11. Конституційно-правовий статус збройних сил

У демократичних країнах визнається принцип деполітизації збройних сил та інших збройних установ (поліції та ін.) Довгий час конституції про збройні сили практично нічого або майже нічого не говорили. Однак у сучасних конституціях чітко проявилася тенденція до визначення завдань збройних сил і встановленню деяких принципів їх організації. Мабуть, до цього підштовхує те, що на практиці збройні сили нерідко втручаються в політику аж до здійснення військових переворотів.

Характерним прикладом конституційного регулювання в даній області може служити ч. 1 ст. 8 Іспанської конституції: «Збройні сили, що включають Сухопутні війська, Військово-морський флот і Повітряні війська, мають завданням гарантувати суверенітет і незалежність Іспанії, захищати її територіальну цілісність і конституційний лад».

У Конституції СРЮ є спеціальний розд. VIII «Військо Югославії» (ст. 133-138), в якому, зокрема, говориться, що Військо захищає суверенітет, територію, незалежність і конституційний лад, що воно з схвалення Союзного уряду може бути поставлене на службу міжнародної організації. Військо складають югославські громадяни, воно має постійний і резервний склад. Постійний склад включає професійних військовослужбовців і військовослужбовців строкової служби. Військом Югославії командує в мирний і воєнний час Президент Республіки відповідно до постанов Верховної ради оборони, який складається з Президента Республіки, який очолює Рада, і президентів республік-членів.

Заслуговують згадки особливості конституційного регулювання даної проблеми в державах, що входили під час Другої світової війни у фашистський блок.

Вище вже цитувалася ст. 9 японської Конституції. У другій частині цієї статті сказано, що для досягнення цілей першої частини «ніколи надалі не створюватимуться сухопутні, морські і військово-повітряні сили, так само як і інші засоби війни» (пропозиція перше). Правда, на практиці японські збройні сили все ж створені під евфемістскім назвою «сил самооборони». Однак громадськість ретельно стежить за тим, щоб вони ніяк не використовувалися за межами країни, і навіть участь «сил самооборони» у миротворчих акціях по лінії Організації Об'єднаних Націй викликає в країні серйозну критику.

Італійська Конституція в ст. 52 поряд з визнанням захисту батьківщини священним обов'язком громадянина наказує, що військова служба обов'язкова в межах і видах, встановлених законом, що несення її не повинно завдавати шкоди трудовому становища громадянина та здійснення ним політичних прав і що організація Збройних сил повинна відповідати демократичному духу Республіки.

Покладання на главу держави функції верховного головнокомандування збройними силами типово, мабуть, для більшості конституцій. Це загалом зрозуміло, коли йдеться про президентську або напівпрезидентської республіки (див. нижче п. 4 § 3 гл. VI), де глава держави володіє великими повноваженнями. Але і в країнах з парламентарних режимом, де глава держави активної ролі в управлінні державою не грає, він проте часто визнається конституціями верховним головнокомандувачем збройними силами. Так, згідно зі ст. 68 Бельгійської конституції «Король командує сухопутними і морськими силами ...»; згідно частини дев'ятої ст. 87 Конституції Італії Президент Республіки «здійснює командування Збройними силами, головує в Верховній Раді оборони, створюваному відповідно до закону ...».

Правда, в деяких країнах з парламентською формою правління на главу держави ця функція не покладається. Наприклад, у Німеччині згідно ст. 65-а Основного закону командування Збройними силами здійснює федеральний міністр оборони, у разі ж оборони (тобто озброєного нападу на федеральну територію або безпосередньої загрози такого нападу) дана функція згідно ст. 115-b Основного закону переходить до Федерального канцлера (главі уряду).

Глава держави, як правило, призначає вищий командний склад збройних сил і присвоює вищі військові звання.

Для соціалістичних конституцій характерні деякі особливості в регулюванні статусу збройних сил, побічно свідчать про ту вельми значної ролі, яка відводиться цьому інституту в політиці та економіці. Тоталітарна держава-це завжди мілітаризованих держава, в такій країні завжди особливо багато людей у військовій формі, та й деякі невійськові галузі управління воєнізовані.

«Збройні сили Китайської Народної Республіки належать народу. Їх завданням є зміцнення оборони країни, відбиття агресії, захист Батьківщини, охорона мирної праці народу, участь у справі будівництва держави, служіння народу всіма силами.

Держава посилює будівництво Збройних сил у напрямку революційності, модернізації та регулярності, зміцнює оборонну міць країни »(курсив наш. - Авт.).

З виділених курсивом положень можна вивести деякі наслідки. Окремі сторони участі Збройних сил КНР в державному будівництві будуть проілюстровані нижче. Що ж до революційності, то вона погано в'яжеться з міститься у Вступі до Конституції і в частині третій її ст. 5 обов'язком Збройних сил дотримуватися Конституції. Адже революційність якраз і полягає в тому, щоб не рахуватися з законом. Саме Народно-визвольна армія Китаю стояла за спиною юнаків і дівчат, які здійснювали у середині 60-х років кривавий терор, названий «великої культурної революцією». Як тут не згадати співака Революції, який сказав: «Досить жити законом, даними Адамом і Євою!» Втім, в червні 1989 року та ж НВАК жорстоко розправилася на пекінській площі Тяньаньмень зі студентами, які протестували проти політики влади, тобто вели себе революційно.

Специфіка китайської представницької системи полягає в тому, що Збройні сили мають особливе представництво в існуючому в Китаї аналогу парламенту - Всекитайських зборах народних представників (частина перша ст. 59 Конституції КНР). В системі конституційних вищих органів влади знаходиться Центральна військова рада, статус якого регулюється розд. 4 гл. III Конституції КНР (ст. 93-94). Цей орган, формально утворений Всекитайским зборами народних представників, на практиці складається з осіб, що входять до спеціальний орган центрального комітету Комуністичної партії Китаю, який відає військовими питаннями.

Інформація, релевантна " 11. Конституційно-правовий статус збройних сил "

1. 2. Революція 1905-1907 рр..
   Конституційного правління: «Не для мене, звичайно, не для мене - для Росії я визнав, що конституція привела б зараз країну в таке положення, як Австрію. При такій культурності народу, при наших околицях, єврейському питанні і т.д. одне самодержавство може врятувати Росію. При тому мужик конституції не зрозуміє, а зрозуміє тільки одне, що царю зв'язали руки, тоді я вас вітаю, панове ». Тільки
   
2. 4. Жовтень 1917 (питання методології)
   конституційних ілюзій, переслідуючи рух за Установчі збори, вона посилювала його романтичний ореол жертовності. Свого апогею ідея Установчих зборів досягла після повалення самодержавства. Але юридичний статус Установчих зборів як «господаря землі Руської», вироблений угодою лідерів Петроградської Ради і Державної думи в ніч на 2 березня з основним принципом
   
3. 87. Армія як інститут держави. Правовий статус військовослужбовців.
   Конституційного оформлення залежності армії від парламенту, глави держави, уряду. Норми невтручання армії в політику включають обмеження на політичну діяльність військових, розмежування юрисдикції між силовими цивільними і військовими інститутами, нормування ролі армії обороною від зовнішнього ворога. Для забезпечення рівноваги між цивільною та військовою владою військовослужбовцям
   
4. Введення
   конституційного, цивільного, трудового та адміністративного права та підзаконні акти - накази МО РФ, директиви ГШ повинні закріплювати і посилювати «дух» і «букву» Закону, а не руйнувати їх. Одним з основних напрямків реформи військового законодавства є розробка та впровадження демократичних принципів регулювання суспільних відносин за допомогою створення право-і дієздатних органів
   
5. 1.1. Громадянське суспільство і Армія: політичні, економічні, правові та соціальні правовідносини
   конституційного права; переклад всіх інших суспільних відносин в силових структурах в сферу цивільно-правових відносин; перехід від тоталітарного призовного принципу комплектування до договірного професійним принципом ; - правове встановлення різного статусу для різних категорій військовослужбовців у залежності від ступеня важливості виконуваних ними функцій. 3. Впровадження в силові
   
6. 2.1. Реформування як засіб посилення цивільного контролю над силовими структурами
   конституційні права. Але саме наявність цього обмеження і робить їх суб'єктами спеціальних правовідносин, відповідно до якого встановлюється особливий статус, що дає особливі пільги від суспільства. Друга - широка група суспільних відносин, що базуються на загальних нормах права і контракті, регулюється цивільно-правовими методами рівності суб'єктів, взаємної матеріальної відповідальності
   
7. 3.1. Аналіз стану військового законодавства на сучасному етапі розвитку громадянського суспільства Росії
   конституційні, цивільно-правові сфери з достатнім ступенем опрацювання юридичних питань прав і обов'язків суб'єктів правовідносин. Відповідальність сторін повинна бути, особливо в мирний час, матеріальної, а не кримінально-правової і пов'язана з питаннями відшкодування ними матеріальної та моральної шкоди. Основою піраміди мають стати федеральні закони, відповідні їм накази МО РФ і
   
8. 3.2. Контракт - основа посилення цивільно-правових відносин у силових структурах
   конституційне право на вибір трудової діяльності на свій розсуд. Тому в контракті має бути чітко обумовлено, що у випадку винного невиконання курсантом умов договору, він може бути відрахований з ініціативи адміністрації (командування) училища. Результатом такого рішення може стати повне (або часткове) відшкодування МО РФ учнем матеріальних, фінансових чи інших засобів,
   
9. Список літератури
   конституційно-правові основи. М., 1996. Авер'янов В.Г. Апарат державного управління / Заг. ред. В.В. Цвєткова. Київ, 1990. Агєєва Е.А. Юридична відповідальність у державному управлінні (соціально-правовий аспект). Л., 1990. Альохін А. П., Кармолицкий А. А., Козлов Ю.М. Адміністративне право РФ. М., 1996. Альохін А.П., Козлов Ю.М. Адміністративне право РФ. Ч. 1. Сутність і основні
   
10. Білет № 10. 2.Основні обов'язки громадян РФ
    конституційно закріплені та охоронювані правовою відповідальністю вимоги, які пред'являються кожній людині і громадянину, пов'язані з необхідністю його участі у забезпеченні інтересів суспільства, держави, інших громадян. Дотримання Конституції і законів Російської Федерації (ст. 15). Обов'язок дотримуватися Конституції і законів універсальна для всіх суб'єктів правовідносин.