| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2.2.5. Розвиток правового регулювання судово-представницької функції прокуратури |
||
|
Закріплення у Конституції України (п. 2 ст. 121) функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом, викликало величезний інтерес з боку науковців і практиків та започаткувало активне обговорення пов'язаних із цим проблем. Значною мірою це було обумовлено тим, що в Законі про прокуратуру найважливіші питання реалізації цієї функції були врегульовані лише після того, як туди Законом від 12 липня 2001 року була включена спеціальна стаття 36-1 "Представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді". У наказі Генерального прокурора України "Про організацію діяльності прокурорів по представництву інтересів громадянина або держави в суді та нагляду за додержанням законів у виконавчому провадженні" від 28 жовтня 2002 р. № 6 сказано: "Вважати реалі- зацію конституційної функції представництва інтересів громадянина або держави в суді одним з дійових засобів утвердження верховенства права, захисту та поновлення порушених прав і законних інтересів громадян і держави" (п. 1.1). Питання прокурорсько-судового представництва були предметом досліджень М. Абрамова [97], М. Бородіна [98], Г. Васильєва [99], В. Долежана [100], М. Мичка [101], В. Сапункова [102], Є. Суботіна та О. Червякової [103], С. Фурси [104], О. Хавіна [105] та багатьох інших. Особливо детально ці проблеми були вивчені М. Руденком, який опублікував ґрунтовну монографію і захистив докторську дисертацію з питань прокурорсько-судового представництва [106]. Займався цією проблематикою і автор [107]. Інтерес розтлумачується як "1) увага до кого, чого-небудь, зацікавлення кимось, чимось; 2) вага, значення; 3) те, що найбільше цікавить кого-небудь, що становить зміст чиїхось думок і турбот, прагнення, потреби; 4) те, що йде на користь кому-небудь, відповідає чиїмось прагненням, потребам" [108, 37]. У найзагальнішому вигляді, виходячи з численних філософських, соціологічних та економічних досліджень, інтересом можна вважати певні соціальні потреби індивіда, юридичної особи чи іншого колективу людей, національної або соціальної групи, всього населення країни і держави, яка закликана оберігати ці інтереси. Необхідною передумовою виникнення інтересу чи сукупності інтересів служить потреба або сукупність потреб. Інтереси обумовлюються прагненням досягти певного рівня забезпеченості індивідуальних і колективних потреб. Ця мета досягається активною діяльністю, спрямованою на досягнення певних життєвих стандартів. Проте для суспільства, окремих його членів і для держави є дуже важливим і збереження в недоторканності таких цінностей, як соціальний і громадянський мир, стабільність, спокій та громадський порядок і безпека. Реалізація інтересів в їх найзагальнішому розумінні здійснюється усіма ланками громадянського суспільства і державою. Проте значна, якщо не переважна частина суспільних та індивідуальних інтересів у духовній, культурній та особистісній сферах не має ні прямого, ні опосередкованого відношення до діяльності держави. Держава через свої органи захищає лише такі інтереси, які об'єктивовані у 94 95 системі чинного права, а індивідууми можуть звертатись за допомогою до держави для захисту лише таких інтересів, які мають правовий характер. При цьому слід враховувати, що саме по собі представництво "чужих" інтересів здійснює не лише прокуратура, але й інші державні органи. Особлива ж роль прокуратури проявляється тут у двох аспектах. По-перше, прокуратура здійснює цю діяльність у випадках вчинення правопорушень чи з метою ї'х попередження. По-друге, вона представляє інтереси громадян або держави у властивих лише їй процесуальних формах. Власне кажучи, істотні елементи представництва існують і в т. з. загальнонаглядовій діяльності прокуратури. Але принциповою рисою її нової конституційної функції є нерозривний зв'язок діяльності прокуратури і здійснення судочинства, особливий характер виниклих правовідносин з участю прокуратури, суду, осіб, які вчинили правопорушення, держави та її органів. Відповідно до ч. 1 ст. 36-1 Закону про прокуратуру "представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави у суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом". Захист прав та інтересів громадян та інтересів держави в судах здійснюється прокуратурою і в інших країнах [5, 75-80], хоча приводи для цього і правові форми реалізації істотно відрізняються. Впродовж останнього часу активність органів прокуратури у цьому напрямку невпинно зростала. За сучасних умов, діяльність органів прокуратури по здійсненню судового представництва пристосовується до нових правових реалій у зв'язку з уточненням у законодавстві підстав та порядку такого представництва. Його різновидом, очевидно, стануть звернення прокурорів до адміністративних судів, які передбачається створити в Україні для захисту прав громадян у відносинах з органами державної влади за прикладом тих зарубіжних країн, де ці суди уже вносять вагомий вклад у пра-возахисну діяльність [109]. Відразу після прийняття Конституції України виникло питання щодо правових підстав представництва. На думку М. Абрамова, "викликає заперечення вказівка у ч. 2 ст. 121 Конституції на те, що прокурор виконує передбачений в ній обов'язок у випадках, передбачених законом. Немає потреби доводити, що всі такі випадки передбачити неможливо... Це питання може і повинен вирішувати сам прокурор, виходячи з важливості порушеного права і можливості потерпілої особи захищати це право" [97, 4]. Таке висловлювання має надто категоричний характер, оскільки якщо в Конституції встановлено, що приводи для прокурорсько-судового представництва повинні визначатись законом, значить так і має бути. Інша справа, в якому законі і як саме. Зараз правовими джерелами представництва є: а) окремі закони, які належать до різних галузей законодавства [110]; б) цивільне процесуальне (ч. 2 ст. 5, ст. 13 ЦПК зі змінами, внесеними законом від 21.06.2001 p.), господарсько-процесуальне (ч. 1 ст. 2, ч. З ст. 5, ст. 29 ГПК з відповідними змінами) законодавство; в) ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру". Остання визначає підстави і форми представництва. На наш погляд, в законодавстві потрібно також визначити і його приводи. Такими приводами можуть бути звернення до прокурора громадян і компетентних державних органів, а також особисте виявлення ним порушень закону в ході прокурорських перевірок, зокрема, коли порушення посягають на законні інтереси невизначеного кола осіб. Наявність підстав для реалізації представницької функції прокурора і закріплення цих підстав у законі обумовлено соціальною значущістю тих прав, у захисті яких у контакті з судом бере участь прокуратура. При цьому не варто штучно обмежувати перелік цих приводів і тим самим звужувати правозахисний потенціал прокуратури. Як відзначив М. Мичко, "...немає ніяких підстав з недовір'ям і тим більше з підозрою ставитись до того, що представники теорії прокурорського нагляду у більшості своїй пропонують по-ширювально тлумачити приводи і підстави для прокурорського представництва в суді. Продиктовано це аж ніяк не міркуваннями відомчого характеру, а бажанням максимально краще використати правозахисний потенціал прокуратури в інтересах громадян і держави" [56, 82]. Говорячи про інтереси громадян як предмет прокурорсько-судового представництва, потрібно передусім підкреслити необхідність 96 97 поширювального тлумачення поняття "громадянин". Очевидно, що тут ідеться не лише про громадян України, але й про іноземних громадян, осіб без громадянства, які, перебуваючи з тих чи інших причин в Україні, можуть потрапляти у складні ситуації, з яких їм важко виходити в умовах чужого життєвого середовища. Як уже відзначалось, будь-який державний орган, в тому числі і прокуратура, захищає лише ті інтереси громадян, які мають правовий характер. Соціальне значущий, позитивний інтерес, визнаний законодавцем, перетворюється на законний інтерес, який часто породжує суб'єктивне право. Законний інтерес як інтерес, що підлягає захисту, повинен відповідати двом вимогам: по-перше, перебувати в правовому середовищі, по-друге, не порушувати інтересів, виражених у суб'єктивному праві. Визначення у ст. 36-1 Закону про прокуратуру підстав для представництва в суді інтересів громадянина дозволяє, на нашу думку, певним чином стабілізувати прокурорську і судову практику. Адже з цього приводу висловлювались найрізноманітніші погляди. Так, в деяких проектах нової редакції Закону України "Про прокуратуру" робились спроби обмежити коло громадян, інтереси яких має право захищати прокурор, лише інвалідами, недієздатними, безвісти відсутніми, що об'єктивно призвело б до вихолощення правозахисної ролі прокуратури, зниження її авторитету в суспільстві. Водночас нами обстоювалась можливість використання представницьких повноважень у всіх випадках, коли порушення законів посягають на конституційні, тобто на найважливіші людські права [4, 251]. Судячи з усього, законодавцем обрано середній варіант. Відповідно до ч. 2 ст. 36-1 Закону про прокуратуру "підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження". Безперечно, що такі поняття, як "неспроможність" або "інші поважні причини" мають оціночний характер. Пунктом 2 ч. 1 ст. 5 ЦПК передбачено, що суд приступає до розгляду цивільної справи на захист прав та свобод іншої особи, а також невизначеного кола осіб. Зауважимо, що вказівка на захист прокурором інтересів іншої особи є абсолютно не- доречною, оскільки в разі, коли він захищає свої власні Інтереси, то виступає не як прокурор, а як приватна особа. У п. 1.4 наказу № 6 від 28 жовтня 2002 р. Генеральний прокурор України зажадав від підпорядкованих прокурорів "... забезпечити першочергово засобами всіх форм представницької діяльності прокурорів у суді захист соціальних і майнових прав неповнолітніх, інвалідів, інших громадян, які неспроможні самостійно захистити свої права або реалізувати процесуальні повноваження, а також відшкодування збитків державі та захист економічних та інших державних інтересів, які порушуються чи можуть бути порушені внаслідок протиправних діянь фізичних чи юридичних осіб". Принципово важливим є те, що у ч. 5 ст. 36-1 Закону про прокуратуру прокурору надано право самостійно визначати підстави для представництва в судах. У цих випадках прокурор сам вирішує, чи досить вагомими є підстави для здійснення судового представництва, керуючись при цьому не лише законом, але й нормативними актами Генерального прокурора України. Прийняти правильне рішення прокурору допоможуть його життєвий досвід і відчуття справедливості. Показовим у цьому відношенні є такий приклад. Внаслідок ав-тоаварії загинула одна особа і четверо поранених одержали травми різної тяжкості. Винуватцем аварії виявився водій вантажного автомобіля, який належав комерційній структурі, проте відповідно до Закону про амністію справа стосовно нього була закрита. У цьому випадку прокурор обмежився тим, що роз'яснив потерпілим, які зазнали великих збитків через втрату здоров'я, їх право самостійно звертатися до суду для відшкодування цих збитків на підставі ст. 450 Цивільного кодексу України до ВАТ "Тайга" (м. Київ) [111]. Можна, звичайно, прийняти і таке рішення. Але більш правильним було б не лише з позицій закону, але й з точки зору простої людяності, якби прокурор сам скористувався своїм правом пред'явлення позову в інтересах згаданих осіб. Треба враховувати, що звернення прокурорів у суди для захисту порушених прав громадян позитивно впливає на вироблення судових прецедентів, наявність яких сприяла б підвищенню активності громадян у самостійному захисті своїх інтересів. Не меншу практичну значущість і складність має правильне 99 98 визначення державного інтересу як предмета судово-прокурорського представництва. Спроба дати це визначення була зроблена у рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України і Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України [112]. В описовій частині рішення (ч. 2 п. 3) зазначено, що в основі цих інтересів "... завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо". Наявність у цьому визначенні (і водночас переліку) слів "інших" і "тощо" саме по собі свідчить про те, що воно, у свою чергу, може поширювальне тлумачитись різними суб'єктами права, включаючи юристів-науковців, підприємців, господарські суди і органи прокуратури, які звертаються до суду з заявами на захист інтересів держави. На думку М. В. Руденка, державні інтереси поділяються на політичні, економічні, соціальні, військові, екологічні, науково-технологічні та інформаційні [106, 88]. Природно, що цей перелік також не є вичерпним. Це знову ж таки випливає з висновку Конституційного Суду про те, що державний інтерес може полягати в забезпеченні прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, в тому числі приватних підприємств і товариств (ч. З п. 4 зазначеної постанови). Отже, усунення порушень державних інтересів з ініціативи прокурора за рішенням Конституційного Суду в ряді випадків тягне за собою водночас і усунення порушень прав конкретних юридичних осіб. не суперечать йому. Тому вважаємо, що при пошуку підстав для прокурорського представництва необхідно одночасно керуватись і законом, і інтерпретаційним актом КС, який має обов'язковий характер. Звертає на себе увагу, що в ч. З ст. 36-1, де говориться про форми представництва (звернення до суду з позовами або заявами), додатково названі такі підстави представництва, як необхідність захисту невизначеного кола осіб, визнання незаконними правових актів, рішень і дій. Очевидно, в майбутньому потрібно буде зосередити всі підстави в одній нормі. Загроза інтересам громадянина або держави як підстава для прокурорського реагування має бути не гіпотетичною, а реальною, тобто бути виражена у конкретних протиправних діяннях. Наприклад, такою загрозою може вважатись рішення міської ради або розпорядження міського голови про позбавлення пільг на проїзд автотранспортом інвалідів та учасників війни із встановленням певного строку набрання ним чинності. Таке рішення, навіть у випадку, якщо воно ще не набрало чинності може розглядатись як загроза інтересам, а відтак і правам значної кількості людей. Виникає питання: чи є підставою для відмови у розгляді заяви або в її задоволенні незгода суду з висновком прокурора про загрозу або уже вчинене порушення інтересів громадянина або держави? Можна погодитись з думкою М. Руденка про те, що "визначення прокурором наявності інтересу у громадянина або держави і необхідності його захисту шляхом пред'явлення позову (заяви) не повинно піддаватись оцінці суддею при прийнятті справи до провадження [106, 76]. Таку оцінку можна дати уже при розгляді справи по суті. Водночас є більш ніж спірним заперечування ним обґрунтованості і доцільності зазначення у прокурорській заяві органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах" [106, 77], як це передбачено у ст. 2 АПК України. Адже для якомога повнішого і об'єктивнішого розгляду справи важливо з'ясувати, чому той чи інший державний орган самостійно не вжив заходів, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави. Слід також вислухати думку представника цього органу щодо можливості задоволення заяви (позову). В разі потреби до участі в справі залучаються також представники підприємств, уста- 101 100 нов і організацій, інтереси яких збігаються з інтересами держави. При цьому потрібно зауважити, що на практиці усунення порушень або запобігання порушенням інтересів тісно пов'язано з відновленням прав і законних інтересів не лише юридичних осіб як таких, але й трудових колективів, які складають їх кадрову основу, і окремих громадян - членів цих трудових колективів. У чинному законодавстві прямо не вирішено питання щодо можливості представництва прокурором у суді інтересів органів місцевого самоврядування. Проте в принципі заперечувати таку можливість не можна. По-перше, тому, що місцеві ради, їх виконкоми так само, як і держава, є втіленням публічної влади, відображують публічно-правові інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст і спільні інтереси територіальних громад у районах і областях. По-друге, відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" частина державно-владних повноважень делегується безпосередньо в законодавчому порядку виконкомам сільських, селищних рад і міських рад. По-третє, інтереси держави та інтереси органів місцевого самоврядування за багатьма позиціями збігаються. Відповідно до ст. 145 Конституції України права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку. Це може бути зроблено і в порядку прокурорсько-судового представництва. Вважаємо, що дослідження питань, пов'язаних із визначенням сутності інтересів громадян і держави як об'єктів захисту прокуратурою через посередництво суду, потрібно продовжити. КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО СЕМІНАРУ 1. Визначте поняття функцій прокуратури. 2. Прослідкуйте основні етапи розвитку функцій прокуратури. 3. Порівняйте функції прокуратури України та інших держав. 4. Назвіть види функцій прокуратури України. 5. Охарактеризуйте основні підходи до оптимального визначення функцій прокуратури України, висловіть своє бачення цієї проблеми. 6. Якою, на Вашу думку, є роль прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів для зміцнення правопорядку в Україні, якими є шляхи її реформування? 7. Можливість збереження за прокуратурою функції розслідування злочинів: "за" чи "проти". 8. Проблеми вдосконалення прокурорського нагляду за додержанням законів органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство. 9. Проблеми прокурорського нагляду за додержанням законів органами, що виконують судові рішення у кримінальних справах і здійснюють інші заходи, які обмежують особисту свободу громадян. 10. Проблеми підвищення ефективності підтримання державного обвинувачення у суді. 11. Проблеми підвищення ефективності реалізації представницької функції прокуратури. ЛІТЕРАТУРА 1. Новий тлумачний словник української мови. - Т. 4. - К.: Аконіт, 1999. - 942 с. 2. Гурне Б. Державне управління: Пер. з франц. - К.: Основи, 1991.- 165с. 3. Малиновський В. Державне управління. Навч. пос. - Луцьк: Вежа, 2000. - 560 с. 4. Косюта М. В. Додержання законів у сфері економіки України: актуальні проблеми прокурорського нагляду. - Одеса: Юрид. літ., 2002. - 264 с. 5. Додонов В. М., Крутских В. Е. Прокуратура в России и за рубежом. - М.: Норма, 2001. - 182 с. 6. Маршунов М. Н. Комментарий к Закону о прокуратуре Российской Федерации. - М.: Герда, 2001. - 206 с. 7. Кравцов Б. В., Рагинский М. Ю. Становление и развитие прокурорского надзора // Сов. прокуратура. Історія и современность: Сборник статей-М.: Юрид. лит., 1977. - С. 59-74. 8. Даев В. Г., Маршунов М. Н. Основы теории прокурорского надзора. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1990. - 132 с. 9. Проблемы правового регулирования организации и деятельности органов прокуратуры в современных условиях. Мат-лы совм. зас-я Ученого Совета и Координац. бюро теории соц. законнос- 103 102 ти и прок, надзора// Научи, инф. по вопросам борьбы с преступностью. М.: 1991-№128. - 98с. 10. Проблемы современной концепции прокурорского надзора. Материалы совм. зас-я Совета по рассм. вопросов теорет. характера и Коорд. бюро теории соц. законности и прок, надзора)// Научи, инф. по вопр. борьбы с преступностью. - М.: 1989. - №117. - 56с. 11. Шумський П. В. Прокуратура України. - К.: Вентурі, 1998. - 336с. 12. Гаврилов В. В. Сущность прокурорского надзора в СССР. - Саратов, 1984. - 146с. 13. Міжвідомчі акти Генеральної прокуратури України та юридичних установ зарубіжних держав // Прокуратура в Україні: Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 2000. - №4. - С. 243-398. 14. Прокуратура Российской Федерации (концепция развития на переходный период). - М.: НИИ при Ген. прокуратуре Рос. Федерации, 1994. - 88с. 15. Энциклопедический словарь. - 7-е изд. Т. 33. - Русский биб-лиогр. институт "Гранат", 1912-688с. 16. Мичко Н., Давиденко Л. К вопросу о становлении и развитии института прокуратуры в Украине // Наук. Вісник ВДУ. Журнал Волинського держ. ун-ту ім. Лесі Українки. - Юрид. науки. - Вип. И, 1998. - С. 26-30. 17. Кравчук Л. М. Державне будівництво і нова Конституція України // Голос України. - 1992. - 12 лист. 18. Ларин А. М. Что будет с судебной реформой? // Государство и право. - 1994. - №10. - С. 137-140. 19. Григонис Э. И., Боер В. М., Городинец Ф. М. Правовое государство: реальность, мечты, будущее. - СПб; Алетейе, 1999. - 180с. 20. Проект Закона "О внесении изменений и дополнений в Федеральный Закон "О прокуратуре Российской Федерации", М.: Гос. Дума Росс. Федерации, 18с. 21. Заключительный документ международного семинара "Прокуратура в правовом государстве" // Прокуратура в правовом государстве. Многосторонн. встреча, организования Советом Европы совместно с Генеральной прокуратурой Российской Федерации. - М.: 1997, С. 157-158. 22. Меморандум про домовленість генеральних прокурорів 11 європейських країн (членів Ради Європи), представлених на зустрічі в Каста-Пап'єрника 7-9 грудня 1999 року// Вісник прокуратури. - 2001. - №1. - С. 89-91. 23. Бойков А. Проблемы развития российской прокуратуры (в условиях переходного периода) // Законность. - 1998. - №7. - С. 2-8. 24. Рекомендація R(2000) 19 Комітету Міністрів держав - членів Ради Європи "Про роль прокуратури у системі кримінального судочинства// Вісник прокуратури. - 2001. - №2. С. 71-77. 25. Остаточний текст резолюції ПАРЄ від 27. 09. 01. щодо дотримання обов'язків та зобов'язань Україною // Голос України. - 2001. - 13 жовтня. 26. Потебенько М. О. Парламентаризм і прокуратура: деякі аспекти проблеми // Парламентаризм в Україні: теорія і практика. Матеріали міжн. наук. - практ. конф-ї. - К.: 2001, С. 80-87. 27. Тацій В. Я. Роль і місце прокуратури в системі правоохоронних органів України // Проблеми розвитку прокуратури України в умовах становлення демократичної правової держави. - К.: Генеральна прокуратура України, Мат-ли наук. - прак-тичн. конф-ї, 1996. - С. 20-22. 28. Грошовий Ю. М., Давиденко Л. М., Зеленецький В. С. та ін. Новий Закон України "Про прокуратуру": яким йому бути?// Питання конституційно-правового статусу прокуратури України та удоск. її д-сті. 36. наук, праць. - Харків: ШК Генеральної прокуратури України, 1999. - С. 4-13. 29. Долежан В. В., Субботин Е. А., Червякова Е. Б. Проблемы и тенденции развития прокурорского надзора в Украине// На-учн. инф. по вопр. борьбы с преступностью. - М.: 1994. - №145. - С. 63-66. 30. Зубков П. П. Загальний нагляд як основа вищого державного нагляду за додержанням законів в Україні // Питання кон-ституційно-правового статусу прокуратури та удосконалення її діяльності. - С. 46-54. 105 104 31. Клочков В. Функции прокуратуры в правовом государстве// Закон и бизнес. - 1997. - 16 июля. 32. Кривобок В. Актуальні аспекти удосконалення законодавства про прокуратуру// Вісник прокуратури. - 2000. - №3. - С. 32-33. 33. Михайленко О. Проблеми реформування прокуратури України// Право України. - 1998. - №1. - С. 78-82. 34. Полянський Ю. Е. Об упразднении некоторых функций прокуратуры// Юридична освіта та держава. - Наук, збірник. Юрид. інститут Одеського державного університету ім. І. Мечникова, 1997. - С. 112-116. 35. Семенов К. К вопросу о дальнейшем совершенствовании прокурорского надзора// Актуальн. проблемы гос. и права. Сб. научн. трудов юрид. фак-та Одесск. гос. ун-та им. И. И. Мечникова. - Вып. 6. - 1995. - С. 308-316. 36. Щур В. Прокуратура спроможна тоді, коли вона сильна // Голос України. - 2000. - 13 липня. 37. Проблемы развития правового статуса Российской прокуратуры в условиях переходного периода / М.: НИИ при Ген. прокуратуре Рос. Федерации, 1998. - 92с. 38. Костенко Н. И. Место прокуратуры в государственном механизме// Правознавство. - 1995. - №11. - С. 12-17. 39. Стуканов А. П. Прокурорский надзор в Российской Федерации// Правознавство. - 2000. - №5. - С. 154-162. 40. Пономарев Г. С. Прокуратура в условиях кризиса законности и правовых реформ в России: /Автореф. дис... канд. юрид. наук. - НИИ при Ген. прок-ре Рос. Федерации. - М., 1995. - 35с. 41. Шалумов М. Прокуратура. Проблемы требуют решения // Законность. - 2001. - №4. - С. 7-Ю. 42. Яровиков К. Ю. Надзорная функция прокуратуры: история и проблемы развития // Гос. и право. - 1999. - № И. - С. 68-72. 43. Кореневский Ю. Отменять общий надзор прокуратуры - преждевременно// Российская юстиция. - 1995. - №4. - С. 38-39. 44. Темушкин О. И. Проблемы прокурорского надзора на современном этапе // Проблемы совершенствования прокурорского надзора: Научн. сборник НИИ при Ген. прокуратуре Рос. Федерации / к 275-летию Российской прокуратуры. - С. 41-52. 45. Бородін І. Функціональні обов'язки прокуратури у сфері забезпечення прав людини і громадянина (загальний нагляд, представництво інтересів громадян)// Право України. - 2000. - №7. - С. 46-48; Долежан В. В. Проблеми вдосконалення діяльності державних органів і посадових осіб у сфері правозахис-ної діяльності// Актуальні проблеми захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні: Тези доповідей всеукр. наук. - практ. конф-ї. - К: Інститут адвокатури при Київському нац. ун-ті ім. Тараса Шевченка. - 2000, С. 42-51; Косюта М. Актуальні проблеми діяльності і прокуратури по захисту прав і свобод людини// Наук, записки Острозької нац. академії. - Сер."Право". - Вип. 2. - 2002, С. 206-209; Прокуратура Российской Федерации (Концепция развития на переходный период). - М.: НИИ при Ген. прокуратуре Рос. Федерации, 1994. - С. 36-39; Червякова Е. Б. Защита конституционных прав граждан средствами прокурорского надзора (проблемы общенадзорной деятельности). - Автореф. дис... канд. юрид. наук: / Харьков: Укр. юрид. академия, 1992; 26с., Шумський П. Роль прокуратури у захисті прав людини// Право України. - 1997. - №3. - С. 36-38 та ін. 46. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні. Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. - К.: 2000. - 378с. 48. Вісник прокуратури. - 2003. - №7. - С. 3-7. 49. Шумський П. В. Деякі проблеми діяльності органів прокуратури у перехідний період// Проблеми організації прокуратури й оптимізації її діяльності в сучасних умовах: 36. наук, праць. Харків: ШК Ген. прокуратури України, 1998. - С. 43-51. 50. Зеленецкий В. С. О следственном аппарате и прокурорском надзоре в связи с новым Законом Украины "О прокуратуре" // Закон Украины "О прокуратуре": теория и практика его 106 107 применения. Кратк. тезисы докл-в и научи, сообщ-й респ. на-учн. - практ. конф. - Харьков: 1992. - С. 55-57. 51. Проблемы современной концепции прокурорского надзора. Материалы к совм. заседанию Совета по рассм. вопросов тео-рет. характера и Коорд. бюро теории соц. законности и прок, надзора // Научн. инф. по вопр. борьбы с преступностью. - М.: 1989. - №118. - 76с. 52. Судове слідство: проблеми і пошуки: Мат-ли дискусії в Інституті підвищення кваліфікації Генеральної прокуратури України// Юрид. вісник України. - 1998. - №47. В назві матеріалу помилково зазначено "судове", а не "досудове" слідство. 53. Тюрин С. 40 лет в прокуратуре СССР. - М.: 1997. - 122с. 54. Демидов И. Ф. Прокурор в уголовном процессе: проблемы правового регулирования// Судебная власть, прокурорский надзор и проблемы уголовн. судопроизводства. Сб. научи, трудов. М.: НИИ при Ген. прокуратуре Рос. Федерации, 2001. - С. 13-19. 55. Мичко М. І. Функції та організаційний устрій прокуратури. - Донецьк: Донеччина, 2001. - 272с. 56. Закон України "Про прокуратуру". Наук. - практ. коментар / Д. М. Бакаев, Ю. М. Грошевий, В. В. Долежан та ін. Харків: "Рита", 1993. - 176с.; Долежан В. В. Проблемы компетенции прокуратуры: Автореф. дис...докт. юрид. наук: / М.: ВНИИ прокуратуры СССР, 1991. - 48с.; Бессарабов В. Г. Прокуратура и контрольные органы России. - М.: НИИ при Ген. прокуратуре Рос. Федерации, 1999. - 192с.; Маляренко В. Т., Верни-дубов I. В. Прокурор у кримінальному судочинстві. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 238 с.; Мичко М. І. Функції та організаційний устрій прокуратури; Михайленко О. Р. Расследование преступлений. Законность и обеспечение прав граждан. - К.: Юринком Интер, 1999. - 446с.; Маршунов М. Н. Комментарий к Закону о прокуратуре Российской Федерации. - М. - Спб.: Герда, 2001 206с.; Руденко Н. В. Основы теории представительства прокуратурой интересов государства в арбитражном суде. - Алчевск: Ладо, 1999. - 572с.; Шумський П. В. Прокуратура України. - К.: Вентурі, 1998. - 336с. та інші. 57. Давиденко Л. М. Прокуратура України: якою повинна бути?// Проблеми розвитку прокуратури України в умовах становлення демократичної правової держави. - С. 73-76. 58. Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 52. - Ст. 265. 59. Стуканов А. П. Предмет и пределы прокурорского надзора за исполнением законов органами административной юрисдикции Российской Федерации// Правознавство. - 1999. - № 4. - С. 221-228. 60. Мудров А. Н. О неприродных функциях (так у тексті - М. К.) и мнимых полномочиях прокуратуры // Актуальн. проблемы гос. и права: Сб. научи, трудов юрид. фак-та Одесск. гос. ун-та им. И. И. Мечникова. - Вып. 1. - 1994. - С. 66-71. 61. Чернявский В. О революционной законности на селе. - Вып. 1, Одесса: Изд-е Одесск. отд-я Укр. юрид. общества, 1925. - 60 с. 62. Косюта М. Актуальні проблеми забезпечення законності в діяльності місцевих органів влади // Право України. - 2001. - №12. - С. 61-64. 63. Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №34. - Ст. 266. 64. Червякова Е. Б. Проблемы деятельности прокурора по исполнению законодательства о борьбе с коррупцией // Проблеми організації прокуратури й оптимізації її діяльності в сучасних умовах. - С. 210-214. 65. Косюта М. В. Роль прокуратури у забезпеченні законності при провадженні у справах про адміністративні правопорушення // Проблеми права на зламі тисячоліть. - Матеріали міжн. наук. - практ. конф. - Дніпропетровськ: Дніпр, держ. уні-вер-т, 2001.-С. 434-437. 66. Європейська конвенція з прав людини. - К.: Українська правнича фундація, 1997. - 38с. 67. Кривобок В. В. Щодо співвідношення судового та прокурорського контролю за забезпеченням конституційних прав громадян в кримінальному судочинстві// Вісник Верховного Суду України. - 2000. - №5. - С. 51-52. 68. Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №22. - Ст. 303. 69. Козьяков І. Правова основа прокурорського нагляду за опера- 109 108 тивно-розшуковою діяльністю// Вісник прокуратури. - 2000. - №3. - С. 34-37. 70. Козьяков І. Прокурорський нагляд за законністю оперативно-розшукової діяльності: його проблеми// Право України. - 2000. - №1. - С. 82-85. 71. Кулаков В. В. Проблеми організації роботи апарату обласної прокуратури по нагляду за додержанням законів органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання та до-судове слідство: Автореф. дис...канд. юрид. наук: / Нац. юрид. академія. - Харків, 1999. - 20с. 72. Зозулинський Б. Щодо нагляду за законністю оперативно-роз-шукової діяльності// Право України. - 1995. - № 5-6. - С. 21-23. 73. Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №35. - Ст. 358. 74. Середа Г. П. Організаційно-правові аспекти прокурорського нагляду за додержанням законів прийманні, реєстрації та вирішенні заяв і повідомлень про злочини: Автореф. дис... канд. юрид. наук / Нац. юрид. академія. - Харків, 2000. - 18с. 75. Печенкін І. Нагляд за додержанням законів органами внутрішніх справ при прийнятті та вирішенні заяв і повідомлень громадян про злочини // Право України. - 1999. - №2. - С. 44-47. 76. Маляренко В. Г. Реалізація основних конституційних засад в кримінально-процесуальному законодавстві України: Автореф. дис... канд. юрид. наук. / Нац. ун-т ім. Т. Шевченка. - К., 1998. - 18с. 77. Маляренко В. Т., Вернидубов І. В. Прокурор у кримінальному судочинстві. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 240с. 78. Корж В. П. Актуальні питання подальшого реформування кримінально-процесуальних функцій прокурора// Проблеми організації прокуратури й оптимізації її діяльності в сучасних умовах. - С. 59-64. 79. Кулаков В. Деякі проблеми вдосконалення повноважень прокурора по нагляду за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства// Вісник Акад. правов. наук України. - 1997. - №3. - С. 87-91. 80. Щербаненко Ю. В. О состоянии законности в пенитенциарных учреждениях и прокурорском надзоре за ее соблюдением// Акт. проблемы прок, надзора: Сб. статей. - Вып. 1. - М.: ИПК руковод. кадров при Генер. прок-ре Рос. Федерации, 1998. - С. 6-12. 81. Спиридонов Б. М. Прокурорский надзор за соблюдением законности в исправительно-трудовых учреждениях. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1978. - 204с. 82. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про прокуратуру". Варіант единого проекту. - К.: 2000. - 46с. 83. Стельмах А. П. О компетенции прокурора по надзору за законностью при исполнении уголовных наказаний// Проблемы законности. - Харьков: 1989. - Вып. 24, С. 129-133. 84. Степанов А. С. Принцип законности в деятельности органов и учреждений исполнения наказаний// Проблемы законности. Харьков: 1999. - Вып. 40. - С. 172-177. 85. Колб О. Г. Реформування органів і установ виконання покарань України: стан, тенденції, шляхи удосконалення: Навч. посібник- Луцьк: Медіа, 2001. - 144с. 86. Антипов В. А., Ихсанов В. Г., Князев А. Г., Петров А. В., Савкин В. С. Некоторые вопросы организации прокурорского надзора и методики проведения комплексных проверок в исправительных учреждениях // Акт. проблемы прок, надзора. Сб. статей. - Вып. 1. - М.: ИПК руковод. кадров при Ген. прок-ре Рос. Федерации, 1998, С. 100-112. 87. Альперт С. А. Государственное обвинение в структуре прокурорской деятельности// Проблеми організації прокуратури й оптимізації її діяльності в сучасних умовах. - 36. наук, праць-X.: ШК Ген. прокуратури України. - 1998. - С. 86-90. 88. Середа В. Критерії ефективності роботи прокурора по підтриманню державного обвинувачення в суді // Питання конституційно-правового статусу прокуратури України та удосконалення її діяльності в сучасних умовах. - С. 63-66. 89. Дисциплінарний статут прокуратури України // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №4. - Ст. 15. 90. Косюта М. Актуальні питання підтримання державного обвинувачення в суді// Право України. - 2001. - №8. - С. 71-76. 91. Бардук В. Участь державного обвинувача у кримінальному су- 111 ПО дочинстві: як організувати роботу в районній прокуратурі // Вісник прокуратури. - 2000. - №3. - С. 81-83. 92. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996р. // Право України. - 1996. - №12. - С. 90-96. 93. Проблемы правового регулирования организации и деятельности прокуратуры в современных условиях. Материалы совм. заседания Ученого Совета и координационного бюро соц. законности и прок, надзора Всесоюзн. научно-иссл. инст-та проблем укрепления законности и правопорядка // Научи, инф. по вопр. борьбы с преступностью. - №128. - М.: 1990, С. 23-26. 94. Сафулько Ф. Чи обов'язкова участь захисника в кожній кримінальній справі?// Адвокат. - 1998. - №2. - С. 22-24; Азаров Ю. Що заважає адвокатурі працювати злагоджено?// Право України. - 1998. - №3. - С. 38-40; В'ялий О. Що може поліпшити захист?// Право України. - 1998. - №12. - С. 101-102 та ін. 95. Промова прокурора в судових дебатах: Навч. - метод, посібник. - К.: Генеральна прокуратура України, 1997. - 42с. 96. Полянський Ю. Е., Долежан В. В. Акти прокуратури: підготовка і внесення. Навч. посібник. - Одеса: Юрид. літ. - 2003. - 246с. 97. Абрамов Н. О прокуратуре: общий надзор и предъявление исков в судах// Государственное право. - 1998. - №4. - С. 3-5. 98. Бородін М. Участь прокурора в цивільному процесі: окремі аспекта // Право України. - 1999. - № 11. - С. 52-54. 99. Васильев Г. Представництво прокурором інтересів держави і господарюючих суб'єктів в арбітражі// Право України. - 1997. - №9. - С. 43-45. 100.Долежан В. В. Шляхи конкретизації представницької функції прокуратури в майбутньому Законі України "Про прокуратуру" // Проблеми організації прокуратури й оптимізації ЇЇ діяльності в сучасних умовах. - С. 184-188. 101.Мичко М. І. Деякі проблеми представництва прокурором інтересів громадян і держави в суді// Вісник Вищого арбітражного суду України. - 1999. - №4. - С. 206-212. Ю2.Сапунков В. И. Процессуальные проблемы представительства прокурором интересов гражданина или государства в суде // Проблеми організації прокуратури й оптимізації її діяльності в сучасних умовах. - С. 178-183. 103.Субботин Е. А., Червякова Е. Б. О месте и соотношении прокурорского надзора за соблюдением и применением законов и прокурорского представительства интересов граждан и государства в суде// Питання конституційно-правового статусу прокуратури та удосконалення її діяльності, С. 43-46. Ю4.Фурса С. Теоретичні аспекти правового та процесуального становища прокурора в цивільному судочинстві// Право України. - 1998. - №12. - С. 67-70. Юб.Хавін О. Концептуальне бачення форм реалізації представницької функції прокуратури в суді // Вісник прокуратури. - 2001. - №3. - С. 60-62. Юб.Руденко Н. В. Основы теории представительства прокуратурой интересов государства в арбитражном суде: Монография. - Алчевск: Ладо, 1999. - 596с. Ю7.Косюта М. В. Правове регулювання представницької функції прокуратури// Право України. - 1997. - №12. - С. 54-57; Косюта М. В. Питання правового регулювання представницької функції прокуратури// Проблеми організації прокуратури й оптимізації її діяльності в сучасних умовах. - С. 189-194; Косюта М. В. Правове регулювання представницької функції прокуратури у світлі вимог Конституції України// Науковий вісник ВДУ. Журнал Волинського держ. ун-ту ім. Л. Українки. - Вип. 10. - Юридичні науки. - С. 11-15; Косюта М. В. Додержання законів у сфері економіки України. Актуальні проблеми прокурорського нагляду. - С. 239-262; Косюта М. Інтереси громадян і держави як предмет прокурорсько-судового представництва// Юридический вестник. - 2001. - №2. - С. 144-148. 108.Словник української мови. - Т. 4-К.: Наук, думка. - 1993. - 890с. ЮЭ.Кампо В., Ткач Г. Про запровадження органів адміністративної юстиції (адміністративних судів)// Право України. - 1992. - №8. - С. 27-29; Шишкін В. Адміністративний суд Австрії// Право України. - 1997. - №5. - С. 58-60; Шишкін В. Органі- 112 113 зація і повноваження адміністративного суду Німеччини// Право України. - 1995. - №11. - С. 60-63. Димитров Ю. Адміністративна юстиція- атрибут демократичної правової держави// Право України. - 1995. - С. 7-14. 110.Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (ст. 34) // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №29. - Ст. 377; Закон України "Про свободу совісті і релігійні організації" (ст. 16) // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №25. - Ст. 283 та ін. 111.Порада прокурора //Голос України. - 2001. - 13 лют. 112. Вісник Конституційного Суду України. - 1999. - №4. - С. 3-8. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "2.2.5. Розвиток правового регулювання судово-представницької функції прокуратури" |
||
|
||