| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
1. Боротьба СРСР, країн соціалістичної співдружності за мир і безпеку в Європі в 50-ті - на початку 60-х років |
||
|
Пропозиції соціаліс-Послідовно відстоюючи справу миру, тичних країн по ство-захищаючи інтереси соціалістичного со- Данію системи колектив-г " тивной безпеки приятельства, протидіючи мілітаріза-. Ції ФРН, СРСР виступив на Берлінському нараді міністрів закордонних справ чотирьох держав (січень-лютий 1954 р.) з пропозицією створити в Європі систему колективної безпеки. Представлений Радянським Союзом проект загальноєвропейського договору строком на 50 років накладав на держави-учасники зобов'язання вирішувати всі спірні проблеми мирними засобами, не вдаватися до війни, надавати взаємну допомогу у разі агресії. У проекті договору були статті про неприпустимість участі в коаліціях і союзах, цілі яких суперечать даним договором. Іншими словами, він виключав існування протиборчих військових угруповань у Європі. Передбачалося створення консультативного комітету з політичних питань і військового консультативного органу. Рівноправними учасниками системи колективної безпеки могли стати обидва німецьких держави. Представники США і КНР, як передбачалося, могли б направити своїх спостерігачів до органів колективної безпеки європейських країн. Ця ініціатива Радянського Союзу була відкинута західними державами, як і наступне пропозицію СРСР скликати в Москві або в Парижі нараду з питання про колективну безпеку в Європі. Тоді уряди восьми європейських соціалістичних країн ухвалили рішення у зв'язку з новою складається обстановкою провести таку нараду між собою. Воно відбулося у Москві 29 листопада - 2 грудня 1954 р, У Декларації, прийнятої нарадою, вказувалося: «Справжня безпеку в Європі може бути забезпечена лише в тому випадку, якщо замість створення замкнутих військових угруповань одних європейських держав, спрямованих проти інших європейських держав, буде створена система колективної безпеки в Європі ». У підписаному незабаром як вимушеної заходи Варшавському Договорі про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу було обумовлено: «У разі створення в Європі системи колективної безпеки і укладення з цією метою Загальноєвропейського Договору про колективну безпеку, до чого неухильно будуть прагнути Договірні Сторони, цей Договір втратить свою силу з дня вступу в дію Загальноєвропейського Договору ». На Женевському нараді СРСР, США, Великобританії і Франції в верхах у липні 1955 і на послідував там же в жовтні - листопаді нараді міністрів закордонних справ СРСР продовжував курс на створення системи колективної безпеки в Європі. Їм були внесені для розгляду ряд документів, у тому числі: Загальноєвропейський Договір про колективну безпеку в Європі (основні принципи), проект Договору про безпеку в Європі, основні принципи Договору між існуючими в Європі угрупованнями держав. Радянський Союз виходив при цьому з факту існування вже сформованих в Європі протистоять військово-політичних угруповань і пропонував, щоб їх учасники спочатку взяли на себе зобов'язання утримуватися від застосування збройної сили і вирішувати спірні проблеми мирними засобами. На другому етапі (через 2-3 роки) повинні були одночасно припинити свою дію Варшавський і Північноатлантичний договори, Паризькі угоди і в повну силу вступити всі постанови Загальноєвропейського Договору про колективну безпеку в Європі. У липні 1958 Радянський Союз звернувся до урядів європейських держав і США з пропозицією укласти договір з більш обмеженими цілями - про дружбу і співробітництво, не ставлячи під питання існування вже сформованих військово-політичних організацій. Поряд з цим країни Варшавського Договору запропонували в травні 1958 року країнам НАТО укласти пакт про ненапад строком на 25 років. Західні держави відкинули всі ці радянські пропозиції. Водночас, як уже зазначалося вище, тривав розпочатий Заходом курс на мілітаризацію ФРН і перетворення її на джерело військової небезпеки в центрі Європи. Серед інших заходів соціалістичних Пропозиції країн щодо забезпечення європейської без- соціалістичних країн до до по створенню зон світу небезпеки важливе значення мали перед ложения про створення зон світу, без'ядерних і безракетних зон. Уряд Румунії виступило 10 вересня 1957 з планом організації мирного співробітництва Балканських країн. Воно запропонувало скликати конференцію всіх Балканських держав, з тим щоб виробити угоду про ненапад, про врегулювання суперечок мирними засобами, про економічне співробітництво. Ця ідея отримала схвалення широких кіл громадськості на Балканах. Але відмова урядів Туреччини і Греції брати участь у запропонованому нараді завадив його скликанню. Уряд Польщі внесло 2 жовтня 1957 на розгляд XII сесії Генеральної Асамблеї ООН план створення безатомною зони в Центральній Європі, а в лютому 1958 року підтвердило його дипломатичними каналами. Цей проект викликав широку міжнародну дискусію. Уряду Чехословаччини і НДР дали згоду на участь у без'ядерної зоні. СРСР висловив готовність поважати і га: гарантованих її статус. Західним державам було складно відразу відхилити це миролюбне пропозицію, ясна серцям мільйонів європейців, хоча воно серйозно порушувало їхні плани щодо подальшої мілітаризації ФРН, не виключають і оснащення її ракетно-ядерною зброєю. Тому вони проявили видимість інтересу до зазначеної ідеї, але зрештою все ж відкинули її. 25 червня 1959 Радянський уряд звернувся до урядів США, Великобританії, Франції, а також Італії, Греції, Туреччини, Албанії, Болгарії, Румунії та Югославії з пропозицією створити на Балканському півострові і в районі Адріатики зону, вільну від ядерної і ракетної зброї. Радянський проект був багато в чому аналогічний «плану Рапацький-го». Його прийняття не тільки виключило б зі сфери гонки озброєнь сім держав півдня Європи, а й благотворно вплинуло б на всю міжнародну обстановку. Пропозиція СРСР підтримали всі соціалістичні держави, яким воно було адресовано. Але держави НАТО відхилили його під тим приводом, що неможливо вимагати від держав відмови від ядерної зброї доти, поки не вирішено питання про роззброєння в принципі. Починаючи з 1957 року Радянський Союз, НДР і Польща неодноразово виступали з планами перетворення країн, прилеглих до Балтійського моря, в зону миру. Ці плани предусмат Ріва прийняття прибалтійськими країнами зобов'язань не застосовувати силу при вирішенні спірних питань, ліквідацію іноземних військових баз і перетворення Балтики в без'ядерну зону. Під тиском США ця ідея також була відкинута західними державами. Соціалістичні країни відгукувалися на пропозиції у вказаному напрямку, вихідні і з боку Заходу. У 1955 році, наприклад, уряд Великобританії висловило ідею створення в центрі Європи зони обмеження та інспекції озброєнь. СРСР та інші країни соціалістичної співдружності підтримали її і запропонували конкретний план її реалізації. Однак, оскільки Лондон висував цю ідею лише в пропагандистських цілях, радянські пропозиції припали йому не до душі, і англійське уряд відмовився від власного проекту. Мирні ініціативи соціалістичних країн не залишилися непоміченими і отримали підтримку в широких колах європейської громадськості. Одночасно соціалістичні країни не могли не зробити з відносини капіталістичних країн Заходу до їхніх пропозицій виводу для себе про необхідність прийняття певних захисних заходів. Після вступу ФРН до НАТО і органі-Нагнітання західними заційного зміцнення цього блоку агрес- державами напружено-сивність політики імперіалістичних сти в центрі Європи І лТТТ А відповідь заходи соціа-держав на чолі з США, як зазначалося лістіческіх держав вище, помітно зросла. Західна Гер манія стала головним районом концентрації збройних сил НАТО в Європі. Західнонімецький бундесвер, який налічував півмільйона солдатів і офіцерів, становив 45% від загальної чисельності збройних сил НАТО. ФРН рвалася до атомного зброї. Політика США і ФРН створювала реальну небезпеку виникнення збройних конфліктів у Європі і в світі. Правоконсервативного круги ХДС / ХСС, що стояли при владі у ФРН з 1949 року, продовжували ігнорувати пропозиції СРСР про створення єдиного демократичного і миролюбного німецької держави, про створення системи колективної безпеки в Європі, наполягали на «наступальної» політиці щодо СРСР і соціалістичних держав. Німецькі реваншисти відкрито вимагали поглинання НДР і «відновлення» кордонів Німеччини 1937 року. На початку 60-х років стало абсолютно ясно, що західні держави не бажають вести конструктивні переговори з СРСР по суті поданого ним, на основі узгодження з НДР, проекту мирного договору з Німеччиною, яке вирішувало, зокрема , і вельми болюче питання про Західному Берліні (див. гл. VI). Використовуючи положення Західного Берліна і по суті від- т криту кордон між цим містом і столицею НДР, правлячі кола ФРН за підтримки західних держав посилили ворожі дії проти НДР і інших соціалістичних держав, тим самим безперервно загострюючи міжнародну обстановку. У Західному Берліні звили гніздо різні іноземні спецслужби. Місто стало центром контрабандної діяльності щодо НДР, нелегального вивезення з республіки сировини, товарів, валюти; центром, звідки виходили найрізноманітніші диверсії та провокації проти НДР. В умовах, що уряд НДР після консультацій з державами - членами Варшавського Договору прийняло рішення встановити на кордонах із Західним Берліном такий порядок, який надійно перекрив би шляхи підривної діяльності проти соціалістичних держав. Здійснюючи невід'ємне право кожної суверенної держави на охорону своїх кордонів, воно ввело 13 серпня 1961 строгий контроль за пересуванням на кордонах міста та інші захисні заходи, зокрема спорудило на окремих ділянках прикордонні загородження і смуги. Ці заходи викликали спалах крайньої ворожості по відношенню до НДР і соціалістичним країнам з боку США, ФРН та інших західних держав. Сполучені Штати організували в Західному Берліні демонстрацію своєї військової потужності, американські танки були присунені впритул до кордону НДР. Міжнародна обстановка в серпні - вересні 1961 року досягла високого ступеня напруженості. Радянський Союз, підтримуючи НДР, був змушений прийняти ряд контрзаходів, спрямованих на зміцнення своєї обороноздатності і протверезіння «гарячих голів» у західних країнах: було призупинено що почалося незадовго до цього скорочення збройних сил, тимчасово відстрочена демобілізація відслужили свій термін солдатів, збільшено бюджетні асигнування на оборону і т. д. Тоді ж були проведені випробування нових типів надпотужного ядерної зброї. Восени 1961 року, що після відомого періоду конфронтації, СРСР і США вступили в обмін думками з проблем нормалізації становища навколо Західного Берліна і німецького мирного врегулювання, який продовжився і в 1962 році. Зустрічі і переговори проходили поперемінно в Нью-Йорку, Вашингтоні та Женеві. Радянська дипломатія відстоювала перед ложения про перетворення Західного Берліна в вольний демілітаризоване місто, скасування окупаційного режиму, заміні окупаційних військ військами ООН або нейтральних країн. Принциповою умовою забезпечення доступу в Західний Берлін і нормалізації становища було, природно, повага суверенітету НДР. У ході переговорів намітилося деяке зближення точок зору з питань поваги суверенітету НДР, оформлення статусу кордонів, відмови обох німецьких держав від ядерної зброї та інших питань. Однак за статусом Західного Берліна досягти згоди тоді не вдалося. Логічним наслідком розвитку відносин братерського співробітництва між СРСР і НДР та спільного курсу на забезпечення європейської безпеки стало підписання між ними в Москві 12 червня 1964 Договору про дружбу, взаємну допомогу і співробітництво. Цей договір надав стабілізуючий вплив на міжнародну обстановку, зміцнював авторитет НДР. Враховуючи безперервні погрози з боку мілітаристських і реваншистських сил, СРСР і НДР зафіксували в договорі, що одним з основних факторів європейської безпеки є недоторканність державних кордонів НДР. Сторони заявили, що будуть розглядати Західний Берлін як самостійну політичну одиницю. Що стосується відносин між НДР і ФРН як самостійними суверенними державами, то вони, говорилося в договорі, могли бути врегульовані тільки шляхом рівноправних переговорів між ними. У договорі зазначено, що права і обов'язки, що випливають з Потсдамського та інших межсоюзнических угод, не будуть зачіпатися договором, особливо зобов'язання щодо викорінення німецького мілітаризму і нацизму, запобігання німецької агресії. Договір між СРСР і НДР від 12 червня 1964 р., укладений на 20 років з подальшою автоматичною пролонгацією, відкрив новий етап рівноправного і взаємовигідного співробітництва двох держав у всіх сферах життя. Що ж до відносин між СРСР і ФРН в 50 - 60-ті роки, то їх можна сміливо назвати неконструктивними. Л. Ерхард, який змінив в 1963 році на посаді канцлера Конрада Аденауера, у своєму урядовому заяві від 10 листопада 1965 р. заявив, що ФРН повинна енергійно домагатися відновлення кордонів 1937 року, «не дивлячись навіть на небезпеку уславитися порушником миру». Західнонімецькі політики керувалися явно нереалістичними критеріями при оцінці нового співвідношення сил в Європі і в усьому світі. 2.
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "1. Боротьба СРСР, країн соціалістичної співдружності за мир і безпеку в Європі в 50-ті - на початку 60-х років" |
||
|
||