Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу ( контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоТеорія держави і права → 
« Попередня Наступна »
Скакун О.Ф.. Теорія держави і права, 2001 - перейти до змісту підручника

§ 2. Класифікація форм державного устрою

Форма державного устрою ' Унітарна держава Федерація - проста єдина держава, частинами якої є адміністративно-територіальні одиниці, що не мають суверенних прав - складова союзна держава, частинами якої є державні утворення, що мають суверенні права Основні ознаки унітарної держави (Україна, Болгарія, Польща, Франція, Велика Британія, Італія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Греція, Іспанія, Нідерланди, Португалія, Камбоджа, Лаос, Таїланд, Японія, Китай та ін.):
1) єдина конституція (конституції прийняті в більшості країн світу);

79
2) єдина система вищих органів державної влади -- глава держави, уряд, парламент, юрисдикція яких поширюється на територію усієї країни;
3) єдине громадянство і єдина державна символіка;
4) єдина система законодавства і єдина судова система;
5) адміністративно-територіальні одиниці не можуть мати будь-яку політичну самостійність;
6) в міжнародних відносинах виступає одноособово. Частини, унітарної держави мають різні назви: в Україні -
області, у Польщі - воєводства, в Англії - графства, в Італії -провінції.
Деякі унітарні держави (Велика Британія, Грузія, Данія, Ізраїль, Іспанія, Італія, Португалія, Україна, Фінляндія, Шрі-Ланка) включають автономні утворення (адміністративні автономії). В Україні - це Автономна Республіка Крим. Такі держави називають децентралізованими унітарними державами або унітарними державами з елементами федералізму. Вони відрізняються від централізованих унітарних держав, у яких на чолі місцевих органів влади перебувають призначені з центру посадові особи, котрі підкоряють собі місцеві органи самоврядування. У децентралізованих унітарних державах місцеві органи влади обираються населенням і мають право самостійно вирішувати більшість питань місцевого життя. У них автономії мають внутрішнє самоврядування, як правило, у сфері адміністративної діяльності. Вони можуть користуватися певною самостійністю й у сфері законодавства. У такому разі закони приймаються парламентом автономії в межах своєї компетенції (головним чином у порядку делегування йому законодавчих повноважень центральним законодавчим органом у випадках, передбачених конституцією).
Щодо Верховної Ради Автономної Республіки Крим, то її участь у сфері законодавчій діяльності обмежена підготовкою і прийняттям Конституції (набрала чинності 12 січня 1999 p.).
Основні ознаки федерації (США, Росія, Австрія, Швейцарія, ФРН, Канада, Мексика, Бразилія, Аргентина, Венесуела, Індія, Малайзія, Австралія та ін. - разом у світі існують 24 федеративні держави. На шляху до федерації, здійснюваної з 1988 р. у три етапи, перебуває Бельгія):
1) наявність єдиної території, яка у політико-адміністратив-ному відношенні не є одне ціле, а складається із територій -

80
суб'єктів федерації, що м?ють власний адміністративно-територіальний поділ;
2), наявність загальної конституції федерації і конституцій її суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федерації установчою владою;
3) наявність системи законодавства усієї федерації і системи законодавства її суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федерації в межах установленої для них компетенції правом видання законодавчих актів, які діють лише на території суб'єкта федерації і мають відповідати союзному законодавству;
4) наявність федерального двопалатного парламенту і парла^ ментів суб'єктів федерації, федерального уряду і самостійних органів управління суб'єктів федерації;
5) наявність громадянства як усієї федерації, так і її суб'єктів; у ряді федерацій допускається подвійне громадянство (ФРН, Австрія);
6) можливість суб'єктів федерації мати власну правову і судову системи (США);
7) наявність загальнофедеральної податкової і грошової системи;
8) суб,'єкти федерації не мають суверенітету і не є суб'єктами міжнародного права, проте в договірних міжнародних відносинах може виступати як федерація в цілому, так і кожний із її суб'єктів.
У типовій федерації оборонна і зовнішня політика належить федеральному уряду, освіта - регіонам, а право оподатковування поділене між обома. Тому і федерація, і'її суб'єкти можуть мати право видавати закони з аналогічних питань.
Федерації багатоманітні. Класифікувати їх можна за різними ознаками:
- За способом створення:
договірні (виникають на основі угоди, договору, установчого пакту - створюються, як правило, «знизу»);
конституційні (засновуються шляхом прийняття конституції - створюються головним чином «зверху», приклад - Індія);
договірно-конституційні (їх більшість - США, ФРН, Швейцарія, Російська Федерація та ін.).
- За способом взаємовідносин федерації та її суб'єктів:
на основі союзу (США, Танзанія, ОАЕ, СРСР - у минулому); на основі автономії (Бельгія, Австрія, Індія, Венесуела, Пакистан).

81
- За способом розподілу і здійснення владних повноважень: централізовані (Індія, Пакистан, Венесуела, Мексика, Аргентина, Бразилія);
відносно централізовані (США, Австралія, ФРН).
- За принципом переваги або поєднання національного і територіального підходів:
територіальний підхід (США, Індія, Мексика);
національний підхід (у колишньому СРСР, нині його в чистому вигляді немає);
поєднання національно-територіальноцо і територіального підходів (Росія).
Розглянемо такі союзи держав, як конфедерація і співдружність. Вони відрізняються від федерації як форми територіального устрою тим, що є формою міждержавного союзу, тобто об'єднанням незалежних держав.
Конфедерація - тимчасовий союз суверенних держав, які об'єдналися для досягнення певних цілей і спільно здійснюють низку напрямків державної діяльності (оборона країни, зовнішня торгівля, митна справа, грошово-кредитна система тощо) при збереженні в інших питаннях"повної самостійності.
Основні ознаки конфедерації (через'етап конфедерації пройшли США, Нідерланди, Швейцарія, остання конфедерація - Се-негамбія, 1981-1989 pp.):
1) відсутність спільної для всієї конфедерації єдиної території і державного кордону;
2) відсутність загальних законодавчих органів і системи управління;
3) відсутність загальних для всієї конфедерації конституції, системи законодавства, громадянства, судової та фінансової систем;
4) відсутність суверенітету конфедерації, збереження суверенітету і міжнародно-правового статусу учасників конфедерації;
5) наявність загального конфедеративного органу, що складається з делегатів суверенних держав;
6) рішення загальних конфедеративних органів, прийняте за принципом консенсусу; у разі незгоди з ним членів конфедерації не є обов'язковим і не спричиняє ніяких санкцій (право нуліфікації, тобто відхилення);
7) наявність права виходу зі складу конфедерації у кожного з її суб'єктів.

82
Конфедерації мають нестійкий, перехідний характер: вони або розпадаються, або еволюціонують у федерацію.
Заслуговує на увагу особлива форма об'єднання держав, іменована співдружністю (СНД, Британська Співдружність націй, Європейська Співдружність у Західній Європі). Це є дуже рідкісне, ще аморфніше за конфедерацію, але, однак, організаційно оформлене об'єднання держав, які виступають як асоційовані учасники при збереженні ними повного суверенітету і незалежності. В основу співдружності, як і при конфедерації, покладені міждержавний договір, статут, декларація, угоди, інші юридичні акти. Цілі, висунуті при створенні співдружності, можуть бути найрізноманітні - економічні, культурні та ін.
Співдружність може мати перехідний характер: розвитися в конфедерацію і навіть у федерацію за наявності необхідних передумов, або, навпаки, призвести до дезінтеграції, роз'єднання.
СНД (Співдружність незалежних держав, утворена в 1991 р.) -це об'єднання незалежних держав, що мають на меті зберегти історичну спільність народів і сформовані між ними зв'язки шляхом координації політики, рівноправного і взаємовигідного співробітництва. СНД заснована трьома державами - Бєларус-сю, Росією, Україною. Згодом до них приєдналися дев'ять країн - Азербайджан, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменистан, Узбекистан.
СНД здійснює діяльність через спільні координуючі органи: Раду глав держав, Раду глав урядів, Раду міністрів закордонних справ, Координаційно-консультативний комітет, Головне командування об'єднаних збройних сил, Раду командувачів прикордонними військами, Економічний суд, Комісію з прав людини, а також через інститути. Серед інститутів Співдружності значне місце посідає Міжпарламентська Асамблея, яка складається з парламентських делегацій - учасників Угоди про Міжпарламентську Асамблею (підписана 27 березня 1992 p.). Рішення Міжпарламентської Асамблеї мають форму актів: заяв, звернень, рекомендацій, пропозицій. До її компетенції входить розробка рекомендаційних законодавчих актів (модельних) із питань, що знаходяться у сфері спільних інтересів держав Співдружності.
Відносини між державами в Співдружності будуються на основі норм і принципів міжнародного права, оскільки вона не є

83
держава і не є державне утворення. Правову основу СНД складають низка угод і інших документів (Угода про створення Співдружності Незалежних Держав і Протокол до неї, Алма-атинсь-ка декларація від 21 грудня 1991 p., Угода з військових питань, Статут СНД від 22 січня 1993 р. та ін.)- Разом із членством у СНД передбачена така форма, як асоційоване членство. Встановлено право виходу з СНД.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "§ 2. Класифікація форм державного устрою"
  1. ЗМІСТ
    форми взаємовідносин держави і громадського об'єднання § 4. Правові форми взаємовідносин держави і комерційної корпорації § 5. Відносна самостійність держави Глава 6 ФОРМА ДЕРЖАВИ § 1. Поняття і структура форми держави. Види форм державного правління § 2. Класифікація форм державного устрою § 3. Види форм державного (політичного) режиму Глава 7 МЕХАНІЗМ І АПАРАТ ДЕРЖАВИ § 1. Механізм держави § 2.
  2. III. ОРГАНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ
    класифікація державних органів різних рівнів і напрямів діяльності всіх гілок влади на основі узагальнення предметно-цільових характеристик, функцій та повноважень. Це дасть змогу розмежувати органи за специфікою діяльності, виявити однорідні функції, визначити доцільний функціональний розподіл між структурними підрозділами та штатними посадами. З урахуванням цього можна здійснити класифікацію
  3. Розділ II. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ І РЕФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
    класифікація окремих груп мережі центральних органів. Зокрема, треба нормативно визначити, що: - міністерства - це центральні органи виконавчої влади, по кликані виробляти та реалізовувати державну політику у відповід них сферах і галузях суспільного життя (секторах державного уп равління). Відповідно до цього міністерства займають провідне місце серед центральних органів, між ними мусить бути
  4. § 6. Типологія держав
    класифікації держав поняття «цивілізація», її рівень, досягнутий тими чи іншими народами. Прихильники цивілізаційного підходу (Еллінек, Кельзен, Коркунов, Крюгер, Гелбрейт, Тойн-бі) відкидають формаційний підхід як одномірний і співвідносять державу насамперед із духовно-моральними і культурними чинниками суспільного розвитку. Англійський історик А.Тойнбі розуміє під «цивілізацією» відносно
  5. Тема 2. Механізм адміністративно-правового регулювання
    класифікація. Обов'язковим елементом механізму адміністративно-правового регулювання виступають адміністративно-правові норми, тобто правила поведінки, які встановлюються або санкціонуються державою і є обов'язковими для виконання. Адміністративно-правові норми займають особливе місце в системі права не тільки України, але й інших держав, оскільки вони регулюють особливі суспільні відносини -
  6. Тема 5. Поняття, сутність, принципи і функції державного управління
    класифікації. Найчастіше пропонується така їх класифікація: а) загальносистемні: - об'єктивності державного управління; - демократизму державного управління; - правової упорядкованості державного управління; - законності державного управління; - розподілу влади в державному управлінні; - публічності державного управління; б) структурно-цільові: - погодженості між собою цілей державного управління
  7. Тема 6. Форми державного управління
    класифікація актів державного управління. Вимоги, які висуваються щодо актів державного управління. Поняття, ознаки і функції адміністративного договору. При вивченні данної теми необхідно мати на увазі, що форма державного управління - це зовнішній вияв конкретних дій, які здійснюються органами державного управління для реалізації поставлених перед ними завдань. Студентам слід зосередити свою
  8. 3. ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
    форм державного управління. 2. Поняття та особливості актів державного управління. Відмінність актів державного управління від інших юридичних документів. 3. Класифікація актів державного управління. 4. Вимоги, що висуваються до актів державного управління. Нікчемні та заперечні акти. 5. Поняття та сутність адміністративного договору. Література: 1, 2, 9,17, 42,43, 72, 76,
  9. II. СИСТЕМА ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ
    класифікацію підвідомчих Кабінету Міністрів органів виконавчої влади, визначивши такі групи органів, правове становище яких не однакове за суттєвими ознаками, а саме: І група - центральні органи виконавчої влади: а) міністерства (визначення див. на с. 196); б) державні комітети (визначення див. на с. 197); в) ЦОВВ із спеціальним статусом (визначення див. на с. 197). 194 Центральні органи
  10. IV. ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ ТА СИСТЕМА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
    класифікації; визначення переліку послуг, що надаються за рахунок бюджетних коштів і на платній основі; розмежування сфери відповідальності щодо надання державних та громадських послуг місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування на регіональному і місцевому рівнях. На першому та другому етапах реформування: 1) здійснюються заходи щодо розмежування функцій органів