| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 1. Поняття і значення договору |
||
|
Поняття договору. Термін "договір" вживається в цивільному праві в різних значеннях. Під договором розуміють і юридичний факт, що лежить в основі зобов'язання, і саме договірне зобов'язання, і документ, в якому закріплено факт встановлення зобов'язального правовідносини. У цій главі мова піде про договір як юридичний факт, що лежить в основі зобов'язального правовідносини. У цьому сенсі договір являє собою угоду двох або декількох осіб про встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (п. 1 ст. 420 ЦК). Договір - це найбільш поширений вид угод. Тільки нечисленні односторонні угоди не належать до числа договорів. Основна ж маса зустрічаються в цивільному праві угод - договори. Відповідно до цього договір підпорядковується загальним для всіх угод правилам. До договорів застосовуються правила про двух-і багатосторонніх угодах. До зобов'язань, що виникають з договору, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не передбачено загальними правилами про договори і правилами про окремих видах договорів (пп. 2, 3 ст. 420 ЦК). Як і будь-яка угода, договір є вольовий акт. Однак цей вольовий акт має властивими йому специфічними особливостями. Він являє собою не розрізнені вольові дії двох або більше осіб, а єдине волевиявлення, лист про їх спільну волю. Для того щоб ця спільна воля могла бути сформована і закріплена в договорі, він повинен бути вільний від будь-якого зовнішнього впливу. Тому ст. 421 ЦК закріплює цілий ряд правил, що забезпечують свободу договору. По-перше, свобода договору передбачає, що суб'єкти громадянського права вільні у вирішенні питання, укладати чи не укладати договір. Пункт 1 ст. 421 ЦК встановлює: "Громадяни та юридичні особи вільні в укладенні договору. Примушування до укладення договору не допускається, за винятком випадків, коли обов'язок укласти договір передбачена цим Кодексом, законом або добровільно прийнятим зобов'язанням". В даний час випадки, коли обов'язок укласти договір встановлено законом, не такі численні. Як правило, це має місце тоді, коли укладення такого роду договорів відповідає інтересам як всього суспільства в цілому, так і особи, яка зобов'язана укласти такий договір. Наприклад, відповідно до п. 1 ст. 343 ГК заставодавець або заставодержатель в залежності від того, у кого з них знаходиться закладене майно, зобов'язаний, якщо інше не передбачено законом або договором, застрахувати за рахунок заставодавця закладене майно. По-друге, свобода договору передбачає свободу вибору партнера при укладенні договору. Так, у наведеному прикладі, коли заставодавець або заставодержатель в силу закону зобов'язаний укласти договір страхування заставленого майна, за ним зберігається свобода вибору страховика, з яким буде укладено договір страхування. По-третє, свобода договору передбачає свободу учасників цивільного обороту у виборі виду договору. Відповідно до пп. 2, Зет. 421 ЦК сторони можуть укласти договір, як передбачений, так і не передбачений законом або іншими правовими актами. Сторони можуть укласти договір, в кагором містяться елементи різних договорів, передбачених законом або іншими правовими актами (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах правила про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не випливає з угоди сторін або суті змішаного договору. Так, суд застосував правила про договори зберігання і правила про договори майнового найму до договору, за яким один громадянин залишив іншому на зберігання піаніно, дозволивши їм користуватися як плата за зберігання. При усій свободі договору останній має відповідати обов'язковим для сторін правилам, встановленим законом та іншими правовими актами (імперативним нормам), які у час його ув'язнення. Існування імперативних норм обумовлене необхідністю захисту публічних інтересів чи інтересів економічно слабкої сторони договору. Так, з метою захисту інтересів споживачів п. 2 ст. 426 ЦК встановлює, що ціна товарів, робіт і послуг, а також інші умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів. Якщо після укладення договору прийнятий закон, що встановлює обов'язкові для сторін правила, інші, ніж ті, які діяли при укладенні договору, умови укладеного договору зберігають силу, крім випадків, коли в законі встановлено, що його дія поширюється на відносини, що виникли з раніше укладених договорів (п. 2 ст. 422 ЦК). Іншими словами, до договорів застосовується таке загальне правило, як "закон зворотної сили не має", що, безсумнівно, надає стійкість цивільного обороту. Учасники договору можуть бути впевнені в тому, що подальші зміни в законодавстві не можуть змінити умов укладених ними договорів. Разом з тим потреби подальшого розвитку цивільного обороту можуть натрапити на такі перешкоди, які закладені в умовах укладених договорів. З метою подолання цих перешкод у п. 2 ст. 422 ЦК передбачено можливість зміни умов вже укладених договорів шляхом введення обов'язкових для учасників договору правил, що діють із зворотною силою. При цьому слід звернути увагу на те, що нововведені правила тільки в тому випадку обов'язкові для учасників раніше укладених договорів, якщо зворотна сила їм надано законом. Інші правові акти не можуть діяти із другого силою щодо укладених договорів. Значення договору. Товарно-грошовий характер відносин економічного обороту передбачає, що реалізація товару повинна здійснюватися з урахуванням суспільно необхідних витрат на його виробництво. Такі витрати, у свою чергу, визначаються з урахуванням існуючого на даний момент в суспільстві співвідношення між попитом і пропозицією. Правильний облік попиту та пропозиції і виявлення на їх основі суспільно необхідних витрат на виробництво товару можуть бути здійснені тільки в результаті досягнутої угоди між товаровиробником і споживачем. Формою такої угоди і виступає договір як вираз загальної волі товаровиробника і споживача. Договір - це і найбільш оперативне і гнучке засіб зв'язку між виробництвом і споживанням, вивчення потреби і негайного реагування на них з боку виробництва. У силу цього саме договірно-правова форма здатна забезпечити необхідний баланс між попитом і пропозицією, наситити ринок тими товарами, яких потребує споживач. Договір дозволяє учасникам економічного обороту відчужувати зайві або непотрібні їм матеріальні цінності, отримуючи натомість їх відповідний грошовий еквівалент або необхідні їм матеріальні блага в натуральній формі. За допомогою договору громадяни на свій розсуд витрачають отримані у вигляді заробітної плати, доходів від підприємницької діяльності та інших доходів грошові кошти, купуючи на них ті цінності, які здатні задовольняти їх індивідуальні матеріальні і культурні потреби. За допомогою договору у громадян і юридичних осіб формується впевненість в тому, що їх підприємницька діяльність буде забезпечена усіма необхідними матеріальними передумовами, а результати підприємницької діяльності знайдуть визнання у споживачів і будуть реалізовані. Така впевненість, у свою чергу, сприяє розвитку виробничої сфери. За допомогою договору вдосконалюється і процес розподілу вироблених у суспільстві матеріальних благ, оскільки договір дозволяє доставити вироблена-денньтй продукт тому, хто його потребує. Договір забезпечує ефективний обмін зробленими і розподіленими матеріальними благами в разі зміни потреб учасників економічного обороту. Нарешті, договір надає можливість споживати що існують у суспільстві матеріальні цінності не тільки їх власниками (власниками інших речових прав), а й іншими учасниками економічного обороту, відчувають потреби в даних матеріальних цінностях. Ці та багато інших якості договору з неминучістю обумовлюють посилення його ролі і розширення сфери застосування у міру переходу до ринкової економіки. Разом з тим воістину безцінні властивості договору зберігаються лише до тих пір, поки забезпечується необхідна для будь-якого договору свобода розсуду сторін при його укладенні. Примушування до укладення договорів, широко поширене у господарській діяльності юридичних осіб в умовах планової економіки, витравлювали саму "душу" договору, позбавляло його таких властивостей, без яких він існувати не може, і робило його декоративним придатком планово-адміністративних актів. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 1. Поняття і значення договору " |
||
|
||