Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Вексельное право / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Корпоративное право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу ( контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоКриміналістика → 
« Попередня Наступна »
Біленчук П.Д., Дубовий О.П., Тимошенко П.Ю., Салтевський М.В.. Криміналістика.:Підручник. Київ: Національна академія внутрішніх справ України,1997. - 232 с., 1997 - перейти до змісту підручника

§ 2. Криміналістична ідентифікація - частковий метод науки криміналістики


Ідентифікацію як загальний метод, що використовується в різних галузях знання, треба відрізняти від криміналістичної ідентифікації як часткового методу науки криміналістики, який застосовується для розв'язання ідентифікаційних задач в кримінальному судочинстві.
Кожна галузь знання має свій предмет пізнання, для дослідження якого наука розробляє методи більш низького рівня узагальненості, котрі називаються частковими (частковонауковими, спеціальними).
Часткові методи науки криміналістики різноманітні. До них відносять методи збирання криміналістичної інформації з матеріальних джерел (фотографічні, люмінесцентні, мікроскопічні тощо), методи експертного дослідження та збирання інформації з матеріальних джерел, група методів встановлення фактів і розслідування окремих видів злочинів тощо.
Серед часткових методів науки криміналістики одне з перших місць належить методам криміналістичної ідентифікації та встановлення групової належності (групофікації), теоретичні основи яких найбільш розроблені, а практична значущість різнопланова.
Криміналістична ідентифікація - специфічний метод, що дозволяє розв'язувати вузькі ідентифікаційні задачі, суть яких зводиться до встановлення тотожності конкретного об'єкта, що має стійку зовнішню форму. Такі задачі виникають при розслідуванні окремих видів злочину, коли необхідно встановити вид, клас чи модель пістолета, конкретний екземпляр зброї, з якої було зроблено постріл в потерпілого, або знайти та ототожнити саме те знаряддя злому, яким залишені сліди. В процесі доказу прийнято оперувати категоричними висновками, достовірними фактами, хоча можливе використання й імовірних суджень про клас, вид або родову приналежність конкретного об'єкта. Цим криміналістична ідентифікація відрізняється від ідентифікації як загального методу, що використовується в різних галузях знання. Ось чому в процесі ідентифікації як загального методу, так і криміналістичної ідентифікації (часткового методу) встановлюється тотожність, тільки в першому випадку тотожність групи, виду, роду, класу, а в іншому - індивідуального конкретного об'єкта.
Методологічну основу ідентифікації як методу встановлення тотожності складають такі положення матеріалістичної діалектики.
1. Усі об'єкти, події матеріального світу взаємопов'язані та являють собою нескінченне сплетіння зв'язків та взаємодій. Якщо відомий наслідок, то неважко встановити причину, і навпаки. Отже, при розслідуванні по слідах, залишених на місці події, встановлюють особу злочинця та обставини скоєння злочину. Всі об'єкти та явища можна пізнати, у світі нема таких речей, які не пізнаються, а є ще непізнані. Так, до недавнього часу про сліди звуку та запаху у слідчій практиці навіть не згадувалось. Останнім часом звукові та запахові сліди як матеріальні утворення були досліджені, тобто пізнана їх суть, властивості та механізм утворення, що дозволило використовувати їх для розв'язання ідентифікаційних задач.
Фундаментальні положення пізнання світу є основою реальних можливостей розкриття кожного злочину.
2. Події та явища матеріального світу індивідуальні (визначені), оскільки нема двох речей, які були б однакові. Це фундаментальне положення дозволяє знаходити та пізнавати реальні об'єкти, зумовлені практичною діяльністю людини.
3. Всі об'єкти матеріального світу перебувають у постійному русі, розвитку та зміненні. Однак індивідуальність та визначеність об'єкта передбачають його відносну стійкість, незмінність, тобто збереження характерних ознак, що дозволяють ототожнити його з самим собою (А = А). Хоча ототожнюваний об'єкт весь час змінюється, ідентифікація його в процесі пізнання взагалі та судово-слідчому зокрема, широко використовується як метод.
Проблема ототожнення об'єкта, що змінюється, в криміналістиці та кримінальному судочинстві одна із складних. Останнє пояснюється тим, що доводиться розв'язувати задачу порівняння двох станів, в яких перебуває об'єкт в різний час. Як, наприклад, людина в момент учинення злочину і через декілька років в момент його пізнання. Для встановлення тотожності необхідно з'ясувати причини та умови, в яких відбувалися зміни, а потім оцінити їх кількість та характер з тим, щоб зробити висновок, що змінений об'єкт є той же самий, який раніше спостерігав, скажімо, потерпілий.
Об'єкт в кожний момент часу одночасно той і не той. Ось чому закон тотожності з погляду формальної логіки у даному випадку справедливий лише для якогось моменту часу, коли об'єкт залишається самим собою. Така діалектична тотожність об'єкта, що змінюється, записується як "А ? А" і читається: "А одночасно дорівнює і недорівнює А".
Структуру та динаміку процесу ототожнення об'єкта, що змінюється, можна уявити таким чином. Хай об'єкт Р1 взаємодіяв з іншими об'єктами при учиненні злочину в момент часу t1. Через деякий час - t2 виявлено об'єкт Р2. Треба встановити, що об'єкт Р2 є змінений об'єкт Р1. Процес ідентифікації об'єкта Р1 відбувається шляхом порівняння сукупності його ознак, що існувала на момент t1, сукупності ознак об'єкта Р2 на момент t2, тобто на момент розслідування по справі. Результати ототожнення залежать від характеру та ступеня змін об'єкта Р1 за час, що минув з моменту слідоутворення t1 до моменту його виявлення t2 як об'єкта Р2. Цей процес символічно записується так:
P2 (t2) = P1 (t1) + U(t2-t1)
З наведеного рівняння видно, що до часу t2 ототожнюваний об'єкт Р2 слід розглядати як Р1 в момент t1, що зазнав змін U, що відбулися з моменту одердання відображення за час t2-t1, тобто виявлення та використання об'єкта Р2 як джерела доказу.
Отже, розкриття суті змін об'єкта за час t2-t1 та оцінювання цих змін являє собою головне в процесі ідентифікації. При вивченні змін необхідно знати їх види. Вони можуть бути такі: природні, навмисні та випадкові.
Природні зміни - це ті, що відбуваються безперервно, внаслідок руху та розвитку об'єктів. У природі все існує тільки в силу якого-небудь руху. Людина старіє, сприйняте забувається, свіжий слід на металі окисляється, чорнило на папері вицвітають тощо - все це природні зміни, яким підлягають будь-які джерела доказової інформації.
Навмисні зміни - це такі, що вносить суб'єкт у відображення для його спотворення або знищення. Наприклад, спотворення почерку при підробці документа, використання маски і рукавичок при учиненні розбійницького нападу, знищення засобів учинення злочину, розчленування трупа тощо.
Випадкові зміни не пов'язані із подією злочину. Наприклад, пошкодження слідів на місці події випадковими особами, транспортом, тваринами тощо. Випадкові зміни виникають завжди пізніше навмисних і з ними не пов'язані.
Названі зміни аналізуються за час t2-t1 та оцінюються для висновку про тотожність зміненого об'єкта.
Вираз t2-t1 слід інтерпретувати як ідентифікаційний період, тобто такий час, за який ознаки та властивості об'єкта хоча і змінюються, але залишаються достатніми для встановлення тотожності.
Ідентифікаційний період для різних об'єктів різний і залежить від багатьох факторів, які поки що залишаються білими плямами в теорії криміналістичної ідентифікації. Наприклад, проблема визначення давності походження будь-яких слідів, часу експлуатації об'єктів, давності подій минулого тощо залишається проблематичною. Загальнонауковими та криміналістичними засобами і методами встановлюють лише відносну давність, наприклад, виготовлення спірного документа, внесення в нього виправлень і т. д.
Таким чином, криміналістична ідентифікація як частковий метод криміналістики відрізняється від ідентифікації, що використовується в інших галузях знання, формою встановлення тотожності: в першому випадку встановлюють тотожність конкретного об'єкта, що має стійку зовнішню форму, а в іншому - тотожність множини однакових об'єктів, розподілених на класи, види, роди і які завгодно малі групи.
Криміналістична ідентифікація - це виключно частковий метод науки криміналістики, що застосовується для розв'язання ідентифікаційних задач, які виникають при розслідуванні злочинів.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "§ 2. Криміналістична ідентифікація - частковий метод науки криміналістики"
  1. 1. Методологічні основи криміналістики
    Методологія науки - це не тільки вчення про методи, а поняття значно ширше, що представляє загальну теорію науки, яка включає пізнання її предмета, понятійного апарату, проблем та закономірностей розвитку даної галузі в історичному аспекті. Таким чином, загальна теорія криміналістики складає систему вчення про предмет криміналістики, її завдання, мету та закони розвитку, понятійний апарат та
  2. § 1. Поняття і суть методологічних основ криміналістики
    Матеріалістична діалектика є загальною методологією, теоретичним фундаментом усіх галузей знання, в тому числі і юридичного, що включає науку криміналістику. Діалектика як теорія пізнання виконує три основні функції: світоглядну, гносеологічну і методологічну. Світоглядна функція передбачає розробку системи наукових поглядів на світ, наприклад, переконання, що в природі все взаємопов'язано, всі
  3. § 4. Класифікація методів науки криміналістики.
    Проблема класифікації методів найбільш дискутується в методології криміналістики. Класифікаційні системи криміналістичних методів наведені в працях Б. М. Шавера (1938), С. М. Потапова (1946), С. П. Мітрічева (1960), О. М. Васільєва (1962), В. П. Колмакова (1965), Р. С. Бєлкіна (1965), М. В. Салтевського (1969), І. Ф. Пантелєєва (1982, 1988), В. Я. Колдіна (1990) та ін. Дискусії щодо цієї проблеми
  4. ВСТУП
    Підручник підготовлений відповідно до програми курсу навчальної дисципліни «Криміналістика» у вищих юридичних навчальних закладах. У 1998 р. колективом викладачів кафедри кримiналістики Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого було підготовлено перше видання українського підручника з криміналістики, але він містив лише два розділи - кримiналістичну тактику і методику
  5. § 3. Завдання криміналістики
    Криміналістика є юридичною наукою і виконує соціальну функцію - сприяє державним структурам і правоохоронним органам в розбудові незалежної суверенної держави Україна, створення її правових основ, зміцнення державності та законності. В період виникнення і встановлення самостійної державності та її правової основи, формування державних структур, що розв'язують соціальні, економічні, правоохоронні
  6. 6. Криміналістична методика або методика розслідування окремих видів злочинів
    як розділ науки криміналістики є системою наукових положень і рекомендацій, що базуються на них, щодо розслідування і попередження убивств, розкрадань, крадіжок, розбоїв та інших злочинів. Вона охоплює загальні положення, що торкаються розслідування будь якого злочину, криміналістичну характеристику і часткові методики, які визначають порядок розслідування конкретних видів злочинів. У методиці
  7. Закон активного творчого пристосування сучасних досягнень науки для розв'язання часткових задач науки криміналістики
    Цей закон О. І. Вінберг назвав законом криміналістичної трансформації. Він є найрозповсюдженішим способом розробки часткових теорій, дослідження, оцінювання та використання доказів. Наприклад, відомий у фізиці метод люмінесценції пристосований для дослідження криміналістичних об'єктів в ультрафіолетовій та інфрачервоній ділянках спектра, розроблена методика люмінесцентної спектроскопії і
  8. § 3. Розвиток криміналістики України в ХХ столітті
    Наука криміналістика і судові-експертні установи в Україні по-справжньому почали створюватися тільки після скасування старих судових установ. 4 січня 1918 р. Народний Секретаріат проголошеної в Харкові Української народної республіки на всій її території скасував стару судову систему, поліцейські і слідчі апарати. Ведення слідства було покладено на постійних суддів, кримінальні справи
  9. Закон активного творчого пристосування сучасних досягнень науки для розв'язання часткових задач криміналістики
    На цю закономірність звернув увагу ще С. Н. Трегубов, який зауважував, що предметом криміналістики є застосування методів природничих та технічних знань. Пізніше цю думку поділяли І. М. Якимов і О. М. Васільєв. Вінберг О. І. назвав цей закон - законом криміналістичної трансформації. Активне творче використання досягнень природничих та технічних наук - найбільш розповсюджений шлях розробки
  10. Криміналістичний метод
    - це часткова теорія, яка висвітлює об'єктивні закономірності, принципи й прийоми, що дозволяють визначати шляхи теоретичного та практичного дослідження джерел криміналістичної інформації. У структурному плані конкретний метод є не тільки системою науково обгрунтованих прийомів та рекомендацій, а крім того, він як теорія відображає об'єктивні закономірності, що пізнані, і містить засоби