3. Ознаки цивільно-правової відповідальності.

Що тут сталося? Громадянин Н. порушив порядок розподілу житлової площі, самоправно зайняв кімнату і був з неї виселений в адміністративному порядку. Таке виселення безсумнівно є міра державно-примусового порядку, за допомогою якої були захищені права підприємства та інтереси гр. К., якій ця кімната повинна була бути надана. Нo є цей захід мірою цивільно-правової відповідальності?

Ні, не є. Цивільно-правова відповідальність так само, як і виселення, пов'язана із застосуванням заходів державно-примусового характеру. Це означає, що відповідальність може бути покладена на порушника цивільних прав та обов'язків тільки компетентним державним органом (судом, арбітражем або іншим органом) чи громадським органом (товариським судом, профспілковим комітетом) у межах наданих їм повноважень. Отже, для відповідальності, як і для виселення, характерний той ознака, що вони носять державно-примусовий характер. Цивільно-правова відповідальність є лише одна з форм державно-правового впливу на правопорушника.

Однак цей загальний ознака ще не дозволяє відрізнити цивільно-правову відповідальність від інших передбачених цивільним законодавством способів захисту цивільних прав.

Юридична відповідальність, в якій би формі вона не виступала, завжди є відоме вплив на правопорушника. Оскільки цивільне законодавство регулює головним чином майнові відносини, пов'язані з використанням товарно-грошових форм в народному господарстві, то, очевидно, і цивільно-правова відповідальність має відповідати характеру регульованих суспільних відносин. Саме цим визначається те обставина, що цивільно-правова відповідальність має майновий характер, характер майнового впливу на правопорушника.

Проте не всяка міра майнового порядку є цивільно-правова відповідальність. Наприклад, практиці відомий випадок, коли сторони уклали договір, помиляючись щодо істотних умов цієї угоди. Оману було викликано тим, що в телеграму, відправлену однієї зі сторін своєму представнику, вкралася помилка. Стаття 57 ЦК РРФСР передбачає на цей випадок такі правила: сторона, яка була введена в оману, має право вимагати визнання такого договору недійсним. Як наслідків такого визнання угоди недійсною закон передбачає дві заходи майнового характеру: по-перше, кожна з сторін зобов'язана повернути другій все одержане за такою угодою, тобто сторони повертаються до початкового положення, і, по-друге, тут, крім того , можливе застосування такого заходу, як відшкодування збитків. Якщо сторона, яка заявила позов, доведе, що помилка виникла з вини іншої сторони, вона вправі вимагати не лише повернення всього виконаного за угодою, але й відшкодування витрат, втрати або пошкодження майна, що виникли внаслідок такого омани. Якщо ж вина іншого боку не буде доведена, то, навпаки, який заявив позов зобов'язаний відшкодувати збитки іншій стороні в тому ж розмірі.

Ми бачимо тут, що обидві заходи, які може застосувати суд або арбітраж, мають майновий характер. Але перша з них лише повертає сторони в первісне положення і ніяких невигідних наслідків для сторін не створює, тоді як друга вимагає, щоб сторона, яка допустила порушення, відшкодувала іншій стороні збитки, викликані помилкою. Тільки друга захід може бути віднесена до заходів цивільно-правової відповідальності, так як вона є мірою впливу на сторону, яка допустила винна поведінка. При цьому сам характер цієї заходи майнового впливу такий, що на винну сторону покладаються невигідні майнові наслідки. Цивільно-правова відповідальність і є тому покладання невигідних майнових наслідків на особу, яка допустила порушення цивільних прав або обов'язків.

Разом з тим не всяке невигідне майнове наслідок може бути віднесено до заходів цивільно-правової відповідальності. У практиці арбітражу нерідко зустрічаються випадки, коли на адресу якої-небудь соціалістичної організації залізницею або водним шляхом приходить вантаж, не замовлений одержувачем. Найчастіше це буває тоді, коли постачальник відвантажує покупцеві продукцію, не передбачену договором, понад кількостей, встановлених у договорі, або достроково, не погодивши цього з одержувачем. Від прийняття та оплати такої продукції покупець вправі відмовитися. При цьому, однак, він зобов'язаний вивезти цю продукцію зі станції залізниці або з пристані і взяти на так зване відповідальне зберігання.

У цьому випадку організація, відвантажив на адресу одержувача таку продукцію, несе два види невигідних майнових наслідків: по-перше, витрати з відповідального зберігання, відправлення продукції в іншу адресу за розпорядженням постачальника і т. п. , і, по-друге, з постачальника на користь одержувача в цьому випадку стягується неустойка в розмірі 3% - по продукції виробничо-технічного призначення, 2% - по товарах народного споживання і 5% - по швидкопсувної продукції. При цьому неустойка обчислюється від вартості продукції, не прийнятою покупцем і взятої лише на відповідальне зберігання [439].

Як у першому, так і в другому випадку для постачальника наступають невигідні майнові наслідки, але характер їх різний. У першому випадку ми маємо справу зі збитками, які несе постачальник у зв'язку з упущеннями при відвантаженні продукції, тоді як у другому випадку ми маємо справу із застосуванням до нього заходів цивільно-правового впливу за правопорушення - цивільно-правових санкцій. Цивільно-правова відповідальність є таке покладання невигідних майнових наслідків на порушника цивільних прав і обов'язків, яке пов'язане із застосуванням санкцій.

У зв'язку з цим виникає питання: що таке цивільно-правові санкції?

Термін <санкція> в правовій літературі багатозначний. У теорії права при розгляді питання про зміст якої правової норми вживають термін <санкція норми права>. Під санкцією норми права розуміється будь правовий наслідок, передбачене законом для якогось конкретного випадку. Тому санкцією норми права можуть бути названі такі передбачені цивільним законодавством заходи, як, наприклад, розділ майна між подружжям, стягнення штрафу за поставку недоброякісної або некомплектної продукції; визнання за позивачем-якого суб'єктивного права; відшкодування шкоди, заподіяної працівнику на підприємстві, обов'язок громадянина або організації спростувати поширені ганьблять відомості про якесь громадянина; відшкодування збитків, що виникли від псування вантажу при перевезенні і т. п.

Більше того, санкцією норми права можна вважати не тільки передбачені законом заходи державно-примусового характеру, що застосовуються судом, арбітражем або іншими компетентними державними чи громадськими органами, а й передбачені законом заходи, застосовувані в односторонньому порядку уповноваженою особою до зобов'язаному в разі порушення останнім цивільних прав або обов'язків. Так, відмова покупця від прийняття продукції, поставка якої прострочена, також є санкція норми права, передбачена ст. 225 ГК РРФСР.

Термін <санкція> використовується в цивільному законодавстві також в сенсі <дозволу> або <розпорядження>. Наприклад, у випадках, встановлених законом, допускається адміністративне виселення громадян із займаних ними жилих приміщень (див., наприклад, ст. Ст. 337, 338, 339, 340, 341 ЦК України). У цих випадках виселення проводиться, як каже закон, <з санкції прокурора>. Це означає, що організація не має права навіть у цих випадках виселити громадянина із займаного приміщення на свій розсуд. Організація повинна звернутися із заявою до прокурора про дачу дозволу (санкції) на таке виселення. Такий порядок встановлено законом з метою забезпечення гарантій прав та інтересів громадян. Прокурор перевіряє правильність зазначених у заяві даних, законність вимоги організації про виселення особи та інші умови, які з точки зору закону повинні бути дотримані при виселенні. І лише після цього прокурор санкціонує таке виселення.

Від понять <санкція норми права> і <санкція> як санкціонування, дозвіл на певні дії слід відрізняти поняття санкції як заходи цивільно-правової відповідальності.

Читаючи юридичну літературу, ви можете зустріти висловлювання про те, що відповідальність є санкція, відповідальність є один з видів санкцій тощо Такого роду висловлювання, хоч і спрощують вирішення питання про співвідношення відповідальності і санкції , проте по суті не є правильними. Справа в тому, що відповідальність є застосування санкції, застосування певних заходів до правопорушника, тоді як санкція є та конкретна міра, яка застосовується до порушника.

Чим характеризуються санкції, передбачені цивільним законодавством?

По-перше, оскільки цивільно-правова відповідальність пов'язана з застосуванням заходів державно-примусового характеру, то, отже, до санкцій і можуть бути віднесені лише ті заходи впливу на правопорушника, які застосовуються судом, арбітражем або іншим компетентним державним чи громадським органом.

По-друге, санкції цивільного права носять майновий характер. Вони надають майнове вплив на правопорушника. При цьому на відміну від інших заходів цивільно-правового характеру, також тягнуть для порушника невигідні майнові наслідки, санкції відрізняються тим, що їх застосування безпосередньо і у всіх без винятку випадках тягне за собою настання невигідних майнових наслідків, тоді як інші заходи можуть спричинити за собою невигідні наслідки для порушника лише в кінцевому рахунку.

Наприклад, при поставці продукції, що не відповідає тому сорту, який вказаний в документі, що засвідчує її якість, покупцеві надається право або відмовитися від її прийняття, або прийняти її, але оплатити за ціною, передбаченої прейскурантом для продукції даного сорту. І крім того, йому надано право стягнути з постачальника штраф у розмірі 200% вартості уцінки продукції, але не більше 20% її вартості [440].

Таким чином, якщо у відповідь на порушення сортності поставленої продукції покупець все ж прийме її і сплатить за дійсною ціною даного сорту, то постачальник понесе невигідні майнові наслідки, так як отримає за продукцію менше, ніж очікував.

Однак такі невигідні наслідки не є санкціями. Мова тут йде лише про оплату продукції за її дійсної вартості, а не про відповідальність за порушення сортності продукції. Такий мірою відповідальності, а отже, і санкцій за правопорушення буде в даному випадку лише штраф, який і стягується з несправного постачальника.

Передбачені цивільним законодавством санкції в залежності від характеру їх дії можуть бути різними. Необхідно розрізняти принаймні три види цивільно-правових санкцій: конфіскаційні, штрафні та компенсаційні.

Конфіскаційні санкції - це ті, які пов'язані з безоплатним вилученням у дохід держави майна правопорушника. Саме слово <конфіскація> походить від слова <фиск>, що означає казна держави. Стаття 31 Основ цивільного законодавства визначає конфіскацію як <безоплатне вилучення державою майна як санкції за правопорушення>.

 Конфіскація як санкція за правопорушення відома багатьом галузям радянського права. Стаття 35 Кримінального кодексу РРФСР передбачає застосування конфіскації в якості додаткової міри покарання за державні та тяжкі корисливі злочини. Застосовується конфіскація і в адміністративному праві. Митним законодавством встановлено правила про вилучення у власність держави майна, незаконно провозимого через державний кордон СРСР. 

 Основи цивільного законодавства передбачають застосування конфіскації як санкції також і за цивільні правопорушення. При цьому ст. 31 Основ визначає, що конфіскація як санкція за порушення цивільних прав та обов'язків може застосовуватися лише у випадках і в порядку, встановлених законодавством Союзу РСР і союзних республік. Це означає, що конфіскація в цивільному праві - це виняткова міра, застосовувана тільки за вказівкою закону. 

 Стягнення майна в дохід держави як санкція за порушення цивільних прав та обов'язків застосовується в цивільному праві рідко, зокрема, при вчиненні учасниками цивільного обороту угоди, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства (ст. 14 Основ), при зловживанні цивільними правами, наприклад при використанні права особистої власності для одержання нетрудових доходів (ст. 111 ЦК РРФСР), при безгосподарному утриманні будови (ст. 141 ЦК РРФСР), в деяких випадках грубого порушення соціалістичними організаціями державної та договірної дисципліни, а також у випадках, коли розгляд справи між соціалістичними організаціями порушено за ініціативою органів арбітражу. 

 Слід, однак, мати на увазі, що не всяке вилучення майна у власність держави є санкцією за цивільне правопорушення. Наприклад, Положенням про бухгалтерських звітах і балансах встановлено, що в тих випадках, коли одна державна організація пропустила строк позовної давності і внаслідок цього не змогла витребувати з контрагента-яких грошових сум, то ці суми організація-боржник зобов'язана внести в дохід союзного бюджету. Таке стягнення сум у дохід держави не можна розглядати як санкцію за правопорушення, хоча воно і пов'язано в деяких випадках з порушенням боржником своїх обов'язків перед кредитором. 

 Справа в тому, що в межах встановлених законом строку давності кредитор міг би стягнути з боржника ці суми, але в силу недбалості або якихось інших залежних від нього обставин цього не зробив. Тому зазначені суми слід розглядати як майно, безпідставно заощаджене організацією-боржником. Тут, по суті справи, звертається в доход держави те, що цієї організації вже не належить. Тому говорити в даному випадку про конфіскацію немає підстав. 

 Штрафні санкції - це ті, які застосовуються до правопорушника незалежно від тих збитків, від того майнового збитку, який зазнав потерпілий внаслідок правопорушення, допущеного іншою стороною. Від конфіскаційних штрафні санкції відрізняються тим, що перші стягуються з правопорушника в доход держави, тоді як другі - на користь сторони, потерпілої від правопорушника. 

 Суттєвою ознакою штрафних санкцій у цивільному праві є їх незалежність від збитків. Причому незалежність ця полягає в тому, що штрафні санкції стягуються незалежно від того, чи буде взагалі пред'явлено позов про збитки, незалежно від того, чи виникли взагалі збитки у потерпілої сторони і в якому розмірі, а в ряді випадків, прямо передбачених законом або договором. Ця незалежність виражається у стягненні штрафних санкцій взагалі понад відшкодовуються потерпілому збитків. 

 Штрафними санкціями у цивільному праві є неустойка, штраф і пеня, що стягуються з правопорушника на користь потерпілої сторони. Так, при недопоставку продукції виробничо-технічного призначення або при простроченні в поставці з постачальника на користь покупця стягується неустойка, при простроченні до 10 днів - 3%, а при простроченні понад 10 днів - додатково до цього ще 5% вартості непоставленої в строк продукції . 

 Наприклад, якщо одна зі сторін порушила строк, встановлений для укладення договору поставки, або ухиляється від укладення такого договору, то з неї на користь другої сторони стягується штраф у розмірі 50 руб. за кожний день прострочення, але не більше 500 руб. 

 Пеня як санкція зазвичай застосовується при порушенні грошових зобов'язань. Відомо, наприклад, що квартирна плата повинна вноситися кожним наймачем пізніше 10-го числа наступного за оплачуваним місяця. Якщо квартирна плата вноситься пізніше цього числа, то з наймача як санкції за прострочення платежу стягується пеня в розмірі 0,01% від розміру заборгованості за кожен день прострочення платежу. 

 Компенсаційні санкції - це ті, які мають своїм призначенням відшкодування потерпілій стороні шкоди чи збитків, заподіяних правопорушником. Про відшкодування збитків зазвичай говорять у випадках невиконання або неналежного виконання зобов'язання, що виникло з укладеного сторонами договору. Про відшкодування шкоди мова йде зазвичай у випадках, коли неправомірною поведінкою однієї особи завдано шкоди майну, життю або здоров'ю інших осіб, тобто коли збитки заподіяні поза договірних відносин між правопорушником та потерпілим [441]. 

 Примітки: 

 [436] <Збірник Постанов Пленуму Верховного суду СРСР 1924 - 1970 рр..>. М., Вид. <Известия>, 1970, стор 85. 

 [437] СП військах СРСР 1967 р. N 26, ст. 186. 

 [438] Див: <Збірник інструктивних вказівок Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР>, вип. 30. М., <Юридична література>, 1971, стор 167 - 168. 

 [439] Див п. 60 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення і п. 61 Положення про поставки товарів народного споживання. 

 [440] Див пп. 66, 67 Положення про поставки продукції і товарів. 

 [441] Про розмір відшкодування шкоди або збитків см. главу IV цієї роботи. 

 Інформація, релевантна "3. Ознаки цивільно-правової відповідальності."

1. 4. Заходи правоохоронного характеру, що застосовуються до правопорушників державою
     ознаками цивільно-правової відповідальності. У науці цивільного права їх іменують заходами захисту у вузькому сенсі слова. Другий блок становлять заходи цивільно-правової ответственності1. У свою чергу, заходи державно-примусового порядку, що не володіють ознаками цивільно-правової відповідальності, можна розділити на наступні підвиди: а) заходи превентивного (попереджувального)
   
2. 3. Відповідальність за порушення зобов'язань
     ознаки цивільно-правової відповідальності: цивільно-правова відповідальність являє собою санкцію за правопорушення, що виражається в невиконанні або неналежному виконанні боржником зобов'язання. На відміну від інших (наприклад, оперативних) санкцій, цивільно-правова відповідальність безпосередньо пов'язана з несприятливими майновими наслідками для несправного боржника, які
   
3. II. Поняття цивільно-правової відповідальності
     ознаки цивільно-правової
   
4. Види і стадії адміністративного права
     ознаки адміністративного правопорушення. Грунтовний-ства, при яких виробництво по справі про адміністративне право-шении не може бути почати, а розпочате підлягає закриттю: 227 2. встановлення фактичних обставин. 3. процесуальне оформлення результатів розслідування процес-суального документом, що фіксує закінчення розслідування по адміні-стративно справі, є протокол,
   
5. 2. Судоустройственних ПРИНЦИПИ АРБІТРАЖНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА
     ознак і критеріїв. Даний принцип сформульовано в ст. 19 Конституції України, ст. 7 ФКЗ «Про судову систему Російської Федерації» і ст. 7 АПК. Згідно ст. 7 АПК РФ, правосуддя в арбітражних судах здійснюється на засадах рівності всіх перед законом і судом незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового і посадового становища, місця проживання, ставлення до
   
6. 3. Судопроізводственних ПРИНЦИПИ АРБІТРАЖНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА
     ознак. Принцип безперервності судового розгляду в арбітражному процесуальному праві являє собою таке правило, згідно з яким розгляд справи здійснюється за незмінному складі суду. У разі заміни одного із суддів у процесі розгляду справи воно повинно бути зроблено з самого початку. Тим самим забезпечується цілісність сприйняття одним і тим же складом
   
7. 1. ПОНЯТТЯ І ВИДИ АПЕЛЯЦІЇ. ПРАВО АПЕЛЯЦІЙНОГО ОСКАРЖЕННЯ, ТЕРМІН ПОДАЧІ, ФОРМА І ЗМІСТ апеляційну скаргу. ВІДГУК НА апеляційну скаргу
     ознаками апеляції можуть виступати наступні: апеляція приноситься на рішення суду, що не вступивши-шиї законної сили; справу по апеляції переноситься на розгляд вищого суду; подача апеляції обумовлюється неправильністю рішення суду першої інстанції, яка виражається на думку особи, яка подала апеляційну скаргу, або в неправильному встановленні фактичних обставин, або в
   
8. 2. Судоустройственние прінціпиарбітражного процесуального права
     ознак і кри-теріев. Даний принцип сформульовано в ст. 19 Конституції України, ст. 7 Федерального конституційного закону «Про судову систему Російської Федерації» і ст. 7 АПК. Згідно з наведеними нормативними приписами правосуддя в арбітражному суді здійснюється на засадах рівності перед законом і судом організацій незалежно від місця знаходження, підпорядкованості, форми власності, а громадян
   
9. 3. Судочинного принципи арбітражного процесуального права
     ознак. Принцип безперервності судового розгляду в арбітражному процесуальному праві являє собою таке правило, згідно з яким розгляд справи здійснюється за незмінному складі суду. У разі заміни одного із суддів у процесі розгляду справи воно повинно бути зроблено з самого початку. Тим самим забезпечується цілісність сприйняття одним і тим же складом
   
10. 1. Поняття позову у арбітражному процесі, його елементи і види
      ознакою і за характером захищаються інтересів. Види позовів. Позови класифікуються за різними підставами: 1) за метою, предмету позову проводиться процесуально-правова класифікація позовів; 2) по об'єкту захисту - матеріально-правова; 3) за характером захищається інтересу в арбітражному процесі. За процесуально-правовим критерієм позови класифікуються на позови про визнання, про присудження,