| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
3.4. Інноваційно-освітній потенціал. Науково-технічні фактори розвитку економіки |
||
|
Особливу роль у рівні розвитку продуктивних сил грають в даний час нематеріальні форми національного багатства і, насамперед, його інноваційний потенціал, що відображає науково-технічні фактори соціально-економічного розвитку. Зростання національного багатства все більшою мірою забезпечується за рахунок використання досягнень науки і техніки: винаходів, відкриттів, нової техніки і технологій, вдосконалення методів організації та управління. Інноваційний потенціал знаходить своє відображення в масштабах так званої інтелектуальної власності, яка являє собою особливий тип економічних відносин у науково-технічній, виробничо-господарської та літературно-художній сферах - відносини з приводу володіння, розпорядження, використання результатів інтелектуальної праці. Її економічне значення виражається в тому, що об'єкти інтелектуальної (промислової) власності у формі винаходів, промислових зразків і корисних моделей виступає основою створення новітньої конкурентоспроможної техніки. На основі патентів розвивається міжнародний ліцензійний обмін - ринок інтелектуальної власності. Дуже важливу роль в промисловій власності відіграють товарні знаки, знаки обслуговування і місця походження товарів. Товарні знаки є важливою складовою оцінки бізнесу (ринкової ціни підприємства). Так, вартість товарного знака концерну «Крайслер» склала 7,4 млрд. доларів, а ринкова вартість товарних знаків фірм «Кемел» і «Кока-Кола» - відповідно 10 і 3 млрд. доларів. Ринкова ціна товарного знака горілки «Столична» оцінена в 400 млн. доларів, вартість права використання факсиміле модельєра В. Зайцева американська фірма оцінила в 1 млн. доларів. Тільки прямі збитки провідних російських та закордон- них фірм від підробок складає в Росії понад 1,5 млрд. доларів на рік. Рівень підробок оцінюється: в товарах народного споживання-30%, одязі і взутті-40, косметиці - 50, рибних і м'ясних продуктах - 35, вино-горілчаних виробах - 60%. Величина інтелектуальної власності Росії оцінюється деякими дослідниками в 300 млрд. доларів. Іншою складовою інноваційного потенціалу є рівень розвитку науково-технічної сфери: число організацій, що беруть участь у НДДКР, чисельність зайнятих у науково-технічній сфері та їх структура, величина асигнувань на проведення науково-дослідних робіт і витрат на створення нової техніки. Науково-технічний потенціал знаходить свій вираз також в якісній характеристиці науково-технічної сфери, не відображеної статистикою (наявність науково-технічного розділу, наукових шкіл, технічна оснащеність НДДКР та ін.) Ступінь використання науково-технічного потенціалу виражається в результативності роботи даної сфери: кількість відкриттів, заявок на винаходи, отриманих патентів, створених нових зразків техніки, проданих ліцензій тощо Розвиток науково-технічного потенціалу Росії за 1992-2001 рр.. представлено в табл. 3.6. За ці роки спостерігається зниження всіх його складових. Особливо різко скоротилася чисельність науково-технічного персоналу - на 42%, асигнування на науку з федерального бюджету - більш ніж у 3 рази, і становить лише 0,26% ВВП (у Японії - 2,9%, США - 2,8%) . Витік «мізків» за кордон склала 15% чисельності науково-технічного персоналу, що оцінюється в 50 млрд. доларів щорічного збитку. Розвиток науково-технічного потенціалу Росії за 1993-2001 рр.. Показники Роки 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 Науково- дослідні організації, шт. 4269 3968 4059 4122 4137 4019 4089 4099 4037 Науково- 519-521. У сучасних умовах, враховуючи прискорюючу динаміку науково-технічного прогресу, людство чекає нова науково-технічна революція (інформатика, електроніка, біоінженерія, матеріалознавство). У зв'язку з цим необхідна науково обгрунтована державна стратегія інноваційної діяльності з виділенням пріоритетних напрямків НТП. У 1996 р. урядовою комісією були виділені 8 пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки: поряд з фундаментальними дослідженнями передбачено реалізацію семи критичних технологій фе- дерального рівня (41 конкретний напрям найбільш ефективних і перспективних інновацій). Інформаційні технології та електроніка (опто-та акустоелектроніка, криоелектроніка, надвеликі інтегральні схеми та наноелектроніка, глобальні інформаційні системи); виробничі технології (ГПС і роботизація, лазерні електротехнології , мембрани); хімічні продукти і технології (композиційні матеріали, кераміка і нанокерамика, біосумісні матеріали); технології живих систем (генотерапія, біотехнологія, трансгенні форми рослин і тварин); нові види транспорту; паливо та альтернативна енергетика; екологія (щадне природокористування, прогнозування екосистемних змін, маловідходні та безвідходні виробництва). Реалізація кожного конкретного напрямку пропонує розробку відповідних науково-технічних програм, орієнтованих на отримання кінцевих результатів в єдності організаційного та фінансового забезпечення. Щоб іти в ногу з науково-технічним прогресом, необхідне створення спеціальних структур в даній області - інноваційно-технологічних центрів перспективних розробок. Сучасний потенціал національно-інноваційної системи Росії досить високий, особливо у фундаментальній науці (оптика та квантова електроніка, електрохімія, хімічна фізика, колоїдна хімія, хімія високих енергій, енергетика та ін.) Однак на частку Росії припадає лише 0,3% експорту наукомісткої продукції, в той час як частка семи високорозвинених країн становить 80-90%. Вони володіють 46 макротехнологіями, в тому числі США - 20-22 макротехнологій, Німеччина - 8-18, Японія -7, Франція та Англія - 3-5, Італія - по 1-2 [17, с. 361]. Враховуючи лідерство Росії в ряді напрямків прикладної науки (17 макротехнологій - космос, авіа- ція, ядерна енергетика, спецметаллургія, суднобудування), частка Росії в експорті наукомісткої продукції прогнозується в перспективі 10-12% або на 140-180 млрд. доларів на рік [17, с. 362]. Інтелектуальна рента, таким об-разом, може перевищити наш експорт природних ресурсів. Але для забезпечення подібного результату еволюційний характер науково-технічного прогресу вже явно недостатній. Требуется новий технологічний прорив в даній області і відповідний цьому організаційно-економічний механізм інноваційної діяльності. рівень освіти (кількість накопичених років утворення, відсоток грамотності населення, чисельність осіб, які мають середню та вищу освіту, кількість учнів, студентів та аспірантів); якість освіти; показники розвитку освітньої сфери; рівень культурного розвитку. Рівень грамотності дорослого населення в 2001 р. склав 99,6%, коефіцієнт охоплення всіма видами навчання молоді від 7 до 24 років - 70,8%, в т.ч. вищою освітою - 19,7% (у США - 13,9%, Японії - 10%, КНР - 3,2%). На 1000 чоловік в Росії припадає 50 студентів (у тому числі студентів вузів - 33), США - 53, Великобританії - 32, Німеччині - 26, Японії - 29, Канаді - 60, Італії - 33, на Україні - 36. Число років утворення в середньому становить в Росії близько 9 років, в США - 12 років. Якість освіти характеризується рівнем фундаментальної та спеціальної підготовки учнів, загальній їх ерудицією і оцінюється на основі спеціальних обстежень учнів різних країн. Для россий-ської системи освіти школярів характерна широта навчання, її адекватність дійсності, фундаментальність підготовки студентів. На- ши школярі та студенти часто є переможцями міжнародних Олімпіад. Разом з тим в останнє десятиліття спостерігається зниження якості освіти: по обстеженням ОЕСР школярів до 15 років 32 країн показало, що наші школярі перебувають за вмінням читати і розуміти прочитане і природознавства на 27 місці, з математики - на 22-му. Якість освіти багато в чому залежить від його фінансування. За пореформені роки різко знизилися витрати на сферу освіти, збільшилися навантаження на викладачів, зменшилася їх реальна оплата праці. Частка витрат на освіту в бюджеті країни склала в 2002 р. - 4,07% (при нормативі, встановленими Законом «Про освіту» 1996р., - 10%). Один рік навчання школяра обходиться державі в середньому 1000 рублів, студента 7500 рублів (у США - більше 4 тис. дол.) Величина так званого людського (інтелектуального) потенціалу оцінюється в 50% національного багатства країни. Рівень інноваційно-освітнього потенціалу по регіонах країни є нерівномірним (див. Додаток, табл. 5). Найбільше число науково-дослідних організацій, чисельність наукових працівників, студентів і аспірантів зосереджено в Москві, Санкт-Петербурзі, Московської області, і становить більше половини всього потенціалу країни. Високим інноваційно-освітнім потенціалом володіють Татарстан, Ростовська, Свердловська, Новосибірська і Нижегородська області. За кількістю студентів вузів на 10 000 чоловік жителів лідирують Москва (939 студентів), Санкт-Петербург (713), Томська (757), Новосибірська (554), Орловська (397) і Іванівська області. Кількість студентів в Іванівській області склало в 2001 р. 45 тис. чол, що відповідає 374 студента на 10000 чоловік населення (у середньому по Росії - 332), що відповідає 8 рангу з 79. Іванівська область перевершує сусідні області, в тому числі і Ярославську, по числу аспірантів (1000 чол.). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 3.4. Інноваційно-освітній потенціал. Науково-технічні фактори розвитку економіки " |
||
|
||