Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу (контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоКонституційне право → 
« Попередня Наступна »
Відп. ред. проф. Б.А. Страшун. Конституційне (державне право) зарубіжних стран.В 4 т. Тома 1-2. Частина загальна: Підручник. - 3-е изд., Оновл. і дораб. - М.: Видавництво БЕК. - 784 с., 2000 - перейти до змісту підручника

1. Організація конституційних судів (рад)

Основні принципи організації конституційних судів (рад) зазвичай регулюються конституціями і лише конкретизуються законами, причому нерідко конституційними або органічними. Природно, що ми в даному випадку говоримо тільки про європейську модель конституційної юстиції, бо, нагадуємо, американська модель (вона існує і в деяких європейських країнах, наприклад в Норвегії, Данії) характеризується тим, що судовий конституційний контроль здійснюється судами загальної юрисдикції.

Як зазначалося в п. 4 § 5 гл. II, спеціалізовані органи конституційного контролю, включаючи судові, знаходяться поза системою інших судових органів, у певному сенсі вони як би підносяться над ними. Цим органам не надано права переглядати рішення верховних судів, які є останніми інстанціями у вирішенні конкретних справ, але в деяких випадках органи конституційної юстиції можуть тільки оцінювати рішення верховних судів з точки зору відповідності їх конституції країни.

Нагадаємо, що за кордоном існують два види спеціалізованих органів конституційного контролю. Це конституційні суди та конституційні ради, які, вважаються квазісудамі. Різниця між ними головним чином процесуальне. Конституційний суд - орган, зазвичай використовує состязательную і голосну процедуру розгляду справ. Конституційна рада - орган, в якому така змагальність майже відсутній або має дуже умовний характер. Наприклад, в радах можуть запитуватися і представлятися документи, письмові пояснення, але не практикуються відкриті виступи сторін. Втім, поради можуть запитувати письмові пояснення з питань, що ставлять однієї зі сторін. Члени рад у даному випадку аналізують лише письмові джерела і позбавлені можливості спостерігати за усною боротьбою думок. Втім, це, мабуть, єдина відмінність конституційних судів та рад. Відносно майже усіх інших параметрів своєї організації та діяльності судів та поради практично ідентичні.

Способи формування цих органів дуже різняться, але деякі узагальнення все ж можна зробити. У порівняно невеликому числі країн застосований чисто парламентський спосіб. Так, у Німеччині члени Федерального конституційного суду (ФКС) обираються в рівному числі (по 8) Бундестагом і Бундесратом (ч. 1 ст. 94 Основного закону), судді і члени конституційних судів земель - ландтагами. В Угорщині члени Конституційного суду обираються Державними зборами (п. «k» ч. 3 § 19 Конституції Угорської Республіки 1949 р. в редакції 1990 р.). У Хорватії судді Конституційного суду обираються нижньою палатою парламенту за пропозицією верхньої (частина перша ст. 122 Конституції Республіки Хорватії 1990 р.). У Португалії 10 суддів Конституційного суду обираються Зборами Республіки, а ще троє кооптує вирішенням цих 10-ти (ч. 1 ст. 224 Конституції Португальської Республіки 1976 р.).

Правда, в Німеччині тлумачення вказаної конституційної норми досить своєрідне. Згідно із Законом про Федеральному конституційному суді 1951 року в редакції 1985 Бундестаг обирає суддів ФКС непрямими виборами, а саме через 12 вибірників, які обрані за системою пропорційного представництва. Кандидат у судді, щоб бути обраним, повинен отримати не менше 8 голосів вибірників. Бундесрат ж обирає суддів прямим голосуванням, і для обрання необхідні 2/3 голосів. Кандидатури суддів пропонуються самим ФКС, причому у випадку однієї вакансії він пропонує три кандидатури, а у випадку кількох вакансій - удвічі більше кандидатур. Втім, колегія вибірників Бундестагу і Бундесрат має право обрати інших осіб, що відповідають вимогам закону; список таких осіб ведеться міністром юстиції.

Однак у більшості країн конституційні суди (ради) формуються вищими державними органами, що представляють різні гілки влади і діючими при цьому або самостійно, або спільно.

Так, у Франції згідно з частинами першою і другою ст. 56 Конституції трьох членів Конституційної ради призначає Президент Республіки, трьох - голова Національних зборів і трьох - голова Сенату (крім того, до складу Конституційної ради по праву входять колишні президенти республіки). В Італії та Болгарії члени Конституційних судів призначаються за третинам, тобто відповідно по п'ять і по чотири судді, президентами республік, парламентами (в Італії на спільному засіданні палат) і зборами суддів верховних судів загальної та адміністративної юрисдикції (ч. 1 ст. 135 Конституції Італії; ч. 1 ст. 147 Конституції Болгарії).

Коли кожна третину складу конституційних судів (у Франції - Конституційної ради) призначається незалежно від інших, то судді у своїй роботі так чи інакше, але не можуть орієнтуватися на один якийсь призначив орган і волею- неволею змушені виносити незалежні рішення.

У прикладах ж, які ми наведемо нижче, що призначають влади повинні для призначення виробити спільну волю, що не завжди виявляється просто, але покликане сприяти консолідації суду, не допустити конфронтації між призначенцями різних влад.

Наприклад, згідно з ч. 2 ст. 84 Конституції Чеської Республіки 1992 суддів Конституційного суду призначає Президент Республіки за згодою Сенату. Навпаки, в Колумбії магістрати Конституційного суду обираються Сенатом Республіки з трьох кандидатів, запропонованих на кожну посаду Президентом Республіки, Верховним судом правосуддя і Державною радою, який, як і у Франції, поряд з іншими функціями діє в якості верховного адміністративного трибуналу (ч. 2 ст . 239 Політичної конституції Колумбії 1991 р.). У Словаччині ж Президент призначає суддів Конституційного суду з вдвічі більшого числа кандидатів, запропонованих Національною радою (ч.

2 ст. 134 Конституції). Згідно ч. 2 ст. 147 австрійського Федерального конституційного закону Голова Конституційного суду, його заступник, шість інших членів і три запасних члена Суду призначаються Федеральним президентом за пропозицією Федерального уряду з числа суддів, чиновників адміністрації та університетських професорів права; трьох членів Суду і двох запасних членів Федеральний президент призначає за пропозицією Національної ради і ще трьох членів і одного запасного члена - за пропозицією Федеральної ради, причому палати парламенту пропонують по три кандидатури на кожну посаду.

Зустрічаються й інші варіанти. Відзначимо лише обумовлений специфікою компетенції порядок формування охоронний ради в Ірані. Шість аділь-факихов, які усвідомлюють насущні потреби і поточні проблеми, відбираються Керівником, а шість юристів, що спеціалізуються в різних областях права, обираються Ісламським консультативним зборами з числа мусульманських юристів, призначених главою судової влади.

Чисельний склад конституційних судів (рад) зазвичай невелика: в Югославії - 7 членів, у Франції, Румунії, Словенії, Македонії, Монголії - по 9 (у Франції - не рахуючи колишніх президентів), у Словаччині , Чехії - по 10, в Бразилії, Хорватії, Угорщині - 11, в Іспанії, Болгарії, Бельгії, Ірані - 12, у Португалії, Греції - 13, в Австрії - 14 (плюс шість запасних), в Італії, Польщі - 15, у Німеччині - 16 членів. Як бачимо, ніякої кореляції з чисельністю населення відповідної країни тут немає, так само як і немає обов'язкового прагнення до непарному числу суддів (членів).

На відміну від судів загальної юрисдикції в багатьох країнах для суддів конституційних судів (рад) встановлені єдині терміни повноважень, зазвичай тривалі і супроводжувані забороною повторного обрання (призначення) в конституційний суд. Останнє має на меті гарантувати від впливу обираються (призначаються) органів на поведінку суддів (членів рад), які могли б прагнути до повторного обрання (призначенням). Так, в Греції термін повноважень встановлено на два роки (це виключення з правила), в Португалії, Монголії - в 6 років, у Словаччині - 7, в Хорватії, Колумбії - 8 (в останній - з оновленням по половин кожні чотири роки), у Франції, в Румунії, Іспанії, Болгарії, Італії, Угорщині, Польщі, Югославії, Словенії, Македонії - 9 (у перших чотирьох країнах - з оновленням по третинам кожні три роки), у Німеччині - 12 років. У ряді інших країн (наприклад, в Бразилії, Австрії, Бельгії) цей термін не встановлено.

Потрібно розрізняти, в яких випадках термін повноважень встановлюється для конституційного суду (ради), а в яких - лише для членів даного органу. Якщо оновлення органу проводиться за встановленими частинах, як, скажімо, в Колумбії або у Франції, то очевидно, що термін повноважень встановлено для органу і в разі дострокового вибуття його члена поповнення проводиться на що залишився. Наприклад, згідно з французьким ордонанси № 58-1067, який містить органічний закон про Конституційний раді, 1958 року, повноваження членів Конституційної ради, призначених в порядку заміщення, закінчуються в той же час, в яке закінчилися б повноваження у вибулого члена; новий член Ради по закінченні цього терміну може бути призначений на новий термін, якщо перебував на посаді менше трьох років (взагалі ж повторне призначення заборонено). Подібний же порядок випливає з ч. 1 і 2 ст. 134 словацької Конституції, де говориться, що 10 суддів, що складають Конституційний суд, призначаються Президентом з 20 осіб, запропонованих Національною радою; ясно, що це можливо лише при повному оновленні Суду.

Навпаки, частина перша ст. 122 хорватської Конституції говорить, що «Конституційний суд Республіки Хорватії складають одинадцять суддів, яких обирає Палата представників за пропозицією Палати Жупанов строком на вісім років ...» Звідси випливає, що термін встановлений для суддів, а не для Суду, і що в разі дострокового вибуття судді новий суддя буде обраний на повний термін.

У багатьох країнах конституції, а також закони встановлюють особливі вимоги до кандидатів у судді конституційних судів. Крім природної несумісності з іншими публічними посадами та приватними заняттями, крім звичайних для суддів моральних вимог тут часто встановлюються підвищені вікові цензи (у Німеччині членом ФКС можна бути віком від 40 до 68 років, в Угорщині членом Конституційного суду - у віці від 45 до 70 років), високі вимоги до професійного стажу (наприклад, в Румунії 18 років, у Чехії - 10, в Іспанії - 15, в Італії для адвокатів 20 років) і т.д.

Слід мати на увазі, що конституційні судді та інші члени спеціальних органів конституційного контролю обираються (призначаються) в особистій якості, тобто вони не можуть розглядатися як представники якоїсь партії (навіть якщо в ній складалися ), будь-якого регіону, будь-якої соціальної групи і т.д. Вони не повинні у своїй діяльності керуватися подібними частковими інтересами. Конституції і закони, навіть якщо цих принципів прямо не формулюють, по суті з них виходять. Обмежимося одним досить показовим прикладом.

Так, в Австрії до складу Конституційної судової палати (КСП) обов'язково повинні бути призначені такі три члени і два запасних члена, які мають постійне місце проживання за межами столиці (треба мати на увазі, що в австрійській столиці проживає більше чверті населення країни). Чиновники адміністрації у разі призначення до складу КСП повинні звільнятися від служби. Не можуть входити до її складу члени Федерального уряду і урядів земель, члени представницьких органів, навіть якщо достроково відмовляться від мандатів, функціонери політичних партій, причому президентом або віце-президентом КСП не може стати особа, що виконувало-яку з цих функцій протягом чотирьох попередніх років.

Граничний вік перебування на посаді - 70 років. До членів КСП застосовуються принципи незалежності й незмінності суддів.

У деяких східноєвропейських країнах конституційним суддям забороняється перебувати в політичних партіях (наприклад, згідно з ч. 5 ст. 147 болгарської Конституції), тоді як у західноєвропейських країнах їм зазвичай забороняється лише активну участь у партійній, а часом і в профспілковій, роботі (наприклад, ч. 4 ст. 159 Конституції Іспанії).

Важливе питання організації конституційних судів (рад) - це порядок обрання (призначення) їх голів (заступники голів, якщо існують, зазвичай обираються або призначаються в тому ж порядку). У ряді країн це робить той орган, який формує конституційний суд (рада), або один з таких органів. Наприклад, у Німеччині згідно із Законом про Федеральному конституційному суді президента і віце-президента ФКС по черзі обирають Бундестаг і Бундесрат, тобто якщо Бундестаг обирає президента, то Бундесрат - віце-президента, і навпаки. У Франції голови Конституційного ради призначає Президент (пропозиція першого частини третьої ст. 56 Конституції). Такий порядок підчас дає голові додаткові повноваження. Наприклад, пропозиція друге цитованій частині ст. 56 французької Конституції передбачає, що у разі поділу голосів порівну, вирішує голос голови. В інших країнах, як, наприклад, в Італії, Португалії, Угорщині, Болгарії, Румунії, голови обирає сам суд. По суті справи те ж має місце в Іспанії, де голови Конституційного трибуналу призначає Король за пропозицією Трибуналу (віце-голова обирається самим Трибуналом). Видається, що цей порядок більше відповідає принципу незалежності суду.

 Термін повноважень голови (і його заступника) іноді не встановлюється взагалі, як, наприклад, у Німеччині, де голова ФКС залишається на посаді до тих пір, поки є суддею, якщо не подасть у відставку раніше. Це буває найчастіше в тих країнах, де голова визначається органом або посадовою особою, що призначає конституційний суд (рада) або його частину. Там же, де голова обирається самим конституційним судом (радою), зазвичай встановлюється термін, після закінчення якого допускається переобрання колишнього голови на новий термін, іноді, втім, лише одноразове. Наприклад, згідно з іспанським Органічному закону № 2 про Конституційний трибуналі 1979 Король призначає обраного Конституційним судом кандидата в голови на трирічний термін, після закінчення якого можливе тільки одне переобрання (на віце-голови це обмеження не поширюється). Навпаки, відповідно до частини п'ятої ст. 135 Конституції Італії, голова Конституційного суду, що обирається Судом на три роки, може переобиратися без обмежень, але в межах терміну перебування на посаді судді Конституційного суду, тобто практично максимум два рази. 

 Щодо короткий термін повноважень голови краще узгоджується з принципом рівності всіх членів конституційного суду (ради), тоді як необмежений термін повноважень, та ще укупі з призначенням ззовні перетворює голови з першого серед рівних, яким він має бути, в свого роду начальника над даними колегіальним органом , надає йому надмірний політичну вагу. 

 У деяких країнах, особливо тих, де чисельний склад конституційного суду (ради) малий, ці органи працюють тільки в якості пленуму. Але в багатьох випадках структура конституційного суду складна і включає внутрішні підрозділи (палати, сенати тощо), які мають право виносити рішення від його імені. Це дозволяє швидше вирішувати справи, не допускаючи їх скупчення. 

 Наприклад, Федеральний конституційний суд Німеччини складається з двох рівних за чисельністю сенатів, очолюваних відповідно президентом ФКС і його заступником і мають різну предметну компетенцію (у необхідних випадках вона, втім, може перерозподілятися). Кожен з сенатів виносить рішення в якості ФКС. Пленум конкретних справ не розглядає. При розбіжностях між сенатами з правових питань рішення приймається пленумом ФКС. Для розгляду конституційних скарг громадян сенати утворюють кілька палат у складі трьох суддів кожна, причому склад палати повинен залишатися незмінним не більше трьох років. Якщо палата не приймає одностайного рішення, питання дозволяється сенатом. 

 Конституційний трибунал Іспанії складається з двох палат рівній чисельності, якими керують відповідно голова Суду і віце-голова. Компетенція палат не розмежовані: вони можуть дозволяти будь-які справи, не віднесені до виключної компетенції пленуму. Якщо палата вважає за необхідне відійти від попередньої правової позиції Трибуналу, питання вирішується пленумом. 

 У Польщі багато питань компетенції Конституційного трибуналу вирішуються його вузькими складами - з трьох і п'яти суддів. 

 Іноді конституційні суди знаходяться не в столиці, що, можливо, має на меті позбавити суддів від повсякденного впливу політиків. Так, Федеральний конституційний суд Німеччини перебуває в Карлсруе, тоді як парламент і уряд засідали в Бонні, а нині переміщаються в Берлін; Конституційний суд Угорщини повинен за законом знаходитися в старовинному невеличкому місті Естергомі, а фактично знаходиться в Будапешті. 

 Внутрішні проблеми організації та діяльності конституційних судів (рад) регулюються регламентами, які приймаються самими цими органами. 

 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "1. Організація конституційних судів (рад)"
  1.  2. Революція 1905-1907 рр..
      організаційну та пропагандистську діяльність: з 1 червня 1902 за кордоном став виходити нелегальний ліберальний журнал «Звільнення» з метою виробити програму для об'єднання розрізнених сил. У січні 1904 року в Петербурзі відбувся установчий з'їзд, на якому була створена нелегальна організація. Ось дуже характерний документ - резолюція 676 присутніх 20 листопада 1904 в
  2.  2. Судоустройственние прінціпиарбітражного процесуального права
      організацій, посадових осіб або громадян неприпустимі і тягнуть за собою встановлену законом відповідальність. Гарантії незалежності суддів арбітражного суду встановлюються Федеральним законом «Про статус суддів в Російській Федерації», а також законодавством про арбітражний судоустрій і судочинство. Разом з тим судді не вільні при здійсненні своїх функцій і винесенні рішення - вони
  3.  Квиток № 15. 1.Презідент РФ, його місце в системі держ. органів
      організаціями, зареєстрованими у встановленому законом порядку. Правом висунення кандидатів у Президенти наділені також трудові колективи, збори громадян за місцем проживання, а також збори військовослужбовців по військових частинах, за умови підтримки висунутою кандидатури не менш, ніж 1000000 чоловік. Президент РФ, згідно з Конституцією, наділений широкими повноваженнями в галузі
  4.  Квиток № 16. 1.Структура ФС
      організаційних рішень з питань діяльності палати. До його складу входять Голова Державної Думи, керівники фракцій і депутатських груп, а також, з правом дорадчого голосу, заступники голови Державної Думи і голови комітетів. Головує на засіданні Ради Голова Державної Думи або по черзі його заступники. На засіданнях Ради можуть
  5.  2.Система судових органів РФ
      організацій. Іншим призначенням суду в правовій державі є його діяльність у вирішенні протиріч між державними органами, що належать до різних гілок влади, тобто між законодавчими і виконавчими державними органами. Судові органи забезпечують непорушність конституційних основ державного ладу і сприяють встановленню законності та
  6.  9. Система Арбітражних Судів.
      організацій та гр-н перед законом і судом, змагальності та рівноправності сторін, гласності розгляду справ. Вищий Арбітражний суд. 2 судових колегії: Суд колегія з розгляду спорів, що виникають з гр-ких та інших правовідносин. Складається з судових складів, входять Арбітражні засідателі. Судова колегія з розгляду спорів, що виникають з адміністративних правовідносин (судові
  7.  § 1. Цивільне законодавство та його система
      організаціями та громадянами, підприємствами, установами, організаціями, а також відносини страхових організацій між собою; Патентний закон Російської Федерації, що регулює майнові та пов'язані з ними особисті немайнові відносини, що виникають у зв'язку зі створенням, правовою охороною та використанням винаходів, корисних моделей і промислових зразків ; Закон Російської Федерації "Про
  8.  Розділ 1 РОЛЬ І МІСЦЕ ПРОКУРАТУРИ В СУСПІЛЬСТВІ ЯК Суб'єкта КОНТРОЛЬНО-Наглядової ВЛАДІ
      організації і діяльності прокуратури в Співдружності незалежних держав. Мат-ли спільного засідання Ради з рассмотр. питань теорет. характеру і Коорд. бюро проблем законності та прок, нагляду / / Наук. інф. по пит-му. боротьби з прест-ю. - М.: 1992. - № 136. - 98с. 29. Долежан В. В. Проблеми компетенції прокуратури. Автореф. дис ... докт. юрид. наук. - М.: ВНДІ прокуратури СРСР, 1991. - 48с.
  9.  2.2.5. Розвиток правового регулювання судово-представніцької Функції прокуратури
      організації та діяльності органів прокуратури в сучасних умовах. Мат-ли совм. зас-я Вченої Ради і координацію. бюро теорії соц. законнос-103 102 ти й прок, нагляду / / Навчи, інф. з питань боротьби зі злочинністю. М.: 1991 - № 128. - 98с. 10. Проблеми сучасної концепції прокурорського нагляду. Матеріали совм. зас-я Ради з розглянути. питань теорет. характеру і Коорд. бюро
  10.  матеріали правозастосувальної практики органів прокуратури та других правоохороних інституцій.
      організації та діяльності прокурор-ської системи у світлі Закону про прокуратуру СРСР. - СБ статей. М.: Всесоюзну. НДІ прокуратури СРСР, 1980. - С. 17-27. 7. Меженцева В. Я. До питання про розуміння принципів організації та діяльності радянської прокуратури / / Навчи, інф. з питань боротьби зі злочинністю. - М.: 1986. - № 96. - С. 48-51. 8. Новиков С. Г. Роль прокурорського нагляду у зміцненні