Головна
ГоловнаЕкономікаРегіональна економіка → 
« Попередня Наступна »
Мишуров С.С., щукові В.Н.. Основи регіоналістики., 2003 - перейти до змісту підручника

3.4. Інноваційно-освітній потенціал. Науково-технічні фактори розвитку економіки


Особливу роль у рівні розвитку продуктивних сил грають в даний час нематеріальні форми національного багатства і, насамперед, його інноваційний потенціал, що відображає науково-технічні фактори соціально-економічного розвитку. Зростання національного багатства все більшою мірою забезпечується за рахунок використання досягнень науки і техніки: винаходів, відкриттів, нової техніки і технологій, вдосконалення методів організації та управління.
Інноваційний потенціал знаходить своє відображення в масштабах так званої інтелектуальної власності, яка являє собою особливий тип економічних відносин у науково-технічній, виробничо-господарської та літературно-художній сферах - відносини з приводу володіння, розпорядження, використання результатів інтелектуальної праці.
Її економічне значення виражається в тому, що об'єкти інтелектуальної (промислової) власності у формі винаходів, промислових зразків і корисних моделей виступає основою створення новітньої конкурентоспроможної техніки. На основі патентів розвивається міжнародний ліцензійний обмін - ринок інтелектуальної власності.
Дуже важливу роль в промисловій власності відіграють товарні знаки, знаки обслуговування і місця походження товарів. Товарні знаки є важливою складовою оцінки бізнесу (ринкової ціни підприємства). Так, вартість товарного знака концерну «Крайслер» склала 7,4 млрд. доларів, а ринкова вартість товарних знаків фірм «Кемел» і «Кока-Кола» - відповідно 10 і 3 млрд. доларів. Ринкова ціна товарного знака горілки «Столична» оцінена в 400 млн. доларів, вартість права використання факсиміле модельєра В. Зайцева американська фірма оцінила в 1 млн. доларів. Тільки прямі збитки провідних російських та закордон-
них фірм від підробок складає в Росії понад 1,5 млрд. доларів на рік. Рівень підробок оцінюється: в товарах народного споживання-30%, одязі і взутті-40, косметиці - 50, рибних і м'ясних продуктах - 35, вино-горілчаних виробах - 60%. Величина інтелектуальної власності Росії оцінюється деякими дослідниками в 300 млрд. доларів.
Іншою складовою інноваційного потенціалу є рівень розвитку науково-технічної сфери: число організацій, що беруть участь у НДДКР, чисельність зайнятих у науково-технічній сфері та їх структура, величина асигнувань на проведення науково-дослідних робіт і витрат на створення нової техніки. Науково-технічний потенціал знаходить свій вираз також в якісній характеристиці науково-технічної сфери, не відображеної статистикою (наявність науково-технічного розділу, наукових шкіл, технічна оснащеність НДДКР та ін.) Ступінь використання науково-технічного потенціалу виражається в результативності роботи даної сфери: кількість відкриттів, заявок на винаходи, отриманих патентів, створених нових зразків техніки, проданих ліцензій тощо
Розвиток науково-технічного потенціалу Росії за 1992-2001 рр.. представлено в табл. 3.6. За ці роки спостерігається зниження всіх його складових. Особливо різко скоротилася чисельність науково-технічного персоналу - на 42%, асигнування на науку з федерального бюджету - більш ніж у 3 рази, і становить лише 0,26% ВВП (у Японії - 2,9%, США - 2,8%) . Витік «мізків» за кордон склала 15% чисельності науково-технічного персоналу, що оцінюється в 50 млрд. доларів щорічного збитку.
Розвиток науково-технічного потенціалу Росії за 1993-2001 рр.. Показники Роки 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 Науково-
дослідні організації, шт. 4269 3968 4059 4122 4137 4019 4089 4099 4037 Науково-
технічний пер-нал, тис. чол. 1315 1106,3 1061 990,7 934,6 855,2 872,4 887,7 885,6 у розрахунку на 10000 зайнятих в економіці, чол 186 162 160 150 152 134 136 138 137 Асигнування на науку з федераль-ного бюджету, млрд. руб. у постійних цінах 1991р. 4,45 3,69 2,48 2,22 3,00 1,83 2,07 2,16 2,47 у відсотках до ВВП 0,41 0,39 0,29 0,27 0,36 0,23 0 , 24 0,23 0,26 у відсотках до бюджетних витрат 2,56 1,66 1,6 1,6 2,02 1,32 1,74 1,66 1,74 Внутрішні витрати, млрд. руб. у цінах 1989р. 3,08 2,93 2,49 2,75 3,03 3,65 3,11 3,54 4,12 Загальні витрати, млрд. руб. 7,53 6,62 4,97 4,97 6,03 4,51 5,18 5,7 6,59 Подано патентних заявок, шт. 32216 23081 22202 23211 19992 21362 24659 28688 29989 Діє патентів, шт. 44321 60321 76186 109467 155247 173081 191125 144325 149684 За: Російський статистичний щорічник. М.: Держкомстат, 2002. С. 511-513,
519-521.
У сучасних умовах, враховуючи прискорюючу динаміку науково-технічного прогресу, людство чекає нова науково-технічна революція (інформатика, електроніка, біоінженерія, матеріалознавство). У зв'язку з цим необхідна науково обгрунтована державна стратегія інноваційної діяльності з виділенням пріоритетних напрямків НТП. У 1996 р. урядовою комісією були виділені 8 пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки: поряд з фундаментальними дослідженнями передбачено реалізацію семи критичних технологій фе-
дерального рівня (41 конкретний напрям найбільш ефективних і перспективних інновацій).
Інформаційні технології та електроніка (опто-та акустоелектроніка, криоелектроніка, надвеликі інтегральні схеми та наноелектроніка, глобальні інформаційні системи);
виробничі технології (ГПС і роботизація, лазерні електротехнології , мембрани);
хімічні продукти і технології (композиційні матеріали, кераміка і нанокерамика, біосумісні матеріали);
технології живих систем (генотерапія, біотехнологія, трансгенні форми рослин і тварин);
нові види транспорту;
паливо та альтернативна енергетика;
екологія (щадне природокористування, прогнозування екосистемних змін, маловідходні та безвідходні виробництва).
Реалізація кожного конкретного напрямку пропонує розробку відповідних науково-технічних програм, орієнтованих на отримання кінцевих результатів в єдності організаційного та фінансового забезпечення. Щоб іти в ногу з науково-технічним прогресом, необхідне створення спеціальних структур в даній області - інноваційно-технологічних центрів перспективних розробок.
Сучасний потенціал національно-інноваційної системи Росії досить високий, особливо у фундаментальній науці (оптика та квантова електроніка, електрохімія, хімічна фізика, колоїдна хімія, хімія високих енергій, енергетика та ін.) Однак на частку Росії припадає лише 0,3% експорту наукомісткої продукції, в той час як частка семи високорозвинених країн становить 80-90%. Вони володіють 46 макротехнологіями, в тому числі США - 20-22 макротехнологій, Німеччина - 8-18, Японія -7, Франція та Англія - ??3-5, Італія - ??по 1-2 [17, с. 361]. Враховуючи лідерство Росії в ряді напрямків прикладної науки (17 макротехнологій - космос, авіа-
ція, ядерна енергетика, спецметаллургія, суднобудування), частка Росії в експорті наукомісткої продукції прогнозується в перспективі 10-12% або на 140-180 млрд. доларів на рік [17, с. 362]. Інтелектуальна рента, таким об-разом, може перевищити наш експорт природних ресурсів. Але для забезпечення подібного результату еволюційний характер науково-технічного прогресу вже явно недостатній. Требуется новий технологічний прорив в даній області і відповідний цьому організаційно-економічний механізм інноваційної діяльності.
До інноваційного потенціалу безпосередньо примикає і освітній рівень населення, що можна розглядати як єдиний інтелектуальний потенціал. Освітній потенціал включає в себе:
рівень освіти (кількість накопичених років утворення, відсоток грамотності населення, чисельність осіб, які мають середню та вищу освіту, кількість учнів, студентів та аспірантів);
якість освіти;
показники розвитку освітньої сфери;
рівень культурного розвитку.
Рівень грамотності дорослого населення в 2001 р. склав 99,6%, коефіцієнт охоплення всіма видами навчання молоді від 7 до 24 років - 70,8%, в т.ч. вищою освітою - 19,7% (у США - 13,9%, Японії - 10%, КНР - 3,2%). На 1000 чоловік в Росії припадає 50 студентів (у тому числі студентів вузів - 33), США - 53, Великобританії - 32, Німеччині - 26, Японії - 29, Канаді - 60, Італії - 33, на Україні - 36. Число років утворення в середньому становить в Росії близько 9 років, в США - 12 років.
Якість освіти характеризується рівнем фундаментальної та спеціальної підготовки учнів, загальній їх ерудицією і оцінюється на основі спеціальних обстежень учнів різних країн. Для россий-ської системи освіти школярів характерна широта навчання, її адекватність дійсності, фундаментальність підготовки студентів. На-
ши школярі та студенти часто є переможцями міжнародних Олімпіад.
Разом з тим в останнє десятиліття спостерігається зниження якості освіти: по обстеженням ОЕСР школярів до 15 років 32 країн показало, що наші школярі перебувають за вмінням читати і розуміти прочитане і природознавства на 27 місці, з математики - на 22-му.
Якість освіти багато в чому залежить від його фінансування. За пореформені роки різко знизилися витрати на сферу освіти, збільшилися навантаження на викладачів, зменшилася їх реальна оплата праці. Частка витрат на освіту в бюджеті країни склала в 2002 р. - 4,07% (при нормативі, встановленими Законом «Про освіту» 1996р., - 10%). Один рік навчання школяра обходиться державі в середньому 1000 рублів, студента 7500 рублів (у США - більше 4 тис. дол.)
Величина так званого людського (інтелектуального) потенціалу оцінюється в 50% національного багатства країни.
Рівень інноваційно-освітнього потенціалу по регіонах країни є нерівномірним (див. Додаток, табл. 5). Найбільше число науково-дослідних організацій, чисельність наукових працівників, студентів і аспірантів зосереджено в Москві, Санкт-Петербурзі, Московської області, і становить більше половини всього потенціалу країни.
Високим інноваційно-освітнім потенціалом володіють Татарстан, Ростовська, Свердловська, Новосибірська і Нижегородська області. За кількістю студентів вузів на 10 000 чоловік жителів лідирують Москва (939 студентів), Санкт-Петербург (713), Томська (757), Новосибірська (554), Орловська (397) і Іванівська області. Кількість студентів в Іванівській області склало в 2001 р. 45 тис. чол, що відповідає 374 студента на 10000 чоловік населення (у середньому по Росії - 332), що відповідає 8 рангу з 79. Іванівська область перевершує сусідні області, в тому числі і Ярославську, по числу аспірантів (1000 чол.).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " 3.4. Інноваційно-освітній потенціал. Науково-технічні фактори розвитку економіки "
  1. 1.1.4. Управління створенням робочих місць. Забезпечення зайнятості на підприємствах
    інноваційних ресурсів виходу з кризи, стабілізації і руху вперед. Нормативна модель актуальна ще й тому, що вона містить в собі можливості, так би мовити, «зворотного» процесу перетворення даних, а саме інтерпретацію показників, перехід від системи даних до пояснюватиме теорії процесів і явищ, до оцінки ефективності діяльності громадських структур та визначенню перспектив
  2. Мишуров С.С., щукові В.Н.. Основи регіоналістики., 2003
    інноваційному потенціалу, науково-технічних факторів розвитку виробництва, а також трудовому (кадровому) і освітньому потенціалу. У роботі показано вплив використання потенціалу на рівень соціально-економічного розвитку країни та регіонів, на якість життя населення. Книга призначена для студентів економічних спеціальностей, а також і інших спеціальностей, які вивчають
  3. 3.1. Зміст і структура економічного потенціалу
    інноваційний, що відображає науково-технічні фактори функціонування господарських систем. До них безпосередньо примикає освітній потенціал, що можна характеризувати як інтелектуальний потенціал, включаючи і культурний рівень народу даної країни, регіону; трудовий (кадровий) потенціал, що враховує масштаби і якісні фактори трудових ресурсів. Грошова оцінка трудового потенціалу
  4. 4. Жовтень 1917 (питання методології)
    освітній рівень населення. Слабкими в Росії виявилися сили реформістів через нерозвиненість середніх класів - основний соціальної опори реформ, закостенілості бюрократичного апарату і соціального егоїзму влади. Реформи не носили системного характеру не вистачало кадрів для їх проведення. Увійшовши в XX століття, наша країна повинна була різко прискорити капіталістичну модернізацію і з метою
  5. Глава пя-тая. ПРИСТРІЙ ДЕРЖАВИ
    освітньої, медичної та інших соціальних областях. Зростають дискреційні, тобто законом не передбачені і не обмежені повноваження, росте свобода розсуду адміністративних органів. Особливо виділяється на тлі зрослих виконавчих органів «силовий кулак», «силова структура» (армія, поліція, органи безпеки, прокуратура і т.п.), тобто каральні органи. Тоталітарний
  6.  Глава дев'ята. ТЕОРІЯ ПРАВА ЯК ЮРИДИЧНА НАУКА
      освітніх потреб (щось на зразок розширеного тлумачного юридичної словника). Правда, багато дореволюційні великі вчені-юристи у формі «енциклопедії права» викладали, по суті, теорію держави і права, включаючи в цей напрямок багато государствоведческой питання, проблеми суспільної свідомості, ставлення особистості і суспільства, навіть правову психологію (наприклад, Л. Петражицький ). Але
  7.  ГЛОСАРІЙ
      інноваційного інте-лектоемкого проекту - як «паззл», елементи якого в ході проекту він повинен «зістикувати». Поновлення на роботі - відновлення працівника на колишній роботі і в колишній посаді в разі його незаконного звільнення. Тимчасова робота - робота, що надається на обмежений термін, зазвичай становить кілька місяців. Тимчасове звільнення - звільнення працівника з
  8.  1.2 ПІДХОДИ ДО УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ В ОСВІТНЬОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
      інноваційний момент) освітніх організацій. В управлінні якістю вищої освіти це дозволяє окремо виділити процеси управління якістю функціонування (забезпечення якості) і процеси управління якістю розвитку (покращення якості - прогрес). Модель управління якістю, сформована на основі даної концепції, представляється наступним чином. Реалізований
  9.  2.5 СУЧАСНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ МЕНЕДЖМЕНТУ ЯКОСТІ В РОСІЇ
      інноваційної діяльності, усугубляющая попередню проблему; ця проблема багато в чому пов'язана з доіндустріальним характером виробництва в даній сфері. Перераховані вище проблеми багато в чому пов'язані з недостатнім розвитком методології і технологій сучасного менеджменту якості. Фактично в даний час в Росії необхідна розробка менеджменту якості, обслуговуючого як
  10.  висновок
      освітнім, у всьому світі припадає рабо-тать в умовах постійної зміни зовнішнього середовища: посилюється конкуренція, зростають вимоги споживачів. Тому для будь-якої організації зараз стоїть основне питання - чи здатні її системи управління забезпечити приспосабливаемость організації до нових умов і задовольнити зростаючі вимоги і запити споживачів, забезпечивши на цій основі