| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 12. Міжнародні відносини в 30-ті роки |
||
|
Після першої світової війни міжнародні відносини визначалися Версальсько-Вашингтонської системою - поруч договорів і угод на користь країн-переможниць. Німеччина була оголошена єдиною винуватицею війни і повинна була виплачувати репарації - платежі іншим постраждалим від війни державам. Вона позбулася частини території в Європі і своїх колоній, повинна була скоротити армію. Версальсько-Вашингтонська система ігнорувала інтереси не тільки Німеччини, але й Радянської Росії. Дана обставина сприяло зближенню цих двох країн на міжнародній арені. Німеччина закуповувала в СРСР сировину, продовольство, вела на його території підготовку військових кадрів і випробування техніки, забороненої Версальським договором. Розвиток подій показав, що економічне відродження Німеччини було вигідно країнам-переможницям, інакше неможливо було отримати репарації. Влітку 1924 на міжнародній конференції в Лондоні був прийнятий план Дауеса, згідно з яким американські та англійські банки надавали Німеччини допомогу у відновленні економіки. Посилюючись економічно, Німеччину не влаштовувало нерівноправне становище в системі міжнародних відносин. Важливим дипломатичним успіхом Німеччині стала Локарнская міжнародна конференція 1925 р. У цілому вона проходила в дусі збереження Версальсько-Вашингтонської системи. Однак Німеччина відмовилася гарантувати свої східні кордони з Польщею та Чехословаччиною, вважаючи їх несправедливими. Незважаючи на це, наступного року (1926 р.) Німеччина була прийнята до Ліги Націй і отримала постійне місце в її Раді, як і інші великі держави. Це був перший крок до перегляду Версальсько-Вашингтонської системи. Франція побоювалася реваншистських устремлінь Німеччини. У 1928 р. міністр закордонних справ Франції Бріан висунув ідею підписання договору про відмову від війни як засобу національної політики. Всі провідні держави, в тому числі і СРСР, підписали пакт Бріана-Келлога. Міжнародна обстановка була нестабільною. У 1925-1926 р. загострилися англо-радянські відносини. СРСР був звинувачений у втручанні у внутрішні справи Англії. Приводом послужила матеріальна допомога, надана радянськими профспілками англійським робочим під час загального страйку. У 1927 р. британський уряд розірвало дипломатичні відносини з СРСР, анулювало торговельну угоду. Розпочатий наприкінці 1929 р. світовий економічний криза спричинила за собою і перебудову міжнародних відносин. Втратила стабільність фінансово-валютна система капіталістичних країн, зокрема Німеччини. У 1929 р. спеціальний комітет під керівництвом Юнга ухвалив рішення про зниження репараційних платежів. Франція і Англія, переставши отримувати репарації, також припинили виплату своїх військових боргів США. Скориставшись цим, Німеччина в 1932 р. домоглася остаточного скасування репарацій. Це спричинило за собою і припинення виплати боргів, незважаючи на опір США. Таким чином, під ударами світової економічної кризи звалилася вся система післявоєнних платежів. У тому ж 1932 р. Німеччина, в принципі, отримала визнання її рівноправності в галузі озброєнь. Першою країною, отбросившей принципи Версальсько-Ва-шінгтонской системи і застосувала силу в боротьбі за новий переділ світу, стала Японія. Вона змагалася з США у встановленні панування над Китаєм і в басейні Тихого океану. У вересні 1931 японські війська почали окупацію північносхідному Китаю (Маньчжурії). Захопивши всю Маньчжурію, Японія створила на окупованій території маріонеткову державу Маньчжоу-Го. Коли після довгих зволікань Ліга Націй у своїй резолюції засудила захоплення Маньчжурії і зажадала повернути її Китаю, Японія вийшла з Ліги Націй у березні 1933 р. і приступила до окупації ряду інших провінцій Північного Китаю. Головний осередок другої світової війни виник в центрі Європи, в Німеччині. Тут у січні 1933 р. була встановлена фашистська диктатура. Фашисти Німеччини мали намір будь-якими засобами домогтися скасування обмежень, встановлених у Версалі, боротися за повернення колоній і додаткові території для німців. Економічні труднощі в країні вони пояснювали утиском Німеччини на міжнародній арені і недоліком територій для розвитку німецького народу. Прискорилося таємне озброєння країни. Восени 1933 Німеччина вийшла з Ліги Націй, покинула Женевську конференцію з роззброєння і отримала свободу для подальшого порушення статей Версальського договору. У березні 1935 р. в країні була відновлена загальна військова повинність. Через рік німецькі війська були введені в Рейнську демілітаризовану зону. Тим самим були порушені військові статті Версальського договору і Локарнские угоди 1925 Ці дії Німеччина супроводжувала відмовою брати участь у створенні європейської системи колективної безпеки, проект якої в середині 30-х років активно обговорювалося в Європі. Все це свідчило про підготовку гітлерівським прави-будівництві можливостей для розв'язання війни. І хоча в січні 1934 р. в Берліні був підписаний германо-польський договір про дружбу і ненапад, фашисти Німеччини намічали Польщу однією з перших жертв у боротьбі за переділ світу. Політика потурання агресорам приводила в 30-і роки до збільшення вогнищ війни і міжнародної напруженості. Восени 1935 р. фашистська Італія початку агресивну загарбницьку війну проти Ефіопії (Абіссінії). Рада Ліги Націй визнав Італію агресором і виніс рішення про застосування до неї економічних і фінансових санкцій. Але отста- гавкоту і слабка Ефіопія стала легкою здобиччю агресора. На найкоротших морських шляхах з Європи до Азії зав'язався ще один вузол військового конфлікту. У липні 1936 р. в Іспанії спалахнула військово-фашистський заколот, на чолі якого стояв генерал Франко. У країні почалася тривала громадянська війна. Правлячі кола Заходу запропонували дотримуватися по відношенню до подій в Іспанії «політики невтручання». На словах погодившись з цим, Німеччина та Італія постачали зброю і війська генералу Франко, в той час як законне республіканський уряд Іспанії піддавалося під гаслом «невтручання» справжнісінькою блокаді. Тільки Радянський Союз надав допомогу Іспанській республіці зброєю, продовольством, послав туди добровольців. «Політика невтручання» сприяла перемозі заколотників і встановленню в Іспанії фашистської диктатури Франко. Поступово агресори почали зближуватися. У жовтні 1936 р. було підписано німецько-італійське угоду про спільні дії в міжнародній політиці. У листопаді цього ж року Німеччина і Японія уклали так званий «Ан-тікомінтерновскій пакт». Вони зобов'язувалися інформувати один одного про діяльність Комінтерну і спільно боротися проти «міжнародного комунізму». У 1937 р. до «Антико-мінтерновскому пакту» приєдналася Італія. Підписання пакту посилювало позиції агресорів, сприяло підготовці війни за переділ світу. Вістря блоку було спрямоване не тільки проти СРСР, а й проти США, Великобританії та Франції. Головну роль в союзі агресорів грала Німеччина. ДО 1938 р. її збройні сили зросли настільки, що вона змогла перейти до насильницької перекроювання карти Центральної Європи. Політика територіальних захоплень проводилася під гаслом об'єднання всіх німців у складі єдиної держави. Це гасло вже виправдав себе під час проведення плебісциту про приналежність Саарской області. Саарская область 15 років перебувала під управлінням Ліги Націй. Після закінчення цього терміну вона відійшла до Німеччини відповідно до результатів плебісциту (1935 р.). У березні 1938 року гітлерівські війська, прикриваючись гаслом об'єднання німців в єдиній державі, вторглися до Австрії і окупували її. Через кілька днів ця країна була включена до складу німецького рейху. Це приєднання (по-німецьки аншлюс) носило насильницький характер і було актом грубого порушення Версальського договору. Уряди західних країн обмежилися словесним протестом і не підтримали пропозицію СРСР скликати міжнародну конференцію для організації відсічі агресорам. Така поведінка агресорів стало можливо через пасивної, вичікувальної політики європейських держав і нейтралітету США. Провідні політики Заходу заявляли, що їх головною метою є запобігання війни, нехай навіть шляхом поступок агресорам (так звана політика «умиротворення»). У США ж був прийнятий закон про нейтралітет, який забороняв продаж зброї і військових матеріалів воюючим сторонам, не роблячи при цьому відмінностей між агресором і жертвою нападу. німецькі війська зайняли Клайпеду, а 7 квітня Італія напала на Албанію. Під впливом цих подій громадську думку Англії та Франції змінилося на користь рішучої протидії агресії. Уряди цих країн заявили про гарантії незалежності Польщі, Румунії, Греції, вступили в переговори з СРСР про можливість співпраці. Позиція СРСР на міжнародній арені була вкрай важливою. При союзі СРСР з Англією і Францією був би створений потужний блок проти агресора. Виступивши проти них разом з Німеччиною, СРСР створив би для них критичну, безвихідну ситуацію, полегшив би дії Німеччини на Заході. Навіть нейтралітет СРСР міг бути різним і по-різному впливати на розвиток подій. СРСР запропонував Англії і Франції співпрацю в боротьбі з агресорами. Однак почалися переговори виявили велику взаємну недовіру, стали затягуватися. Коливання західних партнерів призвели до того, що радянське керівництво паралельно пішло на зближення з Німеччиною, щоб не опинитися в ізоляції. 12 серпня 1939 в Москві почалися переговори англо-франко-радянських військових місій. Але 17 серпня вони були припинені, а радянсько-німецькі переговори на рівні міністрів закордонних справ активізувалися. 23 серпня 1939 був підписаний радянсько-німецький договір (пакт Молотова - Ріббентропа) про ненапад. Він складався з основного тексту і секретного доповнення - протоколу, в якому розподілялися сфери впливу та інтересів Німеччини і СРСР. У сферу інтересів Радянського Союзу увійшли Прибалтійські республіки, Румунія (визнавалися претензії СРСР на Бессарабію). Межі сфер впливу СРСР і Німеччини встановлювалися в Польщі по лінії річок Нарев, Вісла і Сан (Західна Україна і Західна Білорусія відходили до СРСР). Це був не просто договір, а договір двох диктаторів про майбутнє поділі територій. Він прискорив розв'язування другої світової війни, забезпечивши Німеччини нейтралітет СРСР. Таким чином, протиріччя між європейськими державами та їх взаємна недовіра перешкодили створити систему колективної безпеки. Фашистські агресори отримали можливість розв'язати війну за переділ світу. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 12. Міжнародні відносини в 30-і роки" |
||
|
||