| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 2. Соціально-економічний розвиток |
||
|
З обранням в 1985 р. генеральним секретарем ЦК КПРС М. С.Горбачева в СРСР настає період «перебудови» і зміни соціально-економічної системи. У 1985 р. був проголошений курс на «прискорення соціально-економічного розвитку» за рахунок більш повного використання потенціалу соціалістичної системи - зміцнення трудової дисципліни та інтенсивної експлуатації виробничих потужностей. У пошуках виходу з кризи нове радянське керівництво великі надії покладало на розвиток ініціативи і самодіяльності мас, активізацію «людського фактора». Проте дії в цьому напрямку не відрізнялися послідовністю, були суперечливі. У 1985 р. ЦК КПРС прийняв постанову «Про заходи щодо подолання пияцтва і алкоголізму». Протягом 1985-1986 р. виробництво алкогольних напоїв у країні скоротилося вдвічі, а держбюджет не дорахувався з 1985 по 1988 р. близько 67 млрд. рублів. Повсюдно різко зросла самогоноваріння. Зрештою в 1988 р. антиалкогольна кампанія провалилася. Невдача цього курсу на «прискорення» змусила керівництво країни в 1987 р. висунути ідею «перебудови» (модернізації) країни. Термін «перебудова» означав здійснюваний зверху перехід до демократизації політичного ладу і допуск ринкових відносин в економіку. Курс на перебудову був зрозумілий далеко не всіма і не відразу. Тричі переносився Пленум ЦК КПРС, присвячений кадровій політиці. Він відбувся в січні 1987 р. і мав важливе значення в забезпеченні підтримки перебудови на місцях. Прийняття в 1987 р. «Закону про державне підприємство» поєднувалося з введенням держзамовлення, Госпріємки. Закон про трудові колективи передбачав створення на промислових підприємствах рад трудових колективів, які наділялися правом обирати керівників, регулювати заробітну плату і відрахування на соціальні потреби. Тим самим влада ніби зверталися до народу, прагнули спертися на нього. Однак на практиці реалізація закону призвела до дезорганізації виробництва, на багатьох підприємствах діяльність адміністрації виявилася паралізованою. Поступово зріло розуміння дійсної глибини соціально-політичної кризи та її причин, шляхів виходу з нього. Знаменний в цьому відношенні доповідь Генерального секретаря ЦК КПРС М. С. Горбачова на ювілейному засіданні, присвяченому 70-річчю Жовтня. Правда, в керівництві партії і країни були різні думки про становище в країні, різні підходи до вирішення гострих проблем сучасності. Важливим завоюванням перебудови стала гласність, завдяки якій до активного політичного життя долучилися мільйони радянських людей. Гласність сприяла критичного осмислення досягнень радянського суспільства, шляхів подолання кризи. У пошуках виходу з кризи радянському керівництву довелося вирішувати низку безпрецедентних завдань. Багато пороки економічної системи були породжені високим ступенем монополізму і, як наслідок, практичною відсутністю конкуренції. В умовах тотального одержавлення (95% засобів виробництва), зміцнення адміністративно-командної системи були втрачені економічні стимули до продуктивної праці, поширилася безгосподарність. Поглиблення соціально-економічної кризи підштовхнуло керівництво країни до радикально-економічної реформи. Її головна мета - переклад господарства на рейки ринкової економіки, всебічний розвиток товарно-грошових відносин, економічне стимулювання праці. У своєрідних умовах Радянського Союзу це означало, насамперед, роздержавлення і формування в економіці різних укладів господарства, заснованих на різноманітті форм власності. Взаємовідносини між ними повинен регулювати ринок. Нову ситуацію в економіці країни почали створювати орендна, кооперативна, приватна, колективна та інші форми власності. Певні надії покладалися на залучення іноземного капіталу. Складні суперечливі процеси породила конверсія - переведення підприємств оборонної галузі на випуск мирної продукції. Горбачов пояснював освіту бюджетного дефіциту головним чином прорахунками колишнього керівництва і недооцінкою масштабу кризи, в якій опинилася країна, тим, що в результаті зниження цін на сиру нафту на світовому ринку в 1985-1986 р. доходи від експорту нафти впали на одну третину. Але головною причиною все-таки були неправильно обрані пріоритети. Позначилися також величезні витрати на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи. 26 квітня 1986 вибухнув один з реакторів Чорнобильської атомної електростанції. Тисячі квадратних кілометрів території декількох областей України, Білорусії та Російської Федерації виявилися зараженими. Десятки тисяч людей піддалися радіо - активному опроміненню. Сотні військовослужбовців і пожежників, які брали участь у ліквідації наслідків страшної аварії, загинули від променевої хвороби. Витрати держави склали десятки мільярдів рублів. Процеси демократизації, що почалися в багатонаціональній державі, неминуче вели до необхідності со-вершенствования міжнаціональних відносин. Далеко не всі проживають в СРСР народи отримали національну державність. Більше 50 млн. радянських людей проживали поза своїх національно-державних утворень. В умовах поглиблення інтеграції народного господарства не завжди враховувалися інтереси республік, можливості і потреби народів. Панування адміністративно-командної системи обмежувало права і самостійність республік, підпорядковуючи їх інтересам центру. Нараставшие політичні процеси все більш послаблювали центральну владу. Ще в грудні 1986 р. в Казахстані відбулося велике зіткнення на національному грунті. Навесні 1988 р. спалахнув вірмено-азербайджанський конфлікт в Карабаху. Національні проблеми ставали все напруженішою. У союзних республіках були створені народні фронти, які стали проводити курс на вихід з СРСР. Першими про вихід заявили в 1990 р. Прибалтійські республіки. До початок 1991 р. у всіх республіках у влади або поруч з владою перебували сили, які прагнули до самостійності, дезінтеграційні процеси наростали. Сформована в 1990 р. в рамках Верховної Ради та З'їзду народних депутатів СРСР група «Союз» (на основі якої утворилося всесоюзне політичне об'єднання «Союз»), лідери Н.Петрушенко, В.Алксніс і др ., звинуватили Горбачова в розвалі країни, ліквідації Варшавського договору, висміювали його ідею «загальноєвропейського дому», доводячи, що СРСР в цей будинок на рівних умовах ніколи не пустять. Висловлювалися також звинувачення в нездатності погасити вогнища міжнаціональних конфліктів, у відмові від захисту росіян. У квітні 1990 р. в Уряді СРСР була розроблена програма економічних реформ, яка передбачала швидке включення ринкових механізмів, свободу підприємств, початок роздержавлення власності. Але Президентська Рада і Рада Федерацій порахували, що в умовах падіння довіри до союзним відомствам з боку республік і населення ця програма не здійсниться. 31 липня 1990 відбулася зустріч М.Горбачова і Б.Єльцина, вони домовилися про розробку економічної програми, альтернативної урядової. Була створена комісія під керівництвом академіка С. Шаталін та заступника Голови Радміну РРФСР Г. Явлінського. Це була програма «500 днів». Вона націлювала на швидкий і рішучий перехід до ринку, сміливе введення різних форм власності, швидку приватизацію. Горбачов віддав перевагу програмі уряду, яка, не заперечуючи необхідність переходу до ринку, прагнула розтягти цей процес на тривалий термін і залишити значний державний сектор в економіці. Реалізація урядової реформи почалася в січні 1991 р. з обміну купюр в 50 і 100 рублів з метою вилучення грошей. Замість планованих 20 млрд. рублів уряд отримав від цієї операції менш 10 млрд. 2 квітня в 2 - 4 рази уряд підвищив ціни на продовольчі товари, транспорт, комунальні послуги. Відбулося падіння життєвого рівня населення. За даними ООН, до середини 1991 р. СРСР за цим показником став займати 82-е місце у світі. Б.Єльцин в жовтні 1990 р. заявив, що Росія може са-мостійно приступити до радикальної реформи з відповідним розділом бюджету, власності, армії, озброєнь, митниці та ін Боротьба за економічний суверенітет Росії і СРСР ставала безкомпромісною. Знову інтереси народу були принесені в жертву боротьби за владу, а економіка стала заручницею політики - всі пропоновані програми її стабілізації виявилися приреченими. Економічна криза заглиблювався. Керівництво союзних республік, країв і областей бачило шлях до поліпшення в децентралізації управління, у наданні ще більших прав і економічних можливостей регіонам у вирішенні на місцях економічних і соціальних проблем. Це знайшло відображення в боротьбі союзного і республіканських парламентів. Але замість пошуку шляхів виходу з кризи, створення законодавчої бази некваліфіковані депутати займалися деструктивної політичної діяльністю, спрямованою на протистояння центру і регіонів. Цьому сприяли разразившиеся політичні кризи в Азербайджані, Вірменії, Грузії, Литві з масовими виступами населення і кривавими зіткненнями. На порядок денний було поставлено питання про підготовку нового союзного договору, в якому повинно знайти відображення розширення прав союзних республік. Надання самостійності національно-державним утворенням СРСР диктувало необхідність удосконалювання устрою Радянського держави як федерації республік. Настійно висувалася вимога в інтересах збереження єдиної держави перейти до конфедерації як формі національно-державного устрою, що відповідає завданням сьогоднішнього дня. Небажання центральних владних структур враховувати гостро протікали процеси, нездатність до гнучкого вирішення складних міжнаціональних проблем привели до розпаду Союзу Радянських Соціалістичних Республік в грудні 1991 р. Уклавши між собою урядові угоди, Росія, Білорусь і Україна утворили Співдружність Незалежних Держав. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 2. Соціально-економічний розвиток " |
||
|
||