Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу (контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції ) / Економічні злочини
ГоловнаПравоТеорія держави і права → 
« Попередня
Мойса Олександра Валеріївна. КОНСТИТУЦІЙНО - ПРАВОВИЙ СТАТУС НАРОДНОГО ДЕПУТАТА УКРАЇНИ ТА ГАРАНТІЇ ЙОГО ДІЯЛЬНОСТІ: ДИПЛОМНА РОБОТА, 1999 - перейти до змісту підручника

Висновок.



Виборче право, система органів державної влади, і весь конституційний лад нашої країни десятиліттями розглядався як прояв "нового і вищого типу демократії", що виключало їх об'єктивне вивчення та оцінку. Багато з цих інститутів, без критичного осмислення перенесені в нові умови, вже першими результатами свого функціонування викликали суперечки теоретиків і сумніви практиків.
Чинна Конституція України закріпила якісно нову організацію державної влади в країні. Відмовившись від ієрархічної, вертикальної системи організації державної влади, яка існувала в Україні до набуття незалежності, вона сприйняла загальновизнаний принцип організації влади - принцип поділу її на законодавчу, виконавчу і судову. Орани державної влади України стали рівноправними і незалежними один від іншого.
Верховна Рада, за Конституцією, остаточно втратила колишній статус найвищого органу державної влади та вперше набула основні риси парламенту України - єдиного, загальнонаціонального, представницького, колегіального, виборного, однопалатного, постійно діючого органу законодавчої влади України.
Пріоритетною рисою українського парламенту як органу законодавчої влади є його єдність, винятковість, універсальність в системі органів державної влади, що зумовлено насамперед унітарним характером нашої держави, її внутрішньою структурою.
Нині в Україні не існує інших органів законодавчої влади - загальнонаціональних або місцевих - крім Верховної Ради.
У ході будівництва нового суспільства збагачується зміст демократії, відпадають історично сформовані обмеження, різноманітніше стають форми здійснення народовладдя. Цей процес розгортається в нерозривному зв'язку з розвитком української державності, яка сама зазнає якісних оновлення.
Зараз політичне життя тече дуже стрімко. Чимало суперечок про шляхи розвитку Верховної Ради, що мають пряме відношення до депутатського статусу. Стихійні зміни в основах громадського життя, які відбулися за останні роки, об'єктивно вимагають направлення їх у русло соціально-економічних і політико-правових перетворень. Слід визнати, що народний депутат прямий обранець народу, який завоював право представляти його інтереси. Нині народний депутат став політиком.
З перетворенням депутата з примари народної волі в її живе і діяльне втілення в нашому суспільстві вперше з'являється справжня політична боротьба.
Оновлення роботи Ради, наповнення її новим змістом в значній мірі залежить від того, хто входить до складу депутатського корпусу, які його зв'язки з народом, наскільки ефективно депутат реалізує волю виборців. Однак не проста це річ - воля виборців. Її прояв і формування, впровадження в рішеннях органів влади і управління - процес надзвичайно складний і багатогранний. Це складова діяльності депутатів, державних і громадських органів, самих виборців.
Справа полягає в тому, що народна воля - не просто арифметична сума окремих воль, тим більше, що за нею стоять різноманітні соціальні устремління і бажання. У ній своєрідно з'єднуються особисті і загальнодержавні інтереси, причому далеко не завжди перемагає загальний інтерес. Нерідко групові, егоїстичні пріоритети і амбіції беруть вгору, стаючи реальною силою, яка стає перепоною, здавалося б, загальновідомих істин, які не потребують доведення.
Результатом успішної парламентської діяльності, її кінцевою метою, є стійкість суспільства, міцність державної влади і знаходження того політичного курсу, який найбільшою мірою відповідає суспільним інтересам. Переродження парламентської діяльності, тобто применшення загальнодержавної справи на користь партикуляризму, сепаратистських тенденцій, неминуче, якщо депутати вище державних інтересів ставлять партійні, національні, регіональні та інші інтереси.
Нашому суспільству пора вже усвідомити те, що давно відомо культурному світу: парламент, як такий, існує не для того, щоб депутати пробивали там специфічні інтереси своїх виборців, груп і партій, до яких вони належать, або яким симпатизують. Згідно істинному своєму призначенню парламент - це представницький орган для узгодження соціальних інтересів, приведення їх до спільного знаменника - інтересам держави і, значить, при демократичній формі правління - інтересам усього народу.
Розвиток сучасного українського парламентаризму здійснюється у руслі загальносвітових процесів і тенденцій. Одночасно йому властиві і певні національні особливості. Вони обумовлені не тільки специфікою сучасних соціально-економічних процесів і державного устрою України. Важливе значення тут мають також історичні передумови і традиції становлення українського парламентаризму.
Звичайно, можна морально засудити споконвічне прагнення політичних сил тягти на себе куце державну ковдру, але куди більш корисно не моралізування, а встановлення правових, насамперед, конституційних інститутів, що забезпечують парламенту, так само як і вищим органам виконавчої та судової влади, можливість діяти строго в інтересах усього суспільства, що не піддаючись тиску з поза, диктату зверху, тобто вести ці справи вільно і під свою ответственность.1
Як відомо, будь-який закон живе тільки тоді, коли він виконується всіма і повсюдно. Тому зміст закону, зміст кожної його норми повинні добре знати всі, хто покликаний проводити відповідні норми в життя. У Закону "Про статус народного депутата України" є в цьому відношенні своя істотна особливість. Вона полягає в тому, що головне "дійова особа", в роботі якого знаходить своє втілення закон, - депутат.
Одночасно з цим нерозривно залишилася проблема гармонізації інституту депутатського імунітету з вимогами Конституції, а також приведення Закону України "Про статус народного депутата України" у відповідність з Основним Законом у частині, яка стосується обсягу парламентського імунітету, процедури його позбавлення тих депутатів, щодо яких Верховна Рада прийняла відповідне решеніе.2
Відносно депутатської недоторканності, як було зазначено раніше, багато правознавці сходяться на тому, що депутатська недоторканність повинна бути не абсолютної (як це є сьогодні в Україні), а мати виключно обмежений характер. Крім того, переслідування за прорахунки в депутатській роботі повинні мати конкретні підстави. І це необхідно зафіксувати на законодавчому рівні. Слід також визнати той факт, що в умовах демократії, не можна вести розмову про зняття недоторканності як такої. Доцільніше говорити саме про обмеження імунітету і чіткому закріпленні цього обмеження в українському законодавстві.
Аналіз чинного законодавства в області гарантій діяльності народного депутата дозволяє зробити висновок про те, що існуюча система гарантій надає депутатам можливість безперешкодно і ефективно брати участь у здійсненні Верховною Радою державної влади, виражати волю й інтереси народу. Подальше вдосконалення гарантій депутатської діяльності повинне йти не стільки за рахунок зміни і доповнення чинного законодавства, яке досить широко і різнобічно регулює процес забезпечення депутатських повноважень, скільки шляхом чіткого функціонування державних органів, громадських організацій, а також поліпшення діяльності посадових осіб і громадян, відповідальних за створення сприятливих умов для здійснення депутатських повноважень; утвердження принципу невідворотності дисциплінарної та іншої відповідальності посадових осіб за порушення прав і обов'язків депутатів; з'ясування причин труднощів у діяльності депутатів.
Таким чином, чітка організація функціонування Верховної Ради України як єдиного законодавчого органу України є необхідною передумовою успішного проведення реформ, а законодавча діяльності в ряду інших функцій держави стає пріорітетной.1
Список використаних джерел:
Конституція України від 28 червня 1996 р. / / Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 140-143
Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. / / Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 35. - Ст. 338-339
Закон України "Про статус народного депутата України" від 17 жовтня 1992р.в редакції від 15.01 1998 / / Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 24. - Ст. 169
Закон України "Про комітети Верховної Ради України" від 4 квітня 1995 в редакції від 14.07.1998. / / Голос України. - 1998. - Від 4 серпня.
Закон України "Про відкликання народного депутата України" від 2 грудня 1995. / / Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 41. - Ст 299-300
Положення про помічника-консультанта народного депутата України. Затверджено Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. / / Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 38. - Ст. 198
Положення про посвідчення народного депутата України і нагрудний знак "Народний депутат України". Затверджено Постановою Верховної Ради України від 3 березня 1993 р. / / Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 25. - Ст. 145
Авакьян С.А. Депутат: статус і діяльність. - М.: з-під політ. літ-ри, 1991. - 287 с.
Андрєєва І. Ще раз про пільги, привілеї та депутатської етики. / / Народний депутат. - 1991. - № 10. - С. 56-58
Баймуратов М.А., Нгуен онь Туан Правовий статус народного депутата України / / Вісник ОГІВД. - 1998. - № 4. - С. 3-7
Безуглов А.А. Правовий статус радянського депутата.-М.: З-під "Знання", 1974. - 64 с.
Безуглов А.А. Радянський депутат. Державно-правовий статус. - M.: "Юрид. літ-ра ", 1971. - 220 с.
Бєлкін А.А. Інститут вибуття депутата. / Известия вузів Правознавство. 1992. - № 4. - С. 51-58
Вітрук Н.В. Про категорії правового становища особистості в соціалістичному суспільстві. / / Радянська держава і право. - 1974 - № 12. - С.15-18
Вітрук Н.В. Структура правового статусу депутата (питання теорії), - у книзі закон про статус депутатів на практиці. - Ярославль: з-під Ярославського університету, 1976. - 287с.
Гавриляка А. Щодо удосконалення управлінської ДІЯЛЬНОСТІ Верховної Ради. / / Право України. - 1997. - № 6. - С. 49-53.
Гуреєв П., Нікітін Д. Гарантії депутатської діяльності. / / Ради депутатів трудящих. - 1975. - № 10. - С.96 -100.
Давидов Р.К. Право депутатського запиту в Радянському загальнонародному державі. - М.: "Юрид. літ-ра ", 1989. - 98 с.
Задорожна Н. Гарантії трудових прав депутата / / Одеський вісник. - 1998. - 4 квітня.
Зінов'єв А.В. Статус народного депутата в СРСР. - Л.: "Політ. издат "., 1987 - 98 с.
Коментар до Конституції України - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України. - 1998. - 412 с.
Конституційне право України. / За ред. проф. В.Ф. Погорілка - К.: "Наукова думка", 1999. - 734 с.
Кузнєцов І.М. Компетенція вищих органів влади та управління СРСР. - М.: "Юридична література", 1970. - 120 с.
Лінецькій С. Депутатський ІМУНІТЕТ - pro i contra. / / Юридичний вісник України. - 1999. - № 10. - 11-17 березня.
Мальцев Г., Екім А. Чи буде у нас справжній парламент? / / Народний депутат. - 1992. - № 7. - С. 20-26
Манчуленко Г., Філіпчук В. Народний депутат України: конституційно-правовий статус / / Віче. - № 1. - 1998. - С. 3-11
Мікулін В.П. Особливості притягнений депутатів як обвинуваченого. / Боротьба з контрабандою: проблеми та шляхи їх вірішення.Уряду України. Презідінту, законодавчій, виконавчій владі. Аналітічні розробки, Предложения наукових и практичних працівніків.-К., 1997, т.VII, - С. 292.
Мелащенко В. Ф. Основи Конституційного права України. - К.: "Вентурі", 1995. - 238 с.
Муравин А. Депутатська недоторканність і карно-процесуальний закон / / Юридичний вісник. - 1997. - № 1. - С. 102-104
Нуденко Л.А. Правове регулювання гарантій діяльності депутатів Верховної Ради СРСР. / Укр. Моск. Ун-ту. - 1976. - № 2. - С. 76-77.
 Онопенко В. Депутатська недоторканність: за і проти. / / Голос України, 1999. - № 47.
 Основи Конституційного права України / за ред. В.В. Копєйчікова. - К.: "Юрінком Інтер", 1998. - 205 с.
 Петровський В. Депутат і політика. / / Народний депутат. - 1992. - № 1. - С. 80-84.
 Право на невідкладний прийом. / / Ради народних депутатів. - 1979. - № 9. - С.67-70.
 Просвірнін Ю.Г. Гарантії депутатської діяльності в розвиненому соціалістичному суспільстві. - Воронеж: з-під Воронезького університету, 1982 .. - 137 с.
 Сівов В.А Статус радянського депутата. - Л.: "Правознавець", 1973. - 158 с.
 Слива А.Я. Депутатський запит (Посібник для слухачів народних університетів). - М.: "Знання", 1988. - 68 с.
 Смирнов А. Форми правової допомоги депутатам Рад депутатів трудящих. / / Радянська юстиція. - 1975. - № 1. - С. 5-10.
 Теплюк М., Ющик О. Законодавча ініціатива і її реалізація в законодавчому процесі. / / Віче. - 1995. - № 7. - С. 13-18
 Хавронюк М. Подвійні стандарти недоторканності. / / Юридичний вісник
 України. - 1998. - 9 -15 липня.
 Шпаков Ю. Фальсифікація / / Правда. - 1991. - 22 липня.
 Юридичний енциклопедичний словник. - М.: "Радянська енциклопедія", 1987. - 598 с.
 Ярматов А.Я. Гарантії депутатської діяльності. - М.: "Юрид. літ-ра ", 1978. - 89 с. 
 « Попередня
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "Висновок."
  1.  Волкобой І.. КУРСОВА РОБОТА З ПРЕДМЕТУ Екологічне право України "Екологічне право УКРАЇНИ: СУЧАСНИЙ етап", 2009
      1. Вступ ст. 3 - 4 лютого. Поняття екологічного права Укрїни ст. 5 - 16 березня. Екологічне право та екологічне законодавство ст. 16 - 19 квітня. Поняття и Особливості Принципів екологічного права ст. 19 - 27 травня. Екологічне законодавство України: сучасний етап ст. 27 - 32 6. Державна політика України у Галузі охорони довкілля ст. 32 - 38 7. Заключення ст. 38 - 40 8. Література ст.
  2.  ОСНОВНІ Пріоритети ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА І РАЦІОНАЛЬНОГО Використання ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ
      N Витрати на реалізацію природоохоронних програм и ЗАХОДІВ потребуються значний коштів. Однак ПРОТЯГ найближче 5 - 10 років країна буде Дуже обмеже у коштах, необхідніх для Поліпшення стану НАВКОЛИШНЬОГО природного середовища та забезпечення раціонального Використання природніх ресурсів. Тому звітність, чітко візначіті пріорітетні напрями та проблеми з метою відпрацювання реалістічніх,
  3.  2. Метод
      укладенні адміні-стративні договорів і при перерозподілі або делегування повноважень одних органів управління іншим. 3. метод дозволу - це надання вибору одного з варіан-тів належної поведінки або так зване управління по розсуд - це жорсткий варіант дозволу, що дає можливість прояву самостійності посадовими особами при вирішенні певних завдань,
  4.  3. Держ. службовець
      укладенням захворювання, препятст-вующее виконанню ним должн. обов'язків. 4) відмови від проходження процедури оформлення допуску до све-ден., Составл. держ. чи іншу охорон. з-ном таємницю. 5) близького споріднення або св-ва з держ. службовцям, якщо їх служба свя-зана з непоср. подчин. одного ін (батьки, подружжя, брати, сестри, діти, а також перечисл. родств. чоловіка) 6) наявність гр-ва іноз. гос-ва.
  5.  Адміністративний процес
      укладений НД між адміні-страції і співробітником і запропонував підготувати проект такого договору для обговорення. Директор перешкодив цьому, заявивши, що такий до-говір не потрібен. Чи можливо залучити директора до адміністративної відпові-дальності? Головний державний санітарний лікар області за порушення санітарно-гігієнічних правил утримання туалетів вагонів поїзда на-покладав на
  6.  Держ. управління в адміністративно-політичній сфері
      взятих під варту осіб, спеціальні приймальники для осіб, арешт-ванних в адм. порядку, підрозділи патрульно-постової міліції (в т.ч. ОМОН), підрозділи ГИБДД, охорони об'єктів за договорами, охорони та контролювання затриманих і заарештованих по виконанню адм. з-ва, щодо попередження вчинення злочину неповнолітніми. Значне місце в д-ти органів міліції займаючи. питання,
  7.  Від авторів
      висновок висловлюємо велику вдячність вченому секретарю Державного історичного музею в Москві А.А. Смирнову за ряд цінних
  8.  6.Новое в археологічному вивченні давньоруського міста
      укладеної в цьому переліку, з конкретними даними по всіх укріплених поселень привело автора до висновку, що весь комплекс ознак присутня лише на поселеннях, захищена площа яких має більше 2,5 гектарів. Цей висновок дозволив вважати містами все укріплені поселення XII-XIII ст. з таким розміром фортеці, якщо цьому не суперечать інші дані (відсутність перерахованих
  9.  Новгород.
      висновком, що Городище розташовувалося в оточенні землеробських поселень, було торгово-ре-месленньм і військово-адміністративним центром, де знаходилася княжа резиденція. Розширення розкопок у Новгороді і результати досліджень на Рюриковом городище дозволили досить виразно співвіднести ці центри в часі. Городище вже існувало в середині IX ст., В той час як на місці
  10.  Москва.
      закінчення слід визнати, що в даний час в науковій археологічній літературі досить повно відображено сучасний стан як теоретичних проблем вивчення міста, так і результатів археологічних досліджень окремих давньоруських міст. Допитливий, творчо працюючий викладач знайде в ній відповіді на питання, що виникають в ході навчання, і зможе залучити до цієї
енциклопедія  бабка  баранина  биточки  по-угорськи