| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 1. Поняття звільнення від кримінальної відповідальності |
||
|
Загальновідомим постулатом кримінального законодавства будь-якої країни є положення про те, що особа, яка вчинила злочин, зобов'язана перетерпіти заходи державно-примусового впливу у формі позбавлень особистого, організаційного або майнового порядку. При цьому, як писав Ч. Беккаріа, одне з найбільш дієвих засобів, що стримують злочини, полягає не в жорстокості покарань, а в їх неминучості. Разом з тим у ряді випадків, спеціально передбачених у законі, особа, яка вчинила злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності. Досудове припинення кримінальних справ за нереабілітуючих підстав відомо з давніх часів і притаманне законодавству не тільки нашої держави, а й багатьох інших країн. Як показав аналіз основних тенденцій світової кримінальної політики, проведений ООН, відмінною рисою сучасних систем правосуддя є "процес убування" кримінальних справ у зв'язку з їх припиненням ще в досудовому виробництві. При цьому, незважаючи на різну процедуру здійснення даного інституту в різних країнах, юридична сутність залишається скрізь однієї і тієї ж - припинення кримінальної справи за наявності факту вчинення злочину. Державний примус - вимушений, крайній захід впливу на осіб, що переступили кримінальний закон. Основним напрямком світової кримінальної політики, виходячи з принципів гуманізму, диференціації та індивідуалізації відповідальності, є виправлення злочинця (якщо для цього є реальна можливість) без реалізації заходів кримінально-примусового впливу. Як справедливо зауважив С. Н. Сабанін, звільнення від кримінальної відповідальності тоді можна визнати обосно- ванним і справедливим, коли воно не перешкоджає охороні прав і свобод особистості, всього правопорядку від злочинних посягань і разом з тим сприяє виправленню винної особи, запобігання вчиненню нових злочинів, іншими словами, коли воно відповідає завданням кримінального законодавства і дозволяє досягти цілей покарання без його реального застосування. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що першою підставою звільнення від кримінальної відповідальності є вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості. Введення до Кримінального кодексу положень про категорії злочинів внесло визначеність для слідчо-судової практики у вирішенні даного питання. Нагадаємо, що згідно ст. 15 КК злочинами невеликої тяжкості зізнаються навмисні і необережні діяння, скоєння яких максимальне покарання, передбачене кримінальним законом, не перевищує двох років, а злочинами середньої тяжкості - навмисні і необережні діяння, максимальне покарання за які не перевищує п'яти років позбавлення волі. І нарешті, третім підставою є недоцільність залучення винного до кримінальної відповідальності. Дане підставу (стосовно видам, передбачений- дана 16. Звільнення від кримінальної відповідальності 417 : у ст. 75, 76 КК) є в деякій мірі виробниц- : від перших двох. Цілком закономірно, що у випадку зі-ершенние злочини невеликої або середньої тяжкості іцом, які не представляють великої суспільної небезпеки, бо взагалі не небезпечним для суспільства, реалізація інституту головний відповідальності може виявитися недоцільний-ою з точки зору принципів справедливості та гуманності головного законодавства в цілому. Що ж стосується звільнення від кримінальної відповідаль-ості у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 78 КК), то дя нього категорія скоєного злочину байдужа. ро розсуд суду уникнути кримінальної відповідальності наслідок закінчення термінів давності може навіть особа, з-ершівшее злочин, який карається смертною карою або ожізненним позбавленням волі. Не потрібно для примі-ення ст. 78 КК і вчинення винним будь-яких дію-ий, що свідчать про втрату ним суспільної небез-ості (явки з повинною, примирення з потерпілим і т. д.). лавное тут - саме недоцільність притягнення 1ца до кримінальної відповідальності після закінчення вказано-«IX у законі строків (хоча й тут особа може перестати дть суспільно небезпечним, а діяння, яке воно вчини-е, ставитися до категорії невеликої або середньої тяжкості). Недоцільність в поєднанні з обставинами, харак-[Еріза відсутність або невеликий ступінь гро-рй небезпеки особи лежить в основі спеціальних видів рвобожденія від кримінальної відповідальності, передбачений-l статтями Особливої частини КК РФ. Право прийняття рішення про звільнення від кримінальної етственності належить суду, прокурору, а також сле-ователю і органу дізнання за згодою прокурора. При цьому, їли обставини, що виключають провадження по уголов-ому справі, виявляються в стадії судового разбіратель-ва, суд постановляє виправдувальний вирок. Прекра-ение справи за закінченням строків давності або внаслідок та амністії не допускається, якщо обвинувачений проти цього зражает. У цьому випадку провадження у справі продовжаться в звичайному порядку. свідчить про те, що за наявності зазначених у законі обставин органи слідства і суду мають право, а не зобов'язані звільнити особу від кримінальної відповідальності. Якщо мова йде про закінчення строків давності, а також за наявності спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності - це обов'язок правоприменителя, за вилученням злочинів, які караються стратою або довічним позбавленням волі. Тут знову вирішення питання про можливість звільнення особи законодавець передає на розсуд органів правосуддя. Звільнення від кримінальної відповідальності автоматично тягне за собою звільнення від кримінального покарання. При цьому початковий момент звільнення від кримінальної відповідальності - стадія попереднього розслідування, кінцевий - судового розгляду, але до винесення обвинувального вироку. Після цього мова може йти про звільнення тільки від кримінального покарання. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 1. Поняття звільнення від кримінальної відповідальності " |
||
|
||