Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право ( шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу (контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоЦивільне право Росії → 
« Попередня Наступна »
Крапівін О. М., Власов В. І.. Коментар до закону Російської Федерації "Про акціонеpних товариства" 2000, 2000 - перейти до змісту підручника

Глава IХ. Великі угоди



Кожне акціонерне товариство самостійно вибирає і здійснює свої
дії на ринку товарів, капіталів і робочої сили. Все або майже всі прийняті
його працівниками рішення і засновані на них дії стають ризикованими,
можуть привести не до тих результатів, яких вони очікували.
Ризик, одна з характерних рис ринкової економіки, - це рішення і практичні
дії, результат яких, прогнозований результат, може бути з різним ступенем
ймовірності не таким, яким його очікували, приймаючи рішення, а можливо, прямо
протилежним.
Для того щоб звести дії керівних органів акціонерних товариств
до мінімального ризику, закон встановлює, зокрема, певні обмеження
на право прийняття ними рішень, що стосуються великих угод з контрагентами товариств,
тобто угод, які пов'язані з розпорядженням значними фінансовими та іншими
засобами (ст.78 і 79 Закону).
Згідно з пунктом 1 статті 78, великими угодами є наступні:
- угода або кілька взаємопов'язаних угод, пов'язаних з придбанням
або відчуженням або можливістю відчуження суспільством прямо або побічно
майна, вартість якого становить понад 25% балансової вартості активів
товариства на дату прийняття рішення про укладання таких угод, за винятком
операцій, що здійснюються в процесі здійснення звичайної господарської діяльності;
- угода або кілька взаємопов'язаних угод, пов'язаних з розміщенням
звичайних або привілейованих акцій, конвертованих у звичайні акції,
складових більше 25% раніше розміщених суспільством звичайних акцій.
При цьому визначення вартості майна, що є предметом великої
угоди, здійснюється радою директорів (спостережною радою) товариства
відповідно до статті 77 Закону.
Права органів управління товариства з прийняття рішень про здійснення великих
угод регламентуються статтею 79 Закону.
1. Рішення про великої угоди, предметом якої є майно,
вартість якого становить від 25 до 50% балансової вартості активів товариства
на дату прийняття рішення про здійснення такої угоди, приймається радою директорів
(спостережною радою) товариства одноголосно, при цьому не враховуються голоси
вибулих членів ради директорів (наглядової ради).
У разі якщо одностайність ради директорів (наглядової ради)
суспільства з питання про великої угоди не досягнуто, за рішенням
ради директорів (наглядової ради) товариства питання про здійснення великої
угоди може бути винесений на рішення загальних зборів акціонерів.
2. Рішення про великої угоди, предметом якої є майно,
вартість якого становить понад 50% балансової вартості активів товариства
на дату прийняття рішення про здійснення такої угоди, приймається загальними зборами
акціонерів більшістю в три чверті голосів акціонерів власників голосуючих
акцій, присутніх на зборах.
Ми не випадково детально виклали зміст статей 78 і 79 Закону, -
в них містяться деякі протиріччя, відома недомовленість, що дозволяють
зацікавленим особам тлумачити окремі положення цих статей на свою користь
при вирішенні надзвичайно важливих для суспільства питань, пов'язаних з прийняттям
рішень про укладання великих угод.
По-перше, у разі якщо при укладенні великої угоди, предметом якої
є майно, вартість якого становить від 25 до 50% балансової
вартості активів товариства, не досягнуто одностайність членів ради директорів
(наглядової ради), ці органи управління товариства можуть винести рішення
питання на рішення загальних зборів акціонерів.
Така редакція тексту статті 79 Закону на практиці означає, що рада
директорів (наглядова рада), члени якого не прийшли до одноголосної
рішенням, має право залишити його в силі, не виносячи на розгляд загальних зборів
акціонерів. У цьому зв'язку Верховний і Вищий Арбітражний Суди своєю Постановою
від 2 квітня 1997 р. N 4/8 роз'яснили, що при оцінці судом великих угод,
зазначених у статті 78 Закону, слід виходити з того, що відповідно
до статті 79 Закону вчинення їх акціонерним товариством можливо лише при
наявності одностайного рішення ради директорів (наглядової ради) -
при вартості придбаного або відчужуваного за угодою майна від 25 до
50% балансової вартості активів товариства на дату прийняття такого рішення.
На підставі рішення загальних зборів акціонерів укладаються угоди, пов'язані
з придбанням та відчуженням суспільством майна вартістю від 25 до 50%
балансової вартості активів товариства, якщо рада директорів (наглядова
рада) не досяг одностайності щодо вчинення такого правочину і передав
це питання на розгляд загальних зборів акціонерів.
Таким чином, можна зробити висновок про те, що у випадках, коли рада
директорів (наглядова рада) не прийшов до одноголосного рішення питання
і не передав його на розгляд загальних зборів акціонерів, рішення про укладення
великої угоди вважається неприйнятим.
По-друге. Як було зазначено вище, визначення вартості майна, що є
предметом угод, здійснюється радою директорів (спостережною радою)
відповідно до статті 77 Закону. У цій статті мова йде тільки про визначення
ринкової вартості майна. Звідси прямо випливає, що при укладанні великих
угод майно має реалізовуватися, продаватися і купуватися лише по
ринкової вартості.
Проте визначити ринкову вартість того або іншого майна не завжди
можливо, та й не завжди це необхідно робити, якщо не виходити тільки з
букви закону. В принципі ціна того чи іншого товару визначається співвідношенням
попиту та пропозиції, що і підтверджується редакцією пункту 1 статті 77, з
якої випливає, що в кінцевому рахунку ціна продаваного і майна, що купується
визначається угодою сторін - продавця і покупця.
Проте завжди при укладанні великих угод суспільство, згідно
статті 77, повинно пройти тривалу і складну процедуру визначення ринкової
вартості майна, що продається і купується, за підсумками якої операція
може стати непотрібною, втратить свою актуальність і виявиться економічно невигідною.
Що ж стосується небезпеки для суспільства можливих зловживань при
визначенні вартості майна з боку осіб, котрі приймають рішення про укладення
угоди, в якій вони особисто зацікавлені, то їх можливості в цьому плані
обмежуються строгими правилами укладання подібних угод, передбаченими
статтями 81 - 84 Закону.
Вимушена практика визначення ринкової вартості майна підтвердила,
що зробити це в багатьох випадках вкрай складно або навіть неможливо. До того
ж в інтересах товариств це часто і не потрібно робити, тим більше що між товариствами
і різними контрольними органами повсюдно виникають суперечки, які переносяться
на розгляд судів, для яких прийняти в кожному окремому випадку правильне
рішення вкрай важко.
Узагальнивши судову практику розгляду подібних суперечок, Верховний і Вищий
Арбітражний Суди своєю Постановою від 2 квітня 1997 р. N 4/8 (п.ХIV) кілька
скорегували порядок визначення вартості реалізованого при великих угодах
майна. Згідно їх роз'яснення, сума (розмір) великої угоди визначається
виходячи з вартості реально відчужуваного або придбаного майна (майна,
переданого в заставу, внесеного в якості внеску до статутного капіталу іншого
суспільства і т.д.) в зіставленні з даними останнього затвердженого балансу
суспільства. Таке рішення значно полегшує вирішення проблеми визначення
вартості майна, хоча і не вирішує її повністю. Хто зможе правильно зіставити
вартість відчужуваного або придбаного майна з даними балансу суспільства?
Думки з цього питання неминуче будуть самі різні. Тому в кінцевому рахунку
вартість реалізованого майна буде визначатися угодою сторін, що беруть участь
в угоді: зіставляти будуть саме вони.
Відомі випадки, коли генеральні директори (директора) акціонерних
товариств або уповноважені ними особи здійснюють великі угоди за відсутності
необхідних у таких випадках рішень рад директорів (спостережних рад)
або загальних зборів акціонерів. У цьому зв'язку Верховний і Вищий Арбітражний
Суди роз'яснили, що такі угоди є недійсними. Однак вони можуть
бути визнані судами, що мають юридичну силу і створюють для суспільства
випливають з них права і обов'язки, якщо при розгляді спорів буде
встановлено, що в подальшому дані угоди були схвалені відповідно
радами директорів (наглядовими радами) або загальними зборами акціонерів.
Таким чином, ми бачимо, що в певних випадках висновок великих
угод з порушенням вимог Закону може бути тим не менше визнано законним.
Прийняття позитивного чи негативного рішення з цього питання відноситься
виключно до компетенції суду: з урахуванням обставин справи він може визнати
таку угоду як дійсної, так і недійсною.
Як було показано вище (п.1 ст.78), до великим угодам, на вчинення
яких Законом накладаються певні обмеження, що не відносяться угоди,
чинені в процесі здійснення звичайної господарської діяльності. Така
загальна запис виявилася в практичній договірної діяльності абсолютно недостатньою:
що таке "звичайна" і що таке "незвичайна" господарська діяльність?
Розуміння діяльності - звичайна або незвичайна - у різних осіб, що захищають
свої інтереси, може бути і дуже часто буває різним. Дійсно, навіщо
виносити питання про укладення великої угоди на розгляд ради директорів,
тим більше загальних зборів акціонерів, свідомо знаючи, що така угода буде
відхилена, або не будучи впевненим у прийнятті ними позитивного рішення?
Для генерального директора (директора) акціонерного товариства, який зацікавлений
у скоєнні подібної угоди, простіше укласти угоду, не звертаючись за дозволом
ні до раді директорів (спостережній раді), ні до загальних зборів акціонерів,
просто віднісши її до звичайної господарської діяльності.
Саме тому, зокрема, судам і довелося зіткнутися з проблемою
вирішення питання, що ж конкретно відноситься до звичайної господарської діяльності.
Узагальнивши наявну судову практику, пов'язану з розглядом суперечок про законність
укладення великих угод акціонерними товариствами, Верховний і Вищий Арбітражний
Суди дали відповідне роз'яснення:
"Встановлені статтями 78 і 79 Закону норми, що визначають порядок укладення
акціонерним товариством великих угод, не поширюються на операції, що здійснюються
суспільством в процесі здійснення звичайної господарської діяльності (пов'язані
 з придбанням сировини, матеріалів, реалізацією готової продукції тощо),
 незалежно від вартості майна, придбаного або відчужуваного за такою
 угоді ".
 На наш погляд, таке роз'яснення не набагато просунуло в кожному, окремо
 взятому випадку вирішення проблеми віднесення тих чи інших угод до звичайної господарської
 діяльності. Так само як і в пункті 1 статті 78 Закону в роз'ясненні, мова
 йде про угоди, пов'язаних з придбанням та відчуженням майна. Що ж
 стосується наведеного в роз'ясненні прикладу звичайної господарської діяльності,
 то навряд чи знайдеться зацікавлене або яка не заінтересована в якійсь угоді
 особа, яка спробує цей приклад спростувати. Тому даний приклад не
 вніс нічого нового в трактування поняття звичайної господарської діяльності.
 Тому раніше залишаються невирішеними деякі питання. Наприклад,
 чи належить до звичайної господарської діяльності отримання акціонерним товариством
 грошових кредитів? Якщо виходити з традиційного розуміння звичайної господарської
 діяльності, - так, відноситься. Але тоді обмеження на здійснення великих
 угод не поширюються на угоди отримання грошових кредитів.
 Це означає, що директор товариства, не звертаючись за дозволом до ради
 директорів, має право отримати кредит у розмірі від 25 до 50% балансової вартості
 активів товариства і, не звертаючись до загальних зборів акціонерів, у розмірі понад
 50% балансової вартості активів товариства.
 Враховуючи пасивність переважної більшості акціонерів, у багатьох акціонерних
 суспільствах службову залежність членів рад директорів (спостережних
 рад) від директорів, а також можливість того, що вони особисто зацікавлені
 в подібній угоді, таке цілком може статися.
 Думка акціонерів - власників акціонерного товариства у такому випадку
 буде проігноровано, і тільки тому, що до цих пір немає єдиної і чіткого
 розуміння, визначення поняття звичайної господарської діяльності. Очевидно,
 що буде потрібно чимало часу, може бути, навіть роки, щоб остаточно
 склалася практика, в тому числі і судова, застосування положень статей 78
 і 79 Закону. До цього неминучі різного роду зловживання при вчиненні
 великих угод, супутні їм суперечки, в тому числі і судові.
 А тим часом для багатьох контрольних органів, ревізують діяльність акціонерних
 товариств, відкривається сприятлива можливість визнавати ті чи інші угоди,
 вчинені адміністрацією товариств, в якості дійсних чи недійсних,
 виходячи з власних, які не грунтуються на положеннях Закону уявленнях про
 тому, що відноситься і що не відноситься до звичайної господарської діяльності.
 Прийняті цими контрольними органами рішення неминуче призведуть до численних
 випадків не виправданою Законом відповідальності виконавчих органів акціонерних
 товариств - їх директорів, членів правлінь - в самих різних її видах і ступеня
 тяжкості.
 Статтею 80 Закону до великим угодам також віднесено придбання фізичним
 або юридичною особою, а також ними спільно 30% звичайних, тобто мають
 право голосу на всіх загальних зборах акціонерів, акцій і більше. Чому великої
 визнана саме така угода? Це, мабуть, пов'язано з тим, що зосередження
 в руках одного власника або спільних власників-однодумців 30%, а
 тим більше більшої кількості звичайних акцій дає їм можливість визначати
 підсумки голосування на загальних зборах акціонерів, які приймають рішення
 простою більшістю голосів, а також, можливо, і кваліфікованою більшістю:
 все залежить від кількості акціонерів, які беруть участь у зборах, та кількості
 акцій, що належать їх великим власникам. Так чи інакше, але за певних
 умовах 30% акцій і більше стають їх контрольним пакетом.
 Згідно з пунктом 1 статті 80, особа (особи), навмисне придбати 30% акцій
 суспільства і більш, зобов'язана дотриматися певних формальності. Особа, яка має
 намір самостійно або спільно зі своїм афілійованою особою (особами)
 придбати 30% або більше розміщених звичайних акцій товариства з числом
 акціонерів - власників звичайних акцій більше однієї тисячі з урахуванням належать
 йому акцій, зобов'язана не пізніше ніж за 30 днів до дати придбання акцій направити
 суспільству письмову заяву про намір придбати зазначені акції.
 Зауважимо, що даний текст викладено дуже складно, витіювато. Виразно
 можна стверджувати, що власників звичайних акцій суспільства має бути більш
 однієї тисячі, для того щоб виникла обов'язок вказаної особи (осіб) направити
 суспільству письмову заяву. Коли власників звичайних акцій одна тисяча
 і менш, заява направляти не слід.
 Далі, можна припустити, що заяву слід написати і в тому випадку,
 якщо особа (особи) має намір придбати 30% розміщених акцій товариств або більше,
 хоча воно вже є власником якоїсь кількості цих акцій. У цьому зв'язку
 власнику звичайних акцій товариства, навмисному додатково придбати
 30% його акцій або більше, можна рекомендувати направити товариству письмове
 заяву.
 В іншому випадку в подальшому може набути чинності пункт 7 статті
 80 Закону, згідно з яким особа, яка придбала 30% звичайних акцій товариства
 або більше з порушеннями вимог зазначеної статті, має право голосувати на
 загальних зборах акціонерів по акціях, загальна кількість яких не перевищує
 30% голосуючих акцій товариства. Як випливає з вищенаведеного тексту, обмеження,
 передбачене пунктом 7, не застосовується у разі, якщо 30% звичайних
 акцій товариства або більше придбано спільно, тобто двома і більше особами,
 - У ньому йдеться лише про особу.
 Особливого розгляду заслуговує питання про те, хто є афілійованим
 особою? Під афілійованими особами розуміється особа або група осіб, сукупність
 юридичних або юридичних і фізичних осіб, щодо яких виконується
 одне або кілька таких умов:
 - Особа або кілька осіб спільно в результаті угоди (узгоджених
 дій) мають право прямо або побічно розпоряджатися більш ніж 50% загального
 кількості голосів, що припадають на акції (вклади, частки), що складають статутний
 (Складеного) капіталу юридичної особи;
 - Між двома і більше особами укладено договір, яким надано
 право визначати умови ведення підприємницької діяльності одного або
 кількох учасників договору та інших осіб або здійснювати функції їх виконавчого
 органу;
 - Особа має право призначення більш 50% складу виконавчого органу
 і (або) ради директорів (наглядової ради) юридичної особи;
 - Одні й ті ж фізичні особи являють собою більш 50% складу виконавчого
 органу та (або) ради директорів (наглядової ради) двох або більше юридичних
 осіб.
 Антимонопольне законодавство обмежує у певних випадках
 можливість зосередження значної кількості акцій товариства у власності
 однієї особи (осіб). Тому суспільство, навмисне продати великий пакет своїх
 акцій, має отримати дозвіл від відповідного антимонопольного органу.
 Детальніше про афілійованих осіб йдеться в консультації В. Андреева25.
 В обов'язки особи (осіб), котрий придбав вказане вище кількість звичайних
 акцій товариства, входить (п.2 ст.80) обов'язок протягом 30 днів з дати придбання
 запропонувати акціонерам товариства продати йому належні їм звичайні акції
 за ціною не нижче середньозваженої ціни придбання акцій товариства за останні
 шість місяців, що передують даті придбання 30% акцій товариства або більше.
 Такий обов'язок особи (осіб), котрий придбав контрольний пакет акцій, зрозуміла.
 Закон захищає, наскільки це можливо, інтереси основної маси акціонерів,
 оскільки рішення загальних зборів акціонерів, ради директорів (наглядової
 ради), виконавчого органу товариства відтепер в основному спрямовуються і
 контролюються власником (власниками) контрольного пакета акцій, що може
 суперечити інтересам інших акціонерів.
 Однак викликає сумнів можливість продажу акцій, що належать іншим
 акціонерам, за середньозваженою ціною придбання акцій товариства за останні
 шість місяців, що передують даті придбання контрольного пакета акцій.
 Справа в тому, що таких продажів, можливо, не було. Як бути тоді? Можливий,
 наприклад, і інший варіант.
 Хтось, свідомо знаючи про майбутній продаж контрольного пакета акцій,
 продав їх незначна кількість по чисто символічною ціною, щоб потім
 знизити ціну акцій при їх масовій скупці у акціонерів. Чи означає це,
 що акціонерам доведеться продавати свої акції за явно заниженою ціною, хоча
 і середньозваженою, або ж вони не стануть продавати акції? Закон не дає відповіді
 на ці та інші питання, пов'язані з продажем акцій власнику їх контрольного
 пакета.
 У зв'язку з викладеним ймовірно виникнення багатьох колізій, заснованих
 на відмінностях інтересів акціонерів і власника контрольного пакету акцій товариства.
 Єдиним арбітром між сторонами і даною ситуацією може стати тільки
 суд. Правда, статутом товариства або рішенням загальних зборів акціонерів може
 бути звільнення власника (власників) контрольного пакета акцій від обов'язку
 викупу в акціонерів належних їм акцій, що явно невигідне багатьом акціонерам.
 Рішення з цього питання може бути прийняте більшістю голосів власників
 голосуючих акцій, що беруть участь у загальних зборах акціонерів, за винятком
 голосів по акціях, що належить особі, яка придбала або має намір придбати
 30% звичайних акцій або більше, і їх афілійованими особами.
 У зв'язку з реальною можливістю придбання будь-ким контрольного пакета
 акцій товариства, що часто невигідно основній масі акціонерів, особливо товариств,
 створених у процесі приватизації державних і муніципальних підприємств,
 доцільно скористатися правом обмеження кількості акцій, що належать
 одній особі, передбаченим пунктом 3 статті 11 Закону. Згідно з цим пунктом,
 статутом товариства можуть бути встановлені обмеження кількості акцій, що належать
 одному акціонеру, і їх сумарної номінальної вартості, а також максимального
 числа голосів, які надаються одному акціонеру.
 У пункті 3 статті 80 регламентовано порядок продажу акцій акціонерами
 особі, котрий купив їх контрольний пакет. Його пропозиція про придбання звичайних
 акцій товариства направляється всім акціонерам - власникам звичайних акцій
 суспільства в письмовому вигляді. Кожен акціонер має право прийняти пропозицію про придбання
 його акцій у термін не більше 30 днів з моменту отримання пропозиції.
 Пропозиція акціонерам про придбання їхніх акцій містить дані про особу,
 яка набула 30% звичайних акцій товариства (ім'я або найменування, адреса
 або місце знаходження) або більше кількості і пропонованої акціонерам ціною
 придбання акцій, терміні придбання акцій. Весь процес придбання 30%
 розміщених звичайних акцій товариства або більше і направлення акціонерам
 - Власникам звичайних акцій пропозиції про придбання належних їм
 акцій здійснюється протягом 120 днів з дати направлення суспільству заяви
 про намір придбати вказаної кількості акцій.
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "Глава IХ. Великі угоди"
  1.  Введення
      угоди Глава Х. Зацікавленість у скоєнні товариством правочину Глава ХI. Контроль за фінансово-господарською діяльністю товариства. Облік і звітність Глава ХII. Профспілкова організація в акціонерному товаристві Висновок Програми. Макет статуту відкритого акціонерного товариства Федеральний Закон Російської Федерації "Про акціонеpних
  2.  58. Глава д-ви. Поняття, основні ознаки і види
      глава держави займає юридично перше місце, хоча його фактична роль у більшості випадків аж ніяк не відповідає цьому положенню. Він очолює всю дер-ную машину, володіє по конституції обшир-ними повноваженнями, наділений такими якості-ми, як безвідповідальність, Несміт няемость, нейтральність. Зазвичай глава держави розглядається як носій виконавчої влади та
  3.  Основні напрямки контролю над організованою економічною злочинністю в сфері припинення незаконної діяльності організованих злочинних груп.
      глава якої значився в друзях керівників міста Піттсбурга. Міська влада збиралися укласти контракт на поставки будівельного каменю. Але оскільки "потрібна" компанія добувала камінь тільки з сіркою прожилком, в умовах проведення відкритих торгів було спеціально обумовлено саме це "технічне" обставина. Теоретично, будь-яка компанія могла брати участь в публічному тендері. Але
  4.  Глава Х. Зацікавленість у скоєнні товариством правочину
      глава ХI Закону, її статті 81 - 84. Як випливає з тексту глави, в ній наводяться обмеження на вчинення товариством угод, в яких зацікавлені особи, які мають можливість впливати на прийняття суспільством рішень. У розділі дається класифікація зацікавлених осіб, їх обов'язок інформувати суспільство про свою зацікавленість в угоді, порядок її здійснення. Згідно зі статтею 81, особами,
  5.  6.Новое в археологічному вивченні давньоруського міста
      глава «Ремесло», написана Б. А. Колчиним. У монографії виступають з узагальнюючими дослідженнями та інші видатні вчені-археологи: А.Н. Кірпічніков і А.Ф. Медведєв (глава «Озброєння»), В. Л. Янін (глави «Російські грошові системи IX-XV ст.» І «Вісла актові друку»), В.П. Даркевич («Міжнародні зв'язки»). До загальних проблем давньоруського міста у розглянутий період зверталися багато
  6.  3. Початок II російської революції. Лютий 1917
      глава так і називається «Чому революція була неминуча?» Спроба перегляду цього давно доведеного історичною наукою основного положення навряд чи коли-небудь вдасться. Російська та інші народи Росії занадто довго жили в умовах несвободи. Це перешкодило розвитку почуття громадянської відповідальності, яке могло б утримати робітників і селян від спокуси «зруйнувати весь світ насильства», а
  7.  5. Громадянська війна. Політика «воєнного комунізму» (1917-1921 рр..)
      великі військові операції за участю регулярних армій, дії збройних загонів у тилу існували урядів і державних утворень, диверсійно-терористичні акції. Які причини і хто винуватці громадянської війни? Однозначної відповіді на це питання поки немає. Насамперед, на наш погляд, ніяк не можна розглядати громадянську війну у відриві від попередніх їй революційних
  8.  Оформлення, підтвердження і перевірка повноважень представника
      великої угоди, укладення якої не входить до компетенції даного керівника. Законні представники мають представити в суд документи, що засвідчують їх статус і повноваження. Так, батьки представляють документи, підтверджую-щие їх родинні стосунки з дитиною (свідоцтво про народження дитини та паспорт), опікуни та піклувальники представляють відповідне посвідчення, усиновитель - або
  9.  ГЛАВА 14. Перегляд судових актів арбітражного суду за нововиявленими обставинами
      угода, яка спричинила за собою ухвалення незаконного або необгрунтованого судового акта у даній справі; визнання Конституційним Судом Російської Федерації не відповідає Конституції Російської Федерації закону, застосованого арбітражним судом у конкретній справі, у зв'язку З прийняттям рішення по якому заявник звертався до Конституційного Суду Російської Федерації; встановлене Європейським Судом
  10.  35. Сисетми обрання президен-та.
      глава держави займає свій пост згідно з процедурою, що не передбачає участь парламенту (Мексика, Бразилія, Венесуела, Пана-ма, Парагвай, Перу, Колумбія, Коста-Ріка, Ю. Корея). Результати голосування за висунутих кандидатів визначаються за мажоритарною виборчою системою абсолютної або відносної більшості. У виборах президента юридично беруть участь усі виборці,