| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Тема 2. Принципи цивільного процесуального права |
||
|
Сутність і значення права найбільш яскраво проявляються в його принципах, які мають таку саму мету, що й право, забезпечують шляхи розвитку цієї галузі. З розвитком суспільства розвиваються і принципи цивільного процесуального права, вдосконалюючись з урахуванням потреб політичних і соціально-економічних перетворень, подальшого забезпечення гарантій захисту суб'єктивних прав та інтересів. Значення принципів зумовлюється їх впливом на нормотворчу діяльність, вони визначають основні форми й методи діяльності суду та інших учасників процесу при здійсненні правосуддя по цивільних справах. Принципи тісно взаємопов'язані і становлять систему, в якій кожен із них, будучи самостійним, не може існувати окремо від інших. Принципи класифікуються на групи за різними ознаками. За змістом та сферою поширення на загальноправові (демократизм, гуманність, законність); міжгалузеві (здійснення правосуддя виключно судом, рівність усіх громадян перед законом і судом, незалежність суддів і підкорення їх тільки закону, національна мова судочинства, гласність, об'єктивна істина). Це принципи цивільного процесуального, кримінального процесуального права та деяких інших галузей; галузеві, які стосуються тільки цивільного процесуального права (диспозитивність, змагальність, процесуальна рівноправність сторін); принципи окремих правових інститутів, які стосуються, наприклад, тільки інституту судового розгляду цивільних справ (безпосередність, усність). За формою нормативного закріплення конституційні; закріплені в законодавстві про судочинство. За роллю в регулюванні процесуально-правового становища суб'єктів правовідносин принципи, які визначають процесуально-правову діяльність суду; принципи, які визначають діяльність інших учасників процесу. Найбільш поширена класифікація принципів за формою нормативного закріплення. У Конституції України закріплені такі принципи: здійснення правосуддя виключно судами (ст. 124); принцип територіальності (ст. 125); участь народу в здійсненні правосуддя (ст. 124). Цей принцип не реалізований у цивільному процесуальному праві, оскільки розгляд цивільних справ здійснюється професійними суддями; виборність і призначуваність суддів (ст. 128). Вперше на посаду професійного судді (на 5 років) призначає Президент України. Надалі судді судів загальної юрисдикції обираються Верховною Радою України безстроково; здійснення правосуддя суддею одноособово, колегією суддів, судом присяжних (ч. 2 ст. 129); незалежність та недоторканість суддів і підпорядкованість їх тільки закону (ст.ст. 126, 129). Незалежність суддів є проявом самостійності судової гілки влади, яка діє незалежно від законодавчої та виконавчої влад. У своїй діяльності судді незалежні й нікому не підзвітні. Вимоги і розпорядження суддів, при здійсненні ними своїх повноважень, обов'язкові для всіх. Але законодавець, проголошуючи незалежність суддів, встановив їх обов'язок дотримуватись Конституції та законів України; законність (ст. 129). Правосуддя в Україні здійснюється у точній відповідності із законом. Дотримання законності при здійсненні правосуддя знаходиться в прямому зв'язку із чіткістю формулювань закону, які повинні виключати можливість їх різного трактування. Всі інші принципи, їх реалізація є гарантією принципу законності, оскільки порушення будь-якого із принципів є порушенням принципу законності, адже кожен із них закріплений у законі; рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (ст. 129). Всі громадяни мають рівну можливість брати участь у цивільному судочинстві, перебувати в правовому становищі позивача, відповідача, третьої особи і здійснювати свої суб'єктивні права й обов'язки. Правосуддя здійснюється на основі єдиного для всіх законодавства, в одному й тому самому процесуальному порядку, в точній відповідності із законом і з рівними гарантіями для кожної особи; змагальність сторін (ст. 129); гласність судового процесу (ст. 129); державна мова судочинства (ст. 10). Судочинство в Україні здійснюється українською мовою. Особи, які беруть участь у справі і не володіють національною мовою, мають право робити заяви, давати показання, виступати в суді рідною мовою, користуватися послугами перекладача і знайомитися за його допомогою з усіма матеріалами справи. Особи, які входять до складу суду, повинні володіти мовою судочинства. Важливою гарантією даного принципу є обов'язок суду пояснити особам, які беруть участь у справі, їх право виступати в суді рідною мовою, користуватися послугами перекладача. Порушення принципу національної мови судочинства є серйозним порушенням процесуального закону; забезпечення апеляційного оскарження рішення суду (ст. 129); доступність і гарантованість судового захисту прав і свобод людини (ст.ст. 8, 32, 55, 59, 129); публічність (ст.ст. 3, 19, 121); недоторканість людини (ст.ст. 3, 29). У цивільному судочинстві України забороняється посягати на свободу й гідність учасників процесу. Не допускаються такі примусові заходи, як арешт боржника, його особистий обшук, обмеження територіального пересування тощо. таємниця листування, телефонних розмов і т. д. (ст. 131). Законодавство про судочинство закріплює такі принципи: диспозитивність. Цей принцип є багатоплановим і має декілька складових - ініціювання судового процесу заінтересованою особою; сторони судового процесу самостійно надають судові докази, здійснюють їх пошук і звертаються за допомогою до держави лише в тому випадку, коли особа не може самостійно розв'язати проблему отримання і надання доказів; сторони самостійно доводять суду переконливість своїх доказів і здійснюють попередній правовий аналіз; сторони зобов'язуються законом попередньо повідомляти суд та іншу сторону про наявність доказів, джерела їх надходження, аргументи заперечень; передбачається відповідальність у різних формах за порушення будь-якою зі сторін обов'язків, викладених у попередньому пункті; раціональна процесуальна форма. Вона полягає у створенні найбільш сприятливого порядку для процесуальної діяльності суду, для доступу в цивільний процес по справі заінтересованих осіб та їх процесуальної діяльності (стадійність, змагальність, усність, безпосередність); неможливість процесуального сумісництва. Суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин не може в одній і тій самій справі перебувати більше, ніж в одному процесуальному становищі; усність (ст. 160 ЦПК). Розгляд справи провадиться усно, процесуальна діяльність суддів і учасників процесу відбувається в словесній формі. Усна форма судового розгляду сприяє реалізації вимог принципу гласності й безпосередності; безпосередність. Суди при розгляді справи повинні, як правило, сприймати докази по справі з першоджерел і досліджувати їх безпосередньо; процесуальна рівність сторін (ст. 103 ЦПК). Цей принцип встановлює для сторін рівні можливості для здійснення ними своїх процесуальних прав і виконання обов'язків . Порушення будь-якого із принципів цивільного процесуального права призводить до відміни судового рішення. Література 1. Конституція України. - К., 1996. 2. Закон України «Про судоустрій» від 7 лютого 2002 р. 3. Основные принципы гражданского процесса / М. К. Треушников, И. В. Логинов и др. - М., 1991. 4. Омельченко М. П. Принцип об'єктивної істини цивільного процесуального права України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - К., 1996. 5. Штефан М. Й. Цивільний процес. - К., 2001. 6. Кузьменко С. Г. Цивільний процес в вопросах и ответах. - Донецк, 1998. 7. Шишкін В. Диспозитивність - принцип судочинства // Право України. - 1999. - № 6. - С. 10-15. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Тема 2. Принципи цивільного процесуального права" |
||
|
||