|
« Попередня
|
|
Наступна » |
|
|
|
2. Право господарського відання
|
Відповідно до ст. 294 ГК
право господарського відання - це право державного або муніципального унітарного підприємства володіти, користуватися і розпоряджатися майном публічного власника в межах, встановлених законом або іншими правовими актами.
При цьому майно даного підприємства за прямою вказівкою закону цілком належить його власнику-засновнику (п. 4 ст. 214, п. 3 ст. 215 ЦК) і не ділиться ні в якій частині, ні тим більше повністю на "паї" або "частки" його працівників або "трудового колективу". Ця обставина підкреслює і термін "унітарне", тобто єдине (єдиний майновий комплекс).
Суб'єктами цього права можуть бути тільки державні або муніципальні унітарні підприємства (але не казенні підприємства, що володіють на закріплене за ними федеральне майно лише правом оперативного управління) 1. Об'єктом даного права є майновий комплекс (ст. 132 ЦК), що знаходиться на балансі підприємства як самостійної юридичної особи.
1 Законодавство про приватизацію житла допускало поява у створених в результаті приватизації акціонерних товариств права господарського відання на зберігаються на їх балансі житлові будинки та деякі інші об'єкти соціально-культурного призначення (та й самі ці юридичні особи зазвичай не прагнули стати власниками таких завідомо збиткових для них об'єктів). Але це суперечило змістом приватизації та природі таких прав і породило важковирішувані спірні ситуації. Слід визнати, що передача таких об'єктів у приватну власність виключає збереження на них права господарського відання, а збереження їх у публічній власності виключає такі речові права на них для акціонерних товариств.
Оскільки майно, передане унітарному підприємству на праві господарського відання, вибуває з фактичного володіння власника-засновника і зараховується на баланс підприємства, сам власник вже не може здійснювати стосовно цього майна, принаймні, правомочності володіння і користування (а в певній мірі і правомочність розпорядження). Слід враховувати і те, що майном, що є у підприємств на праві господарського відання, вони відповідають за своїми власними боргами і не відповідають за зобов'язаннями створив їх власника, оскільки воно стає "розподіленим" державним або муніципальним майном. Тому власник - засновник підприємства (уповноважений ним орган) ні за яких умов не має права вилучати або іншим чином розпоряджатися майном (або який-небудь частиною майна) унітарного підприємства, що є у нього на праві господарського відання, поки це підприємство існує як самостійна юридична особа.
Відносно переданого підприємству майна власник-засновник зберігає лише окремі правомочності, прямо передбачені законом (п. 1 ст. 295 ЦК). Він має право:
по-перше, створити підприємство-невласника (включаючи визначення предмета і цілей його діяльності, тобто обсягу правоздатності, затвердження статуту і призначення директора), по-друге, реорганізувати і ліквідувати його (тільки в цій ситуації допускається вилучення і перерозподіл переданого власником підприємству майна без згоди останнього, але, зрозуміло, з дотриманням прав та інтересів його кредиторів), по-третє, здійснювати контроль за використанням за призначенням і збереженням належного підприємству майна (зокрема, проведення періодичних перевірок його діяльності), по-четверте, одержувати частину прибутку від використання переданого підприємству майна.
Конкретний порядок здійснення цих прав повинен передбачатися спеціальним законом про державні та муніципальних унітарних підприємствах.
Разом з тим тепер неможливо, як раніше, говорити про повну самостійність і свободу унітарного підприємства за межами перерахованих правомочностей і можливостей власника-засновника. Здійснення належних йому правомочностей може бути додатково обмежено спеціальним законом або навіть іншими правовими актами (тобто указами Президента і постановами федерального Уряду). З правомочності розпорядження відповідно до п. 2 ст. 295 ГК тепер прямо вилучена можливість самостійного розпорядження нерухомістю, без попередньої згоди власника (в особі відповідного комітету з управління майном). Продаж, здача в оренду або в заставу, внесення в якості внеску до статутного або складеного капіталу товариств і інші форми відчуження і розпорядження нерухомим майном унітарного підприємства без згоди власника не допускаються.
Що стосується рухомого майна, то ним підприємство розпоряджається самостійно, якщо тільки законом чи іншим правовим актом не будуть передбачені відповідні обмеження. Закон, однак, не передбачає і можливості для засновника-власника довільно обмежувати правомочності щодо володіння і користування закріпленим за унітарним підприємством майном, зокрема вилучати його без згоди такого підприємства (якщо мова не йде про його ліквідацію або реорганізацію). Подібні обмеження в усякому разі не можуть встановлюватися відомчими нормативними актами.
Право господарського відання зберігається при передачі державного або муніципального підприємства від одного публічного власника до іншого (у чому також проявляється його вещ-но-правова природа). При переході права власності на відповідний майновий комплекс до приватного власника мова повинна йти про приватизацію цього майна, при якій підприємство-невласника зазвичай перетворюється на акціонерне товариство, що, в свою чергу, виключає збереження права господарського відання.
|
| « Попередня |
|
Наступна » |
|
= Перейти до змісту підручника = |
|
|
Інформація, релевантна " 2. Право господарського відання " |
- § 3. Структурні особливості обмежених речових прав
правомочностями, однойменними субправомочіям власника. Крім того, складові їх юридичні можливості якісно відрізняються від субправомочій, укладених у праві власності. Існування обмежених речових прав викликано різноманітними потребами цивільного обороту. На даний момент широко поширені такі види цих прав, як право користування чужим майном і право застави.
- Відмінні риси дочірнього підприємства
право господарського відання на майно, раніше закріплене державою або муніципальними утвореннями за унітарним підприємством-засновником. Зміст такого права повинно обмежуватися як рамками первинного права господарського відання, які встановлені ГК та статутом засновника, так і тими межами здійснення вторинного права, які будуть задані "материнським" унітарною
- Конкретні способи захисту.
Право оспорюється, заперечується або є реальна загроза таких дій. Найчастіше невизначеність суб'єктивного права призводить до неможливості сто використання або, принаймні, ускладнює таке використання. Наприклад, якщо власник житлового будинку не має на нього правоустановчих документів, він не може цей будинок продати, подарувати, обміняти і т.д. Визнання права як раз і є
- § 2. Види речових прав та їх місце в системі законодавства і курсу цивільного права
право власності; право довічного успадкованого володіння землею; право постійного (безстрокового) користування землею; право господарського відання; право оперативного управління; сервітути. Цей перелік носить приблизний характер, оскільки він супроводжується застереженням: зокрема. Мабуть, найбільшу складність і представляє питання, які права, крім перерахованих у ст. 216 ГК, можуть бути
- Місце речових прав у системі законодавства і курсу цивільного права.
Правових актах іншої галузевої приналежності (наприклад, в Земельному кодексі), повинні відповідати Цивільному кодексу (абз. 2 п. 2 ст. 3). Представляється, що в спеціальній главі, присвяченій обмеженим речовим правам, підлягають вивченню право довічного успадкованого володіння, право постійного користування земельною ділянкою та сервітути. При цьому зазначені права підлягають вивченню в частині,
- § 3. Підстави виникнення і припинення права власності
правонаступництва. Відповідно цьому, прихильники критерію волі до первинних відносять такі способи, при яких право власності виникає незалежно від волі, а до похідних-такі, за яких воно виникає з волі попереднього власника. Ті ж хто в основу розмежування кладуть критерій правонаступництва, до первинних відносять способи, в основі яких правонаступництва немає, а до
- § 4. Здійснення права державної і муніципальної власності
правових форм здійснення державної і муніципальної власності. Суб'єкти права державної і муніципальної власності - це, як правило, складні системні утворення, які існують і діють через розгалужену мережу своїх органів - адміністративно-управлінських, соціально-культурних, оперативно-господарських, хоча і не зводяться до них. Згідно із Законом про загальні принципи
- Права та обов'язки сторін за договором застави.
Правовідносинах є заставодавець і заставодержатель. Заставодавець-особа, що надає майно в заставу. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа. Особистість заставоутримувача завжди збігається з особою кредитора. Заставодавцем речі може бути її власник або особа, яка має на неї право господарського ведення. Нерухоме майно, що належить підприємству на праві
- § 3. Види цивільних правовідносинах
правовідносин у науці цивільного права здійснюється не тільки для теоретичного їх аналізу, а переслідує і практичні цілі, даючи можливість усвідомити зміст (права та обов'язки сторін), визначити суб'єктний склад, вибрати правові норми (інститути, застосовувані до конкретних видів правовідносин у процесі їх виникнення та реалізації, а також відповідальність у разі порушення
- § 1. Загальні положення
правоздатність юридичної особи і способи її здійснення , порядок створення, реорганізації та ліквідації юридичних осіб, а також особливості їх організаційно-правових форм. Правила, що носять найбільш загальний характер, містяться у гл. 4 ГК РФ. До них слід віднести легальне визначення та класифікацію юридичних осіб, норми, що регламентують правоздатність і відповідальність, порядок
|