Основні характеристики періоду.

406

Економічний розвиток. Реформи 60-х років та їх наслідки * Наростання "застійних явищ» в економіці. Початок періоду відзначено спробою реформування економіки в дусі перетворень попереднього етапу (хрущовських реформ). Вересневий пленум ЦК КПРС (1965 р.) поставив завдання змінити співвідношення між адміністративними та економічними методами управління підприємствами на користь останніх. Проведена реформа була спрямована на розширення господарської самостійності підприємств і посилення матеріальної зацікавленості робітників у результатах своєї праці. Відбулися зміни у формах і методах управління народним господарством: відновлювалися галузеві міністерства. Здійснюється вдосконалення системи планування: виконання плану тепер виражалося не в валових показниках, а в обсязі реалізованої продукції, тобто враховувалося тільки те, що дійсно було продано. Оплата праці ставилася в залежність від загальних підсумків роботи підприємства. Запроваджувалася взаємна відповідальність підприємств за поставку продукції один одному.

Самі підприємства отримали деяку свободу в питаннях планування, заробітної плати, розпорядженні прибутком - все це створювало зацікавленість підприємств в рентабельної роботи і поліпшення економічних показників. Керівництво приділило увагу решенш-проблем народного споживання: значні фінансові ресурси спрямовувалися в сільське господарство, легку та харчову промисловість, нафтогазову галузь.

Незважаючи на те, що реформа проводилася досить повільно, вона дала ряд непоганих результатів. Восьма п'ятирічка (1965-1970), яка збіглася з початком реформ, виявилася кращою за всі післявоєнні роки: значно зросли валовий суспільний продукт (на 43%), національний дохід - на 45%, продукція промисловості зросла на 50%. Стабілізуються темпи зростання продуктивності праці, зростає середня зарплата.

Все ж ініціатору реформ, тодішньому голові Ради міністрів А.Н. Косигіна, не вдалося довести її до кінця. Господарська реформа не отримала подальшого логічного розвитку. Розширення самостійності перед-

407

прийнятті погано поєднувалося з паралельним збільшенням кількості міністерств, посиленням їх адміністративних і відомчих повноважень. Вже на самому початку реформ спостерігалося охолодження до них з боку партійної еліти. Партійний апарат побачив у реформі спробу зруйнувати всю планову систему, і від цієї ідеї відразу відступили. Поступово обмежувалися права підприємств, зростала кількість планових показників, почастішали коригування планів. Починаючи з дев'ятої п'ятирічки, відбувається припинення зростання життєвого рівня населення. Скорочується валовий, внутрішній продукт, продуктивність праці, падає фондовіддача, ефективність капіталовкладень. Країна занурюється в застій.

Природно, не можна не заперечувати деяких успіхів, досягнутих країною в рамках даного часового відрізку.

Проте в цілому партійно-державний апарат виявився нездатним перебудувати економіку країни відповідно з новим етапом науково-технічної революції («мікроелектронна революція»). У структурі економіки панівне становище займали застарілі, традиційні галузі (виробництво сталі, чавуну, залізної руди і т. д.). Давалася взнаки гранична мілітаризація економіки, надмірна військова навантаження на народне господарство. Економіка розвивалася в основному за рахунок екстенсивних факторів - міністерства вважали за краще будувати нові підприємства, а не оснащувати нові. У підсумку витіснення ручної праці у виробництві йшло дуже повільно. Автоматичні лінії становили в кінці 70-х років всього лише 6% від загального обсягу устаткування, при цьому ручним і малокваліфіковану працю було зайнято більше половини всіх працівників матеріального виробництва (50 млн осіб). Політична еліта воліла нарощувати експорт нафти і газу, доходи від продажу ко-

408

торих дозволяли знижувати соціальну напруженість, згладжувати наслідки кризи в легкій промисловості та інших сферах народного господарства . Певне значення мали й суб'єктивні чинники: низька дисципліна працівників, недостатня вимогливість до кадрів.

У результаті вже в 70-і роки намітилося різке відставання СРСР від розвинених капіталістичних країн Заходу за темпами економічного розвитку. Реальних спроб реформувати економіку відповідно до вимог науково-технічної революції не проводилося. Замість цього проводилися затяжні експерименти з введенням госпрозрахунку на підприємствах, робилися спроби змінити організацію промислового виробництва шляхом створення науково-виробничих об'єднань (НВО). Бажаного злиття науки і виробництва ці заходи не принесли. Відмітною ознакою даної епохи стало зростання масштабів незаконної промислової і торговельної діяльності, корупції. У цій обстановці все проникаючі на керівні пости особи прагнули збагатитися. Відбувається зрощування державних структур і спекулятивного капіталу. У результаті доходи тіньової економіки обчислювалися мільярдами рублів. До початку 80-х років стала очевидною неефективність обмеженого реформування радянської системи.

Стан політичної системи. Як вважають багато сучасні вчені, наростання кризових явищ в економіці в даний період було пов'язано з тим, що перетворення в соціально-економічній сфері не були підтримані реформуванням політичної та соціальної сфер. Що являло собою радянське суспільство в період брежнєвського правління?

Політичний розвиток суспільства характеризувалося всевладдям партійно-державного апарату. Його роль в координації виробництва, розподілі благ неймовірно зросла, про що свідчить і різке зростання чисельності апаратників (до 18 млн чоловік). Швидке зростання бюрократії забезпечувався численними пільгами і привілеями. Внаслідок відсутності механізму оскарження дій чиновників, зростає їх безкарність, апарат часто навіть не вважав за потрібне керуватися Конституцією. Більше того, керівники центральних та регіональних комітетів партії видавали укази, інструкції, прямо

409

суперечать конституції. Такий стан речей сприяло швидкому розвитку тіньової економіки, розкрадання державної власності, зрощуванню злочинних, кримінальних елементів з органами державної влади.

Основним протиріччям в політичній системі було розбіжність між демократичною формою і бюрократичною сутністю радянського ладу, У Конституції 1977 підкреслювався загальнонародний характер радянської держави, рівноправність всіх громадян. Норми, прописані в Конституції, розходилися з реальною ситуацією. Формально, при виборах до Рад обиралося багато депутатів, були народні контролери, дружинники, профспілки. Однак фактично вся влада концентрувалася у верхніх ешелонах: партія здійснювала контроль за діяльністю адміністрації, на керівні посади призначалися виключно партійні працівники.

Верховна рада не контролював уряд, був по суті декоративним органом, покликаним лише схвалювати підготовлені апаратом рішення. У місцевих радах все вирішував виконавчий комітет, над яким, у свою чергу, стояв секретар райкому КПРС. Таким чином, реальна влада в країні повністю перебувала в руках партійного апарату.

В умовах корупції влади, численних фактів нехтування законом з боку апарату, розкрадання державної власності змінюється весь життєвий уклад радянського суспільства. Наростають кризові явища, що виразилися в падінні трудової дисципліни, ідейної мотивації праці, зростанні апатії, байдужості, злодійства. У духовному розвитку суспільства посилюється критичний настрій, з'являється дисидентський рух, представники якого виступили з різкою критикою командно-адміністративної системи.

До початку 80-х років радянська тоталітарна система позбавляється масової підтримки суспільства. Кризові явища, характерні для радянської економіки в 70-ті-на початку 80-х років були добре відомі керівництву, однак тривалий час воно не могло зважитися на радикальні реформи, тим більше що продаж нафти на Захід дозволяла відкласти це питання. Тим часом криза в економіці

410

поширювався і на соціальну систему, торкнувшись й державні органи влади у вигляді корупційних процесів. Таким чином, стагнація економічної сфери загрожувала на початку 80-х років уже безпосередньо державному функціонуванню в СРСР.

15 місяців Андропова. Прихід до влади в 1982 році Ю.В. Андропова зумовив переоцінку колишнього підходу до економічних проблем. Не ставлячи під сумнів основи політичного устрою СРСР, нове керівництво взяло курс на боротьбу з корупцією, спекуляцією та іншими проявами тіньової економіки. Було проведено кілька показових процесів над керівниками торгівлі, відбувається активна чистка замішаних у корупції партійних кадрів. Встановлюється жорсткий контроль за дотриманням робочого режиму, вводяться суворі заходи покарання за пияцтво та інші дисциплінарні порушення на виробництві. В цілому зазначені заходи зміцнили керованість економічними процесами і повинні були послужити основою для більш широкомасштабних реформ в найближчому майбутньому. У початку 1983 Андропов доручив групі відповідальних працівників ЦК КПРС (у тому числі майбутнім «архітекторам» перебудови - М.С. Горбачову ї Н.І. Рижкову) підготовку принципових пропозицій з економічної реформи. Мова дала про можливе введення госпрозрахунку і надання самостійності підприємствам, створенні концесії і кооперативів, спільних підприємств та акціонерних товариств. Смерть Андропова і прихід до влади консервативного лідера Черненко заморозили наявні плани реформ. Відновлення економічних, перетворень в СРСР сталося після чергової зміни керівництва країни. З ім'ям нового глави рада-ського держави М.С. Горбачова пов'язана політика перебудови як спроби оновлення соціалізму.

Інформація, релевантна " Основні характеристики періоду. "

1. Від авторів
   основних напрямків суспільно-політичного життя - ліберальному, революційному і консервативному - у XIX - XX століттях, а також їх лідерам. Автори прагнули піти від світоглядної однобокості, а також від колишніх стереотипів і тим більше від догматичних оцінок подій, явищ, фактів та особистостей. Вони сподіваються на те, що даний посібник буде сприяти творчому вивченню рідної
   
2. 2. «Так чи знаєте Ви, що таке Росія?»
   Основний процес соціально-економічної та політичної історії Русі XI-XII ст. зазначав В. Г. Алексєєв. Протягом тривалого часу ведеться дискусія про те, чи було держава верховним власником землі. Видається, що ця конструкція може бути лише умоглядною. У сучасній історіографії знову привернуто увагу до питання про централізацію, причому на даному етапі більш
   
3. 2.Крестьяне середньовіччя. Особливості положення і менталітету
   основна увага зосереджена на діяльності і ролі громади XVIII-XIX ст., Рідше - другої половини XVII в., Коли закрепостнітельное законодавство вже сформувалося. Само кріпацтво в більшості робіт розглядалося як символ відсталості і реакції на всьому протязі існування. Необхідне подальше дослідження цих питань як з правової, так і з економічної та побутової точок
   
4. 4.Питання вивчення народних рухів
   основному з точки зору класової боротьби селян і холопів. Грунтовну аргументацію на підтвердження того, що не можна вважати селянською війною повстання К. Булавіна, висунув Н.І. Павленко. На його погляд, це було насамперед козацьке виступ, переважно на території Дона, головною метою якого було відновлення станових привілеїв козаків. Поряд з уточненням типології
   
5. 5. Вічний інтерес, вічні суперечки Іван Грозний і Петро Великий
     основну лінію, Соловйов дійшов висновку, що таким «стрижнем» є боротьба між державою, як прогресивним явищем, і родовими началами, як явищем патріархальним. Держава при цьому розумілося як «необхідна для народу форма», а уряд, як «твір життя відомого народу». С. М. Соловйов заперечував можливість конфлікту між державою і широкими народними масами, а
   
6. Петро Великий
     основних своїх підвалинах склалося у нас в XVI в. і проіснувало до половини XIX в. ». Надзвичайно жорстко критикували Мілюкова історики офіційного направлення, для яких Петро I залишався абсолютним ідеалом державного діяча. У радянський час інтерес істориків до петровської реформу не згасав. Однак, основна увага - учених стало тепер зосереджуватися на економічних процесах
   
7. 6.Новое в археологічному вивченні давньоруського міста
     основні ознаки протогородскіх центрів у слов'ян і германців, звертаючи увагу на неаграрних характер поселення, наявність ремісничих майстерень, предметів розкоші і озброєння, імпортних речей, торгового інвентарю, можливий багатоетнічне склад населення. У східнослов'янських землях такими протомістами були в VII і, головним чином, у VIII ст. городища Пастирське на р. Тясмин, Доб-ріновское -
   
8. 3. Початок II російської революції. Лютий 1917
     основних проблем історії громадянської війни в Росії. Він, намагаючись применшити роль і значення потужного спонтанного соціального вибуху в поваленні самодержавства, вимовив таку інновацію: «Нам треба переглянути наші канонічні уявлення про те, що самодержавство було повалено збройним шляхом вже 27 лютого 1917. Це не день перемоги Лютневої революції. 26 лютого повстання в Петрограді пішло
   
9. 4. Жовтень 1917 (питання методології)
     основному зерно). Експорт здійснювався за рахунок недоспоживання, а не надлишку сільськогосподарської продукції. Таким чином виріс рід капіталізму, вигодуваний за рахунок селян, в результаті прямого втручання держави, його протекціоністської політики, широкого використання іноземних капіталів. Етапи складання великого виробництва виявилися зміщені (спочатку важка, потім легка
   
10. Драма «розселянення»
      основному до характеристики «року великого перелому» (Н.Н. Чорноморський, С.П. Трапезников, П.Н. Шаров та ін.) Особливе місце в історіографії 50-х рр.. зайняла монографія М.А. Краєва «Перемога колгоспного ладу в СРСР» (1954), що з'явилася найбільш повним описом аграрної історії перших 20 років Радянської влади, але теоретичні положення її не виходили за рамки «Короткого курсу». У другій половині 50-х-70-ті