| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 2. Договір дарування |
||
|
1. Поняття договору дарування
За договором дарування одна сторона (дарувальник) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (обдаровуваному) річ у власність або майнове право (вимога) до себе або до третьої особи або звільняє або зобов'язується звільнити її від майнового обов'язку перед собою або перед третьою особою (п. 1 ст. 572 ЦК). Дарування є договором, а не односторонньою угодою, бо завжди вимагає згоди обдаровуваного на прийняття дару. Зазвичай згоду виражається у формі прийняття дарунка. Спроби розглядати дарування в якості односторонньої угоди - одного з підстав виникнення права власності, не породжує при передачі речі ніяких зобов'язальних відносин між дарувальником і обдаровуваним, помилкові і не знаходять визнання в сучасній цивілістиці (1). У зв'язку з цим не може, наприклад, вважатися даруванням відмова від спадщини на користь іншої особи (ст. 1158 ЦК), який являє собою односторонню угоду, що не вимагає згоди останнього. Разом з тим за загальним правилом дарування - односторонній договір, в якому у обдаровуваного відсутні обов'язки (якщо тільки мова не йде про таку особливого різновиду дарування, як пожертву). --- (1) У дореволюційному праві дарування розглядалося не як договору, а як одну з підстав набуття права власності (чи також і інших цивільних прав). При цьому не враховувалася необхідність обов'язкової згоди обдаровуваного на прийняття дару, з якої випливало, що при можливому неспівпаданні моментів угоди сторін і передачі речі (переходу права власності) між дарувальником і обдаровуваним виникає зобов'язальне відношення (не кажучи вже про інші способи дарування, крім передачі речі у власність) (див.: Шершеневич Г.Ф. Підручник російського громадянського права. Т. 2. С. 117 - 118). У сучасній літературі, як уже зазначалося, обгрунтовується не менше дискусійний висновок про кваліфікацію дарування в якості особливого речового договору (див.: Брагінський М.І. До питання про співвідношення речових та зобов'язальних правовідносин. С. 118 - 121).
Дарування може бути як реальним, так і консенсуальних договором. Отже, юридичне значення має не тільки безпосередня безоплатна передача майна від дарувальника до обдаровуваного, але за певних умов (у консенсуального договору) - і обіцянка подарувати майно, що породжує зобов'язальне відношення між дарувальником і обдаровуваним. У колишньому вітчизняному правопорядку дарування розглядалося лише як реальний договір, причому має предметом тільки передачу речі у власність, що істотно звужувало і збіднювала сферу його застосування. Новий ЦК, слідуючи російським Цивілістичному традиціям, усунув цей недолік (1). --- (1) Див: Маковський А.Л. Дарування (гл. 32) / / Цивільний кодекс Російської Федерації. Частина друга. Текст, коментарі, алфавітно-предметний покажчик. М., 1996. С. 302, 314.
Дарування завжди пов'язане з безоплатним збільшенням майна обдаровуваного за рахунок зменшення майна дарувальника, здійснюваного шляхом: - передачі у власність обдаровуваному належить дарувальнику речі; - передачі обдаровуваному дарувальником майнового права відносно самого дарувальника (точніше, наділення обдаровуваного таким правом, наприклад правом періодичного отримання певної грошової суми за рахунок банківського вкладу або іншого майна дарувальника); - передачі обдаровуваному дарувальником свого майнового права щодо третьої особи (наприклад, права вимоги відомої грошової суми або корпоративного права у вигляді пакету акцій), тобто безоплатній поступки вимоги (ст. ст. 382 - 389 ЦК); - звільнення обдаровуваного від виконання майнового обов'язку щодо дарувальника (тобто прощення боргу відповідно до ст. 415 ЦК) <1 >; ---
КонсультантПлюс: примітка. Монографія М.І. Брагінського, В.В. Витрянского "Договірне право. Договори про передачу майна" (Книга 2) включена до інформаційного банку відповідно до публікації - Статут, 2002 (видання 4-е, стереотипне).
(1) У літературі підкреслюється, що прощення боргу і безоплатна цесія можуть кваліфікуватися як дарування лише при прямому вказуванні про це в угоді про їх вчинення або за доведеності цього зацікавленою стороною, оскільки законом встановлена презумпція возмездности всякого цивільно-правового договору (п. 3 ст. 423 ЦК) (див.: Брагінський М.І., Витрянский В.В. Договірне право. Книга друга. Договори про передачу майна. М., 2000. С. 346 - 347).
- Звільнення обдаровуваного від його майнового обов'язку перед третьою особою (шляхом виконання цього обов'язку дарувальником відповідно до п. 1 ст. 313 ЦК або перекладу на дарувальника боргу обдаровуваного за згодою її кредитора на підставі ст. Ст . 391 і 392 ЦК). Передбачений законом перелік способів дарування носить вичерпний характер (1). --- (1) Безоплатне надання обдаровуваному майнових вигод можливо і в інших формах. Наприклад, ще римському і дореволюційному російському праву був відомий такий спосіб дарування, як усунення за рахунок дарувальника обмежень права власності обдаровуваного (див.: Шершеневич Г.Ф. Указ. Соч. С. 118), наприклад, шляхом припинення сервітутів, обременяющих належить обдаровуваному майно.
Чи не є даруванням передача майна в порядку спадкового спадкоємства або заповідального відмови. Безоплатний перехід майна спадкодавця до спадкоємців або відказоодержувачів обумовлений фактом його смерті, а не його наміром обдарувати цих осіб. Крім того, спадкове спадкоємство - універсальне і включає перехід до спадкоємців не тільки прав, а й обов'язків (боргів) спадкодавця. У силу цього закон визнає нікчемним договір, що передбачає передачу дару обдаровуваному після смерті дарувальника, бо будь-яка передача майна в даному випадку можлива лише за правилами про спадкування (п. 3 ст. 572 ЦК) (1). Такий договір не може замінити собою заповіт. --- (1) Таким чином, наш закон допускає угоди дарування тільки inter vivos (між живими) і не визнає відомого як римському праву, так і деяким сучасним правопорядкам дарування mortis causa (на випадок смерті), оскільки останнє не відповідає принципу універсальності спадкового наступництва і може порушити інтереси кредиторів спадкодавця (див. § 1 гл. 25 т. II цього підручника).
Безоплатний характер відносин становить головну особливість договору дарування, що визначатиме її юридичну специфіку. Саме він пояснює обмеження відповідальності дарувальника за недоліки подарованого майна, його право на скасування дарування і реституцію дару, а також заборони та обмеження дарування. Оскільки безоплатні відносини представляють виняток для майнового обороту, в разі сумнівів у характері відносин вони передбачаються оплатним, поки не буде доведено їх безоплатний (дарчий) характер. Сплата символічної суми за подаровану річ (іноді зустрічається в побутових відносинах) або надання дарувальнику обдаровуваним будь-яких особистих послуг не перетворюють цей договір у БЕЗОПЛАТНО. Не є даруванням і різні безоплатні надання публічно-правового характеру (грошові та інші нагороди, пожалування і т.п.), а також виплати і пільги, що мають трудову чи соціально-забезпечувальну природу (премії, посібники і т.д.), так як вони не оформляються цивільно-правовим договором.
2. Зміст і виконання договору дарування
Сторонами договору дарування є дарувальник і обдаровуваний. Як договір дарування припускає участь у ньому дієздатних осіб. Проте відповідно до п. 2 ст. 26 та п. 2 ст. 28 ГК малолітні і неповнолітні мають право самостійно здійснювати операції, спрямовані на безоплатне отримання вигоди (якщо тільки вони не вимагають нотаріального посвідчення або державної реєстрації), тобто виступати в якості обдаровуваних. У ролі дарувальників вони можуть виступати лише при здійсненні ними дрібних побутових угод або розпоряджаючись строго певним майном в межах, прямо передбачених законом (п. 1 і 2 ст. 26, п. п. 1 і 2 ст. 28 ЦК). При цьому забороняється дарування майна від імені малолітніх або недієздатних громадян їх законними представниками, якщо тільки мова не йде про звичайні подарунках вартістю не понад п'ять мінімальних розмірів оплати праці (ст. 575 ЦК), для здійснення яких необхідно попереднє дозвіл органів опіки та піклування (п . 2 ст. 37 ЦК). Юридичні особи, які не є власниками свого майна, можуть дарувати його лише за згодою власника-засновника (п. 1 ст. 576 ЦК), якщо тільки мова не йде про звичайні подарунках зазначеної вище вартості. Сказане відноситься і до дарування рухомого майна, що перебуває у господарському віданні підприємства (п. 2 ст. 295 ЦК) або в самостійному розпорядженні установи (п. 1 ст. 298 ЦК). Але й передача речі в дар юридичній особі-несобственнику спричиняє появу у нього лише відповідного обмеженого речового права на дану річ, а права власності на неї - у його засновника (наприклад, у випадках дарування майна державним музеям, вузам або бібліотекам). Закон забороняє угоди дарування у відносинах між будь-якими комерційними організаціями, якщо тільки мова не йде про звичайні подарунках незначної вартості (п. 4 ст. 575 ЦК). Безоплатні майнові відносини між організаціями, що мають на меті отримання прибутку, становлять рідкісне виключення, дозвіл якого могло б бути використане ними на шкоду інтересам кредиторів і публічним інтересам. Можливість зробити дарування виключається і для тих випадків, коли є та чи інша (необов'язково формальна) залежність дарувальника від обдаровуваного. Йдеться, по-перше, про дарування працівникам лікувальних, виховних, соціальних та аналогічних установ громадянами, що перебувають у них на лікуванні, вихованні або змісті (або їх подружжям і родичами), по-друге, про дарування державним службовцям (або службовцям органів муніципальних утворень) у зв'язку з їх посадовим становищем або виконанням ними службових обов'язків (п. п. 2 і 3 ст. 575 ЦК). У перерахованих випадках дарування може приховувати в собі хабар чи інше підношення, пов'язане з можливістю зловживань названими працівниками своїм статусом. Тому тут припустимі лише звичайні подарунки вартістю не вище зазначеної (1). --- (1) Див: п. 6 ч. 1 ст. 17 Федерального закону від 27 липня 2004 р. N 79-ФЗ "Про державну цивільну службу Російської Федерації" / / Відомості Верховної. 2004. N 31. Ст. 3215.
Об'єктами угод дарування можуть виступати речі, не вилучені з обігу (ст. 129 ЦК), а також майнові права (речові, зобов'язальні, корпоративні та виключні), що не носять строго особистого характеру (ст. 383 та п. 2 ст. 388 ЦК), або звільнення від аналогічних майнових обов'язків. У ряді випадків закон обмежує ціну подарунка п'ятикратним мінімальним розміром оплати праці (звичайний подарунок). Залежно від характеру обдарованого майна і від юридичної природи самого дарування встановлюються вимоги до форми цього договору. Реальний договір дарування може бути здійснений усно, якщо тільки його предметом не є нерухомість або рухома річ вартістю понад п'яти мінімальних розмірів оплати праці, отчуждаемая юридичною особою. Договір дарування нерухомості в усякому разі підлягає державній реєстрації (п. 3 ст. 574 ЦК), а дарування рухомого майна зазначеної вартості, що здійснюється юридичною особою, вимагає простої письмової форми (під страхом визнання угоди нікчемною). У письмовій формі повинен бути здійснений і консенсуальної договір дарування (що містить обіцянку дарування в майбутньому) незалежно від предмета і суб'єктного складу (п. 2 ст. 574 ЦК). Консенсуальної договір дарування (обіцянка дарування) вимагає не тільки обов'язкової письмової форми, а й сформульованого в ньому ясно вираженого наміру вчинити дарування в майбутньому. У такому договорі потрібно також вказівку конкретного обдаровуваного особи і точного предмета дарування - у вигляді речі, права чи звільнення від обов'язку. Перераховані положення складають істотні умови аналізованого договору. Недотримання будь-якого з цих вимог тягне нікчемність договору дарування (п. 2 ст. 572 ЦК). Консенсуальної договір дарування, будучи одностороннім договором, породжує для обдаровуваного право вимагати його виконання дарувальником, а для дарувальника - обов'язок його виконання у відповідний термін (ст. 314 ЦК) і не тягне жодних обов'язків для обдаровуваного. Виняток становлять дві ситуації: - По-перше, обов'язок обдаровуваного дбайливо ставитися до подарованої речі, представляє велику немайнову цінність для дарувальника (наприклад, до листів, щоденників, рукописів) (п. 2 ст. 578 ЦК); - По-друге, обов'язок приймаючого пожертву особи забезпечити використання пожертвуваного майна за певним жертводавцем призначенням (п. п. 3 і 5 ст. 582 ЦК). Як і більшість інших угод, договір дарування може бути укладений під відкладальною умовою, наприклад, під умовою досягнення обдаровуваним певного суспільно корисного результату (закінчення навчального закладу, вступ у шлюб і т.п.). Можливі отменітельнимумовою дарування прямо визначені законом (п. 2 ст. 577, ст. 578 ЦК). У консенсуального договору дарування обдаровуваний має право відмовитися від прийняття дарунка в будь-який момент до його передачі дарувальником (п. 1 ст. 573 ЦК), оскільки він не зобов'язаний приймати дар. Відмова від дару вимагається здійснити у письмовій формі, якщо в такій же формі укладено сам договір дарування (а в разі державної реєстрації останнього відмова від дару теж підлягає реєстрації). Тим самим допускається одностороннє розірвання даного договору. Тому дарувальнику в такому випадку надається право на відшкодування реального збитку (частини понесених ним збитків), якщо договір дарування був укладений у письмовій формі (п. Дарувальник в консенсуального договору дарування також має право відмовитися від виконання цього договору, оскільки воно тягне безоплатне зменшення його майна, але лише в двох випадках. По-перше, йдеться про можливість настання після укладення договору такого погіршення його майнового або сімейного стану або стану здоров'я, при якому передача дару призведе до істотного зниження рівня життя дарувальника (п. 1 ст. 577 ЦК) у зв'язку зі значним зменшенням складу його майна. Тому дане правило не застосовується до звичайних подарунків невеликої вартості (ст. 579 ЦК). По-друге, відмова від передачі дару допускається з підстав, що дає дарувальнику право скасувати дарування (п. п. 1, 2 і 4 ст. 578 ЦК). В обох ситуаціях обдаровуваний позбавлений можливості вимагати відшкодування збитків, завданих йому відмовою дарувальника від виконання договору (п. 3 ст. 577 ЦК). Все це свідчить про дуже обережному підході сучасного вітчизняного законодавця до додання обов'язкової (юридичної) сили обіцянці дарування, тобто до визнання можливості укладення консенсуального договору дарування. Скасування дарування дарувальником (а іноді й іншими особами) можлива як в консенсуальної, так і в реальному договорі дарування у випадках обнаружившегося протиріччя між мотивами і результатами дарування або недосягнення цілей дарування (ст. 578 ЦК): - При злісній невдячності обдаровуваного, що виразилася в умисному злочині проти життя чи здоров'я дарувальника, членів її сім'ї чи близьких родичів (оскільки мотив дарування передбачає подяку або хоча б лояльність обдаровуваного); - При виникненні загрози загибелі подарованої речі, представляє велику немайнову цінність для дарувальника, внаслідок неналежного поводження з нею обдаровуваного (оскільки дарувальник припускав збереження даної речі обдаровуваним); - При вчиненні дарування індивідуальним підприємцем або юридичною особою в порушення положень законодавства про банкрутство (протягом шести місяців, що передували оголошенню дарувальника неспроможним і за рахунок коштів, що підлягають включенню до складу ліквідаційної маси), оскільки дарування при цьому, по суті, здійснюється за рахунок кредиторів дарувальника і нерідко переслідує мети зменшення забезпечення їх вимог. Очевидно, що в цьому випадку скасування дарування відбувається на вимогу зацікавлених осіб (кредиторів), а не самого дарувальника; - За наявності в консенсуального договору дарування умови про право дарувальника скасувати дарування у разі смерті обдаровуваного (бо саме його хотів облагодіяти дарувальник). Скасування дарування тягне для обдаровуваного обов'язок повернути збережену річ дарувальнику (реституція дару), а при злісної невдячності обдаровуваного - також і обов'язок компенсувати дарувальнику збитки (якщо дар втрачений або не носив матеріалізованої характеру). Вона може складатися і в реституції подарованого права або звільнення від обов'язку (у випадках визнання дарувальника банкрутом, а в консенсуального договору - у разі смерті обдаровуваного). Правила про скасування дарування не поширюються на випадки дарування звичайних подарунків (ст. 579 ЦК). У консенсуального договору дарування смерть громадянина або реорганізація юридичної особи, що були обдаровуваними, припиняє їх право на отримання дару, тоді як смерть громадянина або реорганізація юридичної особи, що були дарителями, тягне перехід їх обов'язку передати дар до спадкоємців (правонаступників). Однак ці правила ст. 581 ГК диспозитивності і можуть бути змінені в самому консенсуального договору дарування. Безплатність дарування за загальним правилом виключає відповідальність дарувальника за неналежне виконання договору. Однак дарувальник відповідає за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю або майну обдаровуваного недоліками подарованої речі. Умовою такої відповідальності згідно ст. 580 ГК є наявність в подарованої речі відомих дарувальнику прихованих недоліків (що виникли, отже, до передачі речі), про які він не попередив обдаровуваного, тобто заподіяння останньому майнової шкоди навмисними або грубо необережними діями дарувальника. Така відповідальність застосовується за правилами про відшкодування позадоговірної шкоди (гл. 59 ЦК). У консенсуального договору дарування можлива також і договірна відповідальність дарувальника у вигляді відшкодування одаряемому збитків, які він поніс внаслідок порушення дарувальником деяких умов такого договору, наприклад про кількість і якість обдарованого майна (1). --- (1) Див: Маковський А.Л. Указ. соч. С. 308.
3. Пожертвування
Пожертвою визнається дарування речі або права в загальнокорисних цілях (п. 1 ст. 582 ЦК). Таким чином, пожертва є різновидом дарування. Основну особливість пожертвування становить наявність в ньому умови про використання пожертвуваного майна за певним призначенням, яке становить обов'язок обдаровуваного і може контролюватися дарувальником (жертводавцем) або його спадкоємцями (правонаступниками). Йдеться про дарування майна в загальнокорисних цілях, тобто в цілях, корисних або для суспільства в цілому, або для певної його частини (певного жертводавцем кола осіб). Наприклад, можлива безоплатна передача книг в загальнодоступну бібліотеку для їх використання всіма бажаючими або в університетську бібліотеку - для використання їх студентами і викладачами. Відсутність умови про певний призначення (цілі використання) яка перетворює ці відносини в звичайний договір дарування (п. 3 ст. 582 ЦК). Об'єктом пожертвування може бути річ або майнове право (наприклад, вклад у банку або пакет бездокументарних цінних паперів), але не звільнення від обов'язку. Пожертвування може робитися на користь будь-яких суб'єктів цивільного права, в тому числі на користь громадян, а також різних установ - юридичних осіб, які не є (і що не стають) власниками свого майна. На прийняття пожертви не потрібно чийогось дозволу або згоди (п. 2 ст. 582 ЦК). Виконання договору про пожертву зводиться до використання пожертвуваного майна в суворій відповідності до вказівок жертводавця. З цією метою, зокрема, юридична особа, яка прийняла пожертвування, повинне вести відособлений облік всіх операцій з таким майном. Якщо внаслідок обставин, що змінилися його використання за вказаною жертводавцем призначенням стає неможливим, за згодою жертводавця, а в разі його смерті (або ліквідації) - за рішенням суду допускається встановлення іншої мети використання такого майна. Порушення встановленого жертводавцем (або судом) призначення майна дає підставу жертводавці (або його спадкоємцям чи іншим правонаступникам) вимагати скасування пожертвування (п. 5 ст. 582 ЦК). Разом з тим пожертву не може бути скасоване з інших підстав, передбачених законом для скасування дарування. Крім того, згідно з п. 6 ст. 582 ГК у цих відносинах виключається правонаступництво (як для жертводавця, так і для особи, на чию користь призначалося пожертву).
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 2. Договір дарування" |
||
|
||