| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
ДОДАТКИ |
||
|
Типи акцентуацій характеру
Гіпертимний тип. Люди, які належать до цього типу, відрізняються надмірною шумливістю, товариськістю, самостійністю. Незважаючи на хороші здібності, живий розум, вміння схоплювати все на льоту, вони непосидливі, недисципліновані. Відзначаються майже завжди хорошим, навіть дещо піднесеним настроєм, переповнені енергією. Погано переносять жорстку дисципліну і суворо регламентований режим. У незвичайних ситуаціях не губляться, виявляють винахідливість. Завжди тягнуться до компанії, прагнуть до лідерства. Швидко відходять, швидко миряться після сварок. "Слабким місцем" гіпертимного типу є неперенесення одноманітної обстановки, а також монотонної праці. Циклоїдний тип. Характеризується зміною фази підвищеної актив - ності (гіпертимності) фазою пониженої діяльності (субдепресивності). У субдепресивній фазі відмічається млявість, занепад сил. Спілкування з оточуючими починає обтяжувати, компаній уникають. Скаржаться на нудьгу. В період піднесення циклоїдний тип людей виглядає як гіпертимний. Помітні невластиві їм звичайно жарти і бажання всюди встигнути. Лабільний тип. Головна риса - крайня нестійкість настрою; він змінюється часто і з незначних приводів. Маломотивовані зміни настрою можуть створювати в оточуючих враження поверховості і легковажності. Однак цих людей відзначають глибокі почуття і прихильність, вірна дружба. Люблять компанії, нову обстановку. Чутливі до уваги оточуючих, до похвали і заохочення. Не схильні до ролі лідера в групі. Самооцінка відрізняється щирістю і вмінням правильно визначати риси свого характеру. "Слабкою ланкою" в характері є несприйняття з боку значущих осіб, втрата близьких чи розлука з тими, до кого були прив'язані. Астеноневротичний тип. Головними рисами є підвищена втомлюваність, дратівливість і схильність до іпохондрії. Втомлюваність особливо виявляється при розумових заняттях або при фізичних і емоційних напруженнях. Дратівливість веде до несподіваних афективних спалахів, легко змінюється покаянням і сльозами. Такі люди уважно прислуховуються до найменших тілесних відчуттів, охоче лі- куються. Шукають компанію, але швидко від неї втомлюються і надають перевагу самотності або спілкуванню з одним близьким другом. Психологічним захистом у важкій ситуації стає прагнення захистити себе від фізичного і психічного навантаження. Сенситивний тип. Для цього типу характерні дві головні риси: надмірна вразливість і почуття власної неповноцінності. У собі бачать багато недоліків, особливо в сфері морально-етичних і вольових якостей. Рано формуються почуття обов'язку, відповідальність, підвищені моральні вимоги до себе і оточуючих. У виборі приятелів і дружбі розбірливі. Близькому другу надають перевагу перед шумною компанією, охоче поступаються йому лідерством. Свою нерішучість і сором'язливість намагаються подолати активною громадською роботою. Самооцінка відрізняється високим рівнем об'єктивності. Брехати і прикидатися не люблять і не вміють. Ударом по слабкій ланці зазвичай служать ситуації недоброзичливої уваги оточуючих, насмішки або підозри у непорядних вчинках. Психоастенічний тип. Головними рисами психоастенічного типу є нерішучість, схильність до нескінченних роздумів, тривожна підозріливість у вигляді побоювань за майбутнє, схильність до самоаналізу, легко виникають нав'язливі побоювання. Психологічним захистом від постійної тривоги за майбутнє стають прикмети і ритуали, а також педантизм і формалізм, прагнення все наперед передбачити. Реакція гі- перкомпенсації у відносинах своєї нерішучості і невпевненості може виявитися в несподіваних і безапеляційних висловлюваннях, перебільшеній рішучості і поспішності дій в той момент, коли саме потрібна обачність і обережність. Самооцінка, незважаючи на схильність до самоаналізу, далеко не завжди відзначається правильністю і повнотою. Шизоїдний тип. Головними рисами є замкнутість і недостатність інтуїції у спілкуванні. Нелегко встановлюють неформальні емоційні контакти; ця нездатність нерідко важко переживається. Швидке виснаження в контакті спонукає до ще більшого заглиблення в себе. Недостатність інтуїції виявляється також і в невмінні зрозуміти чужі переживання, вгадати бажання інших, здогадатися про невисловлене вголос. Внутрішній світ майже завжди закритий для інших і наповнений фантазіями, котрі призначаються тільки для самих себе і служать утіхою честолюбства або мають еротичний характер. Захоплення відрізняються силою, постійністю. Ударом по "слабкому місцю" шизої- дної акцентуації є випадки, коли необхідно швидко і легко вступати в неформальні контакти з присутніми. Епілептоїдний тип. Головною рисою епілептоїдного типу є схильність до періодів злісно-нудного настрою з роздратуванням, яке накипає, і пошуком об'єкта, на котрому можна зірвати злість. У групі намагається встановити порядок, вигідний для себе. Влада над іншими може видатися ударом по його слабкій ланці. Захоплений нею, він втрачає контроль над собою, настільки подавляє і гнітить тих, що потрапили до нього в залежність, що проти нього назріває загальний бунт, котрий позбавляє його колишніх переваг і надовго дезадаптує. Серед захоплень може бути відзначена схильність до азартних ігор. Звичайними рисами є в'ялість мислення, ма- лорухливість, незграбність, інертність. Дріб'язкова скрупульозність, акуратне дотримання правил, педантизм можуть розглядатися як спосіб компенсації власної інертності. Істероїдний тип. Головна риса - егоцентризм, ненаситна жага уваги присутніх до своєї особи, потреба викликати здивування, захоплення, пошану, співчуття. Істероїдна акцентуація часто поєднується з психічним інфантилізмом - реакція на втрату чи зменшення уваги близьких. Маючи хороше інтуїтивне почуття настрою в групі, бажань і подій, що тільки назрівають, люди істероїдного типу першими їх виражають. Але лідерами вони стають на годину, бо перед труднощами пасують, друзів легко зраджують, обділені захопленими поглядами зразу втрачають весь запал. Невдачі у колі ровесників іс- тероїди схильні виміщати на своїх батьках. Улюблені, розпещені з дитинства, на подив своїх батьків, вони платять їм холодністю, а то і злобою. Нестійкий тип. Рано виникає підвищений потяг до задоволень, розваг, бездіяльності, неробства. Охоче підкоряються і наслідують тих, чия поведінка обіцяє насолоду, веселість і зміну легких вражень. Глибокої любові до близьких ніколи не відчувають. До сімейних турбот і негараздів ставляться байдуже. Нездатні самі зайняти себе, погано переносять самотність. У компаніях найперше шукають розваг. Боязливість і недостатня ініціативність призводять до того, що нестійкі люди легко стають слухняним знаряддям асоціальних груп. Конформний тип. Головна риса цього типу - постійна і надмірна пристосованість до свого безпосереднього оточення. Життєве правило - думати, "як всі", поступати, "як всі". Від присутніх намагаються ні в чому не відстати, але не люблять виділятися, забігати наперед. Намагаючись завжди відповідати своєму оточенню, зовсім не можуть йому протистояти. У хорошому колективі стають непоганими людь- ми, старанними працівниками. У поганій компанії засвоюють її звичаї і звички, манери поведінки. Надають перевагу стабільному оточенню, раз і назавжди встановленому порядку. Слабке місце в конформному характері - нетерпимість до різких змін. Ламання життєвого стереотипу, позбавлення звичного товариства можуть послужити причиною реактивних станів. Змішані типи. На змішані типи людей припадає половина випадків явної концептуації. Риси одних типів поєднуються один з одним досить часто, а інших майже ніколи. Існують два роди поєднань, різних за природою: типи проміжні і типи амальгамні. Проміжні типи представляють поєднання, наприклад, лабільного з астеноневротичним і сенситивним; астеноневротичного з сенситивним; виділяються лабільно-циклоїдний, конформно-гіпертимний типи. Амальгамні типи - це також змішані типи, але іншого плану. Вони формуються як наслідок напластування на риси одного типу рис іншого в силу неправильного виховання чи інших психогенних факторів. Додаток 2 Психологічні правила забезпечення інтенсивності, осмисленості і стійкості спостереження при огляді місця події необхідності пробувати на смак, і торкатися (не порушуючи при цьому слідів). 5. Врахування адаптаційної залежності чуттєвості. Адаптація зору при переході людини зі світла у темряву відбувається протягом 15-20 хвилин, а з темряви на світло - максимум за 2040 секунд. Адаптація нюху настає: до запаху йоду - за 50-60 секунд, камфори - за 90 секунд, горілого і тютюнового диму - за 3-5 хвилин. 6. Вербалізація виявленого. Уявне промовляння слів і речень, які відображають розуміння виявленого і його оцінку, асоціативно вмикає можливість використання знань, пов'язаних із цими словами, і тих, що зберігаються в пам'яті. 7. Складання уявної картини. Побудова картини події за результатами спостереження на місці події дає змогу юристові розширити місце огляду і здійснювати пошук слідів злочину в найбільш ймовірних місцях. 8. Критичність спостереження. Поспішність висновків, надмірна самовпевненість, малообґрунтовані припущення є причиною грубих помилок при огляді місця події. Тому в ході спостереження не можна піддаватися суб'єктивним, поверхневим поясненням і самовпевненим висновкам, а треба постійно звертати увагу на суперечливі версії, негативні обставини (відсутність слідів, предметів і т. п.). 9. Збереження психологічної врівноваженості. У процесі огляду місця події намагатися не реагувати емоційно на перешкоди (настрій натовпу, шум, сторонні розмови, вид крові, зойки і крики потерпілих і т. п.), долати почуття сильного хвилювання, страху, тривоги, володіти собою, зберігаючи спокій. 10. Використання мікроперерв. Єдиний спосіб підтримати тривалу підвищену спостережливість - короткочасні перерви (п'яти-семихвилинні перерви через годину-дві активної роботи). 11. Врахування добової динаміки спостережливості. Необхідно виявляти підвищену увагу до її якості в години, коли очікується її спад (у перші 30 хвилин роботи, після їжі, ввечері, вночі, особливо з 0 до 5 години ранку). 12. Виключення ілюзій (обманних сприйняттів). Юристу слід мати на увазі можливість їх виникнення і перевіряти виниклі сумніви, а якщо зберігаються - повідомляти по інстанції. Підготовка слідчого до обшуку251 У ході підготовки до обшуку слідчому необхідно отримати відповіді на такі запитання: 1. Що слід шукати? Як виглядають розшукувані предмети (форма, колір, запах і т. ін.)? 2. Що представляє собою об'єкт, який підлягає обшуку (його площа, рельєф, кількість приміщень, їхнє розташування та ін.)? 3. Хто, окрім обшукуваного, може знаходитися на об'єкті в момент обшуку? 4. Яке штучне і природне освітлення об'єкта обшуку? 5. Чи є на об'єкті телефон або інші засоби зв'язку? 6. Де можуть знаходитися розшукувані предмети чи документи? 7. Хто робитиме обшук? 8. Які технічні засоби та інші матеріали необхідно взяти з собою? 9. Коли найзручніше почати обшук? 10. Скільки часу він може тривати? При підготовці обшуку необхідно: - скласти плани обшукуваного об'єкта і порядку обшуку з чітким розподілом функцій для кожного учасника; - заздалегідь подумати про вибір понятих; - передбачити способи зв'язку зі слідчим підрозділом.
Психодіагностика причетності особи до правопорушення за відсутності доказів252 Перша бесіда-опитування Головні завдання: 1) з'ясування кола осіб, причетних до події, що вивчається; 2) отримання вихідних даних, які характеризують подію, що вивчається. Запитання 1. "Ви знаєте, чому Вас запросили на цю бесіду?" Відповіді А. Правдива відповідь людини, яка не має відношення до злочину, як правило, неухильна і нерідко містить згадку злочину, деякі міркування про нього. Людина не пов'язує цю подію з собою, а тому їй немає потреби замислюватися про значення повідомлюваної нею інформації. Б. Нещира - вкрай невизначені відповіді можуть свідчити про причетність до події (злочину). Вслуховуючись у пояснення, юрист може вловити прояви прихованого акценту на повну непричетність опитуваного в ланцюжку "подія - суб'єкт - бесіда". Демонстрація цього акценту для людини настільки важлива, що вона іноді жертвує природністю своєї заяви. Запитання 2. "Ви вірите в те, що цей (цю) злочин (подію) дійсно було скоєно?" Відповіді А. Правдива - непричетні особи, зацікавлені в установленні істини, не маючи підстав для приховування відомої їм інформації, як правило, погоджуються з тим, що подія мала місце. Б. Нещира - винні часто дають інші відповіді, бо намагаються будь-яким способом приховати свою обізнаність, ускладнити встановлення обставин події, спрямувати слідство на обманний шлях і усунути необхідність подальшого розслідування. Запитання 3. "Хто, на Вашу думку, міг би це зробити?" Це запитання виявляє бажання людини допомогти слідству. Відповіді А. Правдива - ті, що не мають причин щось приховувати, як правило, називають прізвища. Б. Нещира - винні ухиляються від згадування конкретних імен. Коли ж називають їх, у відповіді обов'язково містяться вигадані обставини, які моделюють слідову картину причетності цих осіб до події (злочину). Запитання 4. "Чому Ви так думаєте?" Таке запитання спонукає особу аргументувати свої припущення конкретними фактами, які можуть дати додаткову інформацію про обставини події (злочину) і свідчити про ступінь обізнаності особи про нього. Відповіді А. Правдива - невинні часто дають пояснення, які узгоджені з відповіддю на попереднє запитання і обґрунтовують зв'язок названих осіб із фактами. Б. Нещира - причетні особи або дають вкрай розпливчасті і не- визначені відповіді, або якщо називають конкретних осіб, то їхня аргументація відрізняється детальністю, зв'язністю, що зазвичай свідчить про попередню продуманість того, що можна "підсунути" слідству, а також про обізнаність щодо події. Якщо відповідь наперед не продумана, то вона буває розпливчастою, при цьому імена не називаються. Запитання 5. "Хто, на Вашу думку, міг би скоїти цей злочин (подію) з найменшою ймовірністю?" Запитання є контрольним, воно прямо протилежне запитанню 3, потребує відновлення і відтворення тих асоціативних зв'язків, які були створені у ході нещирої вимушеної відповіді, викликає труднощі, дає змогу отримати додаткову інформацію про подію і осіб, причетних до неї. Відповіді А. Правдива - непричетні постараються назвати імена. Б. Нещира - причетні прагнуть ухилитися від того, щоб виключити будь-кого з числа підозрюваних. Запитання 6. "Хто мав найкращі можливості це зробити?" Формулювання запитання передбачає оцінку опитуваним об'єктивних (відсутність алібі, наявність знарядь і засобів скоєння злочину і т. д.) і суб'єктивних (задум, мотив, мета, знання і вміння, навики і т. п.) можливостей особи, причетної до події. Відповіді А. Правдива - непричетні до події особи зазвичай називають конкретні імена, детальна аргументація в силу їхньої необізнаності, як правило, відсутня. Б. Нещира - причетні зазвичай кажуть, що це міг зробити будь- хто, боячись мимовільно проявити обізнаність про деталі події. Запитання 7. "Як Ви думаєте, що заслуговує людина, яка це зробила?" Відповіді А. Правдива - непричетні запропонують реалістичне покарання без врахування будь-яких обставин, які пом'якшують чи збільшують провину. Б. Нещира - причетна особа, знаючи, хто скоїв злочин, буде поблажлива і почне наводити обставини, які пом'якшують провину, готова "спустити все на гальмах". Запитання 8. "Ви думали коли-небудь про те, щоб зробити щось подібне?" Відповіді А. Правдива - непричетний відкидає таку можливість. Б. Нещира - причетна особа допускає можливість помилки в раніше даних відповідях і прагне профілактувати її, повідомляючи, що раніше думала про це, але в силу певних причин не здійснювала ніяких дій. Запитання 9. "Ви коли-небудь брали щось "в позичку" без наміру потім повернути?" Запитання схоже на попереднє, але дає можливість причетному "зберегти своє лице". Відповіді А. Правдива - непричетна людина відразу ж відкине таку можливість. Інша назва вчинку, який нею здійснюється, не змінить її ставлення до нього, і тому незадоволення, виявлене нею, буде природним. Б. Нещира - причетна особа може сказати, що вона думала про це, навіть припускає таку можливість за певних умов, але ніколи не робила нічого подібного. Запитання 10. "Якби Ви захотіли зробити щось подібне, як би Ви це здійснили?" Відповіді А. Правдива - чесні люди зазвичай не мають готової відповіді, бо вони не розглядають нічого подібного стосовно себе. Б. Нещира - винні особи часто описують, як насправді було скоєно злочин або дають пояснення, які мають багато спільного зі справжньою подією (в їхньому описі досить часто присутні реальні деталі події). У кінці першої бесіди-опитування доцільно подякувати опитуваного і всім виглядом показати, що бесіда закінчена, скласти папери, встати і дати опитуваному, якщо він був щирим, розслабитися (що часто і відбувається). А потім поставити несподіване запитання: "Як, по-вашому, в дійсності відбувалася ця подія?" Розрахунок робиться на те, що бесіда закінчена, настало заспокоєння, захисні механізми можуть активізуватися із запізненням, а особа - допустити помилку. На таке запитання винна особа, володіючи інформацією, у зовні неформальній обстановці може розповісти про деталі події, але ніби припущеннями, від третьої особи. Друга бесіда-опитування253 Головні завдання: 1) підвищення психологічної напруженості; 2) збільшення числа проявів винним обізнаності. Запитання 1. "Чи хочете Ви додати щось до того, про що ми говорили під час першої бесіди?" Відповіді А. Правдива - непричетна особа може додати до раніше сказаного деякі відомості, бо не боїться несхожості відповіді з першою і хоче чимось ще допомогти слідству. Б. Нещира - причетна може знову викласти раніше сказане, як правило, слово в слово. Може спостерігатися збентеження і невпевненість, бо людина усвідомлює, що причиною повторної зустрічі, можливо, стали її помилки в першій. Запитання 2. "Чи є у Вас якісь нові міркування чи підозри про те, хто міг скоїти цей злочин (подію)?" Відповіді А. Правдива - оскільки невинний через бесіди з іншими мав можливість отримати додаткові відомості, він, скоріше за все, внесе якісь уточнення. Б. Нещира - причетна особа знає, хто це зробив, і головне завдання - за будь-яку ціну приховати свою причетність, а також отримати інформацію про хід розслідування і наявні стосовно неї підозри. Тому на це запитання вона відповідає заперечливо або її зауваження мають формальний характер. Запитання 3. "З усіх, хто працює (проживає) тут, кого б Ви виключили з числа підозрюваних?" Запитання протилежне попередньому, яке потребує певної розумової напруженості і зіставлення попередніх показань із теперішніми. Помилка, допущена при відповіді на це запитання, може мати серйозні наслідки. Відповіді А. Правдива - непричетні особи поводитимуться так само. Б. Нещира - лінія поведінки причетного попередня. Небезпека заплутатися примушує його дотримуватися попередніх показань, не відступаючи від них навіть у дрібницях. Запитання 4. "Що, на Ваш погляд, почуває людина, яка це зробила?" Відповіді А. Правдива - непричетні особи вагаються відповісти на це запитання, і це цілком природно. Б. Нещира - причетні особи будуть описувати, скоріше всього, свої власні переживання. Запитання 5. "Чи є якась причина, що не дає змоги виключити Вас з числа підозрюваних?" Відповіді А. Правдива - непричетні схильні до гнівних протестів. Б. Нещира - причетна особа відповідає непевно з порівняно слабкою емоційною реакцією. Людина гарячково розмірковує про себе, аналізує ситуацію, сприймаючи її як пастку. Вона намагається згадати, де вона припустилася помилки, чому їй поставили таке запитання. Дезорганізація і дезорієнтація свідомості зазвичай помітні зовні. Запитання 6. "Чи є пояснення тому, що Вас бачили (могли бачити) на місці події (злочину)?" Відповіді А. Правдива - непричетні відповідають заперечливо. Б. Нещира - причетна особа буде вимушено давати будь-які пояснення. Відносна невизначеність запитання (без вказування часу, місця, супутніх обставин), яка дає зрозуміти опитуваному, що юрист володіє якимось відомостями, примушує його або спокійно, або гарячково перебирати можливі варіанти пояснень. Наступні два запитання ставляться разом, з інтервалом від трьох до п'яти секунд. Запитання 7. "Я помітив Вашу реакцію на це запитання під час його обговорення. Мені здається, що ця тема Вас дуже хвилює?" Запитання цілком є певним натяком. Відповіді А. Правдива - гнівна реакція, бо цей натяк образливий. Б. Нещира - через небезпеку, яку приховує необережне висловлювання у відповідь на запитання, в опитуваного може візуально спостерігатись напруження. Запитання 8. ".Ви це зробили?" Відповіді А. Правдива - у невинного вона може проявитися у вкрай емоційній формі (наскільки це дозволяє виховання). Б. Нещира - причетний ледве контролює реакції і нормалізує свій стан. Запитання 9. "Можливо, Ви поводитеся і реагуєте так тому, що в минулому зробили щось подібне?.. Розкажіть про це". Запитання, яке відкриває причетному вихід із безпорадного становища. Відповіді А. Правдива - непричетна особа не оцінить "допомогу" і буде наполегливо заперечувати свою вину. Б. Нещира - причетний, найімовірніше, скористається наданою йому можливістю відвести від себе підозри в цьому злочині (події) розповіддю про нібито такий, що мав місце в минулому. Причому явна вигадка, напевно, міститиме елементи досліджуваної події. Запитання 10. "Чи хотіли б Ви пройти випробування на поліграфі254?" Відповіді А. Правдива - непричетний схильний сказати впевнено: "так" чи "ні". Б. Нещира - більшість винних осіб відповідають: "так, але." і наводять різні обмовки. Запитання 11. "Як Ви думаєте, який би у Вас був результат при проведенні випробування на поліграфі?" Запитання, яке з'ясовує ступінь переконаності опитуваної особи у своїй невинності. Відповіді А. Правдива - непричетні переконані у позитивних для них результатах. Б. Нещира - причетні особи також можуть висловити таке переконання, але допускають можливість помилки. Наприкінці бесіди-опитування слід осмислити результати, за необхідності переглянути чи прослухати записи, зроблені за допомогою аудіо- чи відеотехніки. У підсумку юридичний працівник може схилитися до переконання, що результати опитування характеризують цю людину як обґрунтовано підозрювану. Якщо ж висновки не визначені, то слід використовувати інші методи. Додаток 7 Рекомендації для подолання психологічного бар'єра у спілкуванні захисника і підзахисного1 1. При спілкуванні захисникові необхідно враховувати внутрішній стан підзахисного, а також той факт, що він сам постійно вивчається підзахисним. 2. Захисник повинен пам'ятати, що вся інформація, котра надходить від нього, оцінюється підзахисним украй негативно, скептично. На оцінку впливає його психічний стан, викликаний стресовою і фруструючою ситуацією. 3. Ставлення підзахисного до захисника визначається більше почуттями, ніж розумом. Тому при першій зустрічі необхідно підготувати перші фрази і дії, що викликали б у підзахисного позитивні емоції. 4. Захисникові варто бути гранично відвертим не тільки з підзахисним, а й із самим собою. Будь-яка недовіра, фальш, допущені з обох боків, зводять нанівець усі зусилля щодо досягнення взаємної згоди і призводять, як правило, до негативного результату. 5. Підзахисному варто роз'яснити, що захист можливий тоді, коли між адвокатом і підзахисним будуть виключені взаємні підозри і недовіра. 6. Установленню контакту з підзахисним сприяє ретельний аналіз адвокатом особистості підзахисного і вибір найефективніших у конкретному випадку психологічних прийомів впливу. 7. Надалі, у ході захисту, адвокатові необхідно виявляти максимальну толерантність, коректність, тактовність і витримку в спілкуванні з підзахисним. Додаток 8 Засоби вираження юристом психолого-педагогічного такту в спілкуванні з людьми 1. Не давити своїм авторитетом активність співрозмовника. 2. Виявляти принциповість і твердість у проведенні своєї лінії без приниження партнера по спілкуванню. 3. Висловлювати зауваження, заперечення і роз'яснювати юридичні норми без вияву пихатості і нав'язливого моралізування. 4. Бути в спілкуванні з людьми природним, без фамільярності і панібратства. 5. Будувати спілкування на довірі, але без необґрунтованої довірливості. 6. Бути в спілкуванні серйозним, діловим, але без сухості, часом використовуючи доречні жарти і гумор. 7. Використовувати найбільш м'які засоби впливу на партнера по спілкуванню: - рекомендації; - поради; - побажання тощо. В разі необхідності переходити до застосування більш категоричних і суворих засобів впливу на людину. 8. Враховувати індивідуально-психологічні особливості партнера по спілкуванню, а також реальну ситуацію спілкування. 9. Виявляти увагу і глибоку повагу до внутрішнього світу людей, бажання й уміння їх зрозуміти, обмежуючи при цьому розуміння людини від згоди з ним. 10. Розумно реагувати на критичні зауваження на свою адресу - без агресії і гніву. Структура судової промови 1 Вступна частина Завдання: 1. Привернути пильну увагу аудиторії. 2. Створити зацікавленість аудиторії до змісту промови і до своєї особистості. 3. Встановити психологічний контакт із аудиторією. 4. Підготувати аудиторію до сприйняття основної позиції оратора. 2 Основна частина Завдання: 1. Викласти фактичні обставини справи й дати їм оцінку. 2. Дати психологічну характеристику підсудного і потерпілого. 3. Аргументувати процесуальну та правову позицію оратора. 4. Підтримати зацікавленість і увагу аудиторії. 5. Викликати задоволення аудиторії своїм стилем промови і поведінкою. 3 Висновок Завдання: 1. Дати підсумкове визначення позиції судового оратора. 2. Сформулювати своє звертання до суду з чітко вираженим проханням. 3. Забезпечити стислість, конфіденційність і промовистість. Додаток 10 Правила доказу в суперечці на судовому засіданні255 1. В усьому, що продумане, розрізняйте необхідне і корисне, неминуче і небезпечне. 2. Не забувайте відмінності між міркуванням, що стосується суті суперечки, і аргументацією, спрямованою на людське, моральне. 3. Не доказуйте очевидного. 4. Стверджуючи кожне окреме положення, не забувайте головної думки. 5. Не висловлюйте без певної підготовки яскравий доказ або сильне заперечення. 6. Відкиньте всі посередні і ненадійні докази. 7. Якщо докази сильні, варто наводити їх порізно, докладно розвиваючи кожен окремо. Якщо докази слабкі, необхідно зібрати їх докупи. 8. Намагайтесь якнайчастіше підкріплювати один доказ іншим. 9. Не намагайтесь пояснити те, в чому самі не повністю розбираєтесь. 10. Не намагайтесь доказувати більше, коли можна обмежитися меншим. 11. Не допускайте суперечностей у своїх доказах. 12. Не доказуйте, коли можна заперечити. 13. Використовуйте при доказі факти, що признаються опонентом. 14. Заперечуйте супротивнику його власними доказами. 15. Не занадто напружуйтесь, відповідаючи опоненту, робіть це легко, як щось добре зрозуміле всім слухачам. Додаток 11 Логічні помилки в доказі висунутого юристом положення256 1. Помилка щодо слідства - ігнорування можливості існування багатьох причин. Якщо встановлюється багато причин, то з них виявляється конкретна, що обумовила цю подію. 2. Помилка поспішного узагальнення - не враховуються всі обставини, що є причиною явища (події), із приводу якого робиться узагальнення. 3. Помилка спірної підстави: як аргумент, що підтверджує тезу, висувається таке положення, що саме по собі потребує доказу (є спірним). 4. Порочне коло або коло в доказі: теза виводиться з посилань, а посилання, у свою чергу, виводяться із тези (утворюється коло, що не доказує ні тези, ні посилань). 5. Підміна тези: почавши доказувати одне положення (тезу), через якийсь час заміняють його іншим положенням (тезою), порушуючи тим самим закон тотожності. 6. Аргументація до людини - замість аргументів посилаються на людину, авторитет якої підтримує висунуту тезу (замість обґрунтування помилкової тези посилаються на людину, яка підтримує її і має негативну характеристику). 7. Аргументація до публіки - прагнучи довести висунуту тезу, юрист вдається не до об'єктивних аргументів, а намагається впливати на почуття людей. Додаток 12 Характерні жести, знання яких важливе для судового оратора Жести руками Відкриті долоні - чесність, відвертість. Долоня, повернена вгору - прохальний жест. З такою позицією легше домогтися виконання прохання, тому що вона не демонструє тиску від того, хто просить. Долоня, повернена униз (дивиться в підлогу) - владність. З боку того, хто використовує подібну позицію, відчувається психологічний тиск. Руки, перехрещені на грудях, - спроба сховатися, відсторонитися від ситуації. Негативна реакція. Схрещені на грудях руки зі стиснутими в кулаки долонями - посилений жест схрещених рук. Вороже ставлення. Можливість психічної атаки. Схрещені руки з пальцями, що щільно обіймають передпліччя (охоплення рук) - негативно-придушене ставлення до ситуації. Схрещені руки з позицією великих пальців вертикально спрямованих вгору - почуття захисту (перехрещені руки), упевненість (демонстрація великих пальців). Одна рука перехоплює другу, що вертикально йде вздовж тіла, в ділянці передпліччя, ліктя або плеча: більш легка форма перехрещених рук. Руки вільно опущені, але одна ніби потискує другу - спроба зберегти емоційний спокій. Одною рукою робить жест ніби поправляє гудзик на рукаві другої, браслет годинника, манжету - прихована знервованість. Руки за спиною: Одна рука охоплює другу в ділянці долоні - самовпевненість, владність, почуття переваги. Одна рука охоплює зап'ястя іншої - спроба самоконтролю. Одна рука перехоплює верхню зону передпліччя другої - спроба самоконтролю, але виражена сильніше, ніж у попередньому випадку. Роль великого пальця - демонстрація агресивності, сили, напористості, почуття переваги. Руки в кишенях, великі пальці зовні - упевненість, зарозумілість, що атакує жест. У жінок - агресія, панівний характер. Великі пальці, що стирчать із задніх кишень - панівний характер. Жести ногами Носки ноги - показник зацікавленості - своїм напрямком показує на того, в кому людина зацікавлена або знаходить його привабливим. Широко розставлені ноги: У позиції стоячи - агресія, впевненість, готовність до дій, активність. У позиції сидячи - упевненість, внутрішня розслабленість. Перехрещування ніг (жест нога за ногу) - захист, тенденція до замкнутості. У цілому жест інтерпретується залежно від контексту ситуації. Перехрещені ноги і перехрещені руки - несхвалення, несприйняття, посилений захист. Американська позиція "шістка" (щиколотка однієї ноги лежить на коліні другої) - активність, упевненість самовпевненість. Перехрещені ноги і сплетені пальці навколішках - самозосередження, замкнутість. Перехрещені щиколотки - захист, напруження, негативне ставлення, знервованість, страх. Жести біля щоки або біля підборіддя Рука як опора підтримує голову - нудьга, співрозмовнику не цікаво те, про що ви говорите. Долоня зімкнута, вказівний палець спрямований вгору - жест оцінки інформації, що надходить. Рука на щоці, але не тримає голову - інтерес. Погладжування підборіддя - ухвалення рішення. Проведення пальцями по губах (або під носом) - ознака можливої брехні. Почухування підборіддя - міркування й оцінка. Захоплення носа в пучки трохи нижче перенісся в поєднанні з закритими очима - зосередження. Рука біля щоки - щока упирається на складені в кулак пальці, а вказівний палець випрямлений у напрямку до вилиці - міркування, замисленість. Вказівний палець торкається носа, інші прикривають рот - підозріливість, скритність, недовіра. Торкання або потирання носа - брехливість того, хто це робить. Вказівний палець торкається щоки, а інші розташовуються під підборіддям - критична оцінка. Рука погладжує шию - невдоволення, заперечення, гнів. Потирання вуха - нетерпіння, бажання перервати, знервованість. Особа ледве схилена вбік і спирається на долоню або кулак - "телефонна поза" - внутрішній монолог, нудьга. Рухи головою Голова трохи нахилена вбік - інтерес. Голова опущена - негативне, критичне ставлення. Обидві руки закинуті за голову - почуття впевненості або переваги в усьому. Голова тримається прямо або трохи піднята - нейтральна позиція. Голова трохи піднята, повіки трохи прикриті або куточки очей примружені, погляд спрямований униз - зарозумілість, зневага, перевага. Голова ледь опущена, погляд з-під лоба - несхвальне ставлення до ситуації, настороженість. Руки за голову в поєднанні з позицією ніг у вигляді "четвірки " - прагнення демонструвати володіння ситуацією, самовпевненість, почуття переваги. Психологічні елементи підготовки до привселюдного виступу257 1. Настройтесь на уявну аудиторію. 2. Тримайтесь під час виступу впевнено, демонструючи тверду переконаність у своїх словах. 3. Спрямовуйте свій погляд на слухачів. У жодному разі не уникайте поглядів, спрямованих на вас. Не дивіться в одну точку. Перед тим як почати виступ, обведіть поглядом аудиторію начебто ви хочете переконатися в тому, що вона готова до сприйняття ваших слів. 4. Починайте говорити тільки після того як в залі запанує тиша. 5. Стежте за чіткістю вимови, не говоріть занадто швидко і ні в якому разі не монотонно. 6. З перших же слів уважно спостерігайте за реакцією аудиторії. Саме в критичні моменти виступу говоріть переконливо, найбільш впевнено, з наголосом на кожному слові. 7. У жодному разі не показуйте, що промова дається вам важко, що ви втомилися або в якісь моменти почуваєте себе непевно. Додаток 14 к а «V м --- Типи професійної мотивації 1. Адекватний тип. Ціннісні орієнтації і пов'язані з ними мотиви вступу до юридичного вищого навчального закладу цілком узгоджуються з реальною, суспільно значущою поведінкою особистості. В абітурієнта виявляється виражена мотивація "на діло", тобто на боротьбу зі злочинністю, захист інтересів громадян. Така спрямованість, як правило, повинна поєднуватися з високим інтелектом, правовою ерудицією, загальною культурою, достатньо ясним уявленням про майбутню професійну діяльність. Людей цього типу відрізняє уміння аналізувати детективну літературу з правового погляду. 2. Ситуативний тип. У цьому разі на вибір професії вирішальний вплив справляють матеріальні міркування, престиж професії, її роман- тична спрямованість. Прагнення поступити до юридичного вузу у таких людей обумовлено випадковими факторами (прагнення престижного становища в суспільстві без вираженого інтересу до самої спеціальності, вибір професії під впливом якогось її представника, а також батьків або інших родичів). Ситуативний тип мотивації, як правило, пов'язаний із тенденцією до розчарування в своїй діяльності, незадоволеністю нею і як наслідок - формального ставлення до своїх обов'язків. 3. Конформістський тип. Вибір професії відбувається під тиском референтної групи, норми якої для людини є головним регулятором поведінки. Цей варіант мотивації стосується осіб, які працюють у правоохоронних органах на технічних посадах, дітей, батьки яких є представниками юридичних професій. До конформістського типу відноситься також мотив прагнення не відставати від ровесників, будь-що одержати вищу освіту. Поряд із конформістськими тенденціями в абітурієнтів цієї групи може мати місце й адекватна мотивація, тому до них варто підходити індивідуально. 4. Компенсаторний тип. Ця мотивація трапляється в абітурієнтів, що обирають юридичну професію як галузь діяльності, де є можливість змінити себе (перебороти в собі непевність, тривожність, переживання особистої неспроможності і т. п.). Можливі два варіанти розвитку особистості абітурієнта з компенсаторним типом мотивації: а) робота зі спеціальності не дає очікуваних результатів, а навпаки, збільшує переживання своєї неспроможності, сприяє виникненню емоційних стресів; б) відбувається гіперкомпенсація слабких сторін особистості, формується надмірна тенденція до домінування, а часом - до прояву жорстокості, що призводить до серйозних професійних помилок. 5. Кримінальний тип. Хоча цей тип мотивації трапляється серед абітурієнтів украй рідко, він потребує безумовного виявлення. Особи з таким типом мотивації прагнуть використовувати юридичну освіту в своїх цілях, що характеризується антисоціальною спрямованістю. Їм властива безпринципність, схильність до авантюри, нечесність і т. п. Зазначені типи професійної мотивації вступу до юридичних вузів можуть трапляться в різноманітних поєднаннях, бо поведінка людини завжди є полімотивованою. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "ДОДАТКИ" |
||
|
||