| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 2. Криміналістична ідентифікація - частковий метод науки криміналістики |
||
|
Ідентифікацію як загальний метод, що використовується в різних галузях знання, треба відрізняти від криміналістичної ідентифікації як часткового методу науки криміналістики, який застосовується для розв'язання ідентифікаційних задач в кримінальному судочинстві. Кожна галузь знання має свій предмет пізнання, для дослідження якого наука розробляє методи більш низького рівня узагальненості, котрі називаються частковими (частковонауковими, спеціальними). Часткові методи науки криміналістики різноманітні. До них відносять методи збирання криміналістичної інформації з матеріальних джерел (фотографічні, люмінесцентні, мікроскопічні тощо), методи експертного дослідження та збирання інформації з матеріальних джерел, група методів встановлення фактів і розслідування окремих видів злочинів тощо. Серед часткових методів науки криміналістики одне з перших місць належить методам криміналістичної ідентифікації та встановлення групової належності (групофікації), теоретичні основи яких найбільш розроблені, а практична значущість різнопланова. Криміналістична ідентифікація - специфічний метод, що дозволяє розв'язувати вузькі ідентифікаційні задачі, суть яких зводиться до встановлення тотожності конкретного об'єкта, що має стійку зовнішню форму. Такі задачі виникають при розслідуванні окремих видів злочину, коли необхідно встановити вид, клас чи модель пістолета, конкретний екземпляр зброї, з якої було зроблено постріл в потерпілого, або знайти та ототожнити саме те знаряддя злому, яким залишені сліди. В процесі доказу прийнято оперувати категоричними висновками, достовірними фактами, хоча можливе використання й імовірних суджень про клас, вид або родову приналежність конкретного об'єкта. Цим криміналістична ідентифікація відрізняється від ідентифікації як загального методу, що використовується в різних галузях знання. Ось чому в процесі ідентифікації як загального методу, так і криміналістичної ідентифікації (часткового методу) встановлюється тотожність, тільки в першому випадку тотожність групи, виду, роду, класу, а в іншому - індивідуального конкретного об'єкта. Методологічну основу ідентифікації як методу встановлення тотожності складають такі положення матеріалістичної діалектики. 1. Усі об'єкти, події матеріального світу взаємопов'язані та являють собою нескінченне сплетіння зв'язків та взаємодій. Якщо відомий наслідок, то неважко встановити причину, і навпаки. Отже, при розслідуванні по слідах, залишених на місці події, встановлюють особу злочинця та обставини скоєння злочину. Всі об'єкти та явища можна пізнати, у світі нема таких речей, які не пізнаються, а є ще непізнані. Так, до недавнього часу про сліди звуку та запаху у слідчій практиці навіть не згадувалось. Останнім часом звукові та запахові сліди як матеріальні утворення були досліджені, тобто пізнана їх суть, властивості та механізм утворення, що дозволило використовувати їх для розв'язання ідентифікаційних задач. 2. Події та явища матеріального світу індивідуальні (визначені), оскільки нема двох речей, які були б однакові. Це фундаментальне положення дозволяє знаходити та пізнавати реальні об'єкти, зумовлені практичною діяльністю людини. 3. Всі об'єкти матеріального світу перебувають у постійному русі, розвитку та зміненні. Однак індивідуальність та визначеність об'єкта передбачають його відносну стійкість, незмінність, тобто збереження характерних ознак, що дозволяють ототожнити його з самим собою (А = А). Хоча ототожнюваний об'єкт весь час змінюється, ідентифікація його в процесі пізнання взагалі та судово-слідчому зокрема, широко використовується як метод. Проблема ототожнення об'єкта, що змінюється, в криміналістиці та кримінальному судочинстві одна із складних. Останнє пояснюється тим, що доводиться розв'язувати задачу порівняння двох станів, в яких перебуває об'єкт в різний час. Як, наприклад, людина в момент учинення злочину і через декілька років в момент його пізнання. Для встановлення тотожності необхідно з'ясувати причини та умови, в яких відбувалися зміни, а потім оцінити їх кількість та характер з тим, щоб зробити висновок, що змінений об'єкт є той же самий, який раніше спостерігав, скажімо, потерпілий. Об'єкт в кожний момент часу одночасно той і не той. Ось чому закон тотожності з погляду формальної логіки у даному випадку справедливий лише для якогось моменту часу, коли об'єкт залишається самим собою. Така діалектична тотожність об'єкта, що змінюється, записується як "А ? А" і читається: "А одночасно дорівнює і недорівнює А". Структуру та динаміку процесу ототожнення об'єкта, що змінюється, можна уявити таким чином. Хай об'єкт Р1 взаємодіяв з іншими об'єктами при учиненні злочину в момент часу t1. Через деякий час - t2 виявлено об'єкт Р2. Треба встановити, що об'єкт Р2 є змінений об'єкт Р1. Процес ідентифікації об'єкта Р1 відбувається шляхом порівняння сукупності його ознак, що існувала на момент t1, сукупності ознак об'єкта Р2 на момент t2, тобто на момент розслідування по справі. Результати ототожнення залежать від характеру та ступеня змін об'єкта Р1 за час, що минув з моменту слідоутворення t1 до моменту його виявлення t2 як об'єкта Р2. Цей процес символічно записується так: P2 (t2) = P1 (t1) + U(t2-t1) З наведеного рівняння видно, що до часу t2 ототожнюваний об'єкт Р2 слід розглядати як Р1 в момент t1, що зазнав змін U, що відбулися з моменту одердання відображення за час t2-t1, тобто виявлення та використання об'єкта Р2 як джерела доказу. Отже, розкриття суті змін об'єкта за час t2-t1 та оцінювання цих змін являє собою головне в процесі ідентифікації. При вивченні змін необхідно знати їх види. Вони можуть бути такі: природні, навмисні та випадкові. Навмисні зміни - це такі, що вносить суб'єкт у відображення для його спотворення або знищення. Наприклад, спотворення почерку при підробці документа, використання маски і рукавичок при учиненні розбійницького нападу, знищення засобів учинення злочину, розчленування трупа тощо. Випадкові зміни не пов'язані із подією злочину. Наприклад, пошкодження слідів на місці події випадковими особами, транспортом, тваринами тощо. Випадкові зміни виникають завжди пізніше навмисних і з ними не пов'язані. Названі зміни аналізуються за час t2-t1 та оцінюються для висновку про тотожність зміненого об'єкта. Вираз t2-t1 слід інтерпретувати як ідентифікаційний період, тобто такий час, за який ознаки та властивості об'єкта хоча і змінюються, але залишаються достатніми для встановлення тотожності. Ідентифікаційний період для різних об'єктів різний і залежить від багатьох факторів, які поки що залишаються білими плямами в теорії криміналістичної ідентифікації. Наприклад, проблема визначення давності походження будь-яких слідів, часу експлуатації об'єктів, давності подій минулого тощо залишається проблематичною. Загальнонауковими та криміналістичними засобами і методами встановлюють лише відносну давність, наприклад, виготовлення спірного документа, внесення в нього виправлень і т. д. Таким чином, криміналістична ідентифікація як частковий метод криміналістики відрізняється від ідентифікації, що використовується в інших галузях знання, формою встановлення тотожності: в першому випадку встановлюють тотожність конкретного об'єкта, що має стійку зовнішню форму, а в іншому - тотожність множини однакових об'єктів, розподілених на класи, види, роди і які завгодно малі групи. Криміналістична ідентифікація - це виключно частковий метод науки криміналістики, що застосовується для розв'язання ідентифікаційних задач, які виникають при розслідуванні злочинів. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 2. Криміналістична ідентифікація - частковий метод науки криміналістики" |
||
|
||