Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу (контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоГосподарське право України → 
« Попередня Наступна »
Щербина В. С.. Господарське право: Підручник. - 2-е вид., перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер,.2005 - 592 с, .200 - перейти до змісту підручника

§ 6. Правове регулювання лізингових операцій в Україні


Лізинг (від англійського lease - оренда) як одна з прогресивних форм забезпечення товаровиробників засобами виробництва є порівняно новим видом зобов'язань для нашої господарської системи. Як різновид оренди лізингові операції почали інтенсивно розвиватися в ряді країн (США, Японія, країни Західної Європи) в період після Другої світової війни і сьогодні стали невід'ємною частиною економіки в більшості промислово розвинених країн та багатьох країнах, що розвиваються.
Однією з причин повільного запровадження лізингу в нашій державі певний час була відсутність правових норм, покликаних регулювати ці суспільні відносини. Щоправда, в ст. З Закону України від 20 березня 1991 р. «Про банки і банківську діяльність» зазначалося, що банки можуть виконувати, зокрема, таку банківську операцію, як придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг).
Прогалини в правовому регулюванні лізингових операцій деякою мірою заповнив Закон України від 28 грудня 1994 р. (в редакції від 22 травня 1997 р.) «Про оподаткування прибутку підприємств», в якому вміщено визначення понять «лізингова (орендна) операція», «оперативний лізинг (оренда)», «фінансовий лізинг (оренда)», «зворотний лізинг (оренда)».
Під лізинговою операцією цей Закон розуміє господарську операцію фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) під процент та на визначений строк.
Лізингові операції за цим Законом здійснюються у вигляді оперативного лізингу, фінансового лізингу та зворотного лізингу.
Оперативний лізинг - це господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає передачу орен-
- 379 -

дарю права користування основними фондами на строк, що не перевищує строку їх повної амортизації, з обов'язковим поверненням таких основних фондів їх власнику після закінчення строку дії лізингової угоди. Основні фонди, передані в оперативний лізинг, залишаються у складі основних фондів орендодавця.
Оскільки при оперативному лізингу орендодавець не може амортизувати всі витрати за рахунок надходжень від одного орендаря, в літературі цей вид лізингу називається ще лізингом з неповною окупністю (ЛНО).
Фінансовий лізинг (лізинг з повною окупністю) - це господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає придбання орендодавцем на замовлення орендаря основних фондів з подальшою їх передачею у користування орендарю на строк, що не перевищує строку повної амортизації таких основних фондів з обов'язковою передачею права власності на такі основні фонди орендарю.
Фінансовий лізинг є різновидом фінансового кредиту, тому іноді він ще має назву інвестиційного лізингу. Витрати орендодавця на купівлю об'єктів фінансового лізингу не включаються до складу валових витрат або до складу основних фондів такого орендодавця.
Основні фонди, передані у фінансовий лізинг, включаються до складу основних фондів орендаря.
В операціях фінансового лізингу на початкових стадіях беруть участь три суб'єкти:
виробник або продавець устаткування, який, уклавши угоду купівлі-продажу або поставки, втрачає право власності (право повного господарського відання) на зазначене устаткування;
орендодавець (лізингова компанія), який укладає договір купівлі-продажу (поставки) з виробником і стає власником устаткування;
орендар, який отримує майно у володіння та користуван ня і здійснює орендні платежі.
Це традиційна і найпоширеніша з точки зору техніки її проведення лізингова операція, яка повністю фінансується орендодавцем і тому називається прямою лізинговою операцією - прямим лізингом. Разом з тим у комерційній практиці використовується непрямий лізинг, при якому до кола суб'єктів, що беруть участь у такій операції, залучається банк, що фінансує угоду. При цьому можуть застосовуватися дві схеми здійснення непрямих лізингових операцій. За першою банк
надає лізинговій компанії кредит на придбання устаткування під заставу цього устаткування, а лізингова компанія, здавши устаткування в оренду, сплачує банку кредит і проценти за користування ним за рахунок отриманої від орендаря орендної плати. За другою схемою банк сам купує устаткування (стає його власником), за допомогою лізингової компанії здає його в оренду і отримує орендні платежі. Роль лізингової компанії зводиться до обслуговування цієї операції. При цьому можливе укладання договору про сумісну діяльність між банком і лізинговою компанією.
Певний інтерес з точки зору перспектив застосування в господарській практиці України становить так званий зворотний лізинг (lease back) - господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає продаж основних фондів фінансовій організації (лізинговій компанії) з одночасним зворотним отриманням цих основних фондів такою фізичною чи юридичною особою в оперативний або фінансовий лізинг.
Видом лізингу, здатним задовольнити як підприємства-лізин-гоодержувачів, так і лізингові компанії, уявляється компенсаційний лізинг. При цьому виді лізингу лізингоодержувач поставляє лізингодавцеві частину продукції, що виробляється на орендованому устаткуванні. Заміна лізингових платежів у грошовій формі розрахунками виробленою продукцією особливо приваблива при міжнародному лізингу для товаровиробників, що не мають валютних коштів для розрахунків з іноземним лізингодавцем або для придбання обладнання у іно-фірми-виробника. Та й для лізингодавців України іноді вигідніше отримувати плату готовою продукцією (товарами). До речі, законодавство України про оренду таку форму розрахунку допускає.
Незалежно від виду лізингових операцій, кількості їх учасників, організаційно-технічних та інших ознак загальним для них є певний вид зобов'язань, що виникають при здійсненні лізингових операцій. Як вже зазначалося, ці зобов'язання виникають з договору майнового найму і саме вони мають бути кістяком правового інституту лізингу. Тому-то правові норми, що регулюють відносини лізингу, і вміщено окремим параграфом 6 до Глави 58 «Найм (оренда)» Цивільного кодексу України.
Проте проблема правового регулювання лізингу з урахуванням його особливостей, розглянутих вище, навряд чи зможе бути вирішена шляхом застосування лише норм Цивільного кодексу, що є лише першим кроком до створення належної

- 380 -
- 381 -
правової бази лізингу, який не можна зводити до звичайного договору майнового найму (його різновиду).
Лізингові операції являють собою певний комплекс організаційних, фінансових та майнових відносин, що вимагають відповідного комплексного нормативного регулювання. У зв'язку з цим в літературі пропонувалося здійснювати таке регулювання шляхом прийняття Закону «Про лізинг», який визнав би загальні економічні, організаційні та правові засади здійснення лізингових операцій громадянами та юридичними особами на території України. Такий Закон було прийнято 16 грудня 1997 р. У ньому лізинг визначався як підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Сьогодні цей Закон діє в редакції Закону України від 11 грудня 2003 р. і називається «Про фінансовий лізинг»1.
Згідно зі ст. 1 Закону фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.
За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Предметом договору лізингу (далі - предмет лізингу) згідно зі ст. З Закону може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.
Не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці).
Майно, що перебуває в державній або комунальній власності та щодо якого відсутня заборона передачі в користування та/або володіння, може бути передано в лізинг у порядку, встановленому Законом.
Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 15. - Ст. 231.
- 382 -
Суб'єктами лізингу можуть бути:
лізингодавець - юридична особа, яка передає право воло діння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;
лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;
продавець (постачальник) - фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде пере дана як предмет лізингу лізингоодержувачу;
інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багато стороннього договору лізингу.
Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є:
предмет лізингу;
строк, на який лізингоодержувачу надається право корис тування предметом лізингу (строк лізингу);
розмір лізингових платежів;
інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог Закону.
Відповідно до ст. 10 Закону лізингодавець має право:
інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і залучені та позичкові кошти;
здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов користування предметом лізингу та його утримання;
відмовитися від договору лізингу у випадках, передбаче них договором лізингу або законом;
вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках;
стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса;
вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору;
вимагати повернення предмета лізингу та виконання гро шових зобов'язань за договором сублізингу безпосередньо йому в разі невиконання чи прострочення виконання грошових зо бов'язань лізингоодержувачем за договором лізингу.
Лізингодавець зобов'язаний:
1) у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору;
- 383 -
попередити лізингоодержувача про відомі йому особливі властивості та недоліки предмета лізингу, що можуть станови ти небезпеку для життя, здоров'я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до пошкодження самого пред мета лізингу під час користування ним;
відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу;
відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення предмета лізингу, на його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених законом та/або договором;
прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірван ня договору лізингу або в разі закінчення строку користуван ня предметом лізингу.
Лізингодавець може мати інші права та обов'язки відповідно до умов договору лізингу, Закону та інших нормативно-правових актів.
Права та обов'язки лізингоодержувача встановлені ст. 11 Закону, відповідно до якої лізингоодержувач має право:
обирати предмет лізингу та продавця або встановити спе цифікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю;
відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, спе цифікаціям;
вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу ви падках;
вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, зав даних невиконанням або неналежним виконанням умов дого вору лізингу.
Лізингоодержувач зобов'язаний:
прийняти предмет лізингу та користуватися ним відпо відно до його призначення та умов договору;
відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізин гу, підтримувати його у справному стані;
своєчасно сплачувати лізингові платежі;
надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його ви користання та утримання;
письмово повідомляти лізингодавця, а в гарантійний строк і продавця предмета, про всі випадки виявлення несправнос тей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі;

письмово повідомляти про порушення строків проведен ня або непроведения поточного чи сезонного технічного об слуговування та про будь-які інші обставини, що можуть не гативно позначитися на стані предмета лізингу, - негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після дня настання вищезазначених подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором;
у разі закінчення строку лізингу, а також у разі достро кового розірвання договору лізингу та в інших випадках до строкового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.
Умови ремонту і технічного обслуговування предмета лізингу можуть визначатися окремим договором.
Лізингоодержувач може мати інші права та обов'язки відповідно до умов договору лізингу, Закону та інших нормативно-правових актів.
Предмет лізингу підлягає реєстрації у випадках і в порядку, передбачених законом1. Договори, не зареєстровані у встановленому порядку, визнаються недійсними.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "§ 6. Правове регулювання лізингових операцій в Україні"
  1. ЗМІСТ
    правовідносини та господарське право 6 § 1. Предмет регулювання господарського права 6 § 2. Господарські правовідносини, їх ознаки та види 12 § 3. Методи господарського права 16 ГЛАВА 2. Правові форми участі держави і місцевого самоврядування в регулюванні господарської діяльності 18 § І. Основні напрями економічної політики держави 18 § 2. Засоби державного регулювання господарської
  2. 65. Правове регулювання перевезення вантажів.
    правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в
  3. ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК
    правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Акредитив - договір, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому
  4. 2.8. Використання документів при виявленні та розслідуванні корисливих злочинів у банківській сфері
    правовий відділи. З метою забезпечення своєї фінансової надійності та захисту інтересів клієнтів комерційні банки створюють страхові та резервні фонди. Обов'язковим у діяльності банків є дотримання економічних нормативів, встановлених Національним банком, таких як: мінімальний розмір статутного фонду; граничне співвідношення між розміром власних коштів банку та сумою його активів; показники
  5. Поняття, класифікація цінних паперів і операцій з ними
    правових угод з цінними паперами, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику за рахунок своїх клієнтів (брокерська діяльність) або від свого імені та за свій рахунок (дилерська діяльність); депозитарну діяльність - діяльність з надання послуг щодо зберігання цінних паперів та/або обліку прав власності на цінні папери, а також обслуговування угод з цінними паперами;
  6. Розділ II. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ І РЕФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
    правового врегулювання всіх аспектів взаємовідносин особи з органами виконавчої влади. Слід визначити, що вирішення цього завдання ще не займає визначального місця у системі правового регулювання управлінських відносин. Саме виправленню такого становища має сприяти запровадження в законодавстві (викладеного вище у главі 1) нового погляду на суспільне призначення адміністративного права в
  7. 39.Поняття і правове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності.
    правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності окремим розділом вміщені в ГК України. Основним нормативно-правовим актом, що регулює зовнішньоекономічну діяльність, є ЗУ від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність», який визначає принципи зовнішньоекономічної діяльності, окреслює коло її суб'єктів, називає види зовнішньоекономічної діяльності, закріплює основи її регулювання,
  8. 47.Правове регулювання обігу готівки.
    операцій у національній валюті в Україні затвердженого Постановою Правління Національного банку України 15.12.2004 N637. 2.1. Підприємства (підприємці), які відкрили поточні рахунки в банках і зберігають на цих рахунках свої кошти, здійснюють розрахунки за своїми грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, пріоритетно в безготівковій формі, а також у готівковій формі (з
  9. § 3. Особливості криміналістичної характеристики та розслідування ухилення від повернення виручки в іноземній валюті
    правового характеру, встановлення ефективної системи валютного контролю. Правила обігу валютних цінностей регулюються Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», законами України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та іншими нормативно-правовими актами. Кримінально-правовий захист
  10. § 3. Поняття та система господарського законодавства
    правових актів, що регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. У Популярній юридичній енциклопедії наводиться таке визначення законодавства : законодавство - сукупність чинних нормативно-правових актів: законів, постанов, декретів, указів, наказів, інструкцій правотворчих органів, що регулюють правовідносини в державі. Іноді під законодавством розуміють
© 2014-2021  ibib.ltd.ua