ГоловнаЕкономікаМенеджмент → 
« Попередня Наступна »
Злобін Е.В., Міщенко С.В., Герасимов Б.І.
. Управління якістю в освітній організації. Тамбов: Вид-во Тамбо. держ. техн. ун-ту, 2004. 88 с., 2004 - перейти до змісту підручника

1.2 ПІДХОДИ ДО УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ В ОСВІТНЬОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ


Підходи до управління якістю в освітній організації в даний час широко досліджуються.
Так, системологічного (функціонально-системологічного) підхід до управління якістю освіти та її оцінці розвивається в дослідженнях А.А. Аветісова. Відповідно до його концепції, процеси, що протікають в освітніх організаціях будь-якого масштабу і виду, ототожнюються з керованими динамічними процесами, котрі підпорядковуються загальним закономірностям. При цьому самі освітньої організації розглядаються в загальному випадку як адаптивні системи оцінки та управління якістю освіти зі зворотним зв'язком і з усіма системологічного атрибутами, властивими функціональним системам. До основних атрибутів освітніх організацій віднесені мета (програма), структура, процес (алгоритм) і якість (ефективність) функціонування.
В рамках даної концепції поняття «якість освіти» видається не просто якимось абстрактним, не вимірюється змістом, властивим предметно-змістовному підходу. Це функціонально пов'язана з усіма параметрами системи і вимірювана (диагностируемая) характеристика функціонування освітньої організації. Якість такого функціонування представляється як ступінь реалізації головної мети, що полягає в досягненні навчаються заданого (нормативного) рівня підготовленості.
Аветисов А.А. вводить оператор функціонування організації, що включає параметри, що визначають її структуру і управлінські впливи, що виробляються самою організацією. Цей же оператор містить ряд параметрів, що позначають зовнішні впливи, що задають (нормативи): цілі функціонування організації; невідомі фактори; вихідні параметри організації, що характеризують якість її функціонування.
Узагальнена модель системи оцінки якості освіти, наприклад, групи студентів по одній з дисциплін, в системологічного постановці являє собою повну (замкнуту) систему. Така система включає в себе контур управління і такі елементи (підсистеми):
модель оцінки (ідентифікації) якості освіти;
модель формування керуючих впливів;
модель об'єкта управління та оцінки, що містить модель навченості і керовану навчально-інформаційну модель.
У даному підході проглядаються кібернетичні ідеї. Так, процеси оцінки об'єкта та управління ім взаємопов'язані і протікають одночасно в режимі суміщеної оптимізації.
Один з підходів до управління якістю в освітніх організаціях реалізований під керівництвом Н.А. Селезньової і А.І. Субетто при розробці наукових основ Національної системи якості вищої освіти в Росії. Дані дослідження відображають ідеї системного підходу для вирішення проблеми управління якістю освіти.
Селезньова Н.А. і Субетто А.І. розглядають управління якістю, по-перше, як вплив «суб'єкта управління» на процеси становлення, забезпечення, підтримки розвитку (поліпшення) якості об'єктів і процесів в їх життєвому циклі і в ланцюзі життєвих циклів і, по-друге, як орга-
цію їм зворотного зв'язку (контролю, аналізу та оцінки) згідно зі сформованими цілями, нормами і доктриною освіти.
При цьому управління якістю освіти розуміється в широкому і вузькому сенсах. У широкому сенсі це управління ставленням адекватності доктрини освіти, соціального інституту освіти, освітніх стандартів і соціальних норм якості імперативів і логіці суспільного розвитку в соціоприродне, космопланетарного, національно-етнічному та соціально-економічному вимірах. У вузькому сенсі під управлінням якістю освіти мається на увазі управління якістю підготовки учнів (майбутніх фахівців).
Розроблена Н.А. Селезньової концепція дуального управління якістю вищої освіти розвиває системну методологію управління якістю освіти. У даній концепції «системо-генетичний закон дуальності управління та організації» заломлюється через принцип дуальності управління якістю функціонування (консервативний момент) і якістю розвитку (інноваційний момент) освітніх організацій. В управлінні якістю вищої освіти це дозволяє окремо виділити процеси управління якістю функціонування (забезпечення якості) і процеси управління якістю розвитку (покращення якості - прогрес).
Модель управління якістю, сформована на основі даної концепції, представляється наступним чином.
Реалізований освітній процес складається з процесу трансляції знань і процесу розвитку структур особистості учня: знанієвої, мотиваційної, інформаційної, ціннісно-моральної, діяльнісної (професійної).
Якість системи визначається якістю всіх її компонентів: якістю ресурсів (входу), якістю потенціалів (потенційне якість), якістю процесів (технологій), якістю результату (виходу). Управління якістю функціонування освітньої організації спрямоване на поточне забезпечення освітніх процесів і на формування потенціалів.
Головними ресурсами освіти вважаються дидактично організоване знання (компонент змісту освіти), навчальна і наукова література, лабораторне, комп'ютерне та інше матеріально-технічне оснащення, фонди, фінанси, земля, кадри.
До потенціалу освітньої організації віднесені економічний, кадровий, навчально-методичний (психолого-інформаційний), технологічний (матеріально-технічний), науковий, пе-дагогіческой, освітній, управлінський, просторовий (навчально-аудиторний, лабораторний), метрологічний (квалиметрический) та інші потенціали.
У даній моделі якість результату розглядається в одному ряду з іншими компонентами освітньої організації. Однак очевидно, що ці компоненти функціонують не заради самих себе, а призначені для забезпечення підсумкового якості результату освіти. Тому якість в від-дельности кожного з них створює кінцевий результат - інтегративний показник якості освітньої організації.
Досить плідну структуру освітнього процесу, яку можна розглядати як основу підходу до управління якістю в освітній організації, виділила М. Т. Громкова.
Структура освітнього процесу розглядається як єдність виховання (управління потребами), навчання (привласнення соціокультурних норм) та розвитку (вдосконалення здібностей). У такому підході зберігається цілісність педагогічного процесу як єдності виховання, навчання та розвитку особистості. Управління ж якістю освіти може бути організовано як процес забезпечення якості управління потребами особистості, присвоєння їм соціокультурних норм і розвитку індивідуальних здібностей.
Панасюк В. П. розглядає управління якістю в освітній організації як комплекс-ні, цілеспрямовані, скоординовані дії як на її освітній процес в цілому, так і на його основні елементи. При цьому метою є досягнення найбільшої відповідності параметрів його функціонування і кінцевих результатів відповідним вимогам, нормам і стандартам.
В таких умовах освітня організація, спроектована для забезпечення управління якістю освітнього процесу, представляється у вигляді інтегративного освіти, складної соціальної, цілеспрямованої, динамічної, рефлексивної системи синергетичного типу. Призначення такої системи полягає в об'єднанні й інтеграції організаційних, методичних, наукових, кадрових, управлінських та інших зусиль і ресурсів. При цьому в інтересах досягнення високого
рівня якості функціонування та результатів освітнього процесу, що відповідає кращим зразкам і відповідним стандартам, на основі наукових принципів і закономірностей і з урахуванням різноманітних чинників і умов відбувається залучення потенціалу всіх структур освітньої організації .
Аналіз різних моделей систем управління якістю показав, що технологічні рішення управління якістю в освітній організації необхідно орієнтувати на:
розробку стратегії розвитку освітньої організації;
створення нової динамічної організаційної структури управління, що включає визначення компонентів цієї структури і їх положення щодо один одного, встановлення взаємозв'язку ком-тами та забезпечення реалізації «розвиваючої» стратегії та взаємодії;
перехід від субординаційного принципу організації управління на домінування організації горизонтального координаційного типу, об'єднуючою рівноправні і равнозавісімие компоненти на базі самоорганізації та саморозвитку;
оптимальне поєднання функціонально-лінійних структур управління якістю з ситуаційним підходом до управління;
забезпечення цілісності управлінських функцій в рамках управлінського циклу;
адресність управляючих впливів, визначення об'єктів і суб'єктів управління, чітке розмежування повноважень, прав, обов'язків і відповідальності суб'єктів управління;
посилення елементів моніторингу, аналізу та оцінки результатів освітнього процесу, побудова обгрунтованих критеріїв і показників оцінки;
поєднання різних методів матеріальної та соціальної мотивації і вольового управління, організаційного впливу, економічних, виховних, організаційно-розпорядчих, психолого-педагогічних методів управління.
Розглядаючи освітню організацію як соціальний інститут доцільно для вирішення завдань, що відносяться до проблеми управління такими організаціями, використовувати підходи теорії соціального управління, що досліджує загальні, обов'язкові для будь-якого управлінського акта, процедури, незалежно від того, в якій соціальній сфері він реалізується. У рамках цієї теорії поняття «управління» характеризує вплив суб'єкта на об'єкт управління і має на увазі оптимізацію процесів при цілеспрямованому переході соціальних систем з одного стану в інший.
У становленні теорії управління соціальними організаціями можна відзначити наступні підходи, основні ідеї яких представляють інтерес для організації управління процесами, в тому числі і якістю, в освітніх організаціях:
виділення шкіл в управлінні;
процесний;
системний;
програмно-цільовий;
ситуаційний.
Розглянемо головні ідеї та суть кожного з підходів.
Зміст першого підходу - виділення шкіл в управлінні представляють чотири концепції управління:
школа наукового управління;
адміністративна школа;
школа психології і людських відносин;
школа науки управління.
Школу наукового управління представляють роботи Ф.У. Тейлора, Ф. і Л. Гілбрет, Г. Гантта, С. Томпсона та ін (1885 - 1920). Головна ідея концепції цієї школи - побудова управління на основі наукових досліджень, націлених на підвищення ефективності роботи.
Розроблюване з використанням даного підходу наукове управління призначалося для реалізації тільки в промисловому виробництві. При цьому основу теорії становила механічна модель організації - уявлення про ідеальний виробництві, що працює за принципом налагодженого годинникового механізму.
Підходи до управління, пропоновані класичної або адміністративної, освітньої організацією (А. Файоль, Л. Урвік, Дж. Д. Муні й ін, 1920 - 1950), на відміну від попередньої концепції, орієнтовані на совершенст-
вованіе управління організацією в цілому. Їх метою було створення двох категорій універсальних принципів управління. При цьому малося на увазі, що дотримання цих принципів безсумнівно забезпечить організації досягнення успіху.
Принципи, які стосуються першої категорії, призначалися для забезпечення розробки раціональної системи управління організацією. При цьому управління розглядалося як універсальний процес, що включає функції планування і організації.
Друга категорія класичних принципів стосувалася побудови структури організації та управління її працівниками. До них відносяться 14 принципів управління, вперше сформульованих А. Файо-лем, використовуваних і в даний час: розподіл праці; повноваження і відповідальність; дисципліна; єдиноначальність; єдність напряму; підпорядкованість особистих інтересів загальним; винагороду персоналу; централізація; скалярная ланцюг (ієрархія) ; порядок; справедливість; стабільність робочого місця для персоналу; ініціатива; корпоративний дух.
З розвитком психологічної науки відбувалося становлення школи людських відносин в управлінні, поведінкового підходу до управління (М. Паркер Фоллетт, Е. Мейо, 1930 - 1950). Основна мета такого підходу, в загальних рисах, полягає у підвищенні ефективності організації за допомогою підвищення ефективності її людських ресурсів.
Головна ідея управління, побудованого на концепціях поведінкових наук, полягає у визнанні необхідності використання прийомів управління людськими відносинами і налагодження міжособистісних відносин. При цьому постулюється положення про те, що правильне застосування науки про поведінку завжди буде сприяти підвищенню ефективності як окремого працівника, так і організації в цілому.
 Підходи до управління, розроблені даної освітньою організацією, призначені компенсувати недоліки класичного підходу, в якому людський фактор не усвідомлювався як елемент ефективності організації.
 Ключовою характеристикою школи науки управління, або кількісного підходу, є перехід від словесних міркувань і описового аналізу управлінських ситуацій до моделей, символам і кількісним значенням. Застосування моделей істотно
 спрощує розгляд складних управлінських завдань, дозволяє
 скоротити число змінних, що підлягають обліку, до керованого кількості. Реалізація переваг кількісних вимірів (кількісного підходу) забезпечує можливість порівняння, аналізу та прогнозування поведінки моделі. Відмінними рисами науки управління як підходу в управлінні соціальними системами є:
 використання наукового методу;
 системна орієнтація;
 моделювання.
 Науковий метод передбачає використання спостереження, формулювання гіпотези та верифікації (підтвердження гіпотези). Системна орієнтація забезпечує можливість розглядати організацію як відкриту систему. Моделювання дозволяє приймати об'єктивні управлінські рішення при використанні створених для цих цілей моделей. Так, управління соціальними системами, що реалізує переваги даного підходу, орієнтується на застосування теорії ігор, що представляє собою моделювання оцінки впливу прийнятого управлінського рішення, теорії черг (модель оптимального обслуговування), моделі управління ресурсами, імітаційного моделювання, економічного аналізу.
 Процесний, або функціональний, підхід, що розвиває теорію соціального управління, знаходить широке застосування і в сучасних умовах.
 Тут управління розглядається як процес, як послідовність взаємопов'язаних безперервних дій, спрямованих на забезпечення успіху організації. Такі дії визначені як управлінські функції, тому процес управління представляється як сукупність, як загальна сума таких функцій.
 У сучасній літературі обговорюються різні управлінські функції, наприклад, планування, організація, распорядительство (або командування), мотивація, керівництво, координація, контроль, комунікація, дослідження, оцінка, прийняття рішень, підбір персоналу, представництво та ведення переговорів або укладення угод. З них чотири функції - планування, організація, мотивація і контроль - виділені як основні. Їх об'єднання для реалізації управління забезпечується сполучними процесами комунікації й ухвалення рішення.
 В цілому процесний підхід підкреслює важливість врахування взаємозалежності функцій управління.
 Системний підхід, на відміну від процесного, підкреслює взаємозалежність окремих частин організації, а також взаємозалежність організації та навколишнього середовища. Застосування теорії сис-тем до соціального управління дозволило розглянути організацію в єдності її частин, які також нерозривно переплітаються із зовнішнім світом, і сприяло інтеграції вкладів всіх підходів до організації управління, що домінували в різні періоди часу в теорії та практиці управління.
 Системний підхід - це спосіб мислення по відношенню до організації та управління, що надає найбільше значення цілого і орієнтує суб'єкта управління на оптимізацію керованої системи, її загальних характеристик. Систему при цьому представляють як деяку цілісність, що складається з взаємозалежних частин, кожна з яких вносить вклад у характеристики цілого. При цьому поліпшення, вдосконалення цілого розглядається як передумова і умова поліпшення і вдосконалення його частин (підсистем та елементів).
 Керуючись такими уявленнями про управління освітньою організацією (установою), її необхідно розглядати як відкриту систему, як сукупність пов'язаних і взаємодіючих частин підсистем, які забезпечують виникнення цілого, що володіє власними якостями, відмінними від якостей складових його частин. На вході організація отримує від навколишнього середовища інформацію, капітал, людські ресурси та матеріали. Ці компоненти називаються входами. У процесі перетворення установа переробляє ці входи, перетворюючи їх в продукцію або послуги, що є виходами організації, які вона виносить у навколишнє середовище.
 В цілому в якості компонентів системи найчастіше виділяють цілі, завдання, стратегію, структуру, ресурси, технологію, людей. Центральним компонентом і інтегруючим (системоутворюючим) чинником системи зазвичай визнаються мети.
 Додаток системного підходу до управління освітньою організацією полягає, насамперед, у розгляді її як системи, що складається з взаємозалежних елементів, і врахуванні впливу навколишнього середовища і зворотного зв'язку на ефективність її діяльності.
 З точки зору управління якістю в освітній організації теорія оптимізації навчально-виховного процесу Ю.К. Бабанського, заснована на системному підході, виходить з того, що освітній процес став настільки багатофакторним і багатоплановим, що приватними, автономними заходами істотно підвищити його якість неможливо.
 Вона являє собою втілення багатьох ідей, що відносяться до різних підходів теорії управління соціальними системами. Серед них можна виділити наступні основні ідеї і положення:
 ефективність (якість) навчання і виховання можна досягти при реалізації стратегії оптимізації самого навчально-виховного процесу та його елементів;
 стратегія оптимізації навчально-виховного процесу здійснюється за певними педагогічно орієнтованим критеріями (врахування конкретних умов навчання і виховання, рівень реальних навчальних можливостей учнів, оптимальні норми часу);
 оптимізація навчального процесу можлива при управлінні ним як цілісним єдністю учення і викладання, системою закономірностей, принципів, змісту, форм і методів, внутрішніх і зовнішніх умов навчання та ін
 Під впливом системного підходу відбувалося формування програмно-цільового підходу (програмний підхід, цільове управління), що містить три основні процедури:
 визначення цілей та їх упорядкування у відповідній ієрархічній системі («дерево цілей»);
 вироблення комплексних програм розвитку організаційно-відокремлених комплексів соціальної діяльності;
 формування специфічних організаційних структур.
 Основним положенням програмно-цільового підходу є коректне визначення мети. Це-леполаганіе передбачає зіставлення та коригування попередньо обумовленою цілі з цілями інших вертикально і (або) горизонтально розташованих систем. У цьому моменті важливим є оцінка можливостей її реалізації.
 Значущим для формування систем управління якістю в освітніх організаціях є положення даного підходу про те, що ефективність реалізації програм забезпечується мобілізацією всього необхідного для цього потенціалу, що включає в себе кадри, інформаційні масиви, технології, матеріально-технічну базу, фінансові кошти, організаційні структури та інші ресурси.
 Так на основі цільового підходу до управління освітою розроблена система програмно-цільового управління якістю підготовки фахівців у вузі як освітньої організації вищої професійної освіти. Дане управління характеризується орієнтованістю змісту та організації навчання на кінцеві цілі професійно-освітнього процесу. Основу розробки цілей при такому підході складають кваліфікаційні характеристики підготовлюваних фахівців. Рекомендовані способи опису цілей передбачають вираз їх через вміння, види професійної діяльності та різноманітні цільові завдання (дії). При цьому конкретні приватні цілі обумовлюють послідовність дій, необхідних для реалізації спільної мети.
 Найважливішими методологічними принципами даного управління якістю підготовки фахівців є:
 орієнтація на кінцеві цілі на всіх проміжних етапах навчання;
 організація процесу навчання на основі положень програмно-цільового методу;
 розробка єдиних загальновузівської методичних стандартів;
 забезпечення на всіх етапах реалізації професійно-освітньої програми умов для керованою і самокерованої самостійної роботи студентів навчально-дослідницького типу.
 Ситуаційний підхід, що передбачає використання можливостей прямого застосування науки до конкретних ситуацій і умов, також є внеском у розвиток теорії управління соціальними системами. Центральною ланкою даного підходу є ситуація - конкретний набір обставин, які суттєво впливають на діяльність організації в даний конкретний час. Визнане в цьому випадку провідне положення ситуації підкреслює значимість ролі «ситуаційного мислення» суб'єктів управління.
 Методологія ситуаційного підходу являє четирехшаговийпроцес, висуваючи сле-дмуть вимоги до керівника організацією.
 По-перше, йому необхідно знати засоби професійного управління, які довели свою ефективність. Це передбачає розуміння процесу управління, індивідуальної та групової пове-дення, системного аналізу, методів планування та контролю і кількісних методів прийняття рішень.
 По-друге, кожна з управлінських концепцій і методик має свої сильні і слабкі сторони або, у разі застосування в конкретній ситуації, описується зіставно характеристиками. Тому керівнику необхідно уміти передбачати ймовірні наслідки (як позитивні, так і негативні) від застосовуваної методики чи концепції.
 По-третє, йому необхідно вміти адекватно інтерпретувати ситуацію. Визначити найбільш важливі в даній ситуації фактори і оцінити ймовірний ефект, викликаний зміною однієї або декількох змінних.
 По-четверте, керівнику необхідно вміти пов'язувати конкретні прийоми, що викликають найменший негативний ефект і володіють меншим потенціалом недоліків, з конкретними ситуаціями. Цим в умовах існуючих обставин забезпечується досягнення цілей організації найефективнішим шляхом.
 Даний підхід в управлінні якістю освіти можна представити основною ідеєю - управлінські рішення необхідно приймати на основі вивчення всієї сукупності ситуаційних чинників.
 В останні роки багато організацій приділяють значну увагу ідеї тотального управ-ня якістю (Total Quality Management - TQM). Основні положення даного підходу можуть служити базою і для управління якістю підготовки фахівців в освітніх організаціях. У ньому, крім досягнення якості результату, підкреслюється необхідність використання внутрішніх резервів системи. Акцент робиться на цінності людських відносин і людського потенціалу. Управління якістю згідно даному підходу здійснюється з урахуванням наступних принципів:
 орієнтації всієї діяльності організації на задоволення вимог споживачів;
 безперервного вдосконалення виробництва та діяльності в сфері якості;
 реалізації стратегії безперервного вдосконалення відносин і практики управління;
 участі всього персоналу у вирішенні проблем якості («якість - справа кожного»);
 зміщення центру ваги зусиль у сфері якості в бік людських ресурсів;
 упору на попередження невідповідностей;
 забезпечення якості як безперервного процесу, коли якість кінцевого об'єкта є наслідком досягнення якості на всіх попередніх етапах цього процесу;
 цінності фактів, прийняття рішень на основі об'єктивної, точно відомої інформації;
 самооцінки, відповідальності за оцінку своєї діяльності;
 вибору індивідуальних методів роботи.
 До найбільш характерних підходів і методів TQM, привабливим з позицій управління якістю в освітніх організаціях, можна віднести:
 відповідальність керівництва за розробку і реалізацію філософії якості, зміст якої позначається в певних підходах і принципах;
 взаємозв'язок діяльності за якістю на всіх етапах життєвого циклу продукції з іншими видами діяльності;
 регулярний аналіз і оцінювання робіт у сфері якості, безперервне поліпшення якості і самооцінка підприємств за вищими його критеріям;
 економічність якості - дорого коштує не якість, а його відсутність;
 постійне вивчення потреб за допомогою маркетингу;
 забезпечення якості на стадіях проектування і розробки продукції (70% успіху пов'язано з проектуванням);
 забезпечення якості процесів та управління ними, що включає планування, оцінку їх здатності до формування якості продукції;
 статистичне регулювання процесів, використання кола Демінга (реалізація чотирьох по-отже здійснюваних функцій: планування - реалізація - перевірка - коригування);
 перевірка якості продукції - експертиза виконання встановлених вимог, стандартів якості продукції;
 управління невідповідними встановленим нормам результатами, що складається в оперативному виявленні такого результату і усуненні причин його появи;
 навчання персоналу, стимулювання і мотивація. Навчання передбачає підготовку спеціа-листів за якістю - Квалітологія. Стимулювання будується на економічному спонуканні до якісної праці, а мотивація - на внутрішніх спонукальних силах працівників, основу яких складають їхні потреби.
 Аналізуючи розглянуті методи, підходи і принципи управління якістю в освітніх організаціях, можна зробити наступні висновки.
 Методи і підходи управління якістю формуються на основі ідей концепцій управління соціальними системами взагалі і управління освітніми організаціями зокрема.
 У сучасних підходах до створення систем управління якістю освіти проявляється тенденція комплексної реалізації ідей програмно-цільового управління і методів, орієнтованих на управління процесуальною стороною освітнього процесу.
 Значний вплив в управлінні освітніми організаціями набуває філософія тотального (загального) управління якістю, що дозволяє системно і цілісно охоплювати управління якістю всіх сторін діяльності таких організацій.
 При вирішенні проблем управління освітніми організаціями взагалі і зокрема управління в них якістю доцільно, залежно від виду та складності вирішуваних завдань, використову-їх комплексно як найбільш загальне теоретичне підгрунтя.
 КРІМ ТОГО, з розглянутих ПІДХОДІВ ДО УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ В ОСВІТНЬОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИДНО, ЩО найбільш прийнятний-мим І відповідає вимогам сьогодення ПРАКТИКИ є системними. ТАК, ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД, будучи освітніх організацій, ВІДПОВІДАЄ основні властивості СИСТЕМИ: Цілеспрямована (ЦІЛІ В ОБЛАСТІ ЯКОСТІ), СКЛАДНОСТІ (БЕЗЛІЧ СТРУКТУРНИХ ПІДРОЗДІЛІВ І СКЛАДНІСТЬ ЇХ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКУ),
 Ділимо (ОСВІТНЯ, НАУКОВО-ДОСЛІДНА, НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНА, ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНОСТІ), ЦІЛІСНОСТІ (СПРЯМОВАНІСТЬ ДІЙ СТРУКТУРНИХ ПІДРОЗДІЛІВ підпорядковані єдиному ЦІЛЯМ), розмаїття елементів І розрізнити їх ПРИРОДИ (РІЗНІ ВИДИ ДІЯЛЬНОСТІ МАЮТЬ СВОЮ ФУНКЦІОНАЛЬНУ СПЕЦИФІЧНІСТЬ І АВТОНОМНІСТЬ), структурний (взаємозалежний-міст І ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК МІЖ ПІДРОЗДІЛАМИ ЗГІДНО ієрархічних рівнів).
 Тому при побудові систем управління якістю освітнього процесу в освітній організації необхідно:
 орієнтуватися на реалізацію системного підходу;
 максимально враховувати внутрішні резерви освітньої організації;
 забезпечити як оптимальне функціонування, так і розвиток якості освітньої організації;
 оптимізувати організаційну структуру управління.
 здійснювати комплексне застосування вищевказаних підходів до управління соціальними системами;
 використовувати основні закономірності та принципи теорії соціального управління стосовно до системи вищої професійної освіти;
 проводити максимальне врахування внутрішніх резервів освітньої організації;
 забезпечити при проектуванні не тільки оптимальне функціонування організації, але і її розвиток.
 Необхідно відзначити, що ідея управління якістю освіти через управління якістю компонентів освітнього процесу має широку перспективу розвитку. Зокрема, в цьому напрямку проглядаються такі стратегії:
 виділення провідних сторін освітнього процесу, які безпосередньо впливають на знання, вміння та здібності особистості і регулювання якості цих сторін;
 визначення структурних елементів освітнього процесу та забезпечення якості кожного елемента;
 зміна структури і стратегії навчального процесу;
 застосування в управлінні сучасних інформаційних засобів і технологій та ін
 Однак, у зв'язку з інтеграцією Російського освіти в світовий освітній співтовариство, реалізацію стратегій управління якістю в освітніх організаціях необхідно проводити узгоджено із зарубіжним досвідом, який буде розглянуто в наступному параграфі.
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "1.2 ПІДХОДИ ДО УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ В ОСВІТНЬОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ"
  1.  2.4 ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ МЕНЕДЖМЕНТУ ЯКОСТІ ОСВІТНЬОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
      підходів до управління якістю в освітній організації показав, що найбільш прийнятним і таким, що відповідає вимогам сьогоднішньої практики є системний. Доведено, що вищий навчальний заклад, будучи освітньою організацією, відповідає основним властивостям системи: цілеспрямованості (цілі у сфері якості), складності (безліч структурних підрозділів і складність їх взаємозв'язку),
  2.  4. Жовтень 1917 (питання методології)
      підходи до проблеми Установчих зборів: Ідея Установчих зборів довго залишалася в Росії елітарної за глибокого розриву в рівнях і типах політичної культури утвореного інтелектуального прошарку суспільства і товщі соціальних низів. Неоднаково було в соціальному розрізі і розуміння завдань Установчих зборів. Для середніх верств його надзавданням було створення правової держави
  3.  Основні напрямки контролю над організованою економічною злочинністю в сфері припинення незаконної діяльності організованих злочинних груп.
      підхід обов'язково принесе свої плоди. У короткостроковому ж плані це рішення швидше за все не буде ефективним, бо неможливо швидко змінити сформовані звички і правила поведінки багатьох людей. Жорсткість правил укладання державних контрактів. На політичний підкуп нерідко йдуть підприємці, вкрай зацікавлені в отриманні вигідних державних контрактів (наприклад, на
  4.  б. Установа
      підхід (п. 7 ст. 39 Закону про освіту; п. 2 ст. 27 Закону про вищу і післявузівську професійну освіту) необгрунтовано розширює рамки участі установ в обороті (СР п. 2 ст 47 Закону про освіту) і одночасно звужує умови відповідальності їх засновників (п. 9 ст. 39 названого Закону), прямо перетворюючи установи на подобу "підприємств" (СР п. 4 ст. 47 названого Закону).
  5.  Глава пя-тая. ПРИСТРІЙ ДЕРЖАВИ
      підхід до розуміння форми держави, найперше наближення. Для подальшого просування необхідно докладно розглянути всі три блоки, що складають устрій держави, побачити їх взаємозв'язок і взаємодія, зрозуміти, чому політико-правова теорія, вивчаючи протягом століть держава, виділила, саме такий зміст форми держави. Насамперед треба відзначити, що в
  6.  Глава дев'ята. ТЕОРІЯ ПРАВА ЯК ЮРИДИЧНА НАУКА
      підходу - виділення в теорії держави і права двох відносно самостійних областей юридичного знання - теорії держави та теорії права - дійсно спираються на фундаментальні відмінності двох соціальних інститутів-держави і права. І, таким чином, не тільки їх єдність, але і їх відмінності повинні враховуватися теоретичним юридичним знанням. При такому підході все ніби
  7.  Глава п'ятнадцята. ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ
      підхід подоланий. Обсяг правоздатності нині незалежний від релігійних поглядів. Це стало великим конституційним завоюванням, найважливішим принципом. Проте в деяких державах, де панує мусульманська релігія, ще існують обмеження для цивільних і політичних прав по Віросповідні ознакою. До кінця XX століття подолано у більшості держав і відмінність в
  8.  Глава двадцята. ПРАВОСВІДОМІСТЬ І ПРАВОВА КУЛЬТУРА
      підходами до правовому свідомості як однієї з найважливіших форм суспільної ство-нания і навіть світогляду, теорія права виділяє і вивчає структуру правосвідомості. Насамперед цю структуру характеризують два пласти - правова ідеологія і правова психологія. Пласт правової ідеології - це усвідомлене ставлення до права, яке виражається в обгрунтованою, аргументує-ванной критиці чи схвалення всій
  9.  Злобін Е.В., Міщенко С.В., Герасимов Б.І.
     . Управління якістю в освітній організації. Тамбов: Вид-во Тамбо. держ. техн. ун-ту, 2004. 88 с., 2004

      підходи до управління якістю, вивчений і запропонований до використання зарубіжний досвід управління якістю у вищій школі, представлені основи формування системи менеджменту якості відповідно до міжнародних стандартів ISO серії 9000. Рекомендується для студентів спеціальностей «Менеджмент організації», «Стандартизація і сертифікація» та «Управління якістю», а також керівникам,
  10.  введення
      підходи в управлінні освітнім процесом з урахуванням сучасних вимог ринку. Ринок, як відомо, диктує свої вимоги виходячи з наявного або формується попиту з боку споживачів. В даний час інтерес багатьох працівників вищої освіти викликає можливість використання концепцій менеджменту якості, що застосовуються у виробничій сфері, для управління вузами. У