| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 1. Передумови кримінальної караності і елементи складу злочину |
||
|
При встановленні кримінальної караності діянь, на основі вивчення суспільних відносин держава, як уже зазначалося, проводить відбір найбільш суспільно небезпечних діянь як злочинних і карних. При цьому законодавець індивідуалізує у встановлюваному законі відповідальність за більш-менш конкретні дії, змальовуючи їх в диспозиціях статей Особливої частини Кримінального кодексу. Крім цього, при встановленні кримінальної караності діяння завжди враховується наявність необхідних умов для виконання прийнятого закону, для реалізації принципу невідворотності покарання за кожне скоєний злочин. Зрештою в кримінальному законі закріплюються тільки такі ситуації, при наявності яких застосування кримінального покарання буде необхідною і доцільною мірою. При цьому обставини, що створюють у своїй сукупності такі ситуації, ми називаємо передумовами кримінальної караності '. Закріплення їх у кримінальному законодавстві означає разом з цим і закріплення вимог невідворотності та індивідуалізації наказа- 1 Передумови кримінальної караності слід поділяти. Це: 1) передумови, кореспондуючі чотирьом елементам складу злочину; 2) передумови, що визначають межі караності в часі (давність), 3) передумови, що визначають межі дії кримінального закону в часі і просторі. При розгляді проблеми передумов кримінальної караності і складу злочину ми будемо стосуватися тільки передумов, коррес- 98 ня, що характеризують специфіку кримінальної протиправності '. Ст. 2 Основ кримінального судочинства і відповідні статті КПК союзних республік формулюють загальні передумови кримінальної караності, які полягають у вимозі повного і своєчасного розкриття кожного злочину і викриття осіб, винних у його скоєнні. При цьому, якщо вимоги повного і своєчасного розкриття кожного злочину і викриття винних як загальні передумови караності сформульовані в нормах кримінально-процесу- пондірующіх елементів складу злочину. При цьому зазначені передумови ми називаємо спеціальними, на відміну від загальних передумов, наявність яких передбачає своєчасне і повне розкриття кожного злочину і викриття осіб, винних у скоєнні злочинів. Більш докладно про передумови кримінальної караності (невідворотності та індивідуалізації покарання) див.: П. А. Ф е ф е л о в. Поняття і система принципів радянського кримінального права. Свердловськ,! 1970. Передумови (умови) кримінальної караності розглядаються нами і як передумови кримінальної відповідальності, оскільки покарання є найбільш типовою формою кримінальної відповідальності. 1 Передумови кримінальної караності слід відрізняти від критеріїв встановлення кримінальної караності. Критерії встановлення кримінальної караності діянь виступають насамперед як мірила для вирішення питання про віднесення тих чи інших діянь до злочинних, кримінально караним. Такими критеріями, як було вже зазначено, є підвищена ступінь суспільної небезпеки і наявність необхідних умов для реалізації принципу невідворотності покарання. Передумови ж кримінальної караності являють собою обставини, наявність яких є необхідною умовою для вирішення питання про притягнення особи, яка вчинила злочин, до кримінальної відповідальності. Отже, поняття критерію встановлення кримінальної караності відноситься і має значення для правотворчої діяльності, а поняття передумов кримінальної караності - для правозастосовчої діяльності органів держави. При цьому слід мати на увазі два важливих, на наш погляд, моменти: 1) у критеріях і передумовах кримінальної караності, відповідно в правотворчій і правозастосовчій діяльності органів держави, знаходять своє вираження специфічні принципи кримінального права (невідворотність та індивідуалізація покарання); 2) передумови кримінальної караності, крім цього, виконують роль перехідної ступені від теоретичного пізнання злочину, як даного до пізнання конкретного злочинного діяння. У процесі встановлення передумов кримінальної караності, таким чином, здійснюється трансформація (перехід) ознак злочину (суспільна небезпека і протиправність) в елементи складу злочину, здійснюється перехід від абстрактного пізнання явищ, що входять в сферу права, до конкретного пізнання цих явищ. 7 * 99 ального законодавства, то спеціальні передумови кримінальної караності - в нормах Загальної та Особливої частин Кримінального кодексу. Кримінальний закон визначає, «які суспільно небезпечні діяння є злочинними, і встановлює покарання, що підлягають застосуванню до осіб, які вчинили злочини» (ст. 1 КК РРФСР). В інтересах зміцнення соціалістичної законності чинне кримінальне законодавство відмовилося від аналогії і більш точно сформулювало диспозиції статей Особливої частини порівняно з попереднім законодавством. Кожна стаття Особливої частини являє нерозривну єдність диспозицій і санкцій, виражаючи цим вимога законодавця про те, що в разі вчинення дій, описаних у диспозиціях норм Особливої частини КК, орган, що відправляє правосуддя, зобов'язаний застосувати покарання відповідно з санкцією тієї ж статті. Наприклад: «Таємне викрадення державного або громадського майна (крадіжка) карається позбавленням волі на строк до трьох років або виправними роботами на строк до одного року» (ст. 89 ч. 1 КК РРФСР). Отже, сама форма викладу всіх статей Особливої частини Кримінального кодексу висловлює хіба незаперечне веління держави про караності за кожне скоєний злочин, характеризуючи цим специфіку кримінальної протиправності. У статтях Загальною і Особливої частин Кримінального кодексу формулюються умови відповідальності, врахування яких необхідне у всіх випадках застосування кримінального закону. Так, ст. 3 КК РРФСР закріплює найважливіше положення кримінального права: «кримінальній відповідальності і покаранню підлягає тільки особа, винна у вчиненні злочину, тобто навмисне або з необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння». У ст. 7 КК РРФСР дається визначення поняття злочину, в ст. 8 і 9 визначаються умисел і необережність, як форми вини за радянським кримінальним правом. У ст. 10 і І КК РРФСР передбачається, що кримінальній відповідальності підлягають тільки осудні фізично особи, які досягли певного віку. Зі сказаного може бути зроблений висновок, що закріплення в кримінальному законі передумов кримінальної 100 караності здійснюється передусім шляхом формулювання ознак складу злочину. Якщо виходити з чотирьохелементним тлумачення складу, в нормах Загальної та Особливої частин КК законодавець вказує ознаки, що характеризують суспільно небезпечні діяння, конкретизує їх шляхом опису зовнішнього боку антигромадської поведінки (об'єктивна сторона злочину); вказує суспільні відносини, на які посягають ці діяння (об'єкт злочину) ; характеризує психічне ставлення суб'єкта до скоєного суспільно небезпечного діяння (суб'єктивна сторона злочину); визначає здатність особи усвідомлювати суспільно небезпечний характер своїх дій і передбачити можливість настання суспільно небезпечних наслідків (суб'єкт злочину). Сукупність усіх зазначених ознак, що характеризують суспільно небезпечне діяння за кримінальним законом як злочин, прийнято в кримінально-правовій науці розглядати в якості складу злочину, наявність якого є підставою кримінальної відповідальності і передумовою (умовою) кримінальної караності '. Однак, виходячи з того, що вчинення злочину і караність не завжди збігаються за часом, деякі з елементів складу до моменту караності можуть зазнавати зміни, представляється необхідним провести чітку грань між елементами складу і передумовами (умовами) кримінальної караності, кореспондуючими елементів складу злочину. У зв'язку с. Цим не можна не звернути увагу на термінологічну строкатість, яка спостерігається в кримінально-правовій літературі в трактуванні складу злочину та його складових частин, а також передумов кримінальної караності. Так, поняття ознаки та елементу складу злочину в багатьох випадках вживаються як синоніми і між ними не проводиться ніякого разлічія2. А. А. Герцензон, наприклад, 2 Я. М. Брайнін на відміну від зазначеного розуміння вважає, що зміст і службова роль цих понять у складі злочину, як юридичному інституті, різна. Елементами складу він вважає лише певні частини складу, кожна з яких виконує 8 П. Фефелов 101 розглядає осудність не як ознака складу, а як передумову відповідальності злочинця '. А. Н. Трай-нин вважає осудність, а також вік, одночасно і передумовами та умовами кримінальної відповідальності, що знаходяться за межами складу преступленія2. Я-М. Брайнін, аналізуючи зазначені питання, приходить до висновку, що «елементи складу злочину і. характеризують їх ознаки є одночасно і умовами кримінальної відповідальності та умовами караності »3. На нашу думку, якщо між поняттями елемента складу і ознаки складу, так само як і поняттями передумови караності та умови караності, немає підстав вбачати принципову різницю, то між поняттям елемента складу злочину і поняттям передумови караності є істотна відмінність. Хоча передумови (умови) кримінальної, караності в початковій стадії пізнання злочинного діяння і відповідають ознакам (елементам) складу злочину, якщо виходити з четирехелемент-ного його визначення, проте, в процесі обгрунтування кримінальної відповідальності вони не завжди збігаються. Так, наявність у законодавстві правила, передбаченого ч. 2 ст. 11 КК РРФСР, дає підставу розглядати ознаки, що характеризують суб'єкта, насамперед як передумову кримінальної відповідальності, а не як елемент складу. Згідно год ". 2 ст. 11 КК РРФСР, незважаючи на те, що в діях особи, яка вчинила злочин, і є склад злочину, особа не підлягає покаранню, тому що в період після вчинення злочину і до винесення судом вироку воно захворіло душевною хворобою. У цих умовах застосування покарання визнається законом недоцільним, так як караних не може усвідомлювати, за що він карається, і розуміти певні функції і володіє в свою чергу тільки їй властивими ознаками (див.: Я. М. Брайнін. Кримінальна відповідальність і її підстави в радянському кримінальному праві. М., 1963, стор 133-134). 1 Див: А. А . Г е р ц е н з о н. Кримінальне право. Загальна частина. М., 1948, стор 278. 2 А. Н. Т р а і н і н. Загальні відомості про склад злочину, стор 74-75. 3 Я. М. Брайнін. Кримінальна відповідальність і її підстава у радянському кримінальному праві. М., 1963, стор 148. 102 сенс покарання, тобто відсутня передумова нака ^ зуемості. Аналогічна трансформація може происхо ^ дить і з об'єктом злочину. Згідно ст. 50 КК РРФСР особа, яка вчинила пре-ступление, звільняється від відповідальності, коли вчинене ним діяння внаслідок зміни обстановки втрачає суспільну небезпеку. Незаконна поруб ^ ка лісу, наприклад, в місцях, що підлягають затопленню у зв'язку з будівництвом водосховища, які не 'буде кримінально караною внаслідок зміни об'єкта. При конструюванні ж складу злочину, як форми відображення конкретного злочинного діяння, ми повинні виходити з того, що ознаки (елементи) складу характеризують злочинне діяння як факт об'єктивної дійсності, який сам по собі не може зазнавати змін, в той час як передумови караності до моменту застосування покарання можуть змінюватися у зв'язку зі зміною обстановки і часу. Неважко помітити при цьому, що з чотирьох елементів складу, кожен з яких як вихідний пункт обгрунтування кримінальної відповідальності може розглядатися на певному щаблі пізнання злочинного діяння (на рівні формально-логічного аналізу) в якості передумови (умови) кримінальної відповідальності, тільки суб'єктивна та об'єктивна сторони залишаються без змін як в момент скоєння злочину, так і в момент застосування покарання. Ця обставина дає підставу для постановки питання про інший структурі складу злочину, про можливість виключення зі складу і суб'єкта та об'єкта злочину у зв'язку з тим, що вони рухливі і мінливі, в той час як юридичний факт, яким є склад злочину, повинен Суб'єкт і об'єкт преступле- 1 У юридичній літературі елементи складу зазвичай називаються елементами злочину. Ет ° видно з назви відповідних розділів, присвячених їх аналізу в навчальній і монографічної літературі (суб'єкт злочину, суб'єктивна сторона злочину, об'єкт злочину, об'єктивна сторона злочину). На відміну від сталої традиції дещо по іншому шляху пішли автори курсу радянського кримінального права, виданого в 1970 р. видавництвом «Наука», де при аналізі суб'єктивної та об'єктивної сторін відповідні розділи називаються «суб'єктивна сторона складу злочину» і «об'єктивна сторона складу злочину» (см.: Курс радянського кримінального права, т. 2, 8 * ПдЗ ня слід розглядати за рамками складу лише в якості передумов кримінальної відповідальності та караності. Такий підхід обумовлений також істотним властивістю злочинного діяння виступати в якості соціального факту. У процесі здійснення злочинних діянь, як і в процесі будь-якої людської діяльності, що одержує вираження зовні, відбувається об'єктивізація її результатів. Вчинене діяння перетворюється на щось незалежне від суб'єкта, так як його автор (здійснювач) у певному сенсі не в стані вже змінити результати своєї діяльності. Торкаючись сферу суспільних відносин, вони набувають соціальну значимість. Людина може тільки або пишатися результатами своєї діяльності, коли вони корисні і оцінюються суспільством позитивно, або нести відповідальність, коли вони небажані для суспільства і засуджуються ім. Подібно до того, як подвиг героя або витвір мистецтва стають надбанням суспільства після їх вчинення або створення, так і антисуспільна злочинна діяльність суб'єкта оцінюється суспільством в певному відношенні, незалежно від суб'єкта. Ця злочинна діяльність, взята і розглянута як відносно самостійне і незалежне від суб'єкта (об'єктивне) явище, - предмет пізнання для визначення ступеня суспільної небезпеки злочинного діяння і обгрунтування кримінальної відповідальності. У зв'язку з тим, що кримінально-правова норма реалізується через правовідносини за допомогою особливої процесуальної форми, звертає на себе увагу ведеться в кримінально-процесуальній літературі полеміка про розмежування обставин, що підлягають доказуванню, на головні і неголовні факти при формулюванні предмета доказування. На думку М. С. Строгович, зазначені в Основах кримінального судочинства і в кримінально-процесуальних кодексах обставини, що підлягають доказуванню у кримінальних справах, виражені в загальному вигляді в основних рисах. Детальний аналіз цих обставин дає можливість розглянути їх у більш кон- 104 кретізірованном вигляді. «Перш за все, - пише М. С. Строгович, - повинні бути доведені всі факти, з яких складається кримінально каране діяння, що містить суб'єктивні і об'єктивні елементи складу злочину. Ці факти в сукупності утворюють те, що називається «головним фактом» 1. При цьому автор вважає, що головний факт містить такі елементи: подія злочину; обставини вчинення злочину, відповідні ознаками складу злочину, передбаченого статтею Кримінального кодексу; вчинення злочину обвинуваченим; наявність вини, тобто умислу або необережності в діях обвинуваченого; обставини, що обтяжують і пом'якшують відповідальність обвинуваченого; обставини, що характеризують особу обвинуваченого, факти, які спростовують небудь з перерахованих фактів; обставини, що усувають порушення кримінального переслідування та тягнуть припинення вже порушеної кримінальної преследованія2. У той же час в юридичній літературі було висловлено думку, що заперечує саме поняття головного факту, так як подібне поняття головного факту припускає, що є інші, «неголовні факти», які не потребують такої уваги, як головні ... 3. Противники постановки питання про головне факті обгрунтовують свою позицію також і тим, що в юридичній літературі різними авторами цей термін розуміється по-різному: то як сукупність обставин, що встановлюють (спростовують) факт вчинення суспільно небезпечного діяння, винність обвинуваченого і обставини, що встановлюють характер і ступінь ответственності4; то тільки як обставини, що встановлюють (спростовують) суспільно небезпечне діяння і віновность5. Вже те, що розглядається поняття не має однозначного визначення, на думку авторів «Теорії доказів у радянському кримінальному процесі», таїть у собі небезпеку для практики 6. Захищаючи свою точку зору, М. С. Строгович зазначає, що вказані міркування безпідставні. Все те, що входить до складу предмета доказування, має істотне значення для правильного вирішення справи і повинно бути доведено з абсолютною достовірністю та переконливістю. Поняття головного факту, - пише М. С. Строгович, - означає лише те, що саме його встановлення 1 М. С. Строгович. Курс радянського кримінального процесу. Т. 1, М., вид-во «Наука», 1968, стор 363. 2 При визначенні предмета доказування М. С. Строгович ви носить за рамки головного факту такі обставини, як послід ствие злочину, а також обставини, що сприяли зі вершению злочину, та ін (там же). 3 А. В і н б е р г, Г. К о ч а р о в, Г. М і н ь к о в с к и й. Актуаль ливі питання теорії судових доказів у кримінальному процесі. - - «Соціалістична законність», 1963, № 3, стор 21. 4 Див: М. С. Строгович. Курс радянського кримінального процес са, стор 192-195; М. А. Чельцов. Радянський кримінальний процес. М., 1962, стор 149 та ін 5 Див: М. П. Ш а л а м о в. Теорія доказів. М., 1960, стор 14. 6 Див: Теорія доказів у радянському кримінальному процесі. Загальна частина. М., Юріздат, 1968. 105 є безпосереднє завдання доказування і, поки головний факт не доведений, справа не може вважатися правильно дозволеним. Все ж інші обставини, що підлягають доказуванню, але не входять до головний факт, мають дуже важливе значення, але лише остільки, оскільки вони пов'язані з головним фактом, доводять або спростовують його Ч Неважко помітити, що така полеміка тісно пов'язана з процесом пізнання конкретного злочинного діяння і встановлення складу злочину. На нашу думку, розгляд передумов кримінальної відповідальності та караності на рівні юридичного, формально-логічного аналізу дає підстави ставити всі обставини, які стосуються передумов караності, в рівнозначне положення на цій стадії пізнання конкретного злочинного діяння, без виділення з них обставин, що входять в головний факт . Проте в процесі глибшого пізнання злочинного діяння при визначенні ступеня його суспільної небезпеки постановка питання про головне факт в предмет доказування видається цілком виправданою. При цьому, на нашу думку, до головного фактом слід було б відносити суб'єктивну і об'єктивну сторони злочинного діяння, які як передумови кримінальної караності кореспондують елементам складу злочину без змін, характеризуючи конкретне злочинне діяння як соціальний факт. Підводячи підсумок сказаному, необхідно зробити висновок, що предметом пізнання конкретного злочинного діяння є в кінцевому підсумку антисуспільна діяльність, що є єдність суб'єктивної та об'єктивної сторін. При цьому встановлення передумов кримінальної караності має важливе значення для пізнавальної діяльності в процесі встановлення складу злочину, оскільки зазначені передумови виконують у сутності роль перехідного щабля від юридичного аналізу злочину як даного (від теоретичного пізнання, функцію якого виконує поняття злочину), до пізнання конкретного злочинного діяння, функцію якого виконує поняття складу злочину. Стосовно до поставленого питання про винесення за рамки складу суб'єкта та об'єкта злочину для більш глибокого обгрунтування запропонованої структури складу необхідно зупинитися ще на співвідношенні складу злочину і кримінальної правовідносини. 1 Див: М. С. С т р о г о в и ч. Курс радянського кримінального процесу, стор 192-195. 106 |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 1. Передумови кримінальної караності і елементи складу злочину" |
||
|
||