| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
1. ІСТОРІЯ ТРЕТЕЙСЬКИХ СУДІВ В РОСІЇ |
||
|
Найбільш поширеною на Русі була форма договірного вирішення спорів за посередництва третейського суду, як суду авторитету третьої особи. Більш того, в практиці третейських судів Стародавньої Русі можна знайти чимало спільного з принципами римського права. Найдавнішим історичним пам'ятником інституту третейського суду на Русі є Договірна грамота великого князя Дмитра Івановича Донського з князем Серпуховским Володимиром Андрійовичем Хоробрим від 1362 Головне призначення третейського суду на Русі - не стільки суворе дотримання букви закону, скільки припинення самої ворожнечі, чвари. Тому третейський суд і нази-ється по латині compromissym (тобто угода, досягнута шляхом взаємних поступок), а в третейські судді обираються не стільки знавці закону, скільки «добрі люди» взагалі, в цивільному і в моральному відношенні. Спочатку застосовуваної формою договору була усна, яка потім, з розвитком суспільних відносин трансформувалася в письмову форму. Звичайно цей акт називався записом. У Соборному уложенні в 1649р. рішення третейського суду вперше прирівнюється до рішення суду державної. Що формується на основі добровільної угоди сторін, третейський суд належав до числа особливих судів, справа в яких починалося лише за позовами приватних осіб. Новоторговий статут 1667 р. вводить митні суди, які діяли аж до видання Митного Статуту в 1727 році. Початок, і особливо середина 19-го століття, були багаті установами так званих третейських судів узаконений-них, тобто коли уряд приписувало звертатися не до судам державним, а до посередництва приватних осіб. У 1831р. було затверджено Положення про третейський суд. Це Положення входило до Зводу законів 1833, 1842 і 1857 рр.. За Положенням 1831 узаконений третейський суд призначався для розгляду спорів між членами товариства і взагалі спорів у справах акціонерних компаній, як між самими акціонерами, так і між компаніями та особами сторонніми. Узаконеного третейському суду приписувалося керуватися у провадженні справ правилами та звичаями, прийнятими в загальній торговій практиці. Тяжущимся представлено було за обопільною згодою визначати формальність записи, по якому початку повинні посередники розбирати справу. У разі розбіжності воно розбиралася на підставі закону. На узаконений третейський суд допускалася апеляція, яка подавалася в другу інстанцію суду. У разі ухилення сторін від вибору посередників обов'язок їх при-значення покладалася на судові влади, які призначали також і суперарбитра, якщо посередники не прийдуть до угоди про вибір такої особи. Якщо посередники не вирішували справу ні в першому, ні в додаткові терміни, то судові влади приймали по відношенню до них ті ж заходи примусу і стягнення, які на цей випадок наказували законом. Згода сторін на розбір справи третейським судом повинно було бути виражене у третейського запису, підписана сторонами і третейськими суддями, і завірено нотаріусом або світовим суддею. З кінця XIX століття пішов процес серйозного обмеження ня повноважень третейських судів. Слід сказати, що до де-ності третейських судів насторожено ставилися не лише пізніше законодавство і судова практика, а й науковці, і юристи-практики. У результаті цього третейські суди практично були вилучені з правильного цивільного обороту. Декретом про суд № 1 від 24 листопада 1917 року був передбачено, що громадяни мають право передавати свої спори про право цивільному на розгляд третейського суду. У період непу інститут третейського суду успішно використовувався приватними підприємцями, зацікавленими в тому, щоб їх спори з комерційних операцій не стали надбанням гласності. У 20-ті роки державним підприємствам було заборонено вдаватися до допомоги третейського суду, в 60-е заборона стосувалася колгоспів і організацій З їх участю. Якщо третейський суд і впроваджувався колись у країнах колишнього СРСР, то лише З метою розвантаження державних арбітрів. На початку 30-х років третейські суди в Росії отримали новий розвиток. Були утворені два постійно діючих третейських суду: 1. Морська арбітражна комісія (МАК, утворена в 1930 році, нині складається при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації); 2. Зовнішньоторговельна арбітражна комісія - ВТАК, утворена в 1932 році. Створення ВТАК було пов'язано З необхідністю звільнення радянських господарських і торговельних організацій від третейського розгляду майже всіх справ за кордоном. Потім в 1993 році Арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації було перейменовано в Міжнародний комерційний арбітражний суд при ТПП Російської Федерації. За останній час в Росії були створені третейські суди в банківський сфері, зокрема, в 1992 р. - Третейський суд Асоціації Російських Банків (АРБ), прийнятий порядок вирішення спорів в цьому суді, який є постійно діючим третейським судом, при Юридичному агентстві Асоціації. У 1993 році в Москві створений Третейський суд при Міжбанківському фінансовому будинку для вирішення спорів, пов'язаних із специфікою банківської діяльності. Норми, що регулюють третейський дозвіл суперечок, закріплені також у Законі РФ «Про товарні біржі і біржової торгівлі» від 20.02.92 р. У законі « Про арбітражних судах »в загальній формі містяться відповіді на основні питання, пов'язані З підставами для передачі спорів до третейського суду і виконанням прийнятих третейськими судами рішень. Строк пред'явлення виконавчих документів до виконання закріплений ст.14, Федерального Закону РФ «Про виконавче провадження» від 04.06.97, де говориться, що виконавчі листи на підставі рішень третейських судів видаються судами протягом шести місяців. Російська Федерація, в тому числі і як правонаступник СРСР, бере участь у ряді міжнародних договорів і конвенцій з третейського суду. Третейський розгляд повинно рано чи пізно отримати широке поширення при раз-278-вирішенні спорів між контрагентами з колишніх республік у складі СРСР. Однак у нинішніх умовах прагнення сторін з цих нових держав врегулювати суперечки в третейському суді поки не підкріплюється гарантіями примусового виконання рішень третейських судів даних держав на території держав «близького зарубіжжя». Для забезпечення виконання рішень третейських судів, винесених проти організацій інших країн СНД, колишні республіки СРСР могли б ратифікувати Нью - Йоркську конвенцію від 10.06.58 р. про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень (поки вона ра-тіфіцірована Росією, Україною та Республікою Білорусь), а також Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.92 р. держав - учасниць СНД, яка підписана 8 государ-ствами. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 1. ІСТОРІЯ ТРЕТЕЙСЬКИХ СУДЕН У РОСІЇ " |
||
|
||