Головна
ГоловнаІсторіяВсесвітня історія (підручники) → 
« Попередня Наступна »
І.О.Змітровіч, Г.М.Крівощекій, М.Я. Колоцей та ін. Всесвітня історія новітнього часу: Учеб. посібник: У 2 ч.ч. 2 - 1945 - початок XXI в. І.О.Змітровіч, Г.М.Крівощекій, М.Я. Колоцей та ін / Відп. ред. Л. А.Колоцей. - Гродно: ГрГУ, 2002. - 207 с., 2002 - перейти до змісту підручника

§ 8. Розвиток західноєвропейської інтеграції


У післявоєнному розвитку Західної Європи велику роль відіграє інтеграція, ідея якої набула поширення ще в минулому столітті. Але перш, ніж вона почала втілюватися в життя, народам Європи довелося пережити дві світові війни. У 1948 р. була створена Організація Європейського співробітництва. Вона займалася координацією питань, пов'язаних з допомогою, що надходить з США за «планом Маршалла». Подальшим кроком було установа в цьому ж році митного союзу БЕНІЛЮКС, куди увійшли Бельгія, Нідерланди і Люксембург. У 1949 р. була заснована Рада Європи. Так створювалися основи і нові форми міжнародного економічного і політичного співробітництва. Нову сторінку в інтеграційних процесах в Європі відкрив план створення Європейського об'єднання вугілля і сталі, оприлюднений Р.Шуманом 9 травня 1950 «План Шумана» передбачав укладення договору з метою встановлення міжнародного контролю над ключовими галузями військової промисловості. Договір повинен був бути обов'язковим для його учасників. Це ставило певні перепони для різкого нарощування виробництва озброєнь з метою підготовки до війни. Італія, Бельгія, Нідерланди і Люксембург висловили бажання приєднатися до плану.
18 квітня 1951 Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, ФРН і Франція уклали Паризький Договір про заснування Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), яке почало виконувати свої функції з 10 серпня 1952 Першим головою об'єднання став француз Жан Монне. Після приєднання ще 6 країн об'єднання контролювало на початку 90-х років всю здобич кам'яного вугілля, понад 90% виплавки сталі і виробництва чавуну, близько 40% видобутку залізної руди в Західній Європі.
25 березня 1957 країни-учасниці ЄОВС підписали Римські договори, що засновує Європейське економічне співтовариство (ЕЕ C) і Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом). Ці договори набули чинності з 1958 р. Створення трьох спілок західноєвропейських держав сприяло прискоренню економічного зростання і підвищення життєвого рівня населення країн-учасниць. Договори також зробили вплив на зміцнення миру в Західній Європі.
У процесі інтеграції створювалися більш сприятливі умови для взаємодіючих сторін. Забезпечувався більш широкий доступ до фінансових, матеріальних і трудових ресурсів, новітніми технологіями. Забезпечувався захист фірм країн-учасниць економічної інтеграції від конкуренції з боку фірм третіх країн. Важливе значення має можливість спільно вирішувати найбільш гострі соціальні проблеми. Високі темпи економічного розвитку країн ЄЕС притягували увагу інших країн Західної Європи, які виражали бажання вступити в Співтовариство. До січня 1986 р. налічувалося 12 членів ЄЕС. До «Шестірці» додалися Великобританія, Данія, Ірландія, Греція, Португалія, Іспанія.
Важливою подією в діяльності ЄС з'явився набув чинності з 1 липня 1987 Єдиний європейський акт. Він був схвалений і ратифікований всіма членами Співтовариства. У договори про утворення ЄС були внесені і юридично закріплені глибокі зміни. Передбачалося створення Європейського Союзу. Економічне, валютно-фінансова, гуманітарна співпраця піднімалося на більш високу ступінь. Узгоджено почали вирішуватися питання зовнішньої політики і забезпечення безпеки країн-учасниць Співтовариства. Ставилося завдання створення єдиного внутрішнього ринку, який забезпечував вільний рух товарів, капіталів, послуг і цивільних осіб. Комісія ЄС розробила спеціальні програми (близько 300) для реалізації цього завдання.
У травні 1992 р. ЄС укладає Угоду про єдиний європейський господарському просторі з ЄАВТ - інший Інтегра-
ційної угрупованням в Європі. За угодою країн члени ЄАВТ з 1993 р. змінюють законодавство, приводять його у відповідність з прийнятими ЄЕС правовими нормами, які стосуються вільного руху товарів, капіталів, послуг і конкуренції. До кінця століття передбачається введення єдиної грошової одиниці (ЕКЮ), вироблення узгодженої зовнішньої політики, введення єдиного громадянства.
У лютому 1992 р. в нідерландському місті Маастрихті міністри закордонних справ і фінансів 12 держав-членів ЄС підписали Договір про Європейський Союз, який передбачає трансформацію ЄС в економічний, валютний і політичний союз. Договір є одним з найбільших політичних і правових актів у більш ніж 40-річної історії європейської інтеграції, рівний за своїм значенням Паризькому і Римському.
Набуття чинності з 1 січня 1993 р. Договір про Європейський Союз надає незворотного характеру зближенню країн ЄС в економічній, валютної, соціальної та політичної областях. Створення єдиного внутрішнього ринку передбачає усунення перешкод для вільного пересування людей, товарів, послуг і капіталу на території Співтовариства, установа економічного, валютного і політичного союзу, європейського громадянства. З 1 січня 1995 відбулося розширення Європейського Союзу з 12 до 15 членів. У ЄС були прийняті Австрія, Фінляндія і Швеція. Повинна була вступити і Норвегія, але більшість населення на референдумі висловилися проти.
З 1 січня 1999 р. 11 країн Європейського Союзу (Австрія, Бельгія, Німеччина, Іспанія, Італія, Ірландія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія і Франція) утворили Економічний і валютний союз (ЕВС) і ввели єдину європейську валюту - євро.
Введення єдиної європейської валюти дозволяє підсилити позиції ЄС в міжнародній торгівлі, а значить, забезпечити стабільність економічного зростання, що в свою чергу ще більше підвищить привабливість ЄС для інших країн континенту.
1 травня 1999 набув чинності Амстердамський договір. У ньому сформульовані правові рамки і підстави для спільної діяльності в сфері безпеки та оборони.
Створення ЄС і подальший розвиток європейської інтеграції фактично призвело до створення в Західній Європі потужного центру сили, поява наддержави якісно нового типу, яка має колосальний потенціал для всебічного прогресу в XXI в.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " § 8. Розвиток західноєвропейської інтеграції "
  1. Глава четвер-тая. ХАРАКТЕРИСТИКА І ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВИ
    розвитку, в його соціальній цінності і призначення. Це означає зрозуміти держава в єдності всіх різноманітних і суперечливих властивостей, сторін і форм, як самостійний і цілісний соціальний інститут. У розділі другому вже розглядалася характеристика держави як політичної організації ранньокласового суспільства, тобто розглядалося це властивість на етапі виникнення і становлення
  2. § 4. Країни Центральної та Південно-Східної Європи в середині 80-х - 90-ті р.
    розвитку і його сталінська модель були для країн Європи в цілому чужорідне. Жодна з них не змогла до нього адаптуватися ні через національну специфіку, ні через часткові реформи, ні через кризи. Консервативна адміністративно-командна система перетворилася на гальмо розвитку: фактична однопартійність не дозволяла враховувати вимоги часу; монополія на владу вела до політичної та
  3. Введення
    розвитку цієї державності, її несамостійність і перманентні рятівні запозичення з всіляких передових країн, при цьому передовими оголошуються найрізноманітніші країни, залежно від історичного періоду і того соціального заходу в самому широкому сенсі цього слова, який визначає суб'єктивну ідеологічну позицію авторів цього напрямку в часи їхньої роботи. Само
  4. 8. Російський консерватизм другої половини X IX в.
    Розвитку Росії, системи поглядів, на жаль, не було створено. Які ж витоки російського консерватизму другої половини XIX століття? Росія в пореформені часи стрімко йшла шляхом капіталізму, країна швидко змінювалася, старий спосіб життя і порочні порядки миколаївського царювання йшли в минуле, втрачали колишню економічну силу і монопольну політичну владу дворяни ... Дійсно, в 45
  5. 1.Економіка і соціальна структура
    розвитку світового капіталізму: - ешелон розвиненого, класичного капіталізму - Англія, Франція, США, Канада, Австралія; - ешелон становлення буржуазних відносин в переплетенні з іншими економічними укладами - Росія, Японія, Австрія, Балканські держави; - ешелон держав Азії, Африки, частково Латинської Америки, що опинилися до початку XX століття на положенні колоній і напівколоній великих
  6. 5. Оточення І. В. Сталіна
    розвитку суспільства і елементарному здоровому глузду. Освітній рівень оточення Сталіна в 1930-40-і рр.., Був значно нижчим порівняно з оточенням В. І. Леніна. Значна частина членів Політбюро, обраного в березні 1939 р., наприклад, мала освіту на рівні реального училища. Лише В. М. Молотов два роки навчався на економічному відділенні Петербурзького університету, а Н.С.
  7. 30. Критерії періодизації держави і права
    розвитку, робити теоретичні висновки про їх виникнення і шляхи розвитку, а також прогнози. Серед критеріїв періодизації можна виділити два основних, що використовуються в сучасній науці: формаційний і цивілізаційний. Формаційний критерій є традиційним для російської науки. На його основі виділяють п'ять типів виробничих відносин (суспільно-економічних формацій):
  8. 6. Юр. наука, її система. Догматичні юр. науки. Розвиток традиційних юр. наук і становлення нових юр. наук.
    Розвитком права, а також з розвитком яких окремих галузей права. Наприклад, як свого часу теорія держави і права «відбрунькувалися» від ряду інших наук, так нині спостерігається тенденція до утворення відносно самостійного напряму усередині самої ТГП. Така диференціація науки цілком природна і закономірна - вона є передумовою і необхідною складовим елементом майбутньої
  9. Страхування ризику кримінальної економічної діяльності
    розвинених форм злочинного бізнесу, витрачання основної частини ресурсів направлено на страхування кримінальних ризиків. Розглянемо основні форми і методи побудови і функціонування злочинних організацій. Вони є продуктом багатовікового вдосконалення кримінальної практики і виконують найважливішу функцію - зниження ризиків кримінальної економічної діяльності та забезпечення
  10. 1.2. Діалектичні закономірності реформування силових структур при переході до громадянського суспільства
    розвитку, коли громадянське суспільство не обмежується роллю донора. Воно хоче, виходячи з можливостей і реальних потреб, визначити, скільки воно може і повинно виділяти коштів на оборону, які НД йому потрібні і в якому напрямку армія повинна розвиватися. В. Озеров підкреслював: «... Саме життя вимагає від нас проведення якнайшвидшої інтеграції Збройних Сил з громадянським суспільством.