| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
1. Поняття і класифікація доказів. Предмет доказування |
||
|
Основні положення теорії судового доведення, розробленої фахівцями в галузі загальної теорії права, цивільного і кримінального процесів, однаковою мірою застосовні до сфери арбітражного судочинства, оскільки відображають принципові аспекти, пов'язані з діяльністю судів по встановленню фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи 1. У юридичній літературі немає єдності думок з найбільш важливих питань доказування - сутності, суб'єктам та ін Є дві головні концепції щодо поняття судового доказування. В основі першої з них лежить судження про судовому доведенні як способі пізнання фактичних обставин справи. Так, на думку К.С. Юдельсона, під судовим доказуванням слід розуміти «діяльність суб'єктів процесу з встановленню за допомогою вказаних законом процесуальних засобів і способів об'єктивної істинності наявності або відсутності фактів, необхідних для вирішення спору між сторо-нами ...» 2 Автори, які дотримуються іншої концепції, вважають, що під доведенням мається на увазі діяльність, що має на меті переконати суд в істинності розглядаються ним фактів. У концентрованому вигляді ця ідея виражена С.В. Курилевим: «... доведення - не пізнання, доказування для пізнання» 3. Якщо підходити буквально до тлумачення правових норм, що регулюють відносини, пов'язані з судовим доведенням, то може скластися враження, що в арбітражному процесуальному законодавстві знайшла вираження концепція судового доказування як засоби переконання суду, оскільки термін «доведення» застосовується тільки щодо діяльності сторін, але не суду, наприклад, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Разом з тим, кажучи про поняття судового доказування в арбітражному процесі, не можна не враховувати того, що сутність даного поняття визначає весь механізм правового регулювання доказової діяльності. Звичайно, в судовому доведенні присутній елемент переконання суду. Разом з тим діяльність суб'єктів процесу, в тому числі і суду, пов'язана з пізнанням фактичних обставин справи, займає дуже важливе положення в процесі судового доказування. Арбітражний суд приймає участь в процесі судового доказування. Він має право вимагати від сторін, осіб, що у справі, подання необхідних доказів, якщо визнає неможливим розглянути справу на підставі наявних доказів, здійснювати інші дії, спрямовані на встановлення фактичних обставин справи. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, всебічно повно та об'єктивно досліджуючи всі обставини справи. Іншими словами, вирішальне значення має не те, щоб сторони переконали арбітражний суд в наявності або відсутності шуканих фактів, а те, щоб суд сам переконався в цьому, тобто пізнав фактичні обставини справи. У цьому зв'язку саме пізнання визначає сутність судового доказування в арбітражному процесі. Пізнання в рамках судового доказування реалізується в єдності двох видів діяльності: розумової (логічного), підпорядкованої законам логічного мислення, і практичної (процесуальної), тобто процесуальних дій, скоєних особами, що у справі, і судом, на основі правових норм, містяться в арбітражному процесуальному законодавстві. Виходячи зі сказаного, можна дати таке визначення судового доказування в арбітражному процесі. Доведення в арбітражному процесі - це логіко-практична діяльність осіб, що у справі, і суду щодо встановлення наявності чи відсутності обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. У процесі доведення засобами встановлення обставин, що мають значення для справи, виступають судові докази. Доказами у справі є отримані в передбаченому законом порядку відомості про факти, на підставі яких арбітражний суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, а також інші обставини, що мають значення для правильного розгляду справи. Як докази допускаються письмові і речові докази, пояснення осіб, що у справі, висновки експертів, показання свідків, аудіо-та відеозаписи, інші документи і матеріали. Не допускається використання доказів, отриманих з порушенням закону. Фактичні дані, або відомості про факти (інформація про факти), відтворюють факти реальної дійсності, є їх відображенням. Наявність змісту доказів у вигляді відомостей про факти характерно для доказів, що використовуються в процесі пізнавальної діяльності в будь-якій сфері людської діяльності. Відмінна особливість судових доказів - наявність процесуальної форми. Процесуальна форма виступає в якості гарантії достовірності одержуваної судом інформації. Відомості про факти можуть бути отримані судом лише з передбачених законом засобів доказування, якими, як зазначалося, є письмові і речові докази, пояснення сторін, осіб, що у справі, висновки експертів, показання свідків, аудіо-та відеозаписи, інші документи і матеріали. Поняття судових доказів як відомостей з фактах (інформації про факти), отриманих з використанням передбачених законом засобів доказування (процесуальна форма), широко поширене серед вчених-процесуалістів, що працюють в області теорії доказів. В обгрунтування даного судження наведено достатньо багато аргументів на роботах різних авторів. Однак в процесуальній літературі висловлювалися й інші думки щодо поняття судових доказів. Наведені положення щодо поняття судових доказів були вироблені процесуальної теорією щодо цивільного і кримінального судочинства. Концепція судових доказів як єдності змісту і процесуальної форми застосовна і до арбітражного судочинства. Докази, використовувані в судовому доведенні під час розгляду справ у порядку арбітражного судочинства, також мають і зміст (відомості, інформацію про факти), і регламентовану законом процесуальну форму (засоби доказування). Може бути дано таке визначення судових доказів у арбітражному процесі. Судовими доказами є відомості про факти, здатні підтвердити наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, виражені у передбачених законом засобах доказування. Судові докази, які використовуються в процесі доказування при розгляді справ у порядку арбітражного судочинства, можуть бути класифіковані за низкою ознак, що дає можливість вивчити їх види, виявити відмінності і подібності між ними. Класифікація може бути проведена за такими ознаками: характеру зв'язку змісту доказу з встановлюваним фактом - прямі і непрямі докази; процесу формування відомостей про факти - первинні і похідні докази; джерелу доказів - особисті та речові докази. Прямі і непрямі докази. Прямі докази - це докази, зміст яких має однозначну зв'язок з шуканим фактом, тобто зі змісту докази можна зробити єдиний висновок про наявність чи відсутність факту, що входить до предмету доказування у справі. Наприклад, товарно-транспортна накладна з відповідною відміткою - прямий доказ перевезення вантажу. Непрямі докази - докази, що мають багатозначну зв'язок з шуканим фактом, тобто зі змісту докази можна зробити кілька рівною мірою ймовірних висновків про наявність або відсутність фактів, що мають значення для справи. Звідси випливає вельми важливий в теоретичному і практичному сенсі висновок: наявність або відсутність шуканого факту не може бути встановлено на підставі одного непрямого докази. Лише оцінка непрямого докази в сукупності з іншими доказами або оцінка декількох непрямих доказів може дати достовірні відомості про шуканий факт. Початкові і похідні докази. Початковими є докази, сформовані в процесі безпосереднього впливу шуканого факту (події, дії) на джерело докази, з якого згодом при розгляді справи буде отримано інформацію про даний факт. Наприклад, оригінали документів, які є письмовими доказами, або показання свідка, колишнього очевидцем події, наявність або відсутність якого встановлює арбітражний суд у процесі доказування у справі. Іншими словами, похідні докази не є першоджерелами доказів. Особисті і речові докази. До особистих доказів відносяться пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, висновки експертів. Особистими докази визнаються тому, що виходять від фізичних осіб, які одночасно є джерелами відомостей про факти. У число речових доказів входять письмові і речові докази, тобто об'єкти неживої природи, що несуть сліди, відбитки подій, явищ, дій, наявність або відсутність яких встановлюється в процесі доказування при розгляді справи в арбітражному суді. Предметом доказування <. Судове доведення спрямоване на встановлення обставин, що мають значення для справи, або фактичних обставин справи, тобто різного характеру фактів. У процесуальній теорії традиційно під предметом доказування розуміється сукупність фактів, що мають матеріально-правове значення, встановлення яких необхідно для винесення судом законного і обгрунтованого рішення по справі. Факти, що мають матеріально-правове значення, або юри-дичні факти. Це факти, з наявністю або відсутністю яких закон пов'язує можливість виникнення, зміни або припинення матеріально-правових відносин між їх суб'єктів-тами. Встановлення фактів матеріально-правового значення має чільне значення при розгляді справи в арбітражному суді, оскільки в першу чергу від правильного їх визначення та встановлення залежить правильне вирішення справи. Все юридично значимі факти, що входять до предмету доказування, утворюють фактичний склад по справі. Фактичний склад формується виходячи з підстав позову і заперечень відповідача, а також з норм матеріального права, що підлягають застосуванню. Обсяг юридично значимих фактів, які входять у предмет доказування, може змінюватися в процесі розгляду спору. По-перше, позивач має право доповнити чи змінити підставу позову, відповідач - привести в обгрунтування своїх заперечень додаткові юридично значимі факти. За згодою позивача арбітражний суд має право змінити підставу позову. Суд також має право вказати позивачеві на необхідність встановлення факту, що має матеріально-правове значення, на який позивач не посилався в позовній заяві, і зажадати подання необхідних доказів. Так само як і цивільним судам, арбітражному суду при розгляді спорів доводиться зустрічатися з необхідністю визначення предмета доказування на підставі норм матеріального права з відносно невизначеною диспозицією. Наприклад, у випадках вирішення спорів про відшкодування шкоди тоді, коли слід враховувати провину потерпілого. Зазначені правові норми сконструйовані з розрахунком на судове розсуд без конкретних юридично значимих фактів, з якими пов'язані правові наслідки. Слід зазначити, що в процесі розгляду справи виникає необхідність встановлення не тільки фактів матеріально-правового характеру, а й інших. У тому числі фактів, що мають процесуальне значення, тобто фактів з наявністю або відсутністю яких пов'язана можливість виникнення, зміни або припинення процесуальних правовідносин. Зокрема, правовідносинах, пов'язаних з порушенням справи (наприклад, дотримання претензійного порядку розгляду спору, коли це передбачено федеральним законом або договором), призупиненням (наприклад, перебування громадянина-відповідача в діючій частині Збройних Сил), припиненням провадження у справі (наприклад, наявність факту ліквідації організації, яка виступає стороною у справі), залишення позову без розгляду (наприклад, факт знаходження в провадженні органу, дозволяючого суперечки, справи між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих же підстав) та ін Для всієї сукупності фактів, що встановлюються в процесі судового доказування при розгляді справи, в процесуальній теорії використовується поняття «межі доказування». |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "1. Поняття і класифікація доказів. Предмет доказування" |
||
|
||