Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу (контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоКонституційне право → 
« Попередня Наступна »
Відп. ред. проф. Б.А. Страшун. Конституційне (державне право) зарубіжних стран.В 4 т. Тома 1-2. Частина загальна: Підручник. - 3-е изд., Оновл. і дораб. - М.: Видавництво БЕК. - 784 с., 2000 - перейти до змісту підручника

3. ЗМІ і держава

Один з напрямків законодавчого регулювання ЗМІ - це державний контроль за їх діяльністю. Тут можна виділити три варіанти: пряме державне управління, непряме управління і контроль через спеціальні державні органи *.

* Детальніше див: Ентін В.Л. Засоби масової інформації в політичній системі сучасного капіталізму. М.: МО, 1988. Ряд наведених нижче даних узятий з цієї книги.

Пряме державне управління має місце у випадках, коли ЗМІ представляють собою об'єкт державної власності, не мають прав юридичної особи та фінансуються з державного бюджету. Наприклад, згідно з ч. 2 ст. 15 Конституції Греції держава здійснює безпосередній контроль над радіомовленням і телебаченням. Частина 3 ст. 20 іспанської Конституції передбачає регулювання законом організації ЗМІ, що належать державі чи публічним корпораціям, і парламентського контролю у відношенні їх. Французький Закон про свободу комунікації передбачає, що державне керівництво радіомовленням і телебаченням здійснюється Національною комісією з комунікації та свободам, яка представляє собою незалежний адміністративний орган з 13 членів, призначених декретом. Фінансується вона з державного бюджету. Голова комісії має право звертатися до суду від імені держави. Комісія, зокрема, видає дозволи на експлуатацію мереж кабельного радіомовлення та телебачення на території комун або їх спілок.

Непряме державне управління здійснюється звичайно через публічні корпорації, що мають відповідний контракт з державою або отримали від нього ліцензію. Маючи певні важелі впливу на ці корпорації, держава, однак, не відповідально за їхні політичні орієнтації. Корпорації автономні у фінансовій сфері та є юридичними особами.

Держава не втручається в їх поточну діяльність, а власники ліцензій знаходяться під опікою спеціалізованих органів.

Французький Закон про свободу комунікації встановлює, що державі належить весь капітал національних товариств програм телерадіомовлення, здійснюють функції публічної служби на території країни. Статути їх затверджуються декретом. Уряд може в будь-який час запропонувати національним товариствам включити в програму і поширити будь-яка заява або повідомлення.

Державний контроль за діяльністю ЗМІ через спеціально створюються органи поширюється в основному на приватні аудіовізуальні засоби. Контроль за друком здійснюється, як правило, загальними адміністративними та судовими органами. Згаданий вище Всепольський рада радіомовлення і телебачення має своїм завданням стояти на сторожі свободи слова, реалізації права громадян на інформацію, а також громадського інтересу в радіомовленні й телебаченні. Члени цієї Ради призначаються Сеймом, Сенатом та Президентом, він може видавати розпорядження і постанови, що мають підзаконний характер.

Економічним засобом впливу на ЗМІ з боку держави служить регулювання публікації реклами приватних підприємств *. У Франції державні телерадіостанції можуть зараховувати до свого бюджету не більше 25% доходів від реклами. У Великобританії реклама не може займати більше 6 хвилин за годину ефірного часу. У США правом регулювати публікацію рекламних передач наділені такі державні органи, як Міністерство енергетики, Федеральна торгова комісія, Федеральне управління внутрішніх доходів.

* Детальніше див: Власов Ю.М. Засоби масової інформації та сучасне буржуазне держава. М.: Изд-во МГУ, 1985. Ряд наведених нижче даних узятий з цієї книги.

У періоди виборчих кампаній у Великобританії забороняється купувати ефірний час для рекламування кандидатів, в США встановлені обмеження рекламних витрат на ці цілі, іноді політичним партіям обмежується доступ до ефіру і т.

д. Діяльність ЗМІ під час агітаційних передвиборних кампаній часто регулюється виборчим законодавством (див. п. 8 § 3 гл. VII).

Держава впливає на ЗМІ, також надаючи певні пільги або позбавляючи їх. Такі пільги полягають, наприклад, у звільненні від прибуткового податку надходжень від продажу політичних газет і журналів, в зниженні або звільнення від податку на рахунки друкарень за верстку та тиражування політичних, освітніх та профспілкових газет (Італія), встановлення пільгових тарифів видавцям при перевезенні паперу і друкованої продукції, при використанні поштового, телеграфного і телефонного зв'язку (США, Великобританія).

У ряді країн на ЗМІ покладається обов'язок подавати інформацію про свої фінанси, причому обов'язок ця часом зводиться на конституційний рівень. Так, ч. 9 ст. 14 Конституції Греції свідчить, що закон може передбачити опублікування джерел фінансування газет і періодичних видань. Подібне положення містить ч. 5 ст. 30 Конституції Румунії, згідно з якою закон може зобов'язати ЗМІ публічно повідомляти про джерела своїх коштів.

Державний контроль над ЗМІ проявляється і у вигляді обмежень діяльності ЗМІ за надзвичайних умов. Французький Закон про надзвичайний стан 1955 наділив адміністративні влади правом здійснювати у відповідному випадку контроль за пресою. Згідно ч. 1 ст. 55 Конституції Іспанії, в умовах виняткового або стану облоги дію права на інформацію може бути призупинено.

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " 3. ЗМІ і держава "
  1. 6. Методичні рекомендації ДЛЯ ВИКОНАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ З АДМІНІСТРАТІВНОГО ПРАВА
    1. Завдання курсової роботи Курсова робота з адміністратівного права - це Самостійна науково-дослідніцька робота студента, мета Якої Полягає у набутті студентом знань з адміністратівного права, вміння и навиків працювати з літературою (спецільною и нормативно-правовими актами), самостійно аналізуваті и узагальнюваті материал, делать и формулюваті Власні Висновки та пропозиції. Кращі курсові
  2. 8. Рекомендували ЛІТЕРАТУРА ДО КУРСУ "Адміністративне право України"
    державного управління. Курс лек цій. - М., 1997. 3. Авер'янов Б.В. Функції та організаційна структура органу державного управління. - К, 1984. 4. Авер'янов В.Б. Апарат державного управління: содер жание діяльності та організаційні структури. - К.: На уково думка, 1990. 5. Авер'янов В. Адміністративне право України: доктрінальні ас пекти Реформування / / Право України. - 1998.
  3. Скорочення:
    держава, держ. - Державний н.п.а. - Нормативно-правовий акт Д-ть - діяльність О.о. - Громадські об'єднання З-н - закон, з-во - законодавство кіт. - Який (ая.) х-р - характер І.В. - Виконавча влада Адм. - Адміністративний
  4. 1. Адміністративне право
    держава регулює систему суспільних відносин що виникають у процесі організації та функціонування виконавчої влади, тобто у сфері державного управління, місцевого самоврядування, в області реалізації уполномо-ченнимі органами та посадовими особами управлінських функцій. Адміністративне право - це управлінське право (право управ-ління). Адміністративне право - це
  5. У предмет адміністративного права входять наступні групи від-носіння:
    державою спеціальних го-сударственно-владних повноважень. Для всіх зазначених відносини характерні є те, що вони виникають у галузі державного управління та місцевого само-
  6. 3. Адміністративно-правові відносини
    державно-владного характеру. 2. для цих відносин характерна нерівність сторін, тобто одна сторона приймає рішення і може застосувати примус у ставлення-ванні інший. 3. Багато органів виконавчої влади та їх посадові особи мають право видання нормативного акта, т.к. діють за дорученням-нию держави. 4. Адміністративно-правові відносини можуть виникати з іні-ціативи
  7. 1. Орган виконавчої влади
    державного апарату, має свою структуру, компетен-цію, территор. масштаб. діяльності, утворена відповідно законодав-ством, наділена правом виступати за дорученням держави, при-кличуть входити в порядку здійснення виконавчої і розпорядчої діяльності здійснювати повсякденне керівництво господарських, соці-ально-культурних, адміністративно-політичною сферами,
  8. 1. Під державною службою розуміється
    державних органів. Державна служба здійснюється тільки в державних органах. У державних установах і на підприємствах немає дер-жавної служби. Державна служба включає в себе: 1. Федеральну державну службу 2. Держ. службу суб'єктів РФ + Принципи державної. служби: 1. Верховенство КРФ і ФЗ над іншими н.а., посадовими инструк-ціями. 2. Пріоритет прав і
  9. Підприємства, установи як суб'єкти адміністративного права
    держав. 2) муницип. 3) приватні 3) громадські 4) і змішаних форм соб-ти Залежно від орг.-прав. форм: 1) товариства 2) товариства 3) держ. муницип. пр-ку 4) произв. кооператив Адм.-прав. статус пр-ку, учр. - Це комплекс прав і обов'язків, кіт. пр-нення і учр. набуває і реалізує в процесі вчинення слід. дій: 1) створення пр-ку, учр. за рішенням власника їм-ва або
  10. Методи здійснення виконавчої влади
    держави, схвалюють їх. Засобами переконання є навчання, пропаганда, агітація, роз'яснення, обмін досвідом. Метод переконання повинен бути основним. Заохочення - це спосіб впливу через інтерес, свідомість, ко-торие направляють волю людей на здійснення корисних з точки зору заохочення справ. Заохочувальна вплив сприяє виникненню інте-са, вчинення певних справ,
© 2014-2022  ibib.ltd.ua