|
Безумовна повага права кожного народу і нації вільно вибирати шляхи і форми свого розвитку є однією з принципових основ міжнародних відносин.
Принцип рівноправністі та самовизначення народів і націй у якості обов'язкової норми сучасного міжнародного права одержав свій розвиток у Статуті ООН. Одна з найважливіших цілей ООН - «розвивати дружні відносини між націями на основі поваги принципу рівноправністі і самовизначення народів» (п. 2 статті 1 Статуту). Зазначена ціль конкретизується в багатьох його положеннях.
Зміст принципу рівноправністі і самовизначення народів уперше розкритий у Декларації про принципи міжнародного права 1970 року, прийнятій в той історичний період, коли процес деколонізації досяг апогею. Це обумовило основну спрямованість принципу: «Всі народи мають право вільно визначати без утручання ззовні свій політичний статус і здійснювати свій економічний, соціальний і культурний розвиток, і кожна держава зобов'язана шанувати це право відповідно до Статуту ООН». Більш того, держави зобов'язані сприяти здійсненню принципу з метою сприяння дружнім відносинам між державами і ліквідації колоніалізму.
Самовизначення означає право народів вибирати такий шлях розвитку, що найбільшою мірою відповідає їх історичним, географічним, культурним, релігійним і т.п. традиціям і уявленням. У Декларації про принципи міжнародного права 1970 року підкреслюється: «Створення суверенної і незалежної держави, вільне приєднання до незалежної держави або об'єднання з нею, або встановлення будь-якого іншого політичного статусу, вільно визначеного народом, є формами здійснення цим народом права на самовизначення».
Слід мати на увазі, що право національного самовизначення не зникає, якщо нація утворила самостійну державу або ввійшла до складу федерації держав. Суб'єктом права на самовизначення є не тільки залежні, але і суверенні нації і народи. З досягненням національної самостійності право на самовизначення лише змінює свій зміст, що знаходить висвітлення у відповідній міжнародно-правовій нормі.
Втілення принципу рівноправністі і самовизначення народів у Статуті ООН указує, що мова йде про міждержавні відносини, що повинні здійснюватися з урахуванням того, що всі народи рівноправні, і кожний із них має право розпоряджатися своєю долею. Тут також підкреслюється значення такого роду відносин для зміцнення загального миру.
Кожна держава зобов'язана утримуватися від будь-яких насильницьких дій, що позбавляють народи, про які йде мова, їхнього права на самовизначення. У своєму опорі таким діям народи вправі просити й одержувати, підтримку відповідно до Статуту ООН.
Принцип самовизначення народів - це право народів, а не обов'язок, і здійснення цього права може бути різним. Самовизначення не повинно здійснюватися із сепаратистських позицій на шкоду територіальній цілісності і політичній єдності суверенних держав. З іншого боку, якщо народ створить орган, що його офіційно представляє і виконує публічно-правові функції, то всякі насильницькі дії, що перешкоджають ззовні процесу самовизначення, можуть розглядатися як принципи невтручання і суверенної рівності держав, що порушуються.
Право народів на самовизначення тісним способом зв'язане зі свободою політичного вибору.
Народи, що самовизначилися, вільно вибирають не тільки свій внутрішньополітичний статус, але і свою зовнішньополітичну орієнтацію. Повага свободи політичного вибору стає фундаментом співробітництва, а не суперництва і протиборства. З цим, зокрема, пов'язане право держав, що звільнилися, на проведення політики неприєднання, на участь у розв'язанні як загальносвітових, так і регіональних проблем.
Міжнародні пакти про права людини 1966 року підтвердили зв'язок самовизначення з правами людини, закріпивши у своїх перших статтях положення про те, що «усі народи мають право на самовизначення» (стаття 1 Пакту про громадянські та політичні права 1966 року). Що стосується етнічних, релігійних і мовних меншин, то приналежним до них особам не може бути відмовлено в праві разом з іншими членами тієї ж групи користуватися своєю культурою, своєю мовою, а також сповідати свою релігію (у відповідності зі статтею 27 Пакту про громадянські та політичні права 1966 року).
Ці положення одержали розвиток у Декларації Генеральної асамблеї ООН про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних і мовних меншин 1992 року. Держави зобов'язані охороняти «на їхніх відповідних територіях існування і самобутність» таких меншин і заохочувати створення умов для розвитку цієї самобутності.
|
- 8. Обмеження міжнародної правосуб'єктності і міжнародна правосуб'єктність державоподібних утворень
принципу суверенної рівності» (стаття 78). Спостереження за управлінням підопічними територіями покладено на діючу під керівництвом Генеральної Асамблеї ООН Раду з Опіки (глава XIII Статуту ООН). Наприкінці другої половини XX століття з початкових 11 підопічних територій (Гана, Сомалі, Камерун, Об'єднана Республіка Танзанія, Західне Самоа, Науру, Нова Гвінея, Танганьїка, Того та ін.) 10
- 21. Принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань
принцип закріплений у Статуті ООН, преамбула якого підкреслює рішучість членів ООН створити умови, при яких можуть дотримуватися справедливість і повага до зобов'язань, що витікають із договорів та інших джерел міжнародного права. Відповідно до п. 2 статті 2 Статуту «всі Члени Організації Об'єднаних Націй сумлінно виконують прийняті на себе за дійсним Статутом зобов'язання, щоб забезпечити їм
- 35. Порядок і стадії укладання міжнародних договорів
принципи, що повинні дотримуватися під час переговорів з укладання міжнародних договорів, щоб ці переговори дали позитивні результати. До них належать: - принцип рівноправністі сторін; - неприпустимість дискримінації в запрошенні заінтересованих учасників; - неприпустимість диктату і втручання у внутрішні справи. Якщо договір готується в обстановці нерівноправності, неповаги суверенітету
- 14. Визнання держав і урядів.
принципу самовизначення. Визнання уряду відбувається, як правило, одночасно з визнанням нової держави, тому що акт визнання безпосередньо адресується йому. Визнання уряду, за своєю суттю, означає визнання його здатності здійснювати ефективну владу в державі. Історії міжнародного права відомі спеціальні доктрини про визнання урядів, названі іменами міністрів закордонних справ Еквадору Карлоса
- 16. Джерела міжнародного права.
принципи права, визнані цивілізованими націями; г) судові рішення і доктрини, найбільш, кваліфікованих фахівців із публічного права різних націй у якості допоміжного засобу для визначення правових норм. Всі ці джерела міжнародного права в залежності від їхньої обов'язковості розділяють на основні і допоміжні. До основних джерел міжнародного права відносять міжнародний договір і звичай, що, у
- 19. Основні принципи міжнародного права.
принципи міжнародного публічного права - це керівні правила поведінки його суб'єктів, що виникають як результат суспільної практики; юридично закріплені початки міжнародного публічного права. Вони являють собою найбільше загальне вираження і практику поведінки, яка встановилася, і взаємодії суб'єктів міжнародного права на міжнародній арені в рамках міжнародних відносин. Принципи міжнародного
- 23. Принцип резастосування сили або погрози силою
принципу міжнародного права в Статуті Організації Об'єднаних Націй, підписаному в Сан-Франциско 26 червня 1945 року, що був вироблений у період визвольної боротьби проти фашизму і відбив демократичні устремління і надії народів на справедливий повоєнний устрій міжнародних відносин. Відповідно до статті 2 Статуту (п. 4) «усі Члени Організації Об'єднаних Націй утримуються в їхніх міжнародних
- 26. Принцип невтручання у внутрішні справи
принципів сучасного міжнародного права. Цей принцип закріплений у п. 7 статті 2 Статуту ООН і знайшов свою конкретизацію в авторитетних міжнародних документах: Декларації про принципи міжнародного права 1970 року, Заключнім акті НБСЄ 1975 року, Декларації ООН про неприпустимість інтервенції і втручання у внутрішні справи держави, про відгороджений їх незалежності і суверенітету 1982 року.
- 30. Принцип самовизначення народів
принципу самовизначення народів пов'язане з епохою буржуазних революцій, становленням національних держав, хоча в силу відомих історичних і соціально-економічних причин право народів на самовизначення не могло стати принципом буржуазного права. Капіталістичний спосіб виробництва на початковому етапі свого розвитку мав потребу в колоніях і інших формах залежності слабких держав від сильних.
- 6. Держави - основні суб'єкти міжнародного права
принципу добровільності; - гарантованість суверенітету великих і малих націй; - формувайня вищих органів державної влади в певній частині з представників суб'єктів федерації; - закріплення в конституції або інших документах (наприклад, договорах про поділ компетенції між федерацією та її суб'єктами і т.д.) права суб'єктів федерації на зовнішні зносини в певних сферах, за винятком політичної;
|