Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Корпоративное право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу (контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоГосподарське право України → 
« Попередня Наступна »
Невідомий. Господарське право України. 2006, 2006 - перейти до змісту підручника

§ 1. Цілі і завдання правового закріплення державної економічної політики


З початку 90-х років минулого століття в Україні відбувається докорінне реформування економічних відносин, викликане кризовими явищами, які поступово наростали в економіці колишнього Радянського Союзу і майже всіх держав Східної Європи.
Протягом шести десятиліть, починаючи з кінця 20-х років, в умовах загальнодержавної власності на всі засоби виробництва, землю, природні ресурси складався господарський механізм, основою якого було централізоване директивне планування, пріоритетній розвиток галузей військово-виробничого комплексу, тощо.
Уже в 60-ті роки стало очевидним, що система господарювання, яка склалася, не відповідає потребам розвитку виробничих сил, що проявлялося в падінні темпів економічного зростання, несприйняття виробництвом досягнень науково-технічного прогресу, низькому життєвому рівні населення.
Керівництво колишнього Радянського Союзу неодноразово намагалося реформувати ("вдосконалювати") господарські відносини та організацію управління економікою. Найбільш відомими заходами в цій сфері була, наприклад, спроба встановити в 1957 році територіальну систему керівництва господарством на відміну від галузевої; реформа 1965 року, спрямована на поліпшення керівництва промисловістю, вдосконалення планування та посилення економічного стимулювання промислового виробництва; всебічний економічний експеримент 1984 року по розширенню прав підприємств у плануванні та господарській діяльності тощо.
Проте всі ці спроби не дали відчутних результатів. Продовжувалося падіння темпів виробництва, "проїдалися" сировинні ресурси, що змусило керівництво колишнього СРСР змінити економічну політику. Але запропонований у 1985 році «курс прискорення» та програма докорінної перебудови економіки на практиці дуже негативно вплинули на стан народного господарства, поглибили кризу, ще більш знизили життєвий рівень населення. Та, незважаючи на явну неспроможність подолати кризові явища методами державного регулювання економіки, правотворча діяльність того періоду базувалася на недоторканності базисного закону "планомірного і пропорційного розвитку", як і раніше, стверджувалося, що, на відміну від анархії ринкової конкуренції державне планування «виступає як спосіб функціонування економіки, механізм регулювання пропорцій ... де суспільство має можливість узгодженого розподілу суспільної праці в різних сферах» .
Хоча, вже на той час деякі країни Східної Європи мали досвід позитивного впливу обмеженого приватного підприємництва та державної підтримки економічної конкуренції на рівень розвитку виробничих сил. Так, наприклад, в Угорщині під час економічної реформи 1966-1967 років були визнані недоліки директивного планування і вжиті заходи щодо стимулювання конкуренції між державними підприємствами.
Усвідомлюючи багаторічний негативний досвід реформування господарських відносин у межах незмінного економічного базису - монополії загальнодержавної власності на засоби виробництва, наше суспільство дійшло висновку про необхідність зміни соціально-економічної орієнтації.
На основі Декларації "Про державний суверенітет України" Верховною Радою 3 серпня 1990 року був прийнятий Закон "Про економічну самостійність Української РСР" , який встановив, що економічна самостійність Української РСР базується на принципах різноманітності і рівноправності форм власності та їх державному захисті; децентралізації власності і роздержавленої економіки; повній господарській самостійності і свободі підприємництва всіх юридичних і фізичних осіб у рамках законів Української РСР тощо.
На основі Постанови Верховної Ради Української РСР від 3 серпня 1990 року "Про реалізацію Закону "Про економічну самостійність Української РСР" протягом наступних років були прийняті законодавчі акти, які створили правові засади становлення ринкової економіки в нашій державі. Остаточно перехід від командно-адміністративних методів управління народним господарством до ринкової економіки був закріплений Конституцією України.
Світовий досвід економічного розвитку свідчить, що відмінність між суспільними устроями полягає передусім у ступені впливу держави на цей розвиток, який залежить від форм власності. Якщо держава зовсім не втручається в економіку, основи якої становить приватна власність, то це модель класичного (дикого) капіталізму.
У XX столітті державний вплив на господарську діяльність стає загальним. Нині немає жодної держави, яка б стояла осторонь від розв'язання економічних питань . Але повне втручання держави в економіку, в усі її інфраструктури, характерне для тоталітарної системи, державного соціалізму, виявилось неспроможним сприяти її розвитку, як це було в Радянському Союзі.
За часткового втручання держави в економіку - в деякі сфери більше (скажімо, в економічну та соціальну інфраструктуру), в деякі - менше (виробничу і фінансово-кредитну) - маємо змішану економіку, в якій усі форми власності рівноправні і рівноцінні. Це є напрямом ринкової системи господарювання. В ній цілеспрямований вплив держави на господарські відносини здійснюються шляхом видання нормативно-правових актів та організації діяльності державних органів, що впливають на ці відносини переважно економічними методами. Згідно зі ст. 8 Господарського кодексу України, безпосередня участь держави, її органів та органів місцевого самоврядування в господарській діяльності може мати місце лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законодавством.
Конституція України визначає права кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, здійснювати підприємницьку діяльність, не заборонену законом. Держава забезпечує захист цих прав, прав конкуренції в підприємницькій діяльності. Але нею не допускається зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції й недобросовісна конкуренція. Держава здійснює контроль за якістю продукції, робіт і послуг, за тим, щоб використання громадянами власності не зашкоджувало правам і свободам інших громадян, інтересам суспільства (статті 41, 42 Конституції). Отже, державна регламентація господарської діяльності в умовах переходу до ринкової економіки виходить з принципів, з одного боку, невтручання державних органів безпосередньо в діяльність суб'єктів господарювання, крім випадків, передбачених законодавством, а з другого боку, з того, що держава не може стояти осторонь організації, упорядкування господарської діяльності і контролю за нею. Теоретичні розробки видатних економістів і практика функціонування ринкової економіки в розвинутих країнах світу стверджує цю тезу .
Відповідно до теорії організацій соціальних систем, як зазначається в літературі , державний вплив на економічні процеси, обсяг та напрямок цього впливу залежить від багатьох факторів економічного, політичного, соціально-психологічного та іншого характеру. Інакше кажучи, підтримання економічної системи в найефективнішому стані передбачає гнучку систему впливу держави в економічні процеси.
Ці положення не обмежують права державних органів та органів місцевого самоврядування щодо здійснення контролю за діяльністю суб'єктів господарювання. Органи державного управління у своїх відносинах із суб'єктами господарювання в умовах ринку впливають на їхні інтереси через податкові і фінансово-кредитні важелі, правила ціноутворення, цільові дотації, розміри економічних санкцій; державне майно і систему резервів, ліцензій, лізингу, соціальні, екологічні та інші норми і нормативи; науково-технічні та інші загальнодержавні і регіональні програми; договори про виконання робіт і поставок для державних потреб.
Держава забезпечує суб'єктам господарювання (незалежно від форм власності) однакові правові й економічні умови здійснення їх діяльності; сприяє розвитку ринку, здійснює його регулювання, використовуючи економічні закони і стимули; реалізує антимонопольні заходи; забезпечує пільгові умови підприємствам, які застосовують прогресивні технології, створюють нові робочі місця; стимулює розвиток малих підприємств.
Отже, в період переходу до ринкової економіки державна регламентація господарської діяльності має сприяти становленню саморегулюючих факторів, притаманних їй, створенню законодавчого середовища для ринкового суспільства.
Необхідність державного впливу на господарську діяльність визначається низкою вимог охорони публічних інтересів. Це, зокрема, забезпечення державних та суспільних потреб, пріоритетів в економічному і соціальному розвитку; формування державного бюджету; захист навколишнього середовища і користування природними ресурсами; забезпечення оборони країни; реалізація свободи підприємництва і конкуренції, захисту від монополізму; дотримання правопорядку як у внутрішній господарській діяльності, так і при здійсненні зовнішньоекономічних зв'язків та іноземного інвестування.
При переході від державного директивного управління економікою до ринкового, на зміну директивним методам планування приходять індикативні. Роль держави змінюється. Вона тепер має виступати координатором і посередником, що регулює розвиток ринку. Таке регулювання повинно забезпечувати можливість запобігати перешкодуванням у розвитку народного господарства.
Усе це пояснюється тим, що ринок, як образно зазначається в літературі, не все може (наприклад, він не може регулювати ціни природних монополістів). Глибокі структурні зміни економіки, розв'язання цілої низки глобальних проблем можливі не на основі ринкових стимулів, а лише за допомогою державного програмування. Це, по-перше. А по-друге, багато що ринок робить погано. Зокрема, він погано розв'язує соціальні проблеми (скрізь у світі держава вирішує питання перерозподілу багатства і зменшення ступеня нерівності), а також проблеми розвитку невиробничої сфери. Тому скрізь застосовують вмонтовані регулятори, що коригують дію ринку. Ніде у світі не існує ринкової саморегуляції в чистому вигляді, навіть у такій лібералізованій країні, як США .
Конкретні форми регулятивної діяльності держави пов'язані з правовими формами, тобто з правотворчою, правоохоронною, правозастосовною діяльністю. Використання тих чи інших форм обумовлено характером завдань, конкретною ситуацією, а також іншими обставинами, що складаються в народному господарстві.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "§ 1. Цілі і завдання правового закріплення державної економічної політики"
  1. Розділ II. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ І РЕФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
    цілісності системи органів виконавчої влади, повинен мати єдину цільову спрямованість, бути концептуально обгрунтованим, логічно несуперечливим, методично і термінологічне уніфіковиним. Найкращим шляхом досягнення такого стану була б, певна річ, розробка і прийняття всіх (або по частинах) згаданих законодавчих актів рівночасно (або майже рівночасно) і узгоджено, тобто за так званим "пакетним"
  2. Поняття і особливості принципів екологічного права
    цілісності природних об'єктів і комплексів; е) науково обгрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища; є) обов'язковість екологічної експертизи; ж) гласність і демократизм при прийнятті рішень,
  3. IV. ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ ТА СИСТЕМА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
    завдань та функцій місцевого самоврядування, реалізацію повноважень органів місцевого самоврядування, і отримують заробітну плату за рахунок коштів місцевого бюджету; служба в органах місцевого самоврядування базується на загальних принципах публічної служби в Україні (законності, пріоритету прав і свобод людини, професіоналізмі та компетентності службовців, рівного доступу громадян до служби
  4. VII. ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК
    цілі і завдання", "функції", "методи", "стадії", "процедури", "повноваження", "ефективність", "культура", "етика" тощо. Органи виконавчої влади - самостійний вид органів державної влади, які згідно з конституційним принципом поділу державної влади мають своїм головним призначенням здійснення однієї гілки державної влади - виконавчої. За характером компетенції (повноважень) розрізняються
  5. § 1. Роль держави в регулюванні господарської діяльності та в організації і забезпеченні функціонування державного сектору економіки
    цілісної системи прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку України, окремих галузей економіки та окремих адміністративно-територіальних одиниць як складників загальної системи державного регулювання економічного і соціального розвитку держави визначаються Законом України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України»
  6. § 3. Особливості правового режиму державного та комунального майна. Правовий статус Фонду державного майна. Приватизація як особливий вид набуття права власності
    цілісні майнові комплекси державних підприємств, цілісні майнові комплекси їх структурних підрозділів, нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі об'єкти незавершеного будівництва, приміщення), інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави в майні суб'єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами й
  7. § 1. Поняття економічної конкуренції. Законодавство про захист економічної конкуренції
    завданих стихійним лихом або іншими надзвичайними подіями, на визначених ринках товарів або послуг, перелік яких установлюється законодавством; надання допомоги, в тому числі створення пільгових економічних умов окремим регіонам з метою компенсації соціально-економічних втрат, викликаних важкою екологічною ситуацією; здійснення державного регулювання, пов'язаного з реалізацією проектів
  8. Словник-довідник
    цілісного майнового комплексу, що виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо. Державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності - напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними
  9. § 3. Засоби державного регулювання господарських відносин
    завдання; сертифікація та стандартизація; застосування нормативних лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг, дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги та порядок застосування засобів державного регулювання господарських відносин визначаються Господарським кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і
  10. § 5. Державний контроль та нагляд за господарською діяльністю
    завдань і функцій. Таке право мають і суб'єкти господарювання щодо результатів інспектування і планових та позапланових перевірок їх діяльності, здійснюваних державною податковою службою, державною контрольно-ревізійною службою, митними та іншими органами. Основними завданнями Державної та відомчої контрольно-ревізійної служб є здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю, цільовим
© 2014-2020  ibib.ltd.ua