Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу ( контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоСудова психіатрія → 
« Попередня Наступна »
В. В. Бедь. ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ, 2004 - перейти до змісту підручника

§ 1. Психологічні причинизлочинної поведінки

Кримінологічну суть злочинів складає їхня мотивація, яка в суб'єктивній формі відображає всю сукупність об'єктивних причин і умов. Причинність злочинної поведінки - складний об'єкт для вивчення. Вона може бути різнобічно досліджена тільки в рамках комплексу наук про людину і суспільство: соціології, соціальної психології, загальної психології, психофізіології і біології. На соціально-психологічному рівні досліджуються криміногенні властивості таких явищ, як соціальні традиції, настрої, правосвідомість, ціннісні орієнтації, а також механізмів - громадської думки, моди, міжособистісного спілкування, психологічного впливу, конформізму та ін. Психологічний аспект розкриває зв'язки психічних станів і процесів (пізнавальних, емоційних, вольових), психічних властивостей (спрямованості, здібностей, характеру) зі злочинною поведінкою. На психофізіологічному і біологічному рівнях ставиться завдання виявити вплив властивостей нервової системи, темпераменту і процесів фізіологічного характеру на злочинну поведінку.

Аналіз формування злочинної поведінки з позицій психології передбачає пошук відповідей на такі запитання: чому скоєно злочин? що призвело чи примусило цю людину обрати злочинний варіант поведінки в конкретній ситуації? який психічний стан індивіда, його психічні властивості, які проявились у злочинній дії?

Відповіді на ці запитання не можуть бути однозначними, бо злочин як свідома дія людини завжди є результатом складної взаємодії найрізноманітніших причин. Поведінка людини спонукується і регулюється його індивідуальним, суб'єктивним сприйняттям і відображенням реальних життєвих обставин і причетністю індивіда до цих обставин.

Об'єктивними причинами правопорушень є суперечності в соціальних і економічних відносинах - низький рівень життя людей, недоліки організаційного і адміністративно-господарського характеру, безробіття, найближче соціальне оточення та ін.

Суб'єктивні причини злочину - соціальні позиції особистості, система цінностей та інтересів, рівень соціалізації і правосвідомості, соціальні установки і стереотипи поведінки, а також психодинамічні особливості особи і тимчасові психічні стани.

Оскільки поведінка людини не буває прямим наслідком безпосередньо чинних факторів (соціально-економічних умов життя, ситуативних обставин і т. п.), то її неможливо розглядати за аналогією з причинністю в явищах природи. Система зовнішніх обставин у поведінці особи переламується через її внутрішній світ, через її психіку. Звідси випливає важливий висновок: у злочинній поведінці проявляється єдність об'єктивних і суб'єктивних факторів людської життєдіяльності.

Спроби наукового пояснення психологами особи злочинця і злочинної поведінки беруть початок у ХХ ст. Одна з перших концепцій полягає в тому, що злочинець має низку специфічних негативних рис характеру або особистості в цілому. Так, П. Поллітц виділяв у злочинця такі психічні особливості, як "відсутність співчуття", "заниженість відчуття болю", "байдужість до покарання", "пихатість", "схильність до пияцтва", "сексуальна розпущеність" та ін.1 Під впливом досліджень психіатрів (зокрема К. Шнейдера, який дав класифікацію психопатичних особистостей) на початку 30-х років кримінологи зацікавились психіатричними інтерпретаціями злочинця. Наприклад, А. Мерген відмічав, що тенденція до злочину закладена в людині з самого початку, "психопат піддається їй тому, що сила цієї тенденції дістає патологічну перевагу над всіма іншими"2.

Розин В. М. Психологія для юристов. - М.: Изд. дом "Форум", 1997. - С. 70. Шнайдер Г. Й. Криминология: Пер. с нем. - М.: Прогресс, 1994. - С. 84.

Послідовники біологізаторського підходу, і зокрема представники фрейдистської та неофрейдистської шкіл, пояснюють природу агресивності як першопричину насильницьких злочинів.

Агресивність - поведінка, метою якої є нанесення шкоди якомусь об'єкту або людині. Вона виникає, на думку фрейдистів і неофрейдистів, унаслідок того, що з різних причин не реалізуються окремі неусвідомлювані вроджені потяги, що збуджує агресивну енергію, енергію нищення. Як такі неусвідомлювані вроджені потяги З. Фрейд розглядав лібідо, А. Адлер - прагнення влади, переваги над іншими, Е. Фромм - потяг до нищення.

Очевидно, що при такому поясненні агресивність неминуче повинна виникнути в будь-якої людини з вродженими, сильно вираженими неусвідомлюваними потягами, які далеко не завжди здатні реалізуватися в житті і тому знаходять свій вихід у деструктивній, нищівній поведінці.

Проте такі дослідники агресивності та її природи, як А. Бандура, Л. Берковиць, А. Басс, Е. Квятковська-Тохович, С. Єніколопов та інші суттєво змінили точку зору на природу агресії та її вираження.

Усе більша роль в природі агресії відводиться соціальним факторам, які діють за життя. Так, А. Бандура вважає, що агресія - результат спотвореного процесу соціалізації, зокрема результат зловживання батьками покараннями, жорстоким ставленням до дітей. Л. Берко-виць вказує, що між об'єктивною ситуацією і агресивною поведінкою людини завжди виступають дві опосередковані причини: готовність до агресії (злість) та інтерпретація, тлумачення для себе цієї ситуації.

Біологічні фактори не можна відокремлювати, відривати від соціальної сутності особи, але разом з тим не можна їх і не враховувати. Біологічні властивості людини взаємодіють із певними психічними утвореннями, є умовою розвитку його психічних якостей в конкретних соціальних обставинах. "Серед обстежених нами рецидивістів установлено 14 % осіб, останні злочини яких значною мірою обумовлені, на наш погляд, генетично і структурно нижчими властивостями: ексцесами темпераменту, патологією психіки, підсвідомими потягами"1.

Сьогодні кримінологи вважають, що шукати пояснення злочинній поведінці особи треба не в фізіології і психіатрії, а в соціальній

Зелинский А. Р. Рецидив преступлений: Структура, связи, прогнозирование. - Х.: Выща шк., 1980. - С. 46.

психології та в психологічних теоріях особистості. Та й більшість спеціалістів доходить думки, що злочинець - не якась особлива дефектна особистість, а одна з можливих ліній розвитку подій1.

Тому причини злочинної поведінки слід розглядати в комплексі, враховуючи і біологічні фактори індивіда, його індивідуально-психологічні особливості, соціально надбані ним якості та зовнішні обставини, в яких формується особистість та реалізується її життєдіяльність.

Серед причин злочинної поведінки необхідно розрізняти фактори, що визначили розвиток спрямування особистості та її емоційно-вольові регуляційні особливості. Стосовно останнього, то в злочинах, що скоюються при домінуванні в поведінці емоційної сфери, певні дії виникають раптово і мають імпульсивний характер. У структурі таких дій різко зростає роль рухових (моторних) компонентів і знижується роль оціночно-орієнтовних.

Розвиток особистості залежить від того безпосереднього середовища, яке її оточує, від особистого досвіду, від її діяльності і т. д. Аце безпосереднє середовище може бути носієм конкретних антигромадських звичок, які через наслідування, зараження, навіювання і по-ведінкові стереотипи впливає на людину, яка потрапила в таке мік-росередовище. Таким чином, соціальне в людині зумовлене самим її існуванням у суспільстві і різних малих групах, її діяльністю і спілкуванням, які виникають на цій основі, потребами, інтересами, ціннісними орієнтаціями. Саме соціальна взаємодія і комунікації формують поведінку людини та її внутрішнє уявлення про саму себе. При цьому під соціальною взаємодією розуміється прагнення людей до узгодженої поведінки, без якої неможливе соціальне життя, а також наявність своєрідного зворотного зв'язку (його роль відіграють уявлення індивіда про те, що, з його погляду, від нього очікують інші люди, як вони його бачать і сприймають).

У зв'язку з цим американський психолог Т. Шибутані відзначає: "Особиста відповідальність фіксується людиною в той момент, коли вона представляє собі, що від неї чекають інші учасники. Лінії дії окремих індивідів взаємно підганяються одна одній, оскільки кожен може приймати роль інших, формувати Я-образ із приписуваною їм точкою зору і здійснювати пристосування до приписуваних їм намірам і експектаціям"2.

Розин В. М. Психологія для юристов. - С. 70.

Шибутани Т. Социальная психология: Пер. с англ. - Ростов н/Д: Феникс, 1998. - С. 82.

Важливим елементом соціальної взаємодії є власна діяльність індивіда, яка багато в чому зводиться до контролю за своєю поведінкою. Свідома поведінка формується в процесі спілкування, спільної роботи. Узгоджена дія у стійких ситуаціях залежить від кожного учасника комунікативного процесу, який зберігає свою особисту автономію і контролює себе з погляду групових експектацій. Найбільшою самосвідомістю володіє та людина, яка слідкує за Я-образами і допускає менше спонтанності у своїх вчинках.

Юрист завжди повинен пам'ятати про те, що детермінантів поведінки людини у рамках соціальної взаємодії принаймні дві - група і особистість. Кожен учасник соціальної взаємодії - особистість, продукт особливої історії. Кожна група людей також має свою історію, яка не залежить від однієї окремої людини (досить пригадати, що шаблони поведінки існували значно раніше, ніж черговий індивід вступав у ту чи іншу соціальну групу). Відповідно, щоб зрозуміти, що відбувається в ситуації правопорушення, потрібно знати особливості як окремої особистості, так і закономірності функціонування групи, членом якої є ця особистість.

Суттєво й інше: в реальній соціальній поведінці взаємодія не обов'язково має узгоджений характер. Досить часто виникають конфлікти як "по горизонталі", так і "по вертикалі". У ситуації конфлікту люди мимоволі, а часто свідомо заперечують очевидне, забувають те, що до цього добре пам'ятали, тлумачать події у бажаному для них напрямі, приписують іншим властивості, які характерні для них самих, замість розумних дій учиняють істерику і т. ін. Подібна поведінка у психологічній науці називається "захисною", а відповідні психічні механізми - "захисними". У контексті злочинної поведінки захист будується з метою уникнути усвідомлення власних слабкостей чи небезпечної зовнішньої ситуації.

Тому багато спеціалістів обґрунтовано вважають, що протиправні дії зумовлені, з одного боку, груповими ефектами (в тому числі й впливом літератури, ЗМІ), а з другого - особистістю правопорушника. Наприклад, О. Ратінов серед факторів, які зумовлюють формування у правопорушників певного відчуття особистої безпеки, визначає такі:

"- надія на щасливий випадок, яка породжується прикладами інших правопорушників, поганими зразками літературної і кіно-продукції і т. п.;

- успішність минулих дій суб'єкта, схильність до ризику зростає відповідно успіху; -

"ризикованість" може бути властивістю особистості правопорушника, яка виражається в пристрасті до гострих відчуттів; -

визнання ризику "фатумом життя", що особливо характерне для фаталістичної позиції багатьох рецидивістів"1.

Отже, причини злочинів мають соціально-психологічний характер. Такий підхід створює реальну основу для встановлення зв'язку між соціальними умовами життя і психологічними властивостями окремих особистостей. Біологічно успадковані якості людини є умовою розвитку її психічних властивостей у визначенні певних соціальних обставин.

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "§ 1. Психологічні причинизлочинної поведінки"
  1. 1. Визначте місце дисципліни в системі сучасного менеджменту організацій
    психологічні теорії поведінки, психоаналіз, соціальна психологія, психологія спілкування, психологія праці). 3. Соціологічні концепції. їхній вплив на управління персоналом є різноманітним. Він виявляється, насамперед, у теоріях груп і організацій. 4- Трудове і соціальне право. 5- Політологічні теорії. 6- Конфліктологія. Науки про працю: ергономіка, фізіологія праці, психологія праці,
  2. 16. Джерела міжнародного права.
    психологічні-соціально-психологічнихАЕ, духовних (загальна й політико-правова культура) і т.п.; 2) зовнішню форму існування юридичних норм (нормативний акт, нормативний договір, судовий прецедент, правовий звичай). Юридична наука взагалі й наука міжнародного права зокрема займаються вивченням формальних джерел права, до яких можна віднести результати правотворческого процесу При аналізі поняття
  3. § 2. Тактичний прийом як елемент криміналістичної тактики
    психологічній сутності, особливостях психологічного механізму його реалізації. Такий механізм реалізації тактичного прийому припускає: 1) його психологічну спрямованість, пов'язану з викриттям неправди, актуалізацією забутого, відтворенням події, що трапилася, знаходженням прихованого тощо; 2) безпосередню чи опосередковану взаємодію між слідчим (суддею) і його респондентами; 3) психологічний
  4. § 6. Психологічні основи використання тактичних прийомів
    поведінки і позиції суб'єкта спілкування; вплив, що має на меті одержання інформації; вплив, якому притаманна виховна спрямованість; 2) за способом здійснення - вербальний або нонвербальний; 3) за інтенсивністю - насиченість емоціями, тривалість тощо; 4) за складністю - психологічно слабкий або навпаки, вплив, що має сильну фіксацію; 5) за інформаційно-пізнавальним призначенням - збуджуючий,
  5. § 3. Підготовка до допиту
    психологічні риси особи допитуваного: його рішучість або обачливість, сміливість або боягузтво, навички та звички, жорстокість, цинізм, схильність до афективних спалахів, патологічні відхилення психіки тощо. Вивчення матеріалів справи дозволяє дійти висновку щодо характеру дій допитуваного і скласти його «кримінальний» портрет. Під час вивчення матеріалів справи слідчий робить закладки у
  6. § 8. Допит неповнолітніх
    психологічній літературі запропоновано шість вікових груп неповнолітніх: 1) дитячій вік (до 1 року); 2) раннє дитинство (від 1 до 3 років); 3) дошкільний вік (від 3 до 7 років); 4) молодший шкільний вік (від 7 до 11-12 років); 5) підлітковий вік (від 11 до 14-15 років); 6) старший шкільний вік (від 14 до 18 років). Вікові особливості - це сукупність взаємопов'язаних типових для даного віку
  7. § 3. Криміналістична характеристика злочинів
    психологічні, що впливають на формування та здійснення злочинної мети. Виходячи з цього, криміналістична характеристика злочинів може розглядатися як система, що складається з елементів, котрі містять окремі підсистеми - компоненти: а) особа злочинця, яка характеризується фізичними, соціально-демографічними даними; категорії посадових матеріально відповідальних осіб та інших осіб, які можуть
  8. § 4. Особливості тактики проведення окремих слідчих дій
    психологічні особливості особи (темперамент, характер, потреби, інтереси тощо), чи усвідомлювала потерпіла значення дій, які вчиняли з нею, та ін. Щодо неповнолітніх, то на вирішення судово-психологічної експертизи можуть бути поставлені такі питання: а) рівень розумового розвитку та його відповідність віку; б) найбільш яскраве виявлення психічних властивостей особи, які можуть впливати на її
  9. § 1. Ознаки зовнішності людини і механізм відображення їх при вчиненні злочину
    психологічні; 3) світоглядні; 4) виробничо-ділові; 5) морально-побутові. Розглянемо кожну з них більш конкретно. Персонографічні властивості характеризують людину як суспільну істоту, яка має прізвище, ім'я та по батькові, стать, час народження, місце проживання, національність, мову та ін. Це довідково-інформаційні дані, котрі можуть бути змінені залежно від життєвих ситуацій (правомірно чи
  10. § 6. Види правопорушень. Правопорушність
    психологічні характеристики, то правопорушність - соціальне явище, яке являє собою систему (сукупність) конкретних правопорушень. Це один із видів соціальних відхилень. Правопорушність виступає як неминучий наслідок соціального розвитку, пов'язаного з ним прогресу або регресу виробництва і обумовленого ними розузгодження соціального статусу індивіда. Суперечності між потребами і соціальними
  11. ВСТУП
    психологічні і соціально-психологічні основи відповідно до курсу юридичної психології; Лазурский А. Ф. Классификация личностей. - Пг.: Госиздат, 1921. - С. 361. 3) розглянути проблеми правової соціалізації особистості, фактори і умови формування правосвідомості і причини її деформації; 4) розкрити психологічні аспекти криміналізації особистості, механізми злочинної поведінки і
  12. § 1. Предмет ізавдання юридичної психології
    психологічні якості людей, їхні взаємини, умови життя і діяльності, індивідуальні особливості потерпілого, підозрюваного (обвинуваченого), свідків та ін. Без психологічних знань дуже важко орієнтуватися у тих конфліктах і ситуаціях, з котрими йому, а також судді, співробітникові органів дізнання, прокурору та іншим учасникам юридичного процесу, доводиться стикатися у своїй роботі. Психологічна
  13. § 2. Історія розвитку юридичної психології2
    психологічні рекомендації про способи допиту обвинувачених і свідків, розглядалася класифікація злочинців. Князь М. Щербатов (1733-1790) один із перших авторів вказував на необхідність підготовки законів із урахуванням психології народу, позитивно оцінював фактор праці у перевихованні злочинця, порушив питання про можливість дострокового звільнення злочинця від покарання. У Росії в
  14. § 2. Методи пізнання в юридичній психології
    психологічні закономірності державно-правових явищ і процесів, які не лежать на поверхні, а проявляються як їхня тенденція, сутність. У психолого-правовому дослідженні логічний метод виражається через аналіз і синтез, порівняння і класифікацію, систематизацію і узагальнення, абстрагування і конкретизацію. Достоїнство теоретичного аналізу і синтезу полягає в тому, що застосування
  15. §3. Методи психологічного впливу на особистість
    психологічні явища (поведінка, спілкування, взаємодія людей і т. п.). Без знання загальнопсихологічних і соціально-психологічних основ неможливо вивчати конкретні психолого-правові