в принципі не виключається його самостійне застосування потерпілим. Наприклад, при істотному порушенні постачальником або покупцем договору поставки потерпіла сторона може в односторонньому порядку розірвати договір шляхом повідомлення про це іншої сторони, тобто без звернення до арбітражного суду (п. 4 ст. 523 ЦК). Важливо, однак, щоб можливість припинення або зміни правовідносин була прямо передбачена законом або договором.
 Припинення (зміна) правовідносини як спосіб захисту цивільних прав і охоронюваних законом інтересів може застосовуватися у зв'язку як з винними, так і невинними діями контрагента. Наприклад, якщо виселення особи за неможливістю спільного проживання (ст. 98 ЖК) прямо пов'язане з його винними протиправними діями, то примусовий виділ частки із спільного майна (ст. 252 ЦК) може бути здійснений зацікавленою особою незалежно від суб'єктивної оцінки дій інших власників.
 Розглянуті способи захисту прав та охоронюваних законом інтересів громадян і організацій не вичерпують собою всіх можливих заходів захисту. Це прямо випливає із ст. 12 ГК, яка відсилає до інших способів захисту, передбачених законодавчими актами. Як приклад інших способів захисту можна назвати право кредитора виконати роботу за рахунок боржника (ст. 397 ЦК), звернення стягнення заставодержателем на майно боржника (ст. 349 ЦК), утримання комісіонером належної йому за договором комісії суми з усіх сум, що надійшли до нього за рахунок комітента (ст. 997 ЦК), та ін Більш докладне висвітлення розглянутих і інших способів захисту стосовно конкретних видів цивільних правовідносин буде дано в наступних розділах підручника. 
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "Конкретні способи захисту."
  1.  3. Судові заборони і відшкодування збитків, завданих порушенням прав патентовласника
      Угода ТРІПС передбачає, що судові заборони і рішення про відшкодування збитку повинні мати місце щодо всіх типів порушень права інтелектуальної власності. У питанні про патенти судовими заборонами, як правило, припиняється виготовлення, продаж або використання запатентованого продукту або способу його виготовлення. Тяжкість заборони змушує відповідача почати переговори
  2.  РФ "Про авторське право і суміжні права"
      володарі виняткових авторських прав вправі вимагати від порушника:!) визнання прав; 2) відновлення становища, яке існувало до порушення права; 3) припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; 4) відшкодування збитків; 5) стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення авторських і суміжних прав; 6) виплати компенсації у певних
  3.  § 2. Способи захисту цивільних прав
      Поняття способу захисту. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться відновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Загальний перелік цих заходів дається ст. 12 ГК, де говориться, що цивільні права захищаються шляхом їх визнання;
  4.  § 1. Поняття і система особистих немайнових прав
      Поняття особистих немайнових вдачу. Як було зазначено раніше (у § 1 гл. 1 даного підручника), одним з елементів предмета цивільно-правового регулювання є особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими (п. 1 ст. 2 ЦК). Однак поряд з ними в сферу цивільно-правового регулювання входять такі особисті немайнові відносини, які безпосереднього зв'язку з
  5.  7. З історії російського лібералізму
      Історія лібералізму в Росії була вивчена надзвичайно слабо, якщо мати на увазі об'єктивне, неупереджене його дослідження. Тим часом, ліберальний рух було одним з найважливіших напрямків в суспільно-політичному житті. В останні роки становище змінилося: про лібералізм пишуть все більше. Суть лібералізму полягає в захисті особистості, індивідуума, в наділенні цієї особистості правами і
  6.  2. Революція 1905-1907 рр..
      Так що ж таке революція? Яке її вплив на життя суспільства? Сучасне, на наш погляд, досить змістовне визначення революції як суспільно-історічес-кого феномена дано в філософській праці М.Л. Тузова «Революція і історія» (Казань, 1991). Виходячи з досягнутого у вітчизняній і зарубіжній революціологіі і враховуючи наявні різночитання у визначенні революції, автор під
  7.  Драма «розселянення»
      Дослідження історії колективізації - цього драматичного повороту в житті села - протягом довгого часу грунтувалося на установках, закріплених в партійно-державних документах 30-х рр.., Потім в «Короткому курсі історії ВКП (б)», а на початку 50-х рр. ., доповнених роботою І.В. Сталіна «Економічні проблеми соціалізму в СРСР». Тому тематика робіт спочатку зводилася в основному до
  8.  Поняття арбітражного процесу, арбітражна процесуальна форма
      Слова «арбітраж», «арбітражний» можуть зустрічатися в назвах органів, які дозволяють різні суперечки, але не входять в систему арбітражних судів, які реалізують судову владу, наприклад арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті РФ, Міжнародний комерційний арбітраж, Морська арбітражна комісія при Торгово -промисловій палаті РФ. На біржах створюються органи з вирішення спорів, що випливають
  9.  2. ПОНЯТТЯ ПІДВІДОМЧОСТІ, ЇЇ ВИДИ
      У процесуальному законодавстві та практиці його застосування велике значення має питання про підвідомчість спорів тим чи іншим державним чи громадським органам. У науці цивільного процесуального права підвідомчість визначається як належність потребують державно-владному вирішенні спорів про право та інших справ до ведення різних державних, громадських, змішаних
  10.  9. УЧАСТЬ У арбітражному процесі ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ, ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА ІНШИХ ОРГАНІВ
      Відповідно до ст. 53 АПК РФ, державні органи, органи місцевого самоврядування й інші органи можуть приймати участь в арбітражному процесі з метою захисту публічних інтересів, якщо відповідне право надано їм федеральним законом. В АПК РФ не передбачений конкретний перелік державних та інших органів, правомочних розпочати справу від свого імені на захист чужих інтересів.