Даукантаса

В основних своїх роботах - «Діяльність древніх литовців і Жмудь» («Darbai senuju lietu-viu ir iemaiciu», 1822-1824), «Буття древніх литовців» («Ві-das senoves lietuviu»), «Оповідання про праці литовського народу в старине» («Pasakojimas аріє ueikalus senoves lietuviu»,

1850) та ін - займався дослід-

545

18 Антологія, т. 4

ванием історії Литви і проблемами формування державності. С. Даукантас проповідував природне право людини і критикував феодальний лад, як не відповідав цьому праву, дотримувався теорії суспільного договору. На світогляд С. Даукантаса вплинули Ж.-Ж. Руссо і інші французькі просвітителі.

Подібні фрагментів з творів С. Даукантаса і переведення їх з литовської мови здійснені авторами даного вступного тексту Б. Гензелісом та І. А. Мацявічусом за виданням: S. Daukantas. Rinktiniai rastai. V., 1955.

ПРАВИТЕЛІ І ВЛАДА

Кожен народ на початку своєї історії [...] не складав суспільство. Тоді, коли люди добували собі їжу: рибу, птицю, звірів, - такий джерело життя давав привід людям для ворожнечі між собою і вів їх до постійних міжусобиць, так як вони один від одного віднімали добуту їжу. Таке життя людей складалася з одних лише нещасть. Хоча і так нерозважливо вони себе вели, однак, поївши і втихомирити, раділи теплоті сонця, світла місяця, теплоті вогню, як якихось своїх доброзичливцям, не знаючи, що це за явища і звідки вони беруть свій початок. Але в той же час вони здогадувалися, що ці речі або істоти їм дуже необхідні і корисні. Ті з них, які були розумнішими, помітили це і, бажаючи позбавити людей від ворожнечі і зблизити їх один з одним, почали вчити людей, заявляючи, що існують їх небесні доброзичливці, які всіляко піклуються про них тут, на землі. Мудрейшие для переконливості говорили людям, ніби вони спілкуються з небесними доброзичливцями, отримують від них свої знання та настанови і можуть випросити для людей все.

Так висунулися серед людей просвітителі у всьому світі, так було серед литовців. Таких посередників між людьми і богами литовці називали жерцями (kunigais), а старшого з них - верховним жерцем (kunigaiksiiu), тобто старшим з жерців. Влада, або порядок, цих жерців називалася теократією, що значить влада посередників між людьми і богами.

Ці жерці на своїх зборах обирали одного старшого, 60 або 70 років від роду, верховним жерцем, який управляв господарством і всім народом, називав себе правителем або князем. Він сам був головним суддею і першим посередником між народом ц богами. [...]

Невеликі питання вирішував верховний з жерцями, але основні питання повинні були вирішуватися усім народом, тобто вони збиралися на сходку (стор. 79-80).

Немає нічого вічного в цьому світі. Все, що в ньому існує, раніше чи пізніше зміниться [...]. Про одних існували в нашому світі явищах свідчать лише письмові джерела, про інших (хоча письмових доказів немає) можна впевнитися за допомогою вивчення природи; є й такі, які протягом свого життя сама людина може пізнати. Отже, де раніше розташовувалися луки, стояли поселення, були родючі грунти, там сьогодні випалений сонцем пісок, його ганяє вітер або там хвилюються хвилі моря. Але зустрічаємо і протилежне: там, де раніше була пустеля або море шуміло, сьогодні оброблювані поля, ліси, озера і серед них в поселеннях живуть хлібороби. Знання про це можемо придбати не тільки з давніх джерел, а й переконатися своїми очима: і сьогодні під водою знаходимо скам'янілі дерева [...].

Хто сьогодні може сказати, скільки тисяч років пройшло з тих пір, як найвищі гори світу, висота яких вимірюється милями, висунулися з моря? Ніхто сьогодні цього не знає, ніде про це не написано. Хіба сьогодні хтось повірив би в існування в нашому світі величезних звірів, про які не згадує жоден письмовий джерело з початку винаходу писемності, якби цю істину нічого доводили копалини їх кістки.

Відомо також, що не одні тільки такі зміни природи розхитували і знищували все в цьому світі, але в однаковій мірі відбилося і думку людей про вірі і про уклад господарства. Так, одні хотіли прославляти бога по одному образу, інші - інакше. Згідно природному праву, всі люди повинні жити вільними, однак багатії всогда поневолювали незаможних. Тому одні, бажаючи змусити інших прийняти їх злодієві, відібрати свободу, так жорстоко і з такою ненавистю проливали кров, що переможені залишали своїм ворогам свої багаті будинки, родючі землі і великі багатства, а самі тікали у важкодоступні місця лише тому, що хотіли згідно своїм звичаям вірити в богів і бути вільними. Кожен, хто вивчає писемність, чудово знає, що про тих господарських змінах, які були у всіх століттях, багато написано книг (стр. 155-156).

У мирний час жерці управляли господарством свого народу, але, коли між іншими народами виникали великі війни, в яких повинен був взяти участь весь народ, землеправі-ки або солдати висували з свого середовища самого хороброго і самого стійкого. Піднявши на свої плечі обраного воєначальника, показували його всім, щоб ті знали, кому вони повинні коритися. Влада верховного закінчувалася тоді, коли всі рухалися на війну, щоб помститися кривдникам. З цього моменту вся влада (життя і смерть усіх співвітчизників) були в руках воєначальника. Його називали великим господарем або великим князем, або королем, від латинського слова rex, regis (правитель). Коли ж закінчувалася війна, то воєначальник ставав знову тим, ким був раніше, а верховний брав назад жезл влади в свої руки і правил один народом так, як, мабуть, і раніше. Отже, верховний зі своїми жерцями дбав про духовні та господарських справах, а воєначальник зі своїми соратниками - про те, що було необхідно для безпеки господарства та світу. Проте сьогодні важко сказати, хто з них коли володів вищою владою: мабуть, чим більше було воєн, тим більше посилювалася влада воєначальника, так як у воєнний час і господарське життя перебувала в його руках. Поступово военачаль ники стали привласнювати собі все більше і більше влади, здається, вони тоді і стали називатися великими князями і за своїм впливом зрештою стали більш старшими, ніж верховний (стор. 225-226),

Інформація, релевантна "Даукантаса"

1. Філософська і соціологічна ДУМКА НАРОДІВ СРСР XIX в.
   Пропонований читачеві IV том «Антології» присвячений філософської та соціологічної думки народів СРСР XIX в. У ньому отримала відображення філософська думка народів всіх союзних республік нашої країни. Виразниками філософської та соціологічної думки народів СРСР виступали насамперед вчені, публіцисти, поети, літературні критики, громадські та політичні діячі. Вони залишили нам багатющу