Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу (контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
Головна → Право → Кримінальне право Росії → 
« Попередня Наступна »
І.Я. Козченко, З.А. Незнамова .. Кримінальне право. Загальна частина. Підручник для вузів / Під ред. І.Я. Козченко і З.А. Незнамова. М., 1997., 1997 - перейти до змісту підручника

§ 6. Звільнення від кримінальної відповідальності внаслідок закінчення строків давності


У правозастосовчій практиці часом виникають ситуації, коли з моменту вчинення злочину і до притягнення особи до кримінальної відповідальності проходить досить значний проміжок часу. У таких ситуаціях залучення особи до кримінальної відповідальності може стати недоцільним.
Давньоруське законодавство не містило положень про давність, хоча у правозастосовчій практиці вона, ймовірно, мала місце. Свідчення тому - царська грамота 1667 р., що містить таке положення: "А які люди наперед цього крали, а нині не крадуть, і вони б тих людей не имали і до детектива їх не приводили, опріч убівственних справ".
Вперше давність злочинів була введена в російське законодавство Маніфестом 17 березня 1775 Відповідно до ст. 44 Маніфесту давність визначалася сліду-
ющим чином: "всякого роду злочини, яким десять років минуло й через таке довгий час він не став голосними, або по них виробництва не було, все такі справи наказуємо відтепер зрадити , де про них стягувачі, позивачі і донощик з'являться, вічному забуттю і донині статті і надалі надходити у Всеросійській Імперії межах неодмінно ".
Введена Маніфестом давність увійшла потім з певними змінами у наступні законодавчі акти. Згідно Укладенню 1845 р. було встановлено кілька різних строків давності, тривалість яких залежала від ступеня тяжкості покарань; прийнята давність особистості підсудного; встановлено кілька видів злочинів, що не підлягають позовної давності. За Кримінальним уложення 1903 р. давність розглядалася як протеченіе відомого проміжку часу, що усуває "або застосування покарання до винуватця злочинного діяння, або саме кримінальне переслідування його". Підставами давності визнавалися такі положення: 1) пескольку злочинець довгий час не повторював злочину, є повна підстава вважати його виправити і застосування до нього покарання непотрібним; 2) після тривалого часу розкриття істини на суді стає занадто скрутним.
У післяреволюційному кримінальному законодавстві інститут давності вперше був закріплений в КК РРФСР 1922 р. Максимальний давностний термін (якщо злочин каралося позбавленням волі на строк понад один рік) був п'ять років, мінімальний (якщо злочинне діяння носило більш м'який характер) - три роки. Основні початку кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1924 ввели потім диференційовані строки давності для різних за тяжкості злочинів, а також умови перерви перебігу давності в тих випадках, коли винний сховається від слідства або вчинить інше однорідне-менш тяжкий злочин. Ці ж положення закріпив і КК РРФСР 1926 р.
Незважаючи на досить тривалий історичний шлях, інститут давності і сьогодні породжує численні суперечки. Найбільш дискусійне в теорії кримінального права питання про підстави застосування інституту давності. Більшість вчених вважають таким відпадання суспільної небезпеки особи, яка вчинила злочин. Безперечним свідченням того, що особа перестала бути суспільно небезпечною, служить, на їх думку, факт невчинення ним у
перебіг строку давності нового злочину. Навряд чи це можна вважати правильним. Якщо особа після закінчення певного періоду часу дійсно виправилося, то навіщо потрібен інститут давності з різними термінами для різних злочинів. Чи не доцільніше мати в кримінальному законодавстві такий вид звільнення від кримінальної відповідальності, який надавав би можливість відмовитися від кримінального переслідування в разі втрати особою суспільної небезпеки (так, як це передбачено у ст. 77 КК). Іншими словами, якщо підставою інституту давності визнати відпадання суспільної небезпеки особи, яка вчинила злочин, то неможливо пояснити існуюче в кримінальному законі різноманітність строку давності. Разом з тим доведеться зробити висновок, що не давність звільняє злочинця від кримінальної відповідальності, а його бездоганну поведінку і чесне ставлення до праці. За таких обставин необхідність в інституті давності взагалі відпадає.
Крім того, невчинення винним протягом строку давності нового злочину також навряд чи можна визнати безперечним доказом того, що він перестав бути суспільно небезпечним. Чинне кримінальне законодавство ставить умовою застосування давності лише невчинення злочину протягом певного періоду часу в залежності від тяжкості злочину. Таким чином, підставою інституту давності є не відпадання суспільної небезпеки особи, яка вчинила злочин, а щось інше.
У кримінально-правовій науці є думка вважати подібним підставою недоцільність. Соціально-політичний зміст інституту давності полягає, відповідно до даної позиції, у тому, що після закінчення зазначених у ^ законі строків особа звільняється від відповідальності перед державою. Покарання тільки тоді досягає своїх цілей, коли воно призначається невдовзі після вчинення злочину. Думається, що ці вірні по суті положення вимагають деякого уточнення. Якщо запізніле виконання вироку безцільно, значить, особа звільняється від відповідальності перед державою не тому, що до нього недоцільно застосовувати покарання, а в силу того, що це негуманно. Саме при такому вирішенні питання стає зрозумілим, чому законодавець встановив різноманітні давностние терміни. Чим важчий злочин, тим більший термін повинен пройти, щоб караність діяння втратила цілі
загальної та приватної превенції. І навпаки, чим менш небезпечно скоєний злочин, тим швидше можна пробачити злочинця.
Прав був В. Д. Меньшагин, який писав, що застосування давності крім іншого обумовлено і тим, що покарання, застосоване через значний час після вчинення злочину, стає внаслідок відпадання суспільної небезпеки особи несправедливим, перетворюється на необгрунтований акт відплати, помсти. Так чи інакше, але думається, що саме дані обставини є тут підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності. Притягнення до кримінальної відповідальності після закінчення термінів давності суперечить принципам кримінального права та кримінально-правової політики країни.
Стаття 78 КК передбачає такі давностние терміни, які обчислюються з дня вчинення злочину:
а) два роки - після вчинення злочину невеликої тяжкості;
б) шість років - після скоєння злочину середньої тяжкості;
в) десять років - після скоєння тяжкого злочину;
г) п'ятнадцять років - після скоєння особливо тяжкого злочину.
Перебіг строків давності зупиняється, якщо особа, яка вчинила злочин, ухиляється від слідства та суду. Особа вважається таким, що ухиляється від слідства і суду, якщо воно робить дії, спеціально спрямовані на відхід від кримінальної відповідальності (зміна адреси, прізвища, створення різного роду обставин, які змушують слідчі органи вести розшук конкретного злочинця). Перебіг строків давності відновлюється в цьому випадку з моменту затримання зазначеної особи або явки її з повинною.
Питання про застосування строків давності до особи, яка вчинила злочин, який карається смертною карою або довічним позбавленням волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе звільнити зазначена особа від кримінальної відповідальності у цій підставі, то смертна кара і довічне позбавлення волі не застосовуються.
Початковий момент обчислення строків давності - день скоєння злочину. Раніше, до прийняття нового Кримінального кодексу, з питання про початковому і кінцевому моментах строків давності в юридичній літературі йшли гострі
дискусії, особливо щодо злочинів з матеріальним складом, які тривають і продовжуваних злочинів, а також скоєних у співучасті. У злочинів з формальним складом сам факт його здійснення утворює закінчений діяння, а тому днем його вчинення безперечно вважався момент безпосереднього виконання злочинцем об'єктивної сторони складу. З приводу злочинів з матеріальними складами вчені висловлювали дві точки зору. Згідно з першою перебіг строку давності має починатися з моменту настання злочинних наслідків, так як вони складають обов'язкова ознака даних складів, а по другий - з моменту виконання злочинного діяння незалежно від часу настання суспільно небезпечних наслідків. Друга думка знайшло тепер законодавче дозвіл. Строк давності обчислюється з дня вчинення злочину, тобто з моменту виконання конкретного діяння, і не залежить від настання наслідків. Це більш доцільно і справедливо, оскільки вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності не залежить від того, закінчено злочин чи ні (приготування, замах), і закон не встановлює в даному випадку для незакінченої злочинної діяльності яких особливих правил.
Кінцевий термін притягнення особи до кримінальної відповідальності - момент вступу вироку в законну силу. При закінченні строків давності до цього моменту кримінальну справу згідно з кримінально-процесуальним законодавством не може бути порушено, а порушена підлягає припиненню на будь-якій стадії кримінального процесу. У разі вчинення особою нового злочину терміни давності по кожному з них обчислюються самостійно.
Своєрідно вирішується питання про терміни давності при триваючих і продовжуваних злочинах. При длящіхс ^ давність обчислюється з моменту припинення з волі або всупереч волі винного дії або бездіяльності, наприклад, сполученого з тривалим невиконанням обов'язків, покладених на нього законом (затримання, явка з повинною, добровільне виконання обов'язків, настання інших подій, які свідчать про припинення кримінально- правових відносин, втрата зберігається зброї, передчасна смерть дитини, від виплати аліментів на якого ухиляється винний, та ін.) При продовжуваних злочинах термін давності починає текти з моменту вчинення винним останнього із злочинних актів, які охоплюються єдиним умислом і спрямованих на досягнення єдиної мети.
Коли злочинна діяльність не була доведена до кінця, перебіг давності починається з моменту закінчення попередньої злочинної діяльності.
Строки давності не поширюються на випадки вчинення злочинів проти миру і безпеки людства, передбачених ст. 353, 356, 357 і 358 КК. Коло осіб, до яких за чинним кримінальним законодавством не може застосовуватися звільнення від кримінальної відповідальності внаслідок закінчення строків давності, таким чином, розширився. Зараз це не тільки нацистські злочинці і громадяни, які брали участь в активній каральної діяльності проти своїх же співгромадян під час Великої Вітчизняної війни, а й ті, хто зробить будь-яке із зазначених злочинів проти миру і безпеки людства.
Крім розглянутих видів чинне законодавство передбачає також звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх, а також амністію і помилування. У видовий характеристиці (див. § 2 глави) ми відобразили особливості, притаманні даних видів звільнення. Докладний ж їх аналіз, оскільки вони передбачені законодавцем в інших розділах Кримінального кодексу, дається при розгляді відповідних глав.
Список літератури
1. Брайнін Я. М. Кримінальна відповідальність і її підстава у радянському кримінальному праві. М "1963.
2. Келіна С. Г. Теоретичні питання звільнення від кримінальної відповідальності. М "1974.
3. Келіна С. Г. Звільнення від кримінальної відповідальності як правовий наслідок скоєння злочину / / Кримінальне право: нові ідеї. М "1994.
4. Скибицкий В. В. Звільнення від кримінальної відповідальності і покарання. Київ, 1987.
5. Мельникова Ю. Б. Диференціація відповідальності та індивідуалізація покарання. Красноярськ, 1989.
6. Сабанін С. Н. Справедливість звільнення від кримінального покарання. Єкатеринбург, 1993.
7. Коробков Г. Д. Звільнення від кримінальної відповідальності і покарання за радянським кримінальним правом. М "1981.
8. Кримінальне право. Частина Загальна. Навчальний посібник в 4-х т. Т. 4. Підстави, види і наслідки звільнення JOT Кримінальної відповідальності і покарання. Єкатеринбург, 1994.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "§ 6. Звільнення від кримінальної відповідальності внаслідок закінчення строків давності"
  1. § 2. Види злочинів
      звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (особи, які вчинили злочини іншої категорії, можуть бути звільнені на цій підставі лише у випадках, спеціально передбачених відповідними статтями Особливої частини КК), у зв'язку з примиренням з потерпілим, зміною обстановки, закінченням дворічного терміну давності з моменту вчинення злочину або з дня
  2. § 1. Поняття звільнення від кримінальної відповідальності
      звільнена від кримінальної відповідальності. Досудове припинення кримінальних справ за нереабілітуючих підстав відомо з давніх часів і притаманне законодавству не тільки нашої держави, а й багатьох інших країн. Як показав аналіз основних тенденцій світової кримінальної політики, проведений ООН, відмінною рисою сучасних систем правосуддя є "процес убування" кримінальних справ у
  3. ЗМІСТ
      звільнення від кримінальної відповідальності 544 § 2. Види звільнення від кримінальної відповідальності 548 § 3. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям 550 § 4. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням з потерпілим 555 § 5. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки 559 § 6. Звільнення від кримінальної
  4. § 4. Поняття кримінальної відповідальності
      звільнення від кримінальної відповідальності (закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та ін.) Друга стадія - призначення покарання - включає три форми реалізації кримінальної відповідальності: а) безумовне звільнення від кримінального покарання (закінчення строків давності виконання обвинувального вироку та ін.), б) умовне звільнення; в) реальне призначення кримінального
  5. § 2. Поняття та ознаки множинності
      звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям; б) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням з потерпілим; в) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки; г) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності; д) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з актом амністії; е)
  6. § 1. Загальні початку призначення покарання
      звільненню), враховуючи межі терміну, встановлені законом, і поведінку особи в місцях позбавлення волі, вирішує, коли слід звільнити винного. Головна перевага такого підходу вбачається в тому, що його розмір залежить і від тяжкості скоєного, меж санкції кримінального закону, і від фактичного поведінки особи в ^ естах позбавлення волі, що, крім усього іншого, є додатковим
  7. § 2. Види звільнення від кримінальної відповідальності
      звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 75 КК); 2) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням з потерпілим (ст. 76 КК); 3) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки (ст. 77 КК); 4) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 78 КК); 5) амністія (ст. 84 КК); 6.
  8. § 4. Умовні види звільнення від кримінального покарання
      звільнення від покарання і виступає специфічною формою реалізації кримінальної відповідальності. Відповідно до чинного вітчизняним законодавством умовне засудження застосовується факультативно на розсуд суду. При цьому враховуються характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, особу винного, у тому числі пом'якшують і обтяжують провину обставини. Іншими
  9. § 3. Судимість
      звільнення від кримінальної відповідальності за більшістю встановлених главою II КК видів. Початковим терміном судимості є день набрання обвинувальним вироком законної сили, а кінцевим - день погашення або зняття судимості. Терміни судимості залежать від тяжкості скоєних злочинів, виду призначеного покарання та порядку його призначення. При цьому загальне правило може бути сформульовано
  10. § 2. Особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх
      звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням заходів виховного впливу; 5) умови звільнення неповнолітніх від кримінального покарання: 6) умовно-дострокове звільнення неповнолітніх від відбування покарання; 7) строки давності; 8) строки погашення судимості; 9) порядок застосування даних положень до осіб у віці від 18 до 20 років. КК РФ 1996 р. не
© 2014-2022  ibib.ltd.ua