| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
ГЛАВА ДРУГА |
||
|
353 12 Аристотель, т. 1 І взагалі треба розглянути, чи може вічне складатися з елементів. Якщо може, воно матиме 15 матерію, бо все, що складається з елементів, складно. Стало бути, якщо все складається з елементів необхідно повинно виникнути з них (вічно воно пли воно вознікшее1), а все виникає виникає з сущого в можливості (адже з неможливого воно не виникло б і не могло б з нього складатиметься), суще ж в можливості може і стати і не стати дійсно-20 тельним, то, як би не було вічно число або що завгодно інше, що має матерію, опо може і не бути, так само як може і не бути те, що існує один день, і то , що існує скільки завгодно років; а якщо це так2, то може не бути й те, час існування чого не має межі. Значить, воно не буде вечпим, раз не вічно те, що може не бути, як нам довелося це показати в інших рассужденіях3. Якщо 25 ж те, що ми стверджуємо зараз, істинно в загальному сенсі, а іменпо що пі одна сутність не вічна, якщо вона не є [чиста] дійсність, а елементи суть материнської сутності, то, треба думати, ні для однієї вічної суті немає елементів, які були б її складові частини. Деякі ж після єдиного визнають елементом невизначену двоіцу, а нерівне опи правильно зо відкидають [як елемент] зважаючи випливають тут несообразностей; вони, [проте], позбавляються лише від тих труднощів, які неминуче возпікают для тих , хто нерівне, тобто співвіднесені, визнає елементом; що ж стосується труднощів, які виникають крім цієї думки, то вони неминуче бувають і у них, все равпо, виводять лп вони з цих елементів ейдетично число або математичне. 35 Є МПНВ причин того, що вони збилися з шляху, ювеа по головна з них - це сумнів, виражене па старовинний лад. А саме: вони вважали, що все існуюче должпо бути єдиним, тобто сущим самим по собі, якщо не можна усунути і спростувати вислів Пармеііда: «Адже ніколи не доведеш, що ні-5 суще існує»; необхідно, мовляв, довести, що несе существует4, бо лише таким чином може з сущого і пз чогось іншого виходити існуюче, якщо воно множинно. Але по-перше, якщо суще має різні значення (бо воно означає або сущпость, або якість, або кількість, або яку-пібудь з решти категорій), то якого ж роду єдиним буде все істота вующее , якщо пе-суще існувати не буде? Сутності це чи властивості і однаково інші [пологи] сущого, або ж всі вони разом, і єдиним буде і певне щось, і таке-то якість, і таку-то кількість, і всі остальпое, що означає який-небудь один рід сущого ? Однак безглуздо, а скоріше невозмояшо, щоб поява чогось одпого (physis) 5 було причиною того, що суще є один раз певне щось, інший раз - таке-то якість, третій раз - таку-то кількість, четвертий - таке-то положення в просторі. 15 По-друге, з якого НЕ-сущого і сущого складаються існуючі речі? Адже і не-суще має різні значення, оскільки суще має різні зна-чення; і не бути людиною - значить не бути певним щось, не бути прямим - зпачіт же не бути ось таким-то, а не бути довжиною в три лікті - означає не бути такого-розміру. При дослідженні того, яким чином суще може бути багатьом, явно мають на увазі суще в сенсі сутностей, бо виведене [тут з початків] - це числа, лінії і тіла. Однак само безглуздо при з'ясуванні того, як суще може бути багатьом, розглядати лише суть [речей], а не якість або кількість. Адже не невизначена двоица і ие велике і мале 35 суть причина ТОГО, ЩО є дві білі речі АБО 1089ь багато [різних] квітів, запахів або фігур8, бо якщо б вони були причиною цього, то тільки що перераховане було б числами і одиницями. Але якби розібратися в цьому, то можна було б угледіти і причину множинності сутностей, бо причина тут - одна і та ж або подібна. Адже відхилення від [правильного] путі9 призвело і до того, що в пошуках про-5 тіволежащего сущому і єдиному [пача], з якого й з сущого і єдиного вони виводили існуючі речі, було покладено в основу ставлення, а саме нерівність, яка не Тобто ні протилежність сущому і єдиному, ні їх заперечення, а є такого ж роду суще, як суть речі і якість її. При цьому треба було б дослідити і те, яким образом соотнесенное множинно, а не тільки єдино; 10 вони ж досліджують, як можливі МПНВ одиниці крім першого єдиного, але, як можливо багато нерівного крім нерівного [як такого], вони не досліджують. І проте, вони у своїх міркуваннях користуються [множинністю нерівного] і говорять про великому і малому, чому і не в чому, звідки числа, про довгий і короткому, звідки лінія, про широкому і вузькому, звідки площину, про високе і низьке, звідки має обсяг, а також вказують ще більше видів співвіднесеного. Так у чому причина того, що цих видів багато? 15 Отже, необхідно, як ми говоримо, припустити для кожної окремої речі сутцее в можливості. А излагавший це вчення 10 крім цього показав, що таке в можливості певне щось і сутність, але не як саме по собі суще, а саме що це відношення (як якби він назвав якість), яка не є ні єдине пли суще в можливості, ні негативні- 2о пие єдиного або сущого, а є щось одне з існуючого; і якщо він шукав, як можлива множинність речей, то набагато більше необхідно було, як уже сказано, досліджувати не тільки те, що відноситься до тієї ж категорії, - як можливо МПНВ сутностей або багато якостей, але і яким чином множинно існуюче взагалі: адже ОДПО суще - це сутності, інше - властивості, третє - соотнесенное. 25 трудпеніе: як вони утворюють безліч (оскільки якості і кількості ие існують окремо, вони суть безліч від того, що субстрат стає безліччю і є безліч, в усякому випадку необхідна якась матерія для кожного роду, тільки неможливо, щоб вона існувала окремо від сутностей); втім, щодо певного печто є сенс запитати, як воно утворює безліч, якщо тільки не вбачати в чому- то [одночасно] зо і певне щось і такого роду сущность11; а утруднення полягає скоріше в тому, яким чином множинні сутності, що існують в дійсності 12, а не яким чином існує одна. З іншого боку, якщо певне щось і кількість не одне і те ж, то [такими міркуваннями] не вказують, яким чином і чому множинно існуюче, а вказують лише, яким чином множинно кількість. Справді, кожне число позначає щось кількісне, а одиниця - якщо тільки вона не міра - означає щось кількісно 35 педелімое13. Якщо, таким чином, кількість і суть речі - різне, то [цими ж міркуваннями] НЕ Ю90е вказують, з чого ця суть і як вона множинна; а якщо кількість і суть речі одне і те ж, то що затверджує це наштовхується на багато протиріч 14 . Можна було б зупинитися і на тому, звідки береться впевненість, що числа дійсно існують [окремо]. Той, хто нрізнает ідеї, має підставу вважати числа деякої прічіпой для існуючого, раз всяке число є якась ідея, а ідея 5 якимось чином є для всього іншого причина його буття (припустимо, що вони виходять з цієї передумови). Що ж до того, хто так не думає (оскільки він бачить внутрішні труднощі щодо ідей, так що з цієї причини він не визнає числа [ідеями]), а визнає число математіческое15, то чому повинно йому повірити, що таке число існує 1 ° і ніж опо корисно для інших речей? Той, хто говорить, що таке число існує, пе оголошує його числом чого-небудь (для нього воно щось самосуще), та й не видно, щоб воно було причиною чогось. А адже всі положення у вченні про числа, як було сказано, повинні бути застосовні до чуттєво воспрінпмае-15 мим речам.
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " ГЛАВА ДРУГА " |
||
|
||