| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 5. Суспільна небезпека злочинного діяння і суспільна небезпека особистості |
||
|
У кримінально-правовій літературі часто вживається термін - суспільна небезпека особистості. Такий термін вживається і в кримінальному законодавстві: на- 1 Див В. Н. Кудрявцев. Об'єктивна сторона злочину. М., 1960, стор 99. 2 Див А. 5 лютого е р е м. кагати а Ьітатзт, і'агзга ^ а, 1964, 5. 33 28 приклад, у ст. 50 КК РРФСР йдеться про можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності, коли воно «перестала бути суспільно небезпечною». З'ясування співвідношення понять суспільної небезпеки діяння і суспільної небезпеки особистості має важливе теоретичне і практичне значення. Термін «суспільна небезпека особистості» ні в законі, ні в літературі не отримав більш-менш чіткого тлумачення. Тому виникає питання, як визначити, яка особа ми можемо визнати суспільно небезпечним, а яке не може бути віднесено до суспільно небезпечним. Якщо в основу визначення суспільної небезпеки особи покласти вчинене ним суспільно небезпечне діяння, то в цьому випадку суспільно небезпечними повинні бути визнані всі особи, які вчинили злочини. Однак при обгрунтуванні кримінальної відповідальності нас цікавить, насамперед, злочинне діяння, що містить склад злочину, а не ознаки, що характеризують особу винного. Хоча при призначенні покарання при його індивідуалізації суд згідно зі ст. 37 КК РРФСР зобов'язаний враховувати всі обставини справи, в тому числі і особистість вчинила злочин, це положення закону не можна представляти абстрактно, ізольовано від скоєного злочину, поза зв'язку з ним. Враховуючи спосіб життя і минуле злочинця, його характеристику, суд отримує дані для того, щоб з'ясувати, що призвело дана особа на шлях злочину, як воно виявило себе в ньому, які мотиви злочину і т. д ., і отримує таким чином можливість більш правильно визначити, яка міра покарання буде відповідати ступеню винності та тяжкості вчиненого злочину. «Правознавство», 1963, № 3, стор 90. 29 пец, можна звернути на дорогу до превентивного кримінальній праву1. Справді, якщо ми говоримо про обличчях не суспільно небезпечних, які вчинили злочин, але які можуть звільнятися від покарання, якщо вони скоюють злочини, то ми можемо з таким же успіхом і стверджувати, що у нас є особи суспільно небезпечні, до яких може бути застосована міра покарання, незважаючи на те, що ними не скоєно злочини. Стаття 7 КК РРФСР 1926 року передбачала саме такий стан щодо осіб, «... що становлять небезпеку за своєю зв'язку з злочинним середовищем або за своєю минулої діяльності». За загальним змістом радянського законодавства покарання може бути призначене судом лише у разі визнання підсудного винним у скоєнні певного злочину. Тому КК РРФСР 1960 року такої норми не містить. За цих же міркувань, на нашу думку, було б доцільним не вживати в кримінальному законодавстві поняття «суспільної небезпеки особи». А визначення інституту звільнення особи від кримінальної відповідальності (ст. 50 КК РРФСР) можна було б сформулювати по-іншому. У кримінальному законі є також поняття особливо небезпечного рецидивіста, що характеризує особистість як найбільш суспільно небезпечну. Однак це поняття також засновано на конкретних, найбільш суспільно небезпечних діях, скоєних злочинцем неодноразово і свідчать про стійкість його антигромадських поглядів. А це стосується насамперед до характеристиці суб'єктивної сторони злочину, що є найважливішим структурним елементом суспільної небезпеки злочинного діяння, вчиненого особою, визнаним особливо небезпечним рецидивістом. Сказане дозволяє зробити висновок, що ознаки, що характеризують особу злочинця, самі по собі не 1 Див І. І. К а р п е ц. Про методології в кримінальному праві та кримінологічних дослідженнях. - «Радянська держава і право», 1964, № 4. 30 можуть служити підставою кримінальної відповідальності і безпосередньо характеризувати ступінь суспільної небезпеки злочинного діяння. Вони можуть лише найбільш повно характеризувати суб'єктивну сторону злочину і цим самим глибше відображати суспільну небезпеку злочинного діяння. Тільки з цієї точки зору ознаки, що характеризують особу злочинця, можуть розглядатися в структурі суспільної небезпеки злочинного діяння. Це питання має реальний фактичний і юридичний сенс лише за наявності в діях особи складу злочину. «Поняття особистість, - пише Н. С. Лей-стос, - це опосередковане вираження сукупності суспільних відносин. У це поняття включається як психологічний вигляд людини, так і весь спосіб його життя, в якій виявилися його індивідуальні риси. Негативної оцінки заслуговують не всі риси людини, яка вчинила злочин, а тільки ті, які виразилися саме у вчиненні суспільно небезпечного діяння. Тому підставою кримінальної відповідальності є суспільно небезпечне діяння, що виражає суспільну небезпеку особистості, що й відображає поняття складу злочину »'. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 5. Суспільна небезпека злочинного діяння і суспільна небезпека особистості " |
||
|
||