| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 1. Поняття банкрутства. Суб'єкти у відносинах банкрутства |
||
|
Порядок і умови визнання суб'єктів підприємництва банкрутами з метою задоволення претензій кредиторів врегульовані положеннями Глави 23 ГК «Визнання суб'єкта підприємництва банкрутом», а також Законом України від 14 травня 1992 р. (у редакції Закону від ЗО червня 1999 р.) «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»1. Цей Закон встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності-боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів. Положення цього Закону застосовуються також і до юридичних осіб, які діють у формі споживчого товариства, благодійного чи іншого фонду (тобто не є суб'єктами підприємницької діяльності). Разом з тим, положення цього Закону не застосовуються до юридичних осіб-казенних підприємств, а також до юридичних осіб-підприємств, що є об'єктами права комунальної власності, якщо стосовно них виключно на пленарному засіданні відповідної ради органів місцевого самоврядування прийняті рішення щодо цього. Окремі відносини щодо провадження у справах про банкрутство регулюються також Господарським процесуальним кодексом України, про що в Законі робляться спеціальні застереження. Особливості провадження у справах про банкрут- 1 Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 42-43. - Ст. 378. - 299 - ство банків регулюються ст. 88 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а порядок продажу майна банкрута регулюється також з урахуванням вимог законів України «Про приватизацію державного майна» та «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». Такими є основні нормативні акти про банкрутство, поняття якого містить ст. 1 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Згідно з ч. 2 ст. 209 ГК банкрутством вважається нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури. З порівняльного аналізу назви ст. 209 ГК - «Неспроможність суб'єкта підприємництва» і змісту цієї статті можна зробити висновок, що законодавець вживає терміни «нездатність» і «неспроможність» як тотожні (це важливо, оскільки Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» оперує терміном «неспроможність»). Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон) розуміє під неплатоспроможністю неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі із заробітної плати, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності. З наведеного визначення випливає, що банкрутство має економічний і правовий характер. Юридичний аспект банкрутства полягає, насамперед, у тому, що у суб'єкта є кредитори, тобто особи, що мають підтверджені документами майнові вимоги до нього як до боржника. Це майнові правовідносини банкрутства, здійснення яких у встановленому законом порядку може призвести до ліквідації суб'єкта підприємництва. - 300 - Особливістю Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є те, що цей Закон регулює дві великі групи суспільних відносин - матеріальні (організаційно-правові та частково процедурні), що пов'язані з відновленням платоспроможності боржника, та процесуальні - пов'язані з визнанням боржника банкрутом. Матеріальні відносини складаються, як правило, при здійсненні заходів щодо запобігання банкрутству боржника (надання фінансової допомоги, досудова санація). Окремі матеріальні відносини виникають і функціонують також при застосуванні судових процедур (розпорядження майном боржника, вжиття заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, передбачених планом санації тощо). Внаслідок порушення справи про банкрутство виникає комплекс процесуальних правовідносин щодо: порушення провадження у справі, забезпечення грошових вимог кредиторів, попереднього засідання господарського суду, судової санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, мирової угоди, припинення провадження у справі про банкрутство тощо. Суб'єктами банкрутства (банкрутами) чинний Закон визнає не лише юридичних осіб, як це було раніше, а й фізичних осіб, зареєстрованих як суб'єкти підприємницької діяльності. Причому, як це випливає зі змісту окремих положень ст. 1 Закону, суб'єктами банкрутства можуть бути лише особи однієї категорії - суб'єкти підприємництва, які називаються в Законі боржниками або банкрутами. Згідно з ч. З ст. 214 ГК процедури, передбачені кодексом (розпорядження майном боржника, мирова угода, санація боржника, ліквідація банкрута - ч. 1 ст. 212 ГК), не застосовуються до казенних підприємств. До державних підприємств, які відповідно до закону не підлягають приватизації, вказані процедури застосовуються в частині санації чи ліквідації лише після виключення їх у встановленому порядку з переліку об'єктів, що не підлягають приватизації. Щодо окремих категорій суб'єктів підприємництва (наприклад, містоутворюючих, особливо небезпечних, сільськогосподарських підприємств; страховиків, професійних учасників ринку цінних паперів; громадян-підприємців тощо) закон визначає особливості регулювання відносин, пов'язаних із банкрутством. Відносини, пов'язані з банкрутством, учасниками яких є іноземні кредитори, регулюються законодавством України з урахуванням відповідних положень міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (ч. 6 ст. 214 ГК). Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не поширюється на юридичних осіб, які не займаються згідно з їх статутами (положеннями) систематичною підприємницькою діяльністю, та на фізичних осіб- непідприємців. Боржником відповідний суб'єкт вважається на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство, банкрутом - після того, як господарський суд прийме постанову про визнання боржника банкрутом. З іншого боку, у відносинах банкрутства виступають кредитори. Це можуть бути юридичні або фізичні особи, які мають у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів). До інших державних органів Закон, зокрема, відносить: органи місцевого самоврядування або центральні органи виконавчої влади (п. 2 ст. 42; п. 2 ст. 43); державні органи з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, з питань охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, з питань геології та використання надр (п. 2 ст. 43); державний орган у справах нагляду за страховою діяльністю (п. 1 ст. 45); державний орган з питань регулювання ринку цінних паперів (п. 1 ст. 46). Відповідно до Закону кредитори поділяються на два види - конкурсні і поточні. Конкурсні кредитори - це кредитори за вимогами до боржника, що виникли до порушення провадження у справі про банкрутство або що визнані як конкурсні згідно з законом і зобов'язання яких не забезпечені заставою майна боржника. Поточні кредитори - це кредитори за вимогами до боржника, що виникли після порушення провадження у справі про банкрутство. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 1. Поняття банкрутства. Суб'єкти у відносинах банкрутства" |
||
|
||