Головна
ГоловнаПолітологіяЗовнішня політика і міжнародні відносини → 
« Попередня Наступна »
Г. В. Фокеев. Історія міжнародних відносин і зовнішньої політики СРСР, 1917-1987 рр.. У 3-х томах. Т. 2, 1945-1970 рр.. / Под ред. Г. В. Фокеева. - М.: Междунар. отношенія.-456 с. - (Московський державний Ордена Трудового Червоного Прапора інститут міжнародних відносин МЗС СРСР), 1987 - перейти до змісту підручника

1. Боротьба СРСР, країн соціалістичної співдружності за мир і безпеку в Європі в 50-ті - на початку 60-х років

Пропозиції соціаліс-Послідовно відстоюючи справу миру,

тичних країн по ство-захищаючи інтереси соціалістичного со-

Данію системи колектив-г "

тивной безпеки приятельства, протидіючи мілітаріза-.

Ції ФРН, СРСР виступив на Берлінському нараді міністрів закордонних справ чотирьох держав (січень-лютий 1954 р.) з пропозицією створити в Європі систему колективної безпеки. Представлений Радянським Союзом проект загальноєвропейського договору строком на 50 років накладав на держави-учасники зобов'язання вирішувати всі спірні проблеми мирними засобами, не вдаватися до війни, надавати взаємну допомогу у разі агресії. У проекті договору були статті про неприпустимість участі в коаліціях і союзах, цілі яких суперечать даним договором. Іншими словами, він виключав існування протиборчих військових угруповань у Європі. Передбачалося створення консультативного комітету з політичних питань і військового консультативного органу. Рівноправними учасниками системи колективної безпеки могли стати обидва німецьких держави. Представники США і КНР, як передбачалося, могли б направити своїх спостерігачів до органів колективної безпеки європейських країн.

Ця ініціатива Радянського Союзу була відкинута західними державами, як і наступне пропозицію СРСР скликати в Москві або в Парижі нараду з питання про колективну безпеку в Європі. Тоді уряди восьми європейських соціалістичних країн ухвалили рішення у зв'язку з новою складається обстановкою провести таку нараду між собою. Воно відбулося у Москві 29 листопада - 2 грудня 1954 р, У Декларації, прийнятої нарадою, вказувалося: «Справжня

безпеку в Європі може бути забезпечена лише в тому випадку, якщо замість створення замкнутих військових угруповань одних європейських держав, спрямованих проти інших європейських держав, буде створена система колективної безпеки в Європі ».

У підписаному незабаром як вимушеної заходи Варшавському Договорі про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу було обумовлено: «У разі створення в Європі системи колективної безпеки і укладення з цією метою Загальноєвропейського Договору про колективну безпеку, до чого неухильно будуть прагнути Договірні Сторони, цей Договір втратить свою силу з дня вступу в дію Загальноєвропейського Договору ».

На Женевському нараді СРСР, США, Великобританії і Франції в верхах у липні 1955 і на послідував там же в жовтні - листопаді нараді міністрів закордонних справ СРСР продовжував курс на створення системи колективної безпеки в Європі. Їм були внесені для розгляду ряд документів, у тому числі: Загальноєвропейський Договір про колективну безпеку в Європі (основні принципи), проект Договору про безпеку в Європі, основні принципи Договору між існуючими в Європі угрупованнями держав. Радянський Союз виходив при цьому з факту існування вже сформованих в Європі протистоять військово-політичних угруповань і пропонував, щоб їх учасники спочатку взяли на себе зобов'язання утримуватися від застосування збройної сили і вирішувати спірні проблеми мирними засобами. На другому етапі (через 2-3 роки) повинні були одночасно припинити свою дію Варшавський і Північноатлантичний договори, Паризькі угоди і в повну силу вступити всі постанови Загальноєвропейського Договору про колективну безпеку в Європі.

У липні 1958 Радянський Союз звернувся до урядів європейських держав і США з пропозицією укласти договір з більш обмеженими цілями - про дружбу і співробітництво, не ставлячи під питання існування вже сформованих військово-політичних організацій. Поряд з цим країни Варшавського Договору запропонували в травні 1958 року країнам НАТО укласти пакт про ненапад строком на 25 років.

Західні держави відкинули всі ці радянські пропозиції. Водночас, як уже зазначалося вище, тривав розпочатий Заходом курс на мілітаризацію ФРН і перетворення її на джерело військової небезпеки в центрі Європи.

Серед інших заходів соціалістичних

Пропозиції країн щодо забезпечення європейської без-

соціалістичних країн до до

по створенню зон світу небезпеки важливе значення мали перед

ложения про створення зон світу, без'ядерних і безракетних зон.

Уряд Румунії виступило 10 вересня 1957 з планом організації мирного співробітництва Балканських країн. Воно запропонувало скликати конференцію всіх Балканських держав, з тим щоб виробити угоду про ненапад, про врегулювання суперечок мирними засобами, про економічне співробітництво. Ця ідея отримала схвалення широких кіл громадськості на Балканах. Але відмова урядів Туреччини і Греції брати участь у запропонованому нараді завадив його скликанню.

Уряд Польщі внесло 2 жовтня 1957 на розгляд XII сесії Генеральної Асамблеї ООН план створення безатомною зони в Центральній Європі, а в лютому 1958 року підтвердило його дипломатичними каналами.

«План Рапацький-го» (за прізвищем міністра закордонних справ ПНР) передбачав заборону виробництва і зберігання ядерної зброї, розміщення ракетно-ядерних установок на території Польщі, Чехословаччини, НДР і ФРН. Передбачалася широка і ефективна система контролю за дотриманням цієї заборони. Чотири держави - СРСР, США, Великобританія і Франція - мали гарантувати, що в цій зоні не буде застосовуватися або розміщуватися ядерну зброю.

Цей проект викликав широку міжнародну дискусію. Уряду Чехословаччини і НДР дали згоду на участь у без'ядерної зоні. СРСР висловив готовність поважати і га: гарантованих її статус. Західним державам було складно відразу відхилити це миролюбне пропозицію, ясна серцям мільйонів європейців, хоча воно серйозно порушувало їхні плани щодо подальшої мілітаризації ФРН, не виключають і оснащення її ракетно-ядерною зброєю. Тому вони проявили видимість інтересу до зазначеної ідеї, але зрештою все ж відкинули її.

25 червня 1959 Радянський уряд звернувся до урядів США, Великобританії, Франції, а також Італії, Греції, Туреччини, Албанії, Болгарії, Румунії та Югославії з пропозицією створити на Балканському півострові і в районі Адріатики зону, вільну від ядерної і ракетної зброї. Радянський проект був багато в чому аналогічний «плану Рапацький-го». Його прийняття не тільки виключило б зі сфери гонки озброєнь сім держав півдня Європи, а й благотворно вплинуло б на всю міжнародну обстановку. Пропозиція СРСР підтримали всі соціалістичні держави, яким воно було адресовано. Але держави НАТО відхилили його під тим приводом, що неможливо вимагати від держав відмови від ядерної зброї доти, поки не вирішено питання про роззброєння в принципі.

Починаючи з 1957 року Радянський Союз, НДР і Польща неодноразово виступали з планами перетворення країн, прилеглих до Балтійського моря, в зону миру. Ці плани предусмат Ріва прийняття прибалтійськими країнами зобов'язань не застосовувати силу при вирішенні спірних питань, ліквідацію іноземних військових баз і перетворення Балтики в без'ядерну зону. Під тиском США ця ідея також була відкинута західними державами.

Соціалістичні країни відгукувалися на пропозиції у вказаному напрямку, вихідні і з боку Заходу. У 1955 році, наприклад, уряд Великобританії висловило ідею створення в центрі Європи зони обмеження та інспекції озброєнь. СРСР та інші країни соціалістичної співдружності підтримали її і запропонували конкретний план її реалізації. Однак, оскільки Лондон висував цю ідею лише в пропагандистських цілях, радянські пропозиції припали йому не до душі, і англійське уряд відмовився від власного проекту.

Мирні ініціативи соціалістичних країн не залишилися непоміченими і отримали підтримку в широких колах європейської громадськості. Одночасно соціалістичні країни не могли не зробити з відносини капіталістичних країн Заходу до їхніх пропозицій виводу для себе про необхідність прийняття певних захисних заходів.

Після вступу ФРН до НАТО і органі-Нагнітання західними заційного зміцнення цього блоку агрес-

державами напружено-сивність політики імперіалістичних

сти в центрі Європи І лТТТ А

відповідь заходи соціа-держав на чолі з США, як зазначалося

лістіческіх держав вище, помітно зросла. Західна Гер

манія стала головним районом концентрації збройних сил НАТО в Європі. Західнонімецький бундесвер, який налічував півмільйона солдатів і офіцерів, становив 45% від загальної чисельності збройних сил НАТО. ФРН рвалася до атомного зброї. Політика США і ФРН створювала реальну небезпеку виникнення збройних конфліктів у Європі і в світі.

Правоконсервативного круги ХДС / ХСС, що стояли при владі у ФРН з 1949 року, продовжували ігнорувати пропозиції СРСР про створення єдиного демократичного і миролюбного німецької держави, про створення системи колективної безпеки в Європі, наполягали на «наступальної» політиці щодо СРСР і соціалістичних держав. Німецькі реваншисти відкрито вимагали поглинання НДР і «відновлення» кордонів Німеччини 1937 року.

На початку 60-х років стало абсолютно ясно, що західні держави не бажають вести конструктивні переговори з СРСР по суті поданого ним, на основі узгодження з НДР, проекту мирного договору з Німеччиною, яке вирішувало, зокрема , і вельми болюче питання про Західному Берліні (див. гл. VI).

Використовуючи положення Західного Берліна і по суті від-

т криту кордон між цим містом і столицею НДР, правлячі кола ФРН за підтримки західних держав посилили ворожі дії проти НДР і інших соціалістичних держав, тим самим безперервно загострюючи міжнародну обстановку.

У Західному Берліні звили гніздо різні іноземні спецслужби. Місто стало центром контрабандної діяльності щодо НДР, нелегального вивезення з республіки сировини, товарів, валюти; центром, звідки виходили найрізноманітніші диверсії та провокації проти НДР.

Цікаво в цьому зв'язку заява, зроблена 1 серпня 1961 на прес-конференції в Нью-Йорку міністром оборони ФРН Ф.-Й. Штраусом: Захід повинен бути готовий до «свого роду громадянську війну» в Німеччині. Слід, нарешті, додати, що західні держави розглядали відкритий кордон між Західним Берліном і НДР як юридичний аргумент на користь невизнання суверенітету НДР.

В умовах, що уряд НДР після консультацій з державами - членами Варшавського Договору прийняло рішення встановити на кордонах із Західним Берліном такий порядок, який надійно перекрив би шляхи підривної діяльності проти соціалістичних держав. Здійснюючи невід'ємне право кожної суверенної держави на охорону своїх кордонів, воно ввело 13 серпня 1961 строгий контроль за пересуванням на кордонах міста та інші захисні заходи, зокрема спорудило на окремих ділянках прикордонні загородження і смуги.

Ці заходи викликали спалах крайньої ворожості по відношенню до НДР і соціалістичним країнам з боку США, ФРН та інших західних держав. Сполучені Штати організували в Західному Берліні демонстрацію своєї військової потужності, американські танки були присунені впритул до кордону НДР. Міжнародна обстановка в серпні - вересні 1961 року досягла високого ступеня напруженості.

Радянський Союз, підтримуючи НДР, був змушений прийняти ряд контрзаходів, спрямованих на зміцнення своєї обороноздатності і протверезіння «гарячих голів» у західних країнах: було призупинено що почалося незадовго до цього скорочення збройних сил, тимчасово відстрочена демобілізація відслужили свій термін солдатів, збільшено бюджетні асигнування на оборону і т. д. Тоді ж були проведені випробування нових типів надпотужного ядерної зброї.

Восени 1961 року, що після відомого періоду конфронтації, СРСР і США вступили в обмін думками з проблем нормалізації становища навколо Західного Берліна і німецького мирного врегулювання, який продовжився і в 1962 році. Зустрічі і переговори проходили поперемінно в Нью-Йорку, Вашингтоні та Женеві. Радянська дипломатія відстоювала перед ложения про перетворення Західного Берліна в вольний демілітаризоване місто, скасування окупаційного режиму, заміні окупаційних військ військами ООН або нейтральних країн. Принциповою умовою забезпечення доступу в Західний Берлін і нормалізації становища було, природно, повага суверенітету НДР. У ході переговорів намітилося деяке зближення точок зору з питань поваги суверенітету НДР, оформлення статусу кордонів, відмови обох німецьких держав від ядерної зброї та інших питань. Однак за статусом Західного Берліна досягти згоди тоді не вдалося.

Логічним наслідком розвитку відносин братерського співробітництва між СРСР і НДР та спільного курсу на забезпечення європейської безпеки стало підписання між ними в Москві 12 червня 1964 Договору про дружбу, взаємну допомогу і співробітництво. Цей договір надав стабілізуючий вплив на міжнародну обстановку, зміцнював авторитет НДР. Враховуючи безперервні погрози з боку мілітаристських і реваншистських сил, СРСР і НДР зафіксували в договорі, що одним з основних факторів європейської безпеки є недоторканність державних кордонів НДР.

 Сторони заявили, що будуть розглядати Західний Берлін як самостійну політичну одиницю. Що стосується відносин між НДР і ФРН як самостійними суверенними державами, то вони, говорилося в договорі, могли бути врегульовані тільки шляхом рівноправних переговорів між ними. У договорі зазначено, що права і обов'язки, що випливають з Потсдамського та інших межсоюзнических угод, не будуть зачіпатися договором, особливо зобов'язання щодо викорінення німецького мілітаризму і нацизму, запобігання німецької агресії. Договір між СРСР і НДР від 12 червня 1964

 р., укладений на 20 років з подальшою автоматичною пролонгацією, відкрив новий етап рівноправного і взаємовигідного співробітництва двох держав у всіх сферах життя. 

 Що ж до відносин між СРСР і ФРН в 50 - 60-ті роки, то їх можна сміливо назвати неконструктивними. Л. Ерхард, який змінив в 1963 році на посаді канцлера Конрада Аденауера, у своєму урядовому заяві від 10 листопада 1965

 р. заявив, що ФРН повинна енергійно домагатися відновлення кордонів 1937 року, «не дивлячись навіть на небезпеку уславитися порушником миру». Західнонімецькі політики керувалися явно нереалістичними критеріями при оцінці нового співвідношення сил в Європі і в усьому світі. 2.

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "1. Боротьба СРСР, країн соціалістичної співдружності за мир і безпеку в Європі в 50-ті - на початку 60-х років"
  1. Зростання міжнародного тероризму.
      боротьбі з тероризмом. Розвиток регіональної та субрегіональної інтеграції в Європі, АТР та інших світових центрах. Інтеграційні процеси проходять в Європі, йдуть активні дебати щодо прийняття єдиної європейської конституції. Важливим для Росії представляється посилення співпраці в Європі (ОБСЄ, активізація відносин з ЄС), в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТЕС, ШОС), з мусульманським світом
  2. ВІДНОСИНИ СРСР З західноєвропейських держав
      країнами двох систем розвивається в загальному непогано ». Разом з тим, зазначалося далі в доповіді, «не можна обійти мовчанням і той факт, що з'явилися нові серйозні небезпеки для світу ... У наявності явний намір змінити на користь НАТО склався військовий баланс в Європі ». Йшлося насамперед про прийняте НАТО в 1979 році вирішенні розмістити в ряді країн Західної Європи (ФРН, Великобританії, Італії,
  3. РОСТ єдність і згуртованість країн соціалістичної співдружності У 70-80-ті РОКИ
      боротьбою різних тенденцій у світових соціально-економічних і соціально-політичних процесах. У ході розвитку світової соціалістичної системи і соціалістичних суспільних відносин в окремих належать до неї країнах в 70-ті та на початку 80-х років виникли певні труднощі,. Викликані різними внутрішніми і зовнішніми чинниками. Проте країни соціалізму зробили рішучі
  4. Створення основних організаційних структур соціалістичного табору.
      країни Центральної і Південно-Східної Європи підписали Варшавський договір про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу. Організація Варшавського договору (ОВД) представляла собою військово-політичний союз під керівництвом Радянського Союзу, який протистояв блоку НАТО. На чолі об'єднаних збройних сил держав-учасниць договору стояв представник СРСР. Югославія мала лише статус спостерігача в РЕВ
  5. Є. Д. Євсєєв. Ідеологія і практика міжнародного сіонізму. Критич. аналіз. М., Политиздат. 271 с. (Акад. наук СРСР. Ін-т філософії)., 1978

  6. Глава 8 Ідеологічні диверсії сіонізму проти соціалізму
      боротьбі проти країн соціалістичної співдружності імперіалізм активно використовує пропагандистську машину сіонізму. Сіоністи отримують величезні кошти на проведення ідеологічних диверсій і пропагандистських кампаній проти країн соціалізму, на розробку «теорій», спрямованих на ідеологічне розкладання соціалістичного суспільства. Велика єврейська буржуазія фінансує сіоністські
  7. 65. Російська Федерація і країни СНД
      боротьба з організованою злочинністю; 8) співробітництво в оборонній політиці та охорони зовнішніх кордонів. При загрозі безпеки членам СНД можливе спільне використання збройних сил. 1964 У структурі СНД існують спеціальні органи: Рада глав держав, Рада глав урядів, Рада міністрів закордонних справ та ін Для співпраці парламентів створена Міжпарламентська
  8. Відносини СРСР з африканськими державами
      боротьби народів, які все ще знаходяться під ярмом расизму і є жертвами системи апартеїду. Незмінною залишається позиція СРСР щодо Намібії, незаконно оккупируемой ПАР: невідкладне надання незалежності цієї території шляхом безумовного виконання відповідних рішень ООН, тобто надання незалежності справжньої, а не фіктивною. У зв'язку з горезвісною
  9. Література
      країн Східної Європи та Азії (1989-1992): Збірник конституцій. М.: Юрид. коледж МДУ, 1996. Конституції держав Центральної та Східної Європи. М.: Центр конституц. досліджень МОНФ, 1997. Альварес Табіо Ф. Коментар до соціалістичної Конституції Республіки Куба. М.: Прогресс, 1986. Американські федералісти: Гамільтон, Медісон, Джей. Бенсон: Чалідзе паблікейшенс, 1990. Баренбойм
  10. 5.4. Сучасна геополітика країн Східної Європи
      країнами. Багато чого розділяє країни Східної і Західної Європи - різні соціально-політичні ідеали, конфесії, вантаж історичної ворожості, етнічна строкатість і т.п. Однак треба зазначити, що торговельно-економічні, експортно-сировинні та інші чинники зумовлюють таки тяжіння більшій частині Східної Європи до Росії, а не до західних країн. На основі цього можна припустити,
  11. Глава I Загальні положення
      соціалістичної законності, вихованню громадян у дусі точного і неухильного виконання радянських законів, дбайливого ставлення до народного добра, додержання дисципліни праці, поваги до прав, честі і гідності інших осіб, до правил соціалістичного співжиття. Стаття 2. Законодавство Союзу РСР і РРФСР про адвокатуру Законодавство Союзу РСР і РРФСР про адвокатуру складається з
  12. Національне питання
      боротьби націй і народів за національне визволення і максимально сприятливі умови їх соціального розвитку. У соціалістичному суспільстві він охоплює проблеми відносин націй і народів у процесі встановлення їх добровільного союзу і взаємодопомоги в загальних інтересах розвитку соціалістичної власності, зміцнення єдності та всебічного зближення в процесі формування спільної для них
  13. ВСТУП
      боротьби народів за мир, демократію, національне визволення і соціалізм. Значно усталилися міжнародні позиції і авторитет Радянського Союзу. Радянський суспільний лад продемонстрував перед усім світом свої незаперечні переваги. Друга світова війна, що стала серйозним випробуванням всієї радянської системи, викликала величезний трудовий підйом, масовий героїзм радянського народу.
  14. Загальна криза капіталізму
      країн, пов'язаний з вичерпанням можливостей еволюційного розвитку капіталізму. Розширення масштабів товарного виробництва, монополізація капіталу, отримання понад-прибутків за рахунок експлуатації природних і людських ресурсів слаборозвинених країн породило серію криз глобального масштабу, основними з яких є: екологічна криза, викликаний паразитичним і хижацьким ставленням до
  15. Міжімперіалістичні протиріччя
      боротьби за сировину, дешеву робочу силу і ринки збуту. Погоні фінансового капіталу за все новими прибутками відповідає "... міжнародна політика, яка зводиться до боротьби великих держав за економічний і політичний поділ світу" (Л., 27, 383). Ці протиріччя вже призвели до двох світових воєн і здатні породити третю світову війну, яка може закінчитися загибеллю людства і всього
  16. Класова боротьба
      боротьба між антагоністичними класами, інтереси яких несумісні або суперечать один одному. Класова боротьба являє собою основний зміст і рушійну силу історії всіх класових суспільно-економічних формацій. Джерелом класової боротьби є протиріччя інтересів класів. Антагоністичними є взаємини між експлуататорами і експлуатованими у всіх
  17. Г. В. Фокеева. Історія міжнародних відносин і зовнішньої політики СРСР, 1917-1987 рр.. У 3-х томах. Т. 2, 1945-1970 рр.. / Под ред. Г. В. Фокеева. - М.: Междунар. отношенія.-456 с. - (Московський державний Ордена Трудового Червоного Прапора інститут міжнародних відносин МЗС СРСР), 1987

  18. КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ І ПІВДЕННО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 40-х-90-ті р.
      країн і народів Центральної та Південно-Східної Європи проходило у формах, які докорінно відрізнялися від Західної Європи. Нетривалі перетворення в цілому загальнодемократичною спрямованості тут змінив перехід до соціалізму, який копіював мінуси і плюси радянської консервативної моделі. Переживши ряд політичних потрясінь, держави регіону опинилися в стані глибокого
  19. Костянтин Устинович Черненко (1911 - 1985 рр..)
      країни, а дотримання традицій, партійних норм. Ні в кого не вистачило мужності сказати правду про неміч старця, не зміг відмовитися від влади і він. Черненко нічого не створив і не зруйнував, у нього не було ні ворогів, ні друзів. За ті 13 місяців, що він провів у кріслі Генерального секретаря, нічого не змінилося, але поглибилося чув-ство апатії, повної байдужості. Країна продовжувала вести неоголошену
© 2014-2020  ibib.ltd.ua